8 клас Методичний посібник



Сторінка17/20
Дата конвертації01.01.2017
Розмір4.66 Mb.
ТипПрограма
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
Тема: Петро Калнишевський – останній кошовий отаман Запорізької Січі.

Мета: показати окупаційну політику у XVIII ст. Катерини ІІ, Петра І пояснити її причини і показати наслідки для України; розповісти про долю останнього кошового отамана Запорізької Січі П. Калнишевського, вчити давати характеристику історичним діячам, виробляти вміння аналізувати історичні події; виховувати почуття поваги до історичних діячів минулого.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет П.Калнишевського, підручник, стіна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності

ІІ. Актуалізація опорних знань

Вчитель:Щоб виявити вашу підготовки до теми «Зруйнування Запорізької Січі» провидимо конкурс «Юний історик»

Конкурс 1. «Хто швидше».

Придумати козацьку назву команди. Краща команда отримає фішку у вигляді прапорця малинового кольору, улюбленого козаками.

Конкурс 2. «Знавець історії».

Правильно і швидко відповісти на запитання, що написані в картках.

Конкурс 3. «Історичний термін».

Закінчіть речення:

  • Козак – це… (вільна людина, воїн, учасник визвольної боротьби).

  • Козаки боролися за… (волю, незалежність своєї України).

Конкурс 4. «Ерудит».

Придумати по три запитання для команди суперниці. Команди відповідають на запитання та отримують прапорці.

Конкурс 5. «Впізнай обличчя»

Вчитель показує фотографії історичних постатей, а учні вгадують.

  • Кирило Розумовський – гетьман.

  • Іван Мазепа – гетьман.

  • Петро І – цар Росії.

  • Петро Румянцев – голова Малоросійської колегії.

  • Текелій – генерал, який знищив Нову Січ.

Конкурс 6. «Історична задача»

Підкреслити дату знищення Нової Січі:

1728 р. 1775 р. 1635 р.

Напишіть на дошці цифрами період існування козацтва:

XV – XVIII ст. (15 - 18 ст.)

Скільки це років? (300 років).

ІІІ. Валеологічна пауза

Козаки всі спритні, здібні.

Чиє ще до них подібні?

Потомились?Діло в тому,

Нам потрібно зняти втому.

Вчитель: І покажемо всім «Що козацькому роду-нема переводу». (Учні виконують фізичні вправи під пісню у виконанні Назарія Яремчука «Гей ви, козаченьки».

IV. Вивчення нового матеріалу

План

  1. Походження Петра Калнишевського.

  2. Шлях до влади.

  3. Поборник прав Запорозької Січі.

  4. Зруйнування Нової Січі.

  5. Соловецький в’язень

1.Походження Петра Калнишевського

Вчитель

Походив Петро Калнишевський з козацької родини села Пустовійтівки, яке за часів Гетьманщини входило до Роменської сотні Лубенського полку (тепер с. Пустовійтівка Роменського району Сумської області).

Достеменно невідомо, звідки Калнишевські з`явилися в Пустовійтівці. Місцевою могла бути хіба що мати Агафія, з якою пов’язані чимало родичів бокової лінії, давніх тутешніх мешканців. Можливо, батько Іван переселився сюди з Правобережної України, з якої в останній третині XVII ст. чимало людей перебралося на Лівобережжя. Цілком можливо, що батько Петра походив з полкового міста Кальник, що на Поділлі; звідси – прізвище Кальниш, чи більш відповідний Кальнику варіант його написання – Кальнишевський.

Виникає багато запитань щодо дати народження Петра. Донині підставами для її визначення є напис на могильній плиті, яка була встановлена через 53 роки після смерті П.Калнишевського, а також лист архангельського цивільного губернатора І.Мезенцева. Останній у 1801 р. визначив його вік 110 роками, зваживши на надзвичайно старечий вигляд цього в’язня. У надпису зазначено, що П.Калнишевський народився на св. Петра – 20 червня. Точно відомо, що 20 червня 1768 р. ієромонах Самарського Феодорит надіслав йому поздоровлення.

2.Шлях до влади

Вчитель

Згідно з легендою, записаною в 1970 р. від старожилів с. Пустовійтівки, восьмирічний Петрик пас худобу за селом і зустрів запорожців; ті дали хлопцю покурити козацької люльки, і він, відчувши дух козацької вольниці, подався з ними на Запорожжя.

Насправді П. Калнишевський міг з`явитися на Січі лише після закінчення російсько-турецької війни 1735- 1739 рр. На його рішення, очевидно, вплинули родичі Андрій і Давид. Бо ж на Січі П. Калнишевського записали до Кущівського куреня, до якого належали саме ці його старші родичі. У реєстрі даного куреня за 1755 р. серед 460 козаків Петро згадується під 10-м номером.

Перша документальна згадка про перебування П. Калнишевського на Січі датована 1754 роком, коли він уже був на посаді військового осавула. 23 лютого 1754 р. ім`я військового осавула Петра Калнишевського згадується в листі кошового отамана Данила Гладкого з приводу розслідування зловживань козацького паланкового отамана, який недбало збирав податки до січової скарбниці. У 1757 р. П. Калнишевський збирав податки з м. Старої Самари (тепер Новомосковськ Дніпропетровської обл.). Він не допускав міщан до козацьких угідь доти, поки вони не сплатили Війську належні податки.

Головним напрямком діяльності Калнишевського на посаді військового осавула була боротьба з Гайдамаками. У травні 1754 р. він вирушив до Бугогардівської паланки, щоб наказати козакам не ходити «в гайдамаки». Але ті мало зважали на застереження, навіть ледве не застрелили військового довбиша та писаря, а самого осавула «багато лаяли й прямо говорили, що від злодійства … пока слави не здобудуть не відстануть». Того самого року П. Калнишевський з великою командою козаків переслідував гайдамаків, які запекло оборонялися в рясно вкритому очеретом гирлі невеличкої річки поблизу Бугу. У червні 1754 р. П. Калнишевський схопив гайдамаків Павла Шерстка, Василя Табанця та Остапа Кожуха. Тоді також не обійшлося без кривавої сутички. На р. Ташлик між гайдамаками та загоном осавула виникла перестрілка, під час якої троє гайдамаків були вбиті, ще троє поранені, решта ж перебралася на другий бік річки. Полонених П. Калнишевським гайдамаків Кіш відрядив під конвоєм до Генеральної військової канцелярії Гетьманщини в Глухів.

4 вересня 1754 р. кошовий отаман Яким Ігнатович видав П. Калнишевському детальну інструкцію, надавши йому широкі повноваження. Осавул мав ретельно обстежити Запорозькі Вольності, особливо місцевість поблизу Гарду, вздовж Південного Бугу аж до Бузького і Дніпровського лиманів, а далі - вгору по Дніпру «й провідати, у яких місцях злодій, зібравшись кінно чи пішо, чатами стоять й міряться на польський і татарський кордон йти грабувати чи вже від них які злодійства вчинені». Прикметно, що військовому осавулові наказано в команду свою набирати «козаків запорізьких доброкінних і збройних, самих хазяїнів», тобто тих, хто був незацікавлений підтримувати гайдамаків. При цьому йому доручалося переловити якомога більше гайдамаків, доправивши в Кіш під надійною вартою.

3.Поборник порав Запорізької Січі

Вчитель

П. Калнишевському доводилося також опікуватися організацією комісії з розгляду запорізько-кримських прикордонних суперечок, яка відбувалася у містечку Микитиному (сучасне м. Нікополь) у 1754р. Він мусив знайти помешкання для російського комісара І.Рославлєва, постачати провіант і фураж та забезпечити охорону запорізьких депутатів під час роботи комісії.

Наступного року військовим осавулом на Січі стає Парфен Чорний, оскільки у травні 1755 р. Калнишевський разом з писарем Іваном Чугуєвим у складі депутації Війська Запорізького був відряджений до Петербурга. Метою поїздки було домогтися скасування мита на товари, які ввозилися до Запорожжя, а також збільшення царської платні Війську Запорізькому. Для Калнишевського це була добра нагода ознайомитися з норовом вищої російської бюрократії та принципами, на яких трималася імперія. А одним із таких принципів незмінно залишалися хабарництво й бюрократизм.

У 1757 р. П.Калнишевський ще раз обійняв посаду осавула, а в 1758 р. став уже військовим суддею. Того самого року він знову увійшов до складу депутації, яка вирушила до Петербурга.

Повернувшись з Петербурга,П. Калнишевський у 1761 році знову стає військовим суддею. Відтепер він був уже не просто запорізьким старшиною, а другою за впливовістю особою на Січі. Чимало тодішніх документів підписані власне ним.

П. Калнишевський, беззаперечно, належав до нового покоління козацької старшини, призвичаєного до товарно-грошових відносин і схильного до господарських занять. Опорою П. Калнишевського були заможні козаки, які прагнули стабільних політичних умов та адміністративних гарантій для розвитку свого, орієнтованого на зовнішні ринки господарства. Це старшинське угруповання й забезпечило йому в 1762 р. посаду кошового отамана.

У вересні 1762 р. П. Калнишевський уже як кошовий отаман спостерігав у Москві коронацію імператриці Катерини ІІ. Проте після повернення на Січ йому не вдалося втримати булави. Під впливом сіроми замість П.Калнишевського кошовим отаманом вдруге був обраний Григорій Лантух, а наступного року – Пилип Федоров. Це були шановані на Січі люди. Обрання їх було тимчасовим компромісом: адже партія Сіроми ладна була віддати булаву будь-кому, тільки не П.Калнишевському. Але останнього певною мірою задовольняло те, що Січ очолили номінальні кошові отамани, які через свій похилий вік не мали снаги пручатися його реальному впливові.

1 січня 1765 р. на військовій раді кошовим отаманом було обрано П.Калнишевського. Цього разу вже надовго.

Цікаво знати

П. Калнишевський мав потужне власне господарство. Зокрема, в 1775 р. в його зимівниках нараховувалося 639 коней, 9 буйволів, 1076 голів великої рогатої худоби, 14045 овець і кіз, 106 свиней, 5 віслюків. Навесні 1775 р. П.Калнишевський продав у Крим 14 тисяч голів овець ціною два рублі за штуку, а двом орловським купцям – 250 коней.

Зимівники кошового отамана були розкидані по запорізьких займищах, здебільшого по залюднених землях Кодацької, Самарської та Протовчанської паланок. Збереглися відомості про зимівник Калнишевського на річці Протовчій, де в його власності було 600 коней, з них – 160 верхових скакунів.

Петро Калнишевський, як заможна й підприємлива людина, підтримував ділові контакти з українським та російським купецтвом, торговими людьми Криму та Речі Посполитої. За його сприяння у 1722 р. єврейські купці з Умані заснували на Січі єврейську торговельну компанію.

4.Зруйнування Нової Січі

Вчитель

Тим часом до царської столиці вирушила остання запорізька депутація на чолі з Антоном Головатим, що б виклопотати підтвердження на ті запорізькі землі, через які точилися суперечки з Єлисаветградською, Ізюмською провінціями та з Військом Донським. Козаків приймали холодно. Російських урядовців дратувала впертість, з якою запорожці захищали своє. Граф П.Рум`янцев обурювався, що вони «в пояснення своїх справ входять далі ніж годиться». Та й задовго до цього пихаті чиновники не дуже то й крилися в своєму ставленні до Січі та запорізьких козаків. Ще в 1760 р. канцлер М.Воронцов заявив запорізьким депутатам у Петербурзі, що коли козаки будуть неслухняними, то їм знайдеться інше місце для поселення.

Однак на початку червня 1775 р. ніхто на Запорожжі, навіть добрий знавець придворних справ Петро Калнишевський не зміг передбачити згубного для себе повороту подій.

Водночас ще у травні 1774 р. найвпливовіші російські вельможі М. Панін, П. Рум`янцев та Г. Потьомкін на засіданнях Ради при Височайшому дворі переконували Катерину ІІ ліквідувати Запорізьку Січ. Однак імператриця спочатку відмовлялася погодитися з цим, наголошуючи на вірній службі запорожців під час війни з Туреччиною. Ставлення монаршої особи радикально змінилося у квітні 1775 р., коли граф П. Рум`янцев надіслав до Петербурга чергову реляцію про нібито намір кошового отамана разом з запорожцями перейти до турецького підданства. 27 квітня на Раді питання про ліквідацію Січі було поставлене руба. Вирішили запросити П. Калнишевського до Петербурга нібито на обговорення питання поземельних відносин запорожців з мешканцями Гетьманщини та Слобожанщини. Якщо приїде – не мав наміру зрадити, якщо ні – винний. З невідомої причини кошовий до Петербурга не поїхав. І вже 7 травня 1775 р. на черговому засіданні Ради було остаточно ухвалено рішення ліквідувати Військо Запорізьке й заарештувати його старшину.

Виконати вирок доручили сербу генерал-поручику Петру Текелію. 25 травня з фортеці Святої Єлизавети (тепер м. Кіровоград) до Запорізьких Вольностей. 4 червня Текелій з піхотним Орловським полком під командою полковника Язикова й кіннотою під командою барона Розена підійшли до Січі, зайняли передмістя Гасан-Башу й наблизилися до Новосіченського ретраншементу. Запорожці не очікували нападу. Тому барон Розен полонив вартових без особливих зусиль. Водночас полковник Язиков розставив вартових по вулицях Січі, однак кошовий зі старшиною та понад 3 тис. запорожців встигли зачинитися у Внутрішньому Коші. Текелій відрядив до них полковника Мисюрева, щоб оголосити волю Катерини ІІ про скасування Війська Запорізького та примусити П. Калнишевського не чинити опору.

Кошовий довго не впускав до себе російського посланця. Запорожці сперечалися, як бути далі. Більшість вимагала, щоб П.Калнишевський дав команду відбиватися. Однак той не вірив в успіх. Остаточно схилила шальки терезів промова отця Володимира Сокальського, який засудив пролиття православної крові. Згодом вся запорізька старшина – кошовий отаман Калнишевський, військовий писар Глоба, військовий суддя Головатий – вийшла назустріч росіянам й була відразу заарештована.

Чотири ж піхотні роти зайняли всі укріплення Коша. Російські караули з`явилися біля запорізького військового, казенного й порохового погребів. Усі козацькі клейноди, зброю, гарматний арсенал згодом вивезли геть.

Так тихо й без бою припинила своє існування остання Запорізька Січ. Калнишевський та його найближчі соратники – поплатилися за свою вірність особистою свободою. Їх безжалісно запроторили на заслання. Найважче довелося кошовому. Він опинився на Соловках.

5. Соловецький в’язень.

Вчитель

З початком XVIII ст. завдяки реформам царя

Петра І за Соловецьким монастирем остаточно закріплюється слава найсуворішої тюрми Російської імперії, де утримувалися політичні в’язні та релігійні

дисиденти.

Отака найсуворіша в’язниця Російської імперії стала останньою обителлю кошового П. Калнишевського. Не лише за життя, але й багато десятиліть після його смерті нікому в Україні не було відомо, де він провів останні роки й де його могила. Про це не знали навіть родичі Калнишевського Вертильки. Тільки в народних думах по Україні співалося, що кошового тримають десь на Дону.


Соловецький в’язень
Довічно ув’язнити П. Калнишевського на Соловках, а Головатого і Глобу заслати до Сибіру

запропонував Катерині ІІ Г.Потьомкін. після арешту 4 червня 1775 р. П. Калнишевського під конвоєм повезли до Москви, де тримали в конторі військової колегії, на чолі якої стояв Г.Потьомкін. До 8 червня імператриця затвердила вирок, і 25 червня кошового в супроводі семи конвоїрів було спроваджено до Архангельська, куди він прибув одинадцятого липня. Для відправки в’язня на Соловецькі острови найняли корабель купця Ворохіна. Небезпечна подорож Білим морем затягнулася аж до 29 липня: судно двічі натрапляло на мілину, зазнало пошкоджень, було нашвидкуруч відремонтовано. Зрештою тільки 30 липня 1776 р. архімандрит соловецького монастиря Досифей відзвітував про прийняття «государевого злочинця».

За деякими свідченнями, П. Калнишевського спочатку помістили в один з казематів Головленківської в’язниці, розташований у Архангельській вежі. Приміщення це (каземат №15?) було вологим, і під час дощу вода, мов крізь решето, потрапляла до нього. Втративши терпіння, кошовий поскаржився архімандритові, що одяг від надмірної вологи на ньому вже зотлів. Лише в жовтні 1779 р. йому дозволили власним коштом найняти робітників для полагодження даху. Близько 1788 р. П. Калнишевського перевели спершу в келію №15, потім в келію №14, яка, ймовірно, містилася в Прядильній вежі.

Однак є свідчення про ймовірне перебування останнього кошового в Білій вежі, поблизу монастирського млина й добудови під назвою Сушило.

Харчувалися в’язні тією самою їжею, що й монастирські ченці. Раціон поділявся за трьома рангами: страви верхньої трапези подавали вищому духовенству монастиря та знатним в’язням, їжею нижньої трапези годували ченців, послушників та звичайних в’язнів, а тим, що готувалося на кухні поза Трапезною палатою, харчувалися робітні люди й ув’язнені найнижчого рангу.

Кошового утримували як знатного в’язня, адже на його потреби урядом було передбачено коштів з розрахунку 1 рубль на день, або більше 360 рублів на рік. Не завжди ці кошти привласнювалися наглядачами, адже П.Калнишевський мав можливість заощадити досить значну суму, щоб робити щедрі подарунки монастирю або наймати робітників для полагодження даху своєї келії. П. Калнишевського постійно охороняло чотири солдати з офіцером, хоча інших ув’язнених – по двоє конвоїрів.

Лише тричі на рік: на Пасху, Преображення та Різдво, його виводили з келії, напевно, для участі в церковних святах і для обіду в трапезній. Поморські рибалки бачили цього «козацького отамана» під час виходу до трапезної, і ось які спомини вони про нього залишили: «Зросту середнього, старий на вигляд, сивувате обсічене волосся; видно, що довго сидів. Борода не довга, біла… Говорив він не так чисто, як по-російськи». Петро Калнишевський був одягнений у китайчатий синій «сюртук» з олов`яними ґудзиками в два ряди або в червоний кармазин. Завжди розмовляв українською мовою, як це видно зі свідчень рибалок. Поводився смиренно й набожно, чим здобув повагу чернецтва. Та найбільшої шани з боку духовенства він зажив щедрими подарунками монастирю. У 1794 р. пожертвував Спасо-Преображенському собору запрестольного хреста вагою більше 30-ти фунтів, виготовленого зі срібла, а своє звільнення відзначив подарунком оздобленого сріблом з позолотою Євангелія, вага однієї оправи якого перевищувала два пуди.

Незабаром після того, як у 1801 р. новим російським царем став Олександр І, було оголошено загальну амністію. 2 квітня ухвалили звільнити двох соловецьких в’язнів - поляка Єлєнського й запорізького кошового Калнишевського. 4 травня архімандрит Іона оголосив Калнишевському про монаршу волю. Однак він відмовився залишати монастир, вказавши у своєму «проханні» на царське ім`я: «не можу зважитися йти в дорогу таку далеку, а вирішив залишок днів моїх присвятити служінню Єдиному Богу у цьому блаженному усамітненні, до якого за двадцять п’ять років звик я остаточно…»

Архімандрит, побачивши поважного старця в трапезній одного разу, не втримався, щоб сказати: «Древній ти, землею пахнеш». Помер Калнишевський незабаром по звільненню, 31 жовтня, за старим стилем, 1803 р. Чернецька братія поховала його на почесному місці – на південному подвір`ї Спасо-Преображенського собору. У 1856 р. за наказом настоятеля монастиря на могилі П. Калнишевського встановили плиту, викарбувавши в епітафії короткий нарис життя кошового.

Цікаво знати

Ікона Покрову Пресвятої Богородиці, на якій серед козаків зображено Петра Калнишевського.


Ікона Покрову

Пресвятої Богородиці


Ікону було написано на початку 70-х рр. XVIII ст. У верхній її частині – зображення Богородиці та двох найбільш шанованих на Запоріжжі святих – Св. Миколи та архістратига Михаїла. Внизу, біля військових клейнодів, зображено дві групи козаків. Усі постаті умовні. Індивідуальні риси зберігають лише козацькі керманичі. Яких на іконі двоє. Один з них, із шаблею, і є кошовий отаман Петро

Калнишевський.

V. Закріплення теми уроку

  1. Хто був останнім кошовим отаманом Запорізької Січі?

  1. Як Калнишевський дбав про освіту?

  2. Якою медаллю його нагородила Катерина ІІ?

  3. Розкажіть про останні часи Петра Калнишевського.

VI. Домашнє завдання

Підготуватися до конкурсу «Найкращий літописець», краща розповідь про П. Калнишевського.
Уроки 31-32

Тема: «Славний син Карпатських гір» Олекса Довбуш.

Мета: ознайомити учнів з життєписом та діяльністю видатного ватажка опришків Олекси Довбуша, поглибити, розширити знання учнів з історії опришківського руху, дати оцінку діяльності Олекси Довбуша;. розвивати творчість учнів, вміння вести пошукову роботу,практично застосовувати теоретичні знання; виховувати почуття національної гордості, полікультурну компетентність, толерантність і повагу до поглядів інших.

Тип уроку:формування знань і вмінь за допомогою нових форм і методів навчання.

Обладнання: портрет О.Довбуша, роздавальний матеріал, джерела про відважного ватажка,відеофільм «Олекса Довбуш опришок», музичний запис «Ой за гаєм зелененьким».

Епіграф уроку: «Оттак, тепер не буду газдувати, але й пан не буде панувати»,

Хід уроку.

І.Організація навчальної діяльності учнів.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь.

На цьому етапі учні пригадують, яких форм набула реакція прикарпатського населення на посилення соціального гніту, називають найбільші заворушення І пол. XVIII ст.

Хто такі опришки та хто їх очолював?

ІІI.Мотивація.

Прослухати пісню «Ой за гаєм зелененьким…»

Чи знайома вона вам? Про що нагадує? Які почуття охоплюють вас, коли слухаєте цю мелодію?(відповіді учнів)

  1. Вивчення нового матеріалу.

План

  1. Правди та легенди про народження Олекси Довбуша.

  2. Походи О. Довбуша 1738–1743 рр. Польсько-шляхетські війська в боротьбі з опришками О. Довбуша.

  3. Активізація загону опришків у 1744–1745 рр.

  4. Обставини трагічної загибелі ватажка.

  5. Вірні побратимі Олекси Довбуша. Народна творчість про ватажка. Олекса

  6. Довбуш в художній літературі. Образотворча довбушіана. Образи Олекси Довбуша в музиці та кінематографії.

  7. Олекса Довбуш – розбійник чи національний герой?

У кожній гуцульській хаті століттями живуть оповідки про справедливого і безстрашного захисника бідних, славного опришка Олексу Довбуша, у яких історія густо перемішана з вигадкою.

1. Правда та легенди про народження О. Довбуша.

(робота в групах)

Легенда 1.

Олекса Довбуш народився в селі Печеніжині Коломийського повіту 1700 року. Народився в сім’ї селянина, який був ковалем і майстром на будівництві церков. Розказують, що Олекса Довбуш не ходив своїми ногами до шести років. Він народився калікою. А в шість років, сидівши на призьбі, він побачив, як душиться у ворині  телятко. Побачивши це, він доліз до того телятка і врятував його. З того часу почав Олекса ходити.

Легенда 2.

І тоді почав він освоювати свою першу професію — пастухував. Є така легенда. Коли він пас вівці, то побачив чорта. А всі пастухи мали з собою рушниці. Побачивши чорта, він вистрелив у нього. Тоді з неба злетів ангел і сказав:— Ти проживеш недовге життя, але залишишся в пам’яті людей. І помреш ти від ярої пшениці і свого волосу.

Легенда 3.

Другу професію Олекса Довбуш освоював з батьком, працював ковалем. І третю професію він мав — будував церкви. Він будував церкву в Космачі. І йому сподобалася гарна дівчина, гуцулочка Марічка.

А перед тим, як звінчатися, обов’язково треба було сповідатися в церкві. І до тієї церкви приходить Олекса Довбуш з Марічкою сповідатися.

А пан Яблонський, на честь якого названо селище Яблунів, приїхав із своїм сином на ту Службу. І його син набирає собі для розваги дівчат, бо він був пан. І сподобалася йому Марічка. Він наказує своїм воякам, щоб Марічку схопили і привезли до його оселі. Олексі це не сподобалося і він молодого пана вбив прямо перед церквою з одного удару.

Люди, які це бачили, повтікали в гори, щоб не попасти в тюрму. І Олекса втік у гори. Ще тоді, коли він був пастухом, Олекса бачив, як пани знущалися над селянами. І він сказав: «Я не буду ґаздувати, а вони не будуть панувати»

Легенда 4.

Є ще така легенда. Коли Олекса втік у гори, він зустрів старого опришка, загін якого було розбито панами. Опришок той уже помирав. І сказав він Олексі:

— Ти файний хлопець, ти зможеш зібрати загін, я бачу по тобі.
Як ви думаєте, що тут може бути правдою, а що вигадкою?

2.Походи О. Довбуша 1738-1743рр.

(розповідь вчителя)

У ході розповіді учні заповнюють таблицю.

Назва і дата

повстання




Територія




Склад повсталих




Причина та привід




Завдання




Хід повстання




Наслідки




Розглянути на карті «Європа в ХVІІ–ХVІІІ ст.»

- землі Західної України, які стали місцем боротьби опришківських загонів (Галичина,Буковина, Закарпаття).

-знайти території, які були охоплені опришківським рухом у XVI-XVIII ст.

3.Польсько-шляхетські війська в боротьбі з опришками О. Довбуша.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал