8. Мова як система




Дата конвертації09.05.2017
Розмір84.5 Kb.

І. Українська мова – національна мова українського народу
28
8. Мова як система
Мовна система – це вертикаль мовознавчих розділів, де кожен попередній розділ підпорядкований наступному і водночас навзаєм пов’язаний з ним.
Мовознавчі розділи
Назва походить від:
Предметом вивчення є:
фонетика
гр. phōnētikos – звуковий, голосовий звуковий склад мови
лексикологія
гр. lexikos – словесний, словниковий і logos – учення
словниковий склад мови
фразеологія
гр. phrasіs – мовний зворот, фраза і logos – слово, учення стійкі словосполуки
(фразеологізми)
лексикографія
гр. lexikon – словник
і graphō – пишу
теоретичні основи укладання словників
морфеміка (будова слова)
гр. morphe – вигляд значущі частини слова
(корінь, префікс, суфікс, постфікс, закінчення)
дериватологія (словотвір) лат. derivat – похідний і logos – слово, учення словотвірна система мови
граматика гр. gramma – буква, письмо лад, граматична будова мови
розділи
граматики
морфологія гр. morphe – форма, logos – слово, учення граматичні одиниці мови
синтаксис гр. syntaxis – побудова, зв’язок, порядок синтаксична будова мови
стилістика
лат. stilus, stylus – загострена паличка для письма, манера писання способи використання мовних одиниць у різних стилях мови
Функційна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.
9. Стилі сучасної української мови
Стиль (лат. stilus, stylus – загострена паличка для письма, манера писання):
1) письмове знаряддя, яке використовували в часи античного Риму і Середньовіччя;
2) сукупність ознак, які характеризують мистецтво певного часу; 3) спосіб, прийом, метод певної діяльности; 4) характерна манера поведінки; 5) спосіб літочислення.
Мовний стиль – це тривалою практикою відібрані мовні засоби (слова, словосполуки, речення), що покликані обслуговувати певні сфери людського спілкування. Мовний стиль залежить від змісту і мети висловлювання, а також від манери та уподобань мовця. Отже, стиль – це функційна підсистема літературної мови.

І. Українська мова – національна мова українського народу
29
Стиль
Сфера ви-
користання
Призначення
Ознаки
Мовні засоби (слова, словосполуки, речення)
Науко-
вий
науково- технічна діяльність, освіта повідомити про результати дослідження; обґрунтувати гіпотези, явища; вплинути на інтелект точність, зрозу- мілість, лако- нічність, одно- значність, ар- гументова- ність; логічна послідовність викладу, наявність висновків велика кількість термінів, абстрактних слів; наявність таблиць, схем, графіків, карт, діаграм;
є унаочнення: поклики, цитати; відсутня емоційна та образна лексика. Речення складної будови. Текст логічно структурований на вступ, основну частину та висновки
Офіцій-
но-діло-
вий
спілкування в державно- політичному та економіч- ному житті, законо- давство, адміністра- тивно- господарська діяльність урегулювати ді- лові взаємини мовців у держав- но-правовій
і виробничій сферах; обслуговувати громадські потреби людей документаль- ність, стабільність, стандартизо- ваність, регламен- тованість;
чітка побудова
і специфічне розміщення тексту тексти змістовні та точні; офіційно- ділова термінологія, специфічна фразеологія, стандартні початки і закінчення документів; відсутність авторської
індивідуальности. У реченнях часто
є безособові дієслова
Публі-
цистич-
ний
громадсько- політична
і суспільна діяльність
інформувати про державно- політичні спра- ви, пропагувати певні ідеї, впливати на гро- мадську позицію доступність, логічність, поєднання нау- кової аргумен- тованости з емоційно-експ- ресивним викладом поєднання мовних засобів художнього, офіційно- ділового і наукового стилів.
Властива чітка авторська позиція та індивідуальність викладу
Розрізняють такі стилі сучасної української мови: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний.
Стилі сучасної української мови науковий офіційно- діловий публіцис- тичний художній розмовний
Кожен стиль має свою сферу використання (коло мовців), призначення
(функції), ознаки та мовні засоби.

І. Українська мова – національна мова українського народу
30
* Культура мовлення – це дотримання норм вимови, наголосу, слововжитку та побудови висловів. Культура мови – це підрозділ мовознавства, що утверджує норми на всіх рівнях мови.
У межах кожного стилю виокремлюють підстилі, що сприяють точному відтворенню певного типу спілкування. Приміром, підстилі офіційно-ділового стилю такі: адміністративно-канцелярський, дипломатичний, законодавчий; підстилі наукового стилю: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний.
Правильність та доречність уживання мовних засобів у всіх стилях української мови забезпечує мовна норма.
10. Мовна норма
Норма це загальноприйнятий зразок, обов’язковий для використання.
Мовна норма – це система правил (слововжитку, вимови, граматики), що функціюють у певному часовому зрізі, та які мовець сприймає як суспільно визнаний зразок спілкування.
Мовна норма, по-перше, – це категорія культури мовлення*, тому для її утвердження має значення система мови. Мовна норма, по-друге, – це категорія суспільна, відтак на неї впливають: зміни в суспільному статусі мови, взаємодія з
іншими мовами, твори письменників, усне мовлення, діялектне мовлення. Мовна норма, по-третє, – це категорія історична, тому вона відбиває історію розвитку української мови (наприклад, взаємодію східних і західних писемних традицій), закономірності стильової диференціяції мови, тенденції нормалізації й кодифікації мовної системи. Період становлення мовної норми супроводжується наявністю значної кількости варіянтних форм, які є джерелом постійних змін, що сприяють пошукам найкращих засобів вираження.
Існують такі критерії встановлення літературної норми:
територіяльний або культурно-історичний: це основа, що формує літературну мову;
Худож-
ній
творча діяль- ність, літера- тура, культура, мистецтво впливати засоба- ми слова на по- чуття, розум і волю людей, формувати смаки образність, ме- тафоричність,
поетичність, емоційність емоційно-експресивна лексика, широке використання синонімів, антонімів. Речення найрізноманітнішої будови.
Наявність індивідуального стилю митця
Розмов-
ний
повсякденне спілкування обмін думками, засіб невимушеного спілкування усна форма, неофіційність, непідготовле- ність до розмо- ви, використан- ня несловесних засобів: міміки,
інтонації
велике значення інтонації.
Використання різних типів простих речень, наявність емоційно-експресивної, діялектної та просторічної лексики. Текст часто побудований у формі діялогу

І. Українська мова – національна мова українського народу
31
відповідність системі мови;
поширеність відповідного мовного явища.
Американський соціолінгвіст Е. Гавґен описує послідовність етапів мовної норми: „1) вибір норми, б) кодифікація, в) впровадження кодифікованих норм, г) їхнє розроблення й удосконалення. Останній етап інколи доповнюють поняттям культивації мовної норми”
28
Перший етап (кінець ХVІІІ – 40-ві роки ХІХ ст.): закладено основи нової української літературної мови і в основу її покладено середньонаддніпрянські говори.
Тарас Шевченко відшліфував лексико-фразеологічне мовне різнобарв’я, поєднав книжні та фольклорні елементи в одну систему, показав багатство української мови як високорозвиненої европейської та відкрив для неї необмежені перспективи подальшого розвитку. У кінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. українська мова, існуючи в бездержавній країні, виборювала своє право на існування. Щодо наддіялектної форми існування мови писав І. Франко:
Діялект, а ми його надишем
Міццю духа і огнем любови
І нестертий слід його запишем
Самостійно між культурні мови.
Другий етап (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): кодифікація мовної норми, що ґрунтується на взаємодії щонайменше трьох ознак. Це: 1) відповідність певного явища системі мови; 2) регулярна відтворюваність у процесі спілкування;
3) суспільне схвалення і визнання явища як нормативного. Кодифікація норм відбувалася впродовж тривалого часу, позаяк українська мова перебувала під впливом численних заборон російської імперії. Замість кодифікації відбувається денаціоналізація, про яку писав О. Потебня наприкінці ХІХ ст.: „Денаціоналізація сходить на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне користування засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на ослаблення енергії думки; на мерзоту запустіння на місці витіснених, але нічим не заступлених форм свідомости; на ослаблення зв’язку підростаючих поколінь з дорослими, який замінює лише слабкий зв’язок з чужими; на деморалізацію суспільства, аморальність, спідлення”
29
Важливим чинником у формуванні та нормуванні лексики літературної мови в першій половині ХІХ ст. неабияке значення мали словники, наприклад,
І. Котляревського, О. Павловського, П. Білецького-Носенка та інших. Завдяки численним граматикам, обширові художньої спадщини відбулося усталення норм української мови. Кодифіковані норми фіксують правописи, підручники і посібники з української мови, словники і довідники.
28
Яворська Г. Прескриптивна лінгвістика як дискурс. Мова, культура, влада. – К.: Нац. акад. наук України. Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні, 2000. – С. 156.
29
Цит. за: Масенко Л. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. – К.: Вид. дім „КМ
Академія”, 2004. – С. 132.

І. Українська мова – національна мова українського народу
32
Третій етап (хронологічні межі відсутні): впровадження мовної норми на теренах України практично неможливе, оскільки існувала цілковита блокада української мови з боку державних інституцій.
Четвертий етап (політика „українізації” 1920-х років – до теперішнього часу): розроблення й удосконалення мовних норм. Мова почала активно функціювати в шкільній та вищій освіті, у засобах масової інформації; учені активно впроваджують український правопис (1928 р.), створюють словники, а все це сприяє утвердженню лексичної, фразеологічної, морфологічної та інших норм. Юрій Шевельов (Шерех) зазначає, що найприкметнішою ознакою доби українізації (1925–1932 рр.) було
„стремління нормалізувати мову”
30
. Проте з 1929 р. в Україні „проходив пляномірний
і систематичний погром українства, початок якому поклав процес СВУ. Цей погром великою мірою було спрямовано проти українських мовознавців. Упродовж 1929–
1937 рр. знищено мовознавчу еліту України, яка працювала над словниками й підруч- никами, досліджувала й викладала українську мову”
31
. Антиукраїнська політика 1930-х років суперечила розробленим мовним стандартам і знову почався процес руйнування мовних набутків. За совєтського часу мову обмежують в адміністративно-діловому спілкуванні, у сфері науки, освіти, відтак кодифіковані норми стають відірваними від практики спілкування. Василь Стус щодо цього писав: Ти хоре, слово, Тяжко хоре ти.
З відновленням незалежности розпочинається етап культивації мовної норми, позаяк совєтські норми, створені під впливом масових репресій, не відтворюють самобутности української мови. Тому мовознавці у низці випадків заперечують правописні, лексичні, фразеологічні, синтаксичні норми 30–90-х роках ХХ ст. та започатковують численні українські мовні традиції досовєтського часу
32
Мовна норма має двоїстий характер: вона є стабільною і водночас змінюваною.
Для мовця мовна норма є усталеною, проте для певного історичного періоду во- на – змінна.
Мовна норма і правило навзаєм пов’язані. Правила – це положення, що виражають певну закономірність мовних норм, водночас правила корегують мовну систему. Правила можуть не відтворювати мовних норм, наприклад, правила правопису часто суперечать фонетичним нормам. Правила не охоплюють усіх норм, позаяк маємо численні відхилення, які подає правопис та словники. Правила змінюються частіше, ніж норми.
Ознаками мовної норми є:
узгодженість з системою мови;
стабільність;
обов’язковість.
Порушення мовної норми маємо внаслідок:
впливу чужомовного середовища;
30
Шерех Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941). Стан
і статус // Шерех Юрій. Поза книжками і з книжок. – К.: Вид-во „Час”, 1998. – С. 338.
31
Караванський С. Два правописи – одна мова // Урок Української. –
2002. – № 10. – С. 27.
32
Про порушення мовної норми див.: Фаріон І. Мовна норма: знищення, пошук, віднова
(культура мовлення публічних людей). – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2009. – 328 с.

І. Українська мова – національна мова українського народу
33
впливу діялектного мовлення;
незнання законів уживання та сполучення слів.
Кожен рівень (фонетичний, лексичний, фразеологічний, словотвірний, морфологічний, синтаксичний, стилістичний) української мови має свої норми.
Мовна норма
Суть мовної норми
Приклади
фонетична
її різновид акцентуаційна урегульовує правильну вимову звуків відповідає за правильне наголошування шиплячі – тверді, дзвінкі не оглушують, літера ґ є у низці слів, напр., ґудзик,
ґанок, ґрунт, Ґрайфсвальд, Геґель,
Ґданськ тощо;
нормативним є наголос: рукопис,
запитання, кажу, високо; пор.:
лупа (збільшуване скло) – лупа (зроговілі лусочки)
лексична відповідає за: 1) правильне слововживання та
2) вживання слів у властивих для них значеннях
1) слів об’ява, учбовий, стакан,
кружка (чашка), перчатка, прослойка
в українській мові не існує (правильно:
оголошення, навчальний, склянка
(пластмасівка), горнятко, рукавичка,
шар); 2) Політехніка розташована (а не знаходиться), проте знаходиться
загублена лінійка; вірно любити, але
правильно говорити
фразеологічна відповідає за доречне вживання фразеологізмів не пішло прахом, а пішло нанівець,
не прийшло в голову, а спало на думку
словотвірна відповідає за творення слів префікс обез-, суфікси -уч-, -ач-, -щиц′- є порушенням норми (не обезбарвити, а
знебарвити; не керуючий, а керівник; не
продавщиця, а продавчиня) тощо морфологічна відповідає за правильне вживання форм слів
(тобто за відмінювання і дієвідмінювання)
іменники біль, тюль, шампунь тощо
– чоловічого роду (а не жіночого); закінчення -а (-я) у словах баклажана,
додатка; кличний відмінок, напр., Ігорю
Петровичу; для творення найвищого ступеня прикметників не вживаємо
самий (не самий більший, а найбільший) тощо синтаксична урегульовує правильну побудову словосполук і речень щодо словосполук: не є чому повчитися, а є чого повчитися; не комісія по
складанню резолюції, а комісія для
складання резолюції; щодо речень: не
чимало поетів та прозаїків не працює, а чимало поетів та прозаїків не
працюють
стилістична відповідає за добір мовних засобів залежно від умови спілкування та стилю мовлення; умотивовує вживання діялектних та емоційно забарвлених слів наприклад, речення Вважаю за можливе
загріти тобі борщ є порушенням норми, позаяк Вважаю за можливе є нормою лише для ділового стилю, а не розмовно-побутового; слова мишва,
професура, птаство, пахощі є нормою лише для розмовно-побутового стилю, а не ділового

І. Українська мова – національна мова українського народу
34
Мовна норма має дві форми: писемну та усну. Писемна та усна форми відмінні для фонетичної мовної норми та її різновиду акцентуаційної норми. Наприклад, для написання не використовують наголос, проте для вимови він необхідний; пишемо
хочеться, ходив, а вимовляємо [хόче
и
ц:а], [ходúў]. Але і писемну, і усну форми вмотивовує лексична, фразеологічна, словотвірна, морфологічна, синтаксична, сти- лістична мовна норма. Писемні норми закріплені ортографією, а усні – ортоепією.
Серед мовних норм вершинний характер посідає стилістична мовна норма, яка є частиною літературної норми. Стилістична норма не заперечує літературної норми, а лише обмежує використання мовних засобів (слів, словосполук, речень) певним стилем мовлення.
Мовну норму відтворюють численні словники.
Питання до теми
1. Мова як складова національної ідеології.
2. Місце української мови серед інших мов.
3. Походження мови.
4. Національна та літературна українська мова.
5. Давні писемні пам’ятки.
6. Поняття про мову і мовлення.
7. Функції мови.
8. Мовознавчі розділи.
9. Стилі сучасної української мови.
10. Мовна норма.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал