8 клас Методичний посібник



Сторінка11/20
Дата конвертації01.01.2017
Розмір4.66 Mb.
ТипПрограма
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   20
Тема. Сини батька Хмеля

Мета: дати характеристику історичної постатям синів Богдана Хмельницького; розвивати в учнів уміння аналізувати та порівнювати історичні події, зіставляючи історичну інформацію, робити висновки, виділяти головне, визначати місце історичних діячів та їх роль в історичному процесі на прикладах героїчних історій з життя сім’ї гетьмана; виховувати в учнів національно-патріотичні почуття, бажання відстоювати інтереси своєї держави.

Мотивація.

З Густинського літопису: «Чому кожній людині читання історії дуже корисно? Тому що якби не описаний світ і не уявлений, разом би з тілом у безвість все сходило б у землю, і люди, як в пітьмі бувши, не відали б, що з минулих віків відбувалося. Хроніку цю прочитавши, можеш передати її для пізнання іншим…».

Запитання для учнів:

1.В чому бачив літописець задачу історії?

2. Чи наслідуємо ми цей заповіт?

Слово вчителя:

Напевне, якщо запитати з чим у вас асоціюється Японія , то ви скажете з сакурою, Нідерланди – з тюльпанами, Єгипет – з пірамідами, так для більшості іноземців Україна асоціюється з козаками, з Богданом Хмельницьким, його синами. Тому ми зобов’язані добре вивчити історію українського козацтва та видатних діячів. І коли нас хтось запитає, ми не опускали очі від сорому, що не знаємо, а навпаки, відповідали з гордо піднятою головою!

Після цього уроку учні зможуть: називати імена та складати історичні портрети синів Богдана Хмельницького; аналізувати та порівнювати історичні події, зіставляючи історичну інформацію, робити висновки, виділяти головне, визначати причини історичних подій, визначати місце історичних діячів та їхню роль в історичному процесі.

Обладнання: підручник, презентація, портрет Богдана Хмельницького та його сподвижників, додатки.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Хід уроку

І. Організаційний момент

Заслуховування історичної пісні «Чи не той то Хміль».

Перевірка присутності учнів та підготовки до уроку.

ІІ. Актуалізація пізнавальної діяльності учнів.

Розгадайте кросворд:

1. Назвіть ім’я гетьмана, який очолив НВВ.

2. Родовий хутір Хмельницького.

3. Релігія, яку сповідували козаки.

4. Титул, який мав Б. Хмельницький.

5. Інше ім’я Богдана Хмельницького.

6. Перша дружина Б. Хмельницького.
1 Б О Г Д А Н

2 С У Б О Т І В

3 П Р А В О С Л А В’ Я

4 Г Е Т Ь М А Н

5 З И Н О В І Й

6 Г А Н Н А
V. Вивчення нового матеріалу

 Вчитель

Шановні діти! Сьогодні ми з вами починаємо вивчати тему під назвою «Сини батька Хмеля». Після її вивчення ми зможемо надати оцінку цим діячам Гетьманщини, визначити значення їх діяльності в історії новоутвореної держави, а також в житті українського народу. Про них ми зараз дізнаємось.

Поділ класу на групи: «оптимісти», «песимісти», «об’єктивісти, «емоційні», «філософи». Кожна група отримує окреме завдання.

Група № 1 (Оптимісти)

Ця група повинна назвати всі позитивні моменти в діяльності, які були позитивно розв’язані Тимошем та Юрком Хмельницьким.

Група № 2 (Песимісти)

Ця група повинна назвати проблеми, невдачі, які заважали Хмельниченкам в успішній діяльності.

Група № 3 (Об’єктивісти)

Ця група повинна лише констатувати важливі факти життя братів, не роблячи оцінок подій.

Група № 4 (Емоційні)

Ця група повинна оцінити події, що відбулися з синами Б. Хмельницького, з емоційного боку. Емоції і почуття Тимоша і Юрка.

Група № 5 (Філософи)

Ця група повинна підготувати роздуми про роль Т. та Ю. Хмельницьких в історії Української козацької держави.

Варіант 1

Вчитель

До нас завітали гості – це сини Б. Хмельницького.

Виступ Тимоша та Юрія.

Во Гра з героями «Інтерв’ю» (учні задають питання братам)ни розкажуть про себе все, що ви запитаєте.

Виступ груп «оптимісти», «песимісти», «об’єктивісти, «емоційні», «філософи».

Варіант 2

Вчитель роздає групам матеріали про братів Хмельниченків.

Документ №1 Тиміш Хмельницький

Тиміш народився на батьківському хуторі Суботів, неподалік Чигирина. Матір'ю всіх шести чи семи дітей майбутнього козацького гетьмана була його перша дружина Ганна Сомко. Вона померла 1647-го, коли Тимошеві виповнилося 15. Наступного року батько залишив його у Криму як заручника: шукав підтримки у війні з Річчю Посполитою в хана Іслам-Ґірея ІV.

Турецький ага (вельможа) свідчив, що Тиміш був дуже нервовий і запальний. Але: "Ніхто не міг влучити його ні з рушниці, ні іншою зброєю, такий він був чудовий їздець: крутився на сідлі, як блискавиця".

Тиміш був рудий і вкритий ластовинням, на обличчі мав глибокі рубці від перенесеної віспи. Умів читати й писати, знав польську. Про те, що справді був аж надто запальної вдачі, свідчить і козацький літописець Самійло Величко: "Обидва сини Хмельницького, Тимош і Юрій, були паливоди своєвольнії, но Юрій не так, занеже он з натури був євнух". У кримському полоні Тиміш опанував татарську мову й удосконалював військову виправку. До козацького війська, ймовірно, повернувся разом із перекопським мурзою Тугай-беєм, який зі своїми татарами підтримав Хмельницького в першій битві тієї війни – на Жовтих Водах.

Восени 1648-го гетьманич призначений чигиринським сотником. У серпні наступного року під Зборовом супроводжує батька на переговорах із королем Яном Казимиром. В укладеному тоді козацькому реєстрі "Томиш Хмельницкій" значиться другим – після гетьмана.

Повстання, що Богдан Хмельницький підняв, аби захистити власні права, несподівано переросло у велику війну. Уже за рік він фактично стояв на чолі новоствореної держави. Але як домогтися визнання в сусідніх володарів із давніх правлячих династій? Єдиний шлях – поріднитися з однією з них. Гетьман звертає увагу на сусіднє Молдавське князівство, васала Османської імперії. У тамтешнього правителя – господаря Василя Лупула – є незаміжня донька Розанда, на два роки молодша за Тимоша. Восени 1650-го Хмельницький засилає сватів.

Молдавський господар відхиляє пропозицію: мовляв, не може віддати дочку без згоди султана, свого сюзерена. Старшу 1644 року він видав за князя Януша Радзивілла, якого називали некоронованим королем Литви. Весілля в молдавській столиці Ясси тривало два тижні. Хіба тепер може віддати домну – панну – Розанду за "простака"?

Хмельницькі повторюють пропозицію. І знову – відмова. Тоді козацьке військо йде походом на Молдавію. ¬Переможений Василь Лупул виплачує гетьманові 10 тис. талярів відкупного (за 10 талярів можна було купити два коня) й дає згоду на заміжжя доньки з Тимошем.

Але виконувати обіцянку не збирається. Розанду переховують у маєтку Радзивіллів. Це бентежить Стамбул, тому звідти приходить наказ доставити молдавську князівну до османської столиці. Вона вже раз там була: одразу після весілля сестри. Тоді її закликали до гарему й фактично тримали в полоні, аби не допустити зближення Лупула з магнатами Речі Посполитої.

Тепер – другий приїзд до Стамбула. А щойно 1652 року Розанда повертається до батька, як гетьман знову домагається її руки для сина. "Він послав до молдавського воєводи гінця з вимогою віддати дочку за сина Тимоша, як вже було домовлено, – пише літописець Григорій Граб'янка. – А якщо ж той не схоче віддати, то він, Хмельницький, зі стотисячним військом завітає до нього у гості. І напав страх на воєводу й на волохів (так називали предків сучасних румунів і молдаван. – "Країна"), і сказали вони господарю: "Чого це заради однієї дочки твоєї наша земля має стати пусткою? Якщо не вдовольниш бажання Хмельницького, то ми самі, заради свого життя й цілості земель наших, тебе і твою родину змушені будемо видати".

Між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою існує формальне перемир'я. Навесні 1652 року гетьманич із загоном вирушає до Молдавії. Та на захист домни Розанди стають шляхтичі Речі Посполитої. Натхненник походу – залицяльник Розанди польський гетьман 47-річний Мартин Калиновський.

Бій відбувся 1–2 червня 1652-го в урочищі Батіг над Південним Бугом, неподалік сучасного Ладижина на Вінниччині. Військо Речі Посполитої розгромлене, Калиновський гине. Наприкінці літа Тиміш прибуває до Ясс. Лупул із донькою намагаються всіляко бути прихильними до гетьманича. "Господар поцілував його по-батьківськи, – описує анонімний польський хроніст. – Учинив господар промову до нього: про втіху з його приїзду, а він на те й півслова не випустив, тільки губи собі гриз, стоячи як вкопаний, а Виговський (генеральний писар Війська Запорозького. – "Країна") за нього відповідав".

Вінчання відбулося 31 серпня 1652 року. "Тут почали гуляти весілля, – пише Граб'янка. – Панна воєводівна, виказуючи свою прихильність до Хмельниченка і доводячи, що охотою заміж іде, наказала своїм дружкам на весіллі співати руські пісні".

Тиміш із дружиною осів у родинному Суботові. Організував оркестр, до якого входили органіст, три скрипалі, флейтист і сурмач. Та найпопулярніша в тодішній Європі Gazette de France вже 15 листопада 1652 року повідомляла: "Відразу після весілля син генерала Хмельницького, Тиміш, двічі бив свою молоду дружину, дочку молдавського князя, дорікаючи їй за теплі стосунки з великим візиром, коли вона була заручницею в гаремі й з ласки візира сподівалася дістати волю". А Богдан Хмельницький, "для якого одруження сина з донькою молдавського господаря дуже багато важило, різними способами намагався змусити Тимоша ліпше ставитися до дружини".

Сучасні історики Тарас Чухліб і Віктор Горобець додають: "Якщо вірити чуткам, які поширювалися тоді в Україні й за її межами, розчарування Тимоша викликали також і весільні подарунки тестя, про фантастичні багатства якого в Європі складали легенди. Та де ж ті хвалені щедроти Лупула? Невже оті дві тисячі талярів і стільки ж червоних золотих, вручених зятю?"

Занепокоєні правителі Волощини та Трансільванії готують змову проти Лупула, скидають його із престолу й садять туди молдавського боярина Штефана Ґеорґіцу. Тесть Тимоша втікає до прикордонного Хотина, а потім – до Кам'янця-Подільського.

18 квітня 1653-го до Молдавії вирушає рейд із кількох тисяч козацьких військ на чолі з гетьманичем і старшинами Іваном Богуном, Дем'яном Лисовцем і Тимофієм Носачем. Вибивають ворогів Лупула з Ясс і повертають йому трон. Він намовляє зятя вступити до Волощини, скинути тамтешнього господаря Матея Басараба й розширити тепер уже їхні династичні володіння. Богун і Лисовець застерігають ¬Тимоша: батько не наказував воювати з сусідніми правителями. Не діє. Гетьманич навіть кинувся в бійку з полковниками.

9 травня козацько-молдавське військо перетнуло кордон із Волощиною. Річ Посполита прислала волохам на допомогу драгунів і кінноту. Козаки зазнають кількох поразок. Після найбільшої з них – 27 травня під річкою Яловицею на півдні сучасної Румунії – відступають до Молдавії.

Тиміш заглибився в території, залежні від Османської імперії, саме в той час, як Хмельницький-старший вів перемовини із султаном про можливість його протекторату над Військом Запорозьким. Певне тому Стамбул визнає правителем Молдавії Стефана Ґеорґіцу. А іншому васалові – кримському ханові – велено не допомагати козацькому війську в молдавськім поході: на боці Тимоша тоді воювали дві тисячі татарських найманців.

Василь Лупул втікає до свата-гетьмана. А вагітна Розанда з мачухою рятуються в Сучавській фортеці на півночі Молдавії. До її стін от-от має підійти військо Ґеорґіци. Тиміш поспішає до Сучави. Два місяці фортеця витримує облогу. Але під час однієї з атак уламок дерев'яного лафета від розірваної ядром гармати на мурах оборонців смертельно ранить молодого Хмельницького. Антисептиків тоді не було, тож Тиміш за декілька днів згорів від зараження крові.

За місяць, у середині жовтня, командувач військами облоги випускає чотири тисячі козаків вийти із фортеці. З ними – забальзамоване тіло Тимоша. На батьківщину чоловіка разом із мачухою і позбавленим престолу батьком вирушає й Розанда.

До Чигирина процесія прибула 30 жовтня. "Там стрічали його: гетьманова дружина, син, доньки, наказний полковник Василь Томиленко і козаки кінні й піші зі зброєю, – цитує Михайло Грушевський московських послів, які там були. – Духовенство в ризах з образами теж виходило стрічати його за місто, "на поле". Як заносили тіло до церкви, козаки стріляли з рушниць, а з городу – з гармат. Поставили його в церкві, і до приїзду батька ховати не будуть". Він разом із татарами до середини грудня тримав в облозі польські війська у Жванецькій твердині на березі Дністра.

Тіло старшого сина Богдана Хмельницького Тимоша у столичному Чигирині, а потім у родинному Суботові оплакували майже два місяці. Так розпорядився гетьман. Ховали Тимоша 27 грудня 1653 року, за два з половиною місяці після смерті. Напередодні похорону його дружина – молдавська князівна Розанда – народила двох хлопчиків-близнюків. Тиміш загинув, боронячи право її батька на молдавський престол. 12 вересня 1653-го під час облоги фортеці Сучава, на півночі сучасної Румунії, отримав смертельну рану. А 15 вересня помер. До свого 21-річчя гетьманич Хмельницький не дожив один день.

Документ №2 Юрій Хмельницький

Молодший син Б. Хмельницького народився на хуторі Суботові, деякий час навчався в Києво-Могилянській колегії.

Волею свого батька намічений на гетьмана й обраний Козацькою радою у Чигирині 27 серпня 1657 року, але через молодість тимчасово передав владу у руки козацтва, яке обрало на гетьмана Івана Виговського. Після відходу Виговського на Козацькій раді 11 вересня 1659 гетьманом України обрано Хмельницького. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубецькой примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня1659 року Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України.

27 жовтня 1660 року Юрій уклав з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий переважаючими кількістю військами Григорія Ромадановського і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви гетьманом обрано Івана Брюховецького.

Хмельницький на початку 1663 року склав булаву й постригся в ченці під ім'ям Гедеона, перебував в Корсунському монастирі. 1664 року Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родинної гробниці. Також під його супроводом київський митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 року. Після звільнення (1667 р.) він жив в Уманському монастирі.

У січні 1668 року брав участь у Генеральній раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію Петра Дорошенка на турецький протекторат. Однак через кілька місяців Хмельницький підтримав його суперника Михайла Ханенка. 1669 року взятий в битві в полон білгородськими татарами, був відправлений в Білгород, а потім за рішенням Дорошенка в Константинополь, де перебував в замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями і прикутий до стіни в'язниці. Перебував там до 1678 року. В інтересах султана звільнений з ув’язнення, проголошений гетьманом і посланий з пашою Ібрагімом під Чигирин проти московського князя Ромадановського. Після того як турки повернулись назад, Юрій Хмельницький з військом завоював декілька українських міст.

1670 року (за іншими джерелами 1673) Юрія захопили кримські татари і відправили до Константинополя. За посередництвом французького посла, Шарль-Марі-Франсуа Олів'є (маркіза де Ноінтель), турецький уряд намагався використати Хмельницького для закріплення свого володіння на Правобережній Україні. 1677 року він був звільнений султаном з в'язниці і прибув в Україну й у зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького»; його столицею був Немирів. 1678 – 1679 роках він хотів за допомогою турецького і татарського війська приєднати Лівобережжя. Однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, і люди втікали за Дніпро. В 1679 році знаходився при побудові турками фортеці Кизикермен. Загинув під час нападу козаків Сірка на недобудовану фортецю.

Виступ груп «оптимісти», «песимісти», «об’єктивісти, «емоційні», «філософи».

IV. Узагальнення і систематизація знань учнів:

Метод «Чиста дошка»:

- Богдан Хмельницький

- 1652 р.

- Гедеон

- Батозька битва

- Москва

- 1641 р.

- Розанда

- гетьман

- 1632 р.

- Сучава

- сотник

- Сім Веж

V. Підсумок уроку

Завдання для учнів:

Перед вами знаходиться «Дерево знань», залиште там свої відгуки про сьогоднішній урок. (Учні на листочку записують речення і вклеюють їх на гілки дерева)

Заключне слово вчителя:

Пам’ятаєте , ми на початку уроку з вами говорили про те, які асоціації викликає Україна, я думаю, що тепер вам не тільки не страшно дати відповідь на питання іноземця про наше минуле, а навпаки ви самі захочете поділитися здобутими знаннями.омашнє завдання

Випереджаюче завдання:

Учні об’єднуються у чотири групи: БОГУНИ, КРИВОНОСИ, НЕЧАЇ, МОРОЗЕНКИ і готують повідомлення про них за пам’яткою:

  1. Дата, місце народження, походження.

  2. Освіта, місце навчання.

  3. Моральні якості, риси характеру.

  4. Діяльність.

  5. Дата, місце, причини смерті.


Урок 18

Тема: Сподвижники великого гетьмана. Іван Богун, Максим Кривоніс, Данило Нечай, Станіслав Морозенко.

Мета: охарактеризувати сподвижників Б.Хмельницького; осмислити роль особи в історії; розвивати навички дослідницької роботи; формувати уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки та початки аналітичного мислення; виховувати відповідальних, гідних громадян України.

Мотивація навчальної діяльності.

Відомо, що для досягнення мети потрібні однодумці, соратники, тобто люди, які були б талановитими полководцями, будівничими держави, дипломатами, котрі б служили інтересам свого народу. Саме серед козаків були такі герої, наділені мужністю, витривалістю та кмітливістю. І про них на цьому уроці піде мова.

В результаті вивчення теми учні зможуть: характеризувати постать Б.Хмельницького та його сподвижників; осмислити роль особи в історії; розвивати навички дослідницької роботи; формувати уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, аналітично мислити; як громадяни України - перейматись долею Батьківщини, вчитись відповідальності за власні дії.

Обладнання: стінна карта, плакати із зображенням Б.Хмельницького та його сподвижників, картки з джерелами інформації, роздатковий матеріал, підручник, комп’ютерна презентація, навчальні фільми.

Тип уроку: вивчення та засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

І. Організація навчальної діяльності.

Вхід учнів до класу під мелодію козацького маршу, показ слайдів із життя козаків.

Вчитель

Доброго дня, діти. Сподіваюсь, що звуки цього маршу знову перенесли вас у те далеке XVII століття, де тупотіли козацькі коні і чувся свист шаблів відважних козаків. На кінець 1640-х рр. страждальна Україна та її люд були цілком готові до початку найважливішої події в історії України XVII ст. - Національно-визвольної війни проти польського панування.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

1. Пригадайте, які українські землі входили до складу Речі Посполитої?

2. Покажіть території на карті (Волинь, Поділля, Київщина, Галичина , Підляшшя, Холмщина, Белзчина, Запорожжя).

3. Які стани польського суспільства були панівними у цій державі? (магнати і шляхта).

4. На які стани поділялось тодішнє українське суспільство? (шляхта, духівництво, міщани, селяни, козацтво).

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

В історії кожного народу є періоди, коли різко зростає потреба в державних діячах, що спроможні згуртувати народ до боротьби. На щастя, на арені політичного життя України середини ХVІІ ст. з'явилася людина, яка змогла об’єднати різні верстви українського суспільства для досягнення спільної мети. Це Б.-З. Хмельницький.

Велич Б.Хмельницького як полководця і державного діяча у тому,що він зумів наблизити до себе цілу плеяду видатних людей. До найближчого оточення гетьмана належали: Максим Кривоніс , Іван Богун, Станіслав Морозенко, Данило Нечай.

Варіант І

Зараз ви побачите навчальний фільм про сподвижників Б. Хмельницького. Будьте уважні! ( перегляд фільму)

Варіант ІІ

Зараз ви прослухаєте розповіді учнів про сподвижників Б.Хмельницького. Їх біографії досліджували групи. Послухаємо їх представників.

Письмове авдання: протягом уроку скласти таблицю « Сподвижники Б. Хмельницького».

Прізвище, імя

Рр. життя, місце народження, походження

Зміст діяльності

Моє ставлення














Гра « Про кого йдеться?» (метод мікрофон)

1. Богдан Хмельницький вважав його своєю правою рукою. У Корсунській битві відіграв вирішальну роль. Помер під час облоги Замостя від чуми. ( М.Кривоніс)

2. Найвидатніший після Б.Хмельницького стратег Національно-визвольної війни. Відзначився під Вінницею, вивів козаків з оточення під час берестецької битви. ( Іван Богун)

3. Герой народної пісні.(Морозенко)

4. Два брати Іван та Данило. Данило розгорнув наступ на Збараж, загинув біля Красного. ( брати Нечаї)

ІV. Узагальнення та систематизація знань.

Розвязування кросворда.


  1. Полковник, який очолював Кальницький полк.

  2. 18-30 червня 1651року відбулися вирішальні битви біля…

  3. Яка битва відбулася 6 травня 1648 року?

  4. Головнокомандувач збройних сил.

  5. Ім’я сина Богдана Хмельницького.

  6. Той, хто займався головними справами на селі.

  7. За Білоцерківським договором до Гетьманщини відійшла…

  8. Головний противник Гетьманщини.

  9. Очільник полку.

  10. Імя дочки Василє Лупу.

  11. Символ влади гетьмана.

V. Підсумок уроку.

Дидактична гра «Три речення».

Учні повинні передати зміст розглянутого матеріалу трьома реченнями. Перемагає той, у кого ці три речення будуть найкоротшими і найточніше відбиватимуть зміст уроку.

Перевірка таблиць, виставлення оцінок.

VІ. Домашнє завдання: скласти ребуси або загадки про сподвижників Б. Хмельницького.
Урок №19

Тема: Семен Височан

Мета: охарактеризувати особистість Семена Височана; дати оцінку його діяльності його життєвому подвигу; розвивати в учнів уміння аналізувати, узагальнювати та систематизувати історичний матеріал, вдосконалювати вміння аргументовано висловлювати власну думку; визначати причинно-наслідкові зв’язки, висловлювати свою точку зору; розвивати в учнів інтерес до діяльності історичних постатей та до історії рідної держави.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Обладнання: портрет Семена Височана, ілюстративний матеріал.

Хід уроку

I. Організація навчальної діяльності учнів

ІІ. Актуалізація опорних знань та вмінь

Запитання

  1. В якому становищі перебували селяни в першій половині ХVII століття?

  2. Хто такий Богдан Хмельницький?

  3. Яку роль він відіграв в історії рідного народу?

ІІ . Мотивація навчальної діяльності

Після перемоги Б. Хмельницького під Пилявцями вкінці літа 1648 р. до Галичини підійшли козацькі війська. Походу Богдана Хмельницького на Львів восени 1648 р. сприяв визвольний рух в Галичині. Який очолив Семен Височан...

Він явився пригнобленому народу Галичини, як являються месії - сповнений віри, мужності, з провідницькою переконаністю у святості свого шляху і своєї справи.

Історична довідка

Семен Височан

  • Семе́н Гна́тович Височа́н— український військовий діяч, керівник селянського повстання, що розпочалося в Східній Галичині

  • Народився у Галичині в родині тамтешнього осадчого Гната Височана.

  • Навчався у Львівській братській школі, де оволодів кількома мовами (старослов'янською, німецькою, польською, латинською).

  • Військове мистецтво опанував під керівництвом батька.

  • З 1648 року Семен Височан очолює народний рух на Галичині.

  • Був сотником у війську полковника Івана Богуна.

  • У 1659 році перейшов на лівобережну Україну

  • Став полковником лисянським та канівським.

  • У 1666 році був засланий у Московщину.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

План

  1. Походження родини Височан

  2. Семен Височан

  3. Ватажок повстання

  4. Взяття Пнівського замку

  5. Лисянський полковник

  6. Завершення життєвого шляху




  1. Походження родини Височан

Вчитель

Майбутній козацький полковник у Наддніпрянській Україні — Семен (Сень) Височан народився у Галичині в родині тамтешнього осадчого Гната Височана. Останній заснував на Коломиї Слободу Височанську, вдало господарював, організовував місцевих селян на успішні бойові дії проти непроханих гостей з Криму і Білгородщини. Гнат Височан родом з села Вікторова, що було у складі Галицького староства і походив з селянського середовища. На це вказують тогочасні свідчення. Декілька шляхтичів у скарзі протестують "проти Гната Височана – батька і Семена – його сина, підданих його королівської милості з с. Вікторова". Шляхта обурюється тим, що "Височан заснував у селі Боднарові бровар і корчму, а коронні права забороняли це робити плебеям".

Без сумніву, Ігнат Височан належав до неординарних людей. Він, осадчий, за допомогою селян засновує на новому місці село Слободу Височанську. Перша згадка про заснування села датується 1620 роком, про це ми довідуємося із судового свідчення, яке говорить про закладення Ігнатом Височаном під Вікторовом поселення Слобода Височанова, а з 1658 р. – село Височанка. Заснування села на новому місці вимагало значних організаторських та лідерських здібностей.

Про діяльність Гната Височана В. Лозинський писав так: "Височан був спочатку осадчим, належав, отже, до численного на той час класу підприємливих селян, які за привілеями дідичів або старост трудилися спеціально утворенням нових осель на сирому корені, приваблюючи селян з густіших населених околиць, обіцяючи свободи і вільності "кочуючим селянам", тобто полегшуючи їх утечу з-під іншого підданства".

Також Височан організовував часті наступи своєрідної народної самооборони на татарські загони, які повертались з нападів на наші землі.

Осівши під Боднаровом, Височан самовільно побудував бровар, корчму, а за селом, за рікою межи лісом – простий двір. Використовуючи великі військові дружини, які організував із селян-втікачів, він не підкорявся нікому.

Можливо що Височан мав зв'язки з галицькими опришками, на яких і спирався у своїй боротьбі з шляхтою.

В умовах постійної боротьби зі шляхтою і татарами ріс його син Семен.

Семен навчався у Львівській братській школі, де оволодів кількома мовами (старослов'янською, німецькою, польською, латинською). Військове мистецтво опанував під керівництвом батька.

  1. Семен Височан

Вчитель

В’ячеслав Липинський: “Семен Височан, знатний шляхтич, який мав маєтності також і у Брацлавському воєводстві, син осадчого і побережника Ігната Височана, славного у своєму часі на сусідуючому з Поділлям і на боротьбу з татарами виставленім Покутті... Височан більше від інших здібний і щасливий, і йому вдалося зробити більше від інших”. В історичних джерелах про Семена Височана сказано як про “вождя повсталого плебсу”, “проводиря повсталої черні”. 

  1. Ватажок повстання

Вчитель

З 1648 року Семен Височан очолює народний рух на Галичині і вступає в боротьбу не з окремими шляхтичами, а з усією шляхтою.

Коли восени 1648 р. хвиля козацької війни докотилась на західноукраїнські землі, С. Височан був уже доволі досвідченим воїном, що мав неабиякий досвід організації місцевого люду на збройні акції. За історичними джерелами, восени 1648 р. на Покутті (історико-географічній області південно-східної Галичини між ріками Дністром, Черемошем і Карпатськими горами) діяло до 15 тис. повстанців. Щоправда, не всі вони підпорядковувались Височану.

Повстанцям вдалось не лише поруйнувати безліч шляхетських маєтностей, а й здобути Пнівський замок, взяти під свій контроль, вочевидь, за вказівкою гетьмана Хмельницького, переправи через Дністер.

Взяття Пнівського замку

Штурм Пнівського замку ще й тому мав для Семена Височана принципове значення, що за стінами його переховувалися всі найвизначніші аристократи краю, яким вдалося уникнути загибелі у власних замках та маєтках. Вони прибували до Пнів'я з загонами озброєних слуг, з усіма тими скарбами, які вдавалося врятувати... Отож повстанці самі спонукали свого ватага до наступу на Пнів'я, до штурму замку.

Судячи з усього, гарнізон Пнівського замку для цього нападу був готовий. Маючи гармати і достатньо набоїв, він упевнено відбив перший, навальний штурм полків Височана, даючи зрозуміти, що надалі здобувати його слід за всіма правилами військової науки. І Височану не залишилося нічого іншого, як взяти замок у тривалу облогу. Шляхту це влаштовувало, оскільки вона розраховувала на допомогу королівського війська. Та виявилося, що польському уряду зараз було не до якоїсь купки магнатів, що тримала оборону в далекому карпатському замку. Щоправда, на допомогу їм хотів прийти польський загін з Болехова, але, щойно з'ясувавши, що в облозі Пніва бере участь чи не вся армія Височана, командири його вирішили не ризикувати.

Відтак Пнівський замок виявився приреченим. По трьох тижнях облоги Семен Височан здобуває його штурмом. Весь гарнізон замку було знищено, а сам замок спалено і майже дощенту зруйновано.

Битва за Пнівський замок мала значний громадський резонанс. Після неї уже ніщо не заважало Височану утверджуватися в краї, створювати повстанську адміністрацію, а головне, формувати козацько-повстанську армію. Але саме в цей час він роздробив своє 15-тисячне повстанське військо на загони, які наприкінці 1648 та початку 1649 року змушені були діяти кожен зокрема, підпорядковуючись власним ватагам.

Утім, після відступу козацької армії з Галичини в Подніпров'я, сил й організаційних можливостей у повсталих було недостатньо, аби зберегти свій контроль над краєм. Зазнавши декількох поразок від коронних військ і місцевого шляхетського ополчення, полк Височана відступив на Брацлавщину.

  1. Лисянський полковник

Вчитель

Один з епізодів діяльності Височана можна відродити за повідомленням В. Грабовецького, який, посилаючись на давніші джерела, у стислому розділі "Перехід Семена Височана на гетьманську Україну (1649-1666 рр.)" пише:

"1659 року Семен Височан перейшов на Лівобережну Україну і під час панування гетьмана Брюховецького, будучи на його боці, заслужено став, як повідомляють джерела, "гетьманським полковником", відіграючи значну роль у боротьбі лівобережних гетьманів з польською шляхтою на Правобережжі. Так в 1661р. коли проти польського панування і гетьмана Тетері на Правобережжі вибухнуло повстання, яке охопило територію від Бугу до Дністра, він спішить, за наказом гетьмана Брюховецького, на виручку повсталим. Допомагає запорозькому кошовому Івану Сірку, який прибув сюди з козаками, громити шляхту. В результаті цього походу були визволені від польської шляхти Лисянка, Ставище й інші міста, аж до Чигирина. Мабуть, за ці заслуги Височан дістав звання лисянського полковника і зберігав його до 1665р.

Він не лише зумів завдати поразки полякам під Лисянкою, але й досить успішно рейдував між Лисянкою і Ставищем, гарнізон якого понад три місяці витримував облогу значного корпусу поляків. Відтак, до початку 1665 року повстання охопило Брацлавський, Уманський та Могилівський полки, і його підтримали запорозькі козаки на чолі Іваном Сірком.

Важко сказати, наскільки важливою і відчутною була роль Семена Височана в "боротьбі лівобережних гетьманів з польською шляхтою на Правобережжі", як це мовиться в краєзнавця, але що тут, на Великій Україні, гетьмани та всілякі підгетьманичі вперто втягували його в міжусобну боротьбу, то це очевидно. Бо лівобережні гетьмани не стільки боролися проти засилля польської шляхти на Правобережжі, скільки дбали про запровадження московітської адміністрації та своєму ж таки Лівобережжі.»

Здавалося б, участь Височана в антипольському повстанні повинна була зміцнити довіру до нього, але сталося навпаки.

Саме участь у цьому повстанні послужила декому а козацьких старшин приводом для інтриг проти нього. В 1665 році Семен Височан (за однією з версій) був призначений гетьманом Брюховецьким полковником Корсунським. Уже як полковник, що перебуває на службі в гетьмана Брюховецького, який дотримувався проросійської орієнтації, прийняв присягу на вірність російському цареві. Але це йому не допомогло. Хтось із козацьких старшин, або й кілька їх, уже встигли написати доноса царю-батюшці, в якому Височана звинувачено в тому, що свого часу він намагався здати полкове місто своє Лисянку... полякам, тобто виступав проти росіян.

Ось як цю ситуацію відтворює в своєму дослідженні В. Грабовецький: "У 1665 р. Височина несправедливо обвинувачено в тому, нібито він намагається віддати полякам Лисянку. Це спростовує лист гетьмана Брюховецького до царя від 28 січня 1665 року, де говориться, що Семен Височан, будучи корсунським полковником і живучи в Лисянці, прибув зі всіма своїми сотниками, лисянськими міщанами і війтом до Канева і нарівні з іншими склав присягу на вірність і навічне невідступне підданство Росії. Після цього Височан з міщанами повідомили, що якийсь митрополит Варнянський та із Греції Даниїл підмовляли їх відступити від Росії і піддатись Речі Посполитій. Однак полковник не лише не зламав присяги, але й мужньо боронив Лисянку перед наступом шляхетських військ Чарнецького та їх гетьмана Павла Тетері".

Як і деякі інші полковники, Височан сам приєднався до повстанців, розраховуючи, що перемога над військами Речі Посполитої допоможе розповсюдити полум'я цього повстання і на Галичину. Отож, разом з іншими керівниками повстання, Височан сподівався, що гетьман Тетеря, незважаючи на його явно пропольську орієнтацію, все ж таки знайде в собі мужність підтримати козацтво.

Одначе в міжусобній боротьбі Тетеря зазнав поразки і на певний час - лише на певний, - на чолі держави козацької виявився І. Брюховецький, весь період правління якого позначений гострою боротьбою за гетьманську булаву, політичною нестабільністю, прагненням цього діяча насильно і навічно прив'язати залишки Української козацької держави до російського імперського воза.

Повстанці зверталися до козаків Лівобережжя та до російського уряду з проханням прийти їм на допомогу, посприяти об'єднанню Правобережної України з Лівобережною. Але й самі росіяни, мабуть, теж побоювалися такого об'єднання, розуміючи, що після цього козацтво захоче визволити Україну не лише з-під Польщі, але й з-під Росії.

Не знайшли вони підтримки і в гетьмана Правобережної України Павла Тетері, який займав одверто пропольську орієнтацію та був захоплений міжусобною боротьбою за владу.

Відтак змушений був припинити активні бойові дії і Семен Височан.

Височан усе ще мав авторитет серед козацтва, в його підпорядкуванні перебували досить боєздатні загони, і природно, що Брюховецький розраховував на його підтримку. Але щоб уціліти в цій кривавій веремії, Височану, разом з усіма старшинами його полку, довелося принизливо клястися в вірності Росії та російському цареві. Та, як уже мовилось, існувала певна група старшин, яка, прагнучи, з одного боку, відсторонити від полковницького пернача самого Височана, а з другого - похитнути владу Брюховецького, вперто інтригувала проти нього, переконуючи російських воєвод, котрі панували тоді в Україні, та російського царя, в тому, що присяга цього галичанина вимушена і нещира, і що насправді він тільки й мріє про те, як би перекинутися на бік поляків, щоб у такий спосіб здобути собі прощення польського уряду.

Метод «Прес» (учитель використовує це завдання, щоб навчити дітей аргументувати власну думку: «Я вважаю, що…, тому що …, наприклад, …., тому я вважаю, що…»).

Чому Московія зрадила Хмельницького? (війна зі Швецією, можливість мирно закінчити війну з Польщею й отримати польський престол).

Чим, на вашу думку, була Переяславська рада – помилкою Хмельницького чи необхідністю часу? (Я вважаю, що необхідністю, тому що гетьман не надавав занадто великого значення цій угоді. Крім того, Україна опинилась у невигідній ситуації. Слід було вирішувати, протекторат якої країни прийняти, а Московія була найбільш вдалим варіантом).

  1. Завершення життєвого шляху

Вчитель

Щодо подальшої долі полковника інформація суперечлива: за одними відомостями — він загинув 1665 р. в бою під Лисянкою, за іншими — був вивезений 1666 р. гетьманом Іваном Брюховецьким як соратник гетьмана Дорошенка до Москви, і смерть настигла його вже там.

На вершину козацької слави Семен Височан сходив, як вождь антипольського повстання, як "Хмельницький землі Галицької", гетьман Галичини, а завершував це своє бурхливе сходження, "зрадником" російського царя-батюшки і "союзником польського короля". І в цьому - фарсовий парадокс долі Семена Височана, в котурнах якої, мов у гнівних нелукавих словесах Святого писання, відбивається увесь трагізм долі тогочасної, між кількома імперіями пошматованої, гетьманськими міжусобицями закривавленої Козацької України.

IV. Узагальнення і систематизація знань

Метод «Мікрофон»

(можна використати уявний мікрофон)

«Охарактеризуй одним словосполученням» (учні по-черзі дають аналіз діяльності С. Височану)

Що вам найбільше запам’яталось з вивченої теми?

Підсумок уроку

Вчитель

Образ цього велета духу карпатського зароджувався навіть не з плоті людської, а з прадавніх легенд, з містичного чекання ватага-визволителя; з мольфарівського віщування правди і волі, котрі неминуче мають запанувати над блакитним маревом гірських долин, над селянськими обійстями і православними церквами; з віри в надлюдську силу і вселенську невмирущість Того, хто прийде, аби визволити і мудро запанувати...

Рефлексія «Сьогодні на уроці» :

(учні вибирають питання і дають на них відповіді)

- Найбільше мене сьогодні вразило….

- Єдине, що мене тепер дивує…

- Раніше я думав (ла), що …….. , а тепер вірю, що…

- Сьогоднішня тема пов'язана з моїм досвідом тим, що…

- Я хотів (ла) б більше почути про….

З того, що ми сьогодні вивчили, мене справді зацікавило…

Урок №20

Тема: «Великий страх Московії» Іван Виговський

Мета: забезпечити засвоєння ролі гетьмана І.Виговського в розбудові Української держави;систематизувати матеріал про шляхетське походження майбутнього гетьмана; пояснити слабкі і сильні сторони Гадяцької угоди та причини невдач і планів Виговського; виробляти вміння давати характеристику історичним діячам, визначати їх роль і місце в історичному процесі, виховувати почуття поваги до видатних діячів минулого.

Форма проведення: лекція з елементами бесіди

Обладнання : портрет І.Виговського, карта та схеми битв

Епіграф до уроку: "Нехай Московія буде Московією, а Україна – Україною – ми є військо непереможне" Гетьман Виговський

Хід уроку:

І. Організація навчальної діяльності

ІІ Актуалізація опорних знань та вмінь

Гра «Правда – неправда»

Правила гри. Вчитель наводить твердження, а учні говорять правильне воно чи ні.

1. Віленське перемир'я було укладено 24 жовтня 1656 р. (так)

2. Віленське перемир'я було підписано між Москвою та Кримським ханством(ні) (між Москвою та Польщею)

3. Зовнішньополітична діяльність держави, що послуговується мирними засобами і спрямована на захист національних інтересів – це протекторат (ні) (Дипломатія).

4. Б. Хмельницький помер 27 липня 1657 р. в Суботові (ні) (в Чигирині)

5. Після смерті Б. Хмельницького гетьман став його син Юрій. (так)

3. Мотивація навчальної діяльності

На сьогоднішньому уроці нам з вами належить з'ясувати, чи дійсно Іван Виговський є зрадником України, чи все таки він був щирим патріотом України, тонким політиком і захисником прав українського народу.

Запитання :

1) У якому становищі перебувала Українська держава на момент смерті Б. Хмельницького?

2) Якими були соціальні наслідки Національно-визвольної війни?

Вчитель

Після смерті Б. Хмельницького в Україні створилася досить складна політична й соціально-економічна ситуація:

— московсько-українські відносини загострилися внаслідок ігнорування царським урядом інтересів України;

— унаслідок невдалої україно-трансільванської воєнної кампанії 1657 р. проти Речі Посполитої не вдалося об’єднати всі українські землі в межах козацької України;

— тривала війна викликала різке погіршення матеріального становища селянства і козацтва. Чимало козаків, що не отримували платні за службу, зосереджувалися на Запорозькій Січі, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху.

У середовищі козацької старшини сформувалися угруповання, що не поділяли принципу спадковості гетьманату й розгорнули боротьбу за владу.

У боротьбі за гетьманську булаву найуспішніше діяв Іван Виговський (1657—1659 pp.). 15 вересня 1657 р. Старшинська рада в Чигирині обрала до повноліття Юрія Хмельницького гетьманом Виговського. Проте вже в жовтні козацька рада в Корсуні обрала його ж повноправним гетьманом без будь-яких обмежень.

Звернути увагу!

Постать І. Виговського в історії України посідає особливе місце. Він фактично перейняв гетьманську булаву з рук Б. Хмельницького. Очолюючи Генеральну військову канцелярію, Виговський мав не одну нагоду довести свою вірність розпочатій справі — визволенню України. Він знав багато державних таємниць, був знайомий із багатьма іноземними політичними діячами, брав участь у всіх походах гетьмана. Походженням та освітою він теж відповідав вимогам державця високого рангу: походив із православного шляхетного роду на Волині, мав добру освіту. Проте чимало козаків не любили Виговського, називали «ляхом», дорікаючи йому за шляхетське походження.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

План

  1. Шляхетський рід Виговських.

  2. Генеральний писар Богдана Хмельницького.

  3. Гадяцька угода.

  4. Битва під Конотопом.

  5. Сенатор і київський воєвода.

  6. Закінчення життєвого шляху Івана Виговського.

  7. Загадка місцепоховання гетьмана

    1. Шляхетський рід Виговських.

Знайомство з родиною гетьмана та освітою

Вчитель

Іван Виговський народився на початку XVII ст. на Київщині. Він походив з старовинної української православної шляхти, родове гніздо якої було у Вигові, щона Коростенщині в Київському воєводстві. Дане відгалуження роду називалося Лучичі-Виговські, оскільки було пов'язане ще й з Лучичами.

Батько майбутнього гетьмана Остап (Остафій) Виговський служив у київського митрополита Петра Могили — видатного церковного і культурного діяча України та Молдавії. Джерела вказують, що О. Виговський мав у своїй власності містечко Гоголів на землях сучасної Київщини, де, можливо, й народився майбутній генеральний писар і гетьман. Остап Виговський підтримував міцні зв'язки з Адамом Киселем, котрий активно боровся у першій половині XVII ст. проти дискримінації православної церкви. Пізніше, у роки Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст., Остап Виговський осів у Києві, де став намісником Київського замку. Він мав чотирьох дорослих синів — Івана, Данила, Костянтина, Федора та дочку Тетяну. Біографія Данила заслуговує на окреме дослідження. Ще на початку 50-х років XVII ст. він одружився з дочкою Богдана Хмельницького Катериною й тим ще тісніше зв'язав між собою два славних українських роди. Будучи хоробрим і талановитим воєначальником, він у 1655 р. займав ранг бихівського полковника та наказного гетьмана (саме тоді українські війська під проводом Данила Виговського взяли Люблін). Загинув 1659 р., потрапивши в полон до російських військ. Його піддали жорстоким тортурам (залили розпеченим свинцем очі), й він прийняв мученицьку смерть. Щоправда, деякі джерела свідчать, що Данило помер від ран на шляху до сибірського заслання.

Костянтин служив спочатку у Адама Киселя, а потім перейшов на бік повстанців, обіймав посади пінського і туровського полковника та генерального обозного. Після загибелі брата Івана Костянтин, очевидно, постригся у ченці.

Федір Виговський відзначився як дипломат Б. Хмельницького, був, зокрема, послом до Москви, брав участь У прийомі посольства від царя Олексія І. «Поменник» (1667 р.) київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря називає в роду І. Виговського імена Евстафія, Олени, Даниїла, Кіндрата, Тетяну». Тут мається на увазі Остап Виговський — батько гетьмана, сам гетьман, його дружина Олена й брат Данило.

Тетяна — це сестра гетьмана, яка вийшла заміж за шляхтича Івана Боглевського (Боклевського) — власника Глинського та Княжої Луки, можливо, предка художника Боклевського, відомого ілюстратора «Мертвих душ» М. Гоголя. Вона, ймовірно, померла до 1658 р. Хто такий Кіндрат — сказати важко. Можливо, це один з двоюрідних братів І. Виговського. Дослідники згадують ще одну сестру гетьмана, яка вийшла заміж за Павла Тетерю ще до Національно-визвольної війни. Двоюрідний брат І. Виговського — Самійло був його соратником, двоюрідний дядько Василь — овруцьким полковником. Можливо, родичем був і Криштофор Виговський — один з керівників повстання на Поліссі. Дехто з дальшої рідні (двоюрідний брат Юрій, двоюрідний племінник Ілля) служили на боці Речі Посполитої й лише після Гадяцького трактату перейшли, як і Василь Виговський, під українські прапори. Після поразки І. Виговського й ліквідації Москвою української незалежності до Сибіру було відправлено Данила, Василя, Самійла, Юрія та Іллю.

Звернути увагу!

Він дістав добру освіту, ймовірно в Києво-Братському колегіумі, чудово володів крім рідної української мови ще й церковнослов'янською,польською, латинською, непогано знав російську мову, був вмілим каліграфом. Згідно із Самійлом Величком Виговський був «вивчений вільним наукам, славився за дотепного і вправного у писарських справах». Не випадково він пізніше виступав як покровитель вище згаданого колегіуму, підкреслював своє знайомство з Феодосієм Софоновичем — ректором Києво-Могилянського колегіуму в 1653-1655 рр., ігуменом Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1655-1672 рр., письменником, теологом та істориком.

2.Генеральний писар Богдана Хмельницького

Виговський став спочатку особистим писарем гетьмана та ймовірно, супроводжував Хмельницького у переможному поході 1648 р. Під час облоги Львова Хмельницький послав Виговського до трансільванського князя Д'єрдя Ракоці, про що згадував сам гетьман у своєму листі від 27.11.1648 р. Завдання цієї місії полягало в укладенні союзу. Це було перше козацьке посольство до Трансільванії, й надалі союз з нею (1656 р.). Будучи спочатку особистим писарем гетьмана, Виговський швидко здобуває авторитет і робить блискучу кар'єру. Брав участь у кампанії 1649 р. Тоді він став головним поряд з гетьманом упорядником «Реєстру Війська Запорізького 1649 - початку 1650 рр..» Цей же документ згадує про Виговського вже як про генерального писаря. Новий генеральний писар виступає навіть як співавтор деяких важливих універсалів Б. Хмельницького, нерідко сам пише їх з волі гетьмана.

Це цікаво знати…

5 - 11 квітня 1657 рік - передача влади Юрію Хмельницькому, АЛЕ це означало б встановлення в Україні монархічної форми правління.

23-26 серпня 1657 рік - м. Чигирин Старшинська рада обрала до повноліття Юрія гетьманом І.Виговського.

3.Гадяцький договір з Польщею

Завдання

1.Коли був підписаний Гадяцький договір?

2.Охарактеризуйте умови Гадяцького договору?

3.Чим, на вашу думку, зумовлена пропольська орієнтація гетьмана Виговського?

4.Порівняйте Переяславський договір 1654 р. та Гадяцький договір 1658 р.?

Це цікаво знати…

16 вересня 1658 р. - підписаний Гадяцький договір між Україною і Річчю Посполитою

Особливе місце у Гадяцькій угоді займали конфесійні питання. Після палких дебатів з польськими послами було прийняте рішення, що унія навіки скасовується не тільки на території України, а й у всій федерації. Усі церкви, що їх свого часу позахоплювали католики й уніати, мали бути повернені православним. Вищому православному духовенству (митрополиту й п'яти єпископам) надавалися в сенаті рівні права з католицькими єпископами.

Гадяцькі статті підтверджували високий авторитет України у царині освіти. У Великому князівстві Руському мали бути дві вищі школи: академія у Києві з правами університету і друга така ж академія в якомусь іншому місті. Водночас рекомендувалося створити в необмеженій кількості на всій території держави середні й нижчі ланки шкільної освіти. Те ж стосувалося й справи організації друкарень, яким фактично надавалося право вільного Друку.

Звичайно, Гадяцька угода не вирішувала багатьох соціально-економічних і політичних проблем або й просто ігнорувала їх. Особливо це - стосується становища селянсько-козацьких мас, їх інтересів, зрештою, політичної - орієнтації. Однак очевидним є те, що в разі вступу в силу гадяцьких «пактів» (в даній редакції) Україна досягла б якісно нового рівня державності, остаточно прилучившись до європейської цивілізації.

Умови договору:

Україна входила до складу Річі Посполитої під назвою Великого князівства Руського (три воєводства - Київське, Чернігівське, Брацлавське) як третя складова федерації - поряд з Польським королівством і Великим князівством Литовським.

Законодавча влада - Рада, яка складалася з представників усіх полків, сотень і міст.

Виконавча влада - гетьман, якого обирали довічно і затверджував король.

Визнавалися усі вільності і традиційні права Війська Запорозького, і щорічно за рекомендацією гетьмана 100 козаків приймали в шляхту.Козацький реєстр налічував 30 тис. + 10 тис. найманців.

«Випищики» поверталися під владу своїх панів. Зрівнювалися в правах православні і католики.

На території князівства скасовувалася Брестська унія, митрополит і п'ять православних єпископів допускалися на засідання загального сейму.

Уводилися власна судова система українською мовою в діловодстві, своя скарбниця і монета за польським зразком.Польське військо не мало права переходити кордони України.Київська колегія одержувала права Краківського університету, право відкрити ще одну академію, друкарні -«скільки буде потрібно».

Підсумки

На думку сучасних українських істориків В. Смолія і В. Степанкова, «Гадяцький договір зводив нанівець суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад ...унеможливлював досягнення незалежності й соборності (лише частина українських земель входили до князівства), ліквідував соціально-економічні завоювання селян, міщан і неєрестрових козаків, його основні положення запізнилися щонайменше на 100 років». Проте існують й інші думки. Зокрема, історик В. Шевчук уважає, що «саме Гадяцький договір став вищою політичною ідеєю українців, котрі змагалися за свою державність і хотіли відстояти політичну суверенність України».

Гадяцький договір не було втілено в життя. Хоча польський сейм і ратифікував його (крім пункту про скасування церковної унії), виконувати його поляки не збиралися. Водночас, в Україні договір підтримала лише частина козацької старшини, а рядове козацтво, селяни й міщани його не поділяли, уважаючи це зрадою боротьби, яку вів Б. Хмельницький.

Творче завдання

Схарактеризуйте зміст Гадяцького договору. У чому була відмінність цього документа від Зборівського договору 1649 р. і «Березневих статей» 1654 p.? Умови договорів із якими державами були більш сприятливими для України: із Московською державою чи Річчю Посполитою? Свою думку обґрунтуйте.

4.Конотопська битва або Соснівська битва (27 червня — 29 червня / 7 липня — 9 липня 1659 року) — битва між військами гетьмана Івана Виговського та Кримського ханату з одного боку і московським військом з іншого біля містаКонотопа сучасної Сумської області.

– На вашу думку, що стало причиною українсько-московської війни 1658-1659 рр.?

Розповідь учителя (супроводжується показом на карті та схемі битви)

Московський уряд підтримав тих, хто протистояв гетьману, і восени 1658 p., оголосивши Виговського зрадником, розгорнув наступ на Україну великої армії. Розпочалася україно-московська війна 1658—1659 pp.Скориставшись існуючими в Україні протиріччями, Москва закликала український народ не підкорятися гетьману. Московська армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським «вогнем і мечем» схиляла населення до підданства московському цареві. Частина лівобережних козацьких полків перейшла на бік московського царя. Виговський, у свою чергу, розіслав до європейських дворів звернення, у якому сповіщав про розрив із Москвою та про причини цього розриву.

Робота з документом

Зі звернення до європейських дворів І. Виговського

Ми, все Військо Запорозьке, повідомляємо і перед Господом та всім світом свідчимо цією нашою щирою та відвертою заявою: у нашої війни, розпочатої та проведеної з поляками, не було іншої причини, ані іншого завдання й мети, крім оборони Святої східної Церкви, а також нашої давньої свободи, яку ми палко любили... Через що передусім ми уклали дружбу з татарами та найсвітлішою королевою Швеції Христиною, а тоді з найсвітлішим королем Швеції Карлом-Густавом, яким усім ми зберегли вірність постійну. Навіть із поляками ми не наважилися розривати будь-коли угоди, але до всіх нашу вірність, договори та годи ми зберегли непорушно. Ми прийняли захист великого князя Московської держави не для чогось іншого, як тільки для того, щоб із Божою поміччю здобуту та захищену великим і багаторазовим кровопролиттям нашу свободу зберегти й примножити для себе й для наших нащадків.

Запитання до документа

Як І. Виговський пояснював початок війни з Московською державою?

Вчитель

На початку квітня 1659 р. московське військо на чолі з князем О. Трубецьким підійшло до Конотопа і взяло його в облогу. Місто захищали 4 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Г. Гуляницьким. Героїчна оборона дала змогу І. Виговському разом із поляками і татарами рушити на допомогу обложеним.

8—9 липня 1659 р. під Конотопом відбулась вирішальна битва, у якій Виговський разом із татарами і поляками завдав нищівної поразки 100-тисячній московській армії на чолі з князем О. Трубецьким. У битви поліг цвіт московської кінноти, а переляканий цар навіть залишив Москву, боячись походу козаків на Москву.

Цікаво знати

Битва розгорталася таким чином. Уранці 8 липня І. Виговський з українськими і польськими полками рушив до переправи через р. Куколка поблизу с. Соснівка, за 12 км від Конотопа. Тим часом татари й українська кіннота пішли в обхід Соснівки. Назустріч українському війську рушила відбірна московська кіннота. У районі переправи спалахнула запекла битва. Українські полки вдавано відступили, заманивши частину московської кінноти на протилежний берег річки. У цей час у тил московського війська вдарила татарська й українська кіннота. Серед московитів почалася паніка, і вони почали тікати. У полон потрапили князі Семен Пожарський, Семен Львов та ін. Уночі Трубецький віддав наказ знімати облогу з міста й відступати. У цей момент із Конотопа вдарив Гуляницький і захопив частину обозу московського війська. Згодом підійшли Виговський з Іслам-Гіреєм і завдали росіянам ще більшої поразки, переслідуючи їх ще три доби. Незначній частині московського війська вдалося дібратися до Путивля.

Унаслідок гострої внутрішньополітичної ситуації скористатися результатами перемоги гетьман не зміг. Рух проти влади Виговського охопив Лівобережжя і частково Правобережжя. Його очолили: Яким Сомко, Василь Золотаренко, Іван Богун, Іван Сірко, Іван Брюховецький, Тихіш Цицюра. До того ж в Україну знову посунули московські війська. У цей час кримський хан зі своїм військом залишив гетьмана, бо вінницький полковник Іван Сірко разом із запорожцями здійснив військовий похід на Аккерман. Незадоволена політикою Виговського козацька старшина на чолі з І. Богуном об’єдналася навколо Ю. Хмельницького й висувала його на гетьманство. 21 вересня 1659 р. під м. Германівкою на Київщині відбулася козацька рада, яка обрала новим гетьманом Ю. Хмельницького. Виговський урятувався втечею до поляків.

Запитання

- Чому Конотопську битву вважають прикладом справедливих воєн?

- Чому, незважаючи на перемогу під Конотопом, Виговський не зміг відвернути спалах громадянської війни і втримати гетьманську булаву?

5.Київський воєвода

Вчитель

Колишній гетьман переїхав на Волинь, що перебувала тоді під контролем короля, й дістав з волі останнього Барське староство, був сенатором Речі Посполитої та Київським воєводою. Він осів у Барі на Поділлі, куди згодом вирвалася з Чигирина також дружина з малолітнім сином Остапом. Виговський побував у Львові, вступив до Львівського православного братства, не полишив і політику.

У цей час починається Руїна: Гетьманщина розколюється на дві частини — Правобережну та Лівобережну. Юрій Хмельницький змушений був піти у відставку й постригся у ченці, а новим гетьманом (уже тільки Правобережної України) став Павло Тетеря. Останній у цей період виступив як активний прихильник Речі Посполитої, причому дуже вороже настроєний проти Виговського. Коли Ян II Казимир вдерся до Сіверської України в 1664 р., то зустрів масовий опір українців, котрі добре пам'ятали польське гноблення до 1648 р. Похід зазнав поразки, причому агресивні дії Польщі викликали протест і опір навіть правобережних козаків та їхніх вождів. Саме через це було розстріляно полковника Івана Богуна. На Правобережжі розгорталося могутнє антипольське повстання, котре було спрямоване й проти гетьмана Тетері. У відповідь той разом із своїм кумом Себастіаном Маховським та деякими іншими польськими воєначальниками (Стефан Чарнецький та ін.) жорстоко придушував народні виступи.

Коли було схоплено вождя повстання на Правобережжі Дмитра Сулимку, то деякі сліди привели до Виговського, який симпатизував повстанцям і навіть був «мотором усіх нинішніх бунтів». Тому його було заарештовано й позбавлено всіх прав та привілеїв, котрі він мав у зв'язку з сенаторським титулом. Без всякого суду і слідства, навіть без королівського відома, колишнього гетьмана було засуджено до розстрілу.

Коли 16 березня 1664 року за ним прийшли, щоб повести на розстріл, він читав акафіст Пресвятій Богородиці. Вирок були виконано в селищі Рокитному, що на Київщині. Колишнього гетьмана та його дружину поховали, як свідчить Чернігівський літопис, у Великому Скиті, але є певні сумніви в достовірності цих свідчень пам'ятки. Доля нащадків Виговського фактично невідома. Але у Речі Посполитій другої половини XVII–XVIII столітті діяли численні Виговські, деякі з яких могли бути нащадками його сина Остапа.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   20


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал