71 Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. М., 1980



Скачати 200.19 Kb.

Дата конвертації11.05.2017
Розмір200.19 Kb.

71
Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. – М, 1980.
Брунер Д.С. Психология познания. – М, 1977.
Вейн А.М., Каменецкая БИ. Память человека. – М, 1973.
Лурия А.Р. Маленькая книжка о большой памяти. – М, 1994.
М’ясоїд ПА. Загальна психологія Навч. посібник. – К, 2000. – С. 278-298. Норман Д.А. Память и обучение. – М, 1985. Психологія Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. – К, 1999. – С. 217-245.

Лекція 8. Мислення та уява
Вивчивши тему лекції, ви повинні уміти
• дати загальну характеристику мислення та його природи
• розкрити види мислення
• охарактеризувати розлади мислення
• визначити поняття інтелект та розкрити систему його вимірювання
• проаналізувати основні теорії мислення
• охарактеризувати уяву та її місце в системі пізнавальних процесів.
Мислення
Багато людей охоче готові вважати себе розумними тваринами – і тільки. Але навіть у цьому випадку необхідно чітко визначити, що таке розумі чим, власне, відрізняється розумовий процес, який ми називаємо мислення, від безлічі інших. А зробити це не так легко, як здається. Мислення в чистому вигляді, як абсолютно незалежний самодостатній психічний процес, реально не існує, воно невіддільне від сприйняття, уваги, уяви, пам’яті, мови тощо. Крім того, невиправдано називати мисленням наші найпростіші реакції, що усвідомлюються однозначні характеристики, механічні переліки і повторення, потоки туманних образів, розпливчатих спогадів, випадкових асоціацій. Ми таким чином немислимо, а правильно реагуємо на обставини свого інерційного перебування в цьому світі На друге була курка. (пауза. З рисом. (пауза. Смачно. Подібні розумові процеси відрізняються від мислення тим, що вони репродуктивні, мислення ж в прямому значенні цього слова – продуктивне (У. Джемс). Воно являє собою здатність орієнтуватися в Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

72
Загальна психологія нових для нас даних, здатність розуміти їх. Це розуміння реалізовується в утворенні відносно нового знання, що було відсутнім у мислячої людини до цього моменту. Причому мислення – це передусім усвідомлення і розуміння неконкретних, а загальних властивостей і закономірностей, які прямо, безпосередньо (наочно) людині в її досвіді не дані. Їх треба осмислити, ніби вивести або виділити. Отже, можна стверджувати, що мислення – це психологічний процес з відкриттям (можливо – суб’єктивно, тобто для мислячого) нового знання, розв’язання проблемна основі переробки отриманої інформації. Мислення тісно пов’язане змовою. Виділяючи групи предметів або явищ, їх ознаки й особливості, людина їх називає і тим самим узагальнює, систематизує, що і дає можливість потім ніби підвести під них загальні правила. Узагальнення перша найважливіша ознака мислення. Тому воно здатне переробляти колосальні обсяги інформації, акумулювати досвід багатьох поколінь. Друга ознака мислення – його опосередкований характер. Нове знання не дається в готовій формі, мислення витягує ніби з себе, оперуючи з інформацією, що є в його розпорядженні. Читати даний текст – не значить мислити, помітити друкарську помилку – також. Але якщо вина основі цього тексту зробите якісь висновки, скажімо, про мої, автора цих рядків, особистісні особливості – вимислите, хоч і не найпродуктивнішим способом. Початковими моментами мислення є питання або проблеми типу Що таке Чому Як цього позбутися Хто винен Що робити Поява подібних питань звичайно свідчить про проблемну ситуацію, в якій опинився індивід, ситуацію, що спричиняє розумове напруження. Психологи визначають її як стимул розумової активності. Але мова йде не про пряму (зовнішню, “об’єктивну”) стимуляцію нашого розуму. Мотивом, початком роботи мислення стає тільки відображення й усвідомлення нашою психікою факту появи проблемної ситуації. Це усвідомлення і приймає форми питань, завдань, проблем, які вимагають (від нас) свого вирішення, а у нас немає готових відповідей або рецептів дій (Що відповідати Де зайняти Що їй збрехати.

73
“Усвідомити, сформулювати питання – значить піднятися до відомого розуміння. А зрозуміти, правильно поставити проблему – значить знайти метод для її вирішення. Виникнення питань – перша ознака роботи думки, що починається, і розуміння (С.Л. Рубінштейн). Якщо людині все зрозуміле спочатку, для неї не існує темних проблемі питань, то це перший показник відсутності розуміння або дуже слабкої роботи думки. Тільки для того, хто не звик самостійно мислити, не існує проблем все представляється само собою зрозумілим лише тому, чий розум ще не діє (С.Л. Рубінштейн). Щасливі люди не тільки годин, але і проблемне спостерігають. Інтенсивність мислення прямо пропорційна тим ситуаційним або інтелектуальним труднощам, які ми повинні долати.
Види мислення
Різноманіття типів розумових завдань обумовило і різноманіття механізмів і способів мислення. У його структурі можна виділити комплекс логічних операцій порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, формування і визначення понять. Процеси мислення відбуваються звичайно у формах одиничних, індивідуальних або загальних думок, індуктивних або дедуктивних умовиводів. Звичайно виділяють чотири види мислення. Теоретично-
понятійне (абстрактне) мислення людина з таким мисленням намагається вирішити проблему тільки за допомогою логіки і даних, які вже є (див. вище, не звертаючись до емпіричних (тобто набутих) даних. Основний чинник успішного вирішення завдань за допомогою абстрактного мислення – повнота і надійність початкової інформації. Тому віднесіться з довірою до висновків теоретика-астронома, постарайтеся не попасти на прийом до лікаря-теоретика і швидше забудьте поради теоретиків від педагогіки, сексології, дієтології, а якщо не зможете їх забути, упевнено робіть все навпаки, що ж до прогнозів футурологів, політологів, економістів-теоретиків тощо, до них потрібно відноситися спокійно, без іронії і насмішок. Все може здійснитися, навіть їх прогнози. Але, зрозуміло, не тут, не заразі, це, найзаспокійливіше, не за ваше життя. Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

74
Загальна психологія Другий вид мислення – образно-теоретичний, раніше у зв’язку з ним називали імена поетів, художників, архітекторів. У наш час цих імен ніхто не знає, тому пригадайте про знаменитих модельєрів, перукарів, парфумерів і постановників телешоу. Практичні завдання вирішуються звичайно за допомогою наочно-
дійового (необхідного інженеру-механіку, слюсарю-ремонтнику) або
наочно-образного (необхідного диспетчеру авіаліній, циганці- ворожці, що вибирає відповідну клієнтку, кишеньковому злодієві тощо) мислення. У реальному житті жорсткої диференціації бути не може. Тому ж злодію для вдалого визначення потенційної жертви буде потрібне наочно-образне мислення (підбір індивіда неуважного, чимось сильно збудженого або пригніченого, а для самої крадіжки – наочно-дійове мислення, те, що називається ручним інтелектом. Всі чотири види мислення непросто співіснують, але звичайно необхідні для більшості видів діяльності. Хочу вузькоспеціалізованих сферах виразно виявляється домінування одного з них. У сучасній прикладній психології велика увага приділяється вивченню індивідуальних особливостей мислення. Більш або менш надійно можна встановити оптимальний (для вас) темп розумової діяльності, міру її критичності і самостійності. Це відносно нейтральній універсальні показники. Широту мислення, його глибину і гнучкість оцінити об’єктивно важко, суть цих якостей немає однозначних визначень, їх вияв в різних умовах дуже специфічний. Адвокат, що відрізняється професійною гнучкістю розуму, може виявитися вельми стандартно, стереотипно мислячим садівником або коханцем.
Розлади мислення
Значно краще вдається визначати форми і рівні розладів мислення, міру його відхилення від стандартів, норми. При ейфорії, підвищеному настрої, захопленості (у деяких людей – в початковій фазі сп’яніння) відбувається надзвичайне прискорення розумового процесу, одна думка ніби наїжджає на іншу. Безперервно виникаючі думки стають все більш поверхневими, заповнюють нашу свідомість і виливаються цілими потоками на оточуючих. Подібний мимовільний,

75
безперервний і некерований потік думок називається “ментизмом”.
Протилежна якість – невиправдана “грунтовність мислення.
Воно стає ніби в’язким, малорухомим, при цьому звичайно втрачається здатність виділяти головне, суттєве. Розказуючи про що- небудь, люди, які страждають подібною “грунтовністю”, старанно і нескінченно описують різні дрібниці, подробиці, неважливі деталі. Люди емоційні, збудливі іноді намагаються об’єднувати непорівнянне абсолютно різні обставини і явища, що суперечать один одному, ідеї і положення, допускають підміну одних понять іншими. Таке “суб’єктивне” мислення називають паралогічним (жіноча логіка. Іноді з мисленням відбуваються і більш дивні речі логічні зв’язки порушені, смислова єдність відсутня, але граматична побудова фраз залишається абсолютно правильною. Людина з серйозним виглядом вам щось пояснює, а ви не можете зрозуміти, в чому справа Або оратор сам не розуміє ходу своїх думок, або це я ще недоріс до їх розуміння Таке мислення називають “розірваним” (“розірване мислення. Звичка до шаблонних рішень і висновків може привести до нездатності самостійно знаходити вихід з несподіваних ситуацій і приймати оригінальні рішення, тобто до того, що в психології називають функціональною ригідністю мислення. Ця особливість мислення пов’язана з його надмірною залежністю від накопиченого досвіду, чия обмеженість і повторюваність потім відтворюється стереотипами думки. Навпаки, надмірна розслабленість фантазії, одностороння суб’єктивна заданість розумового процесу роблять його досить незалежним від зовнішньої реальності. Дитина або дорослий мріє, уявляючи себе героєм, винахідником, великою людиною тощо. Вигаданий фантастичний світ, що відображає глибинні процеси нашої психіки, у деяких людей стає визначаючим чинником мислення. У цьому випадку можна говорити про аутистичне мислення. Аутизм означає таке глибоке занурення у світ своїх особистих переживань, що зникає інтерес до реальності, втрачаються і слабшають контакти з дійсністю, зникає прагнення спілкуватися з оточуючими. Аутистичне мислення здатне здійснити всі наші бажання граючу дитину робить Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

76
Загальна психологія генералом, дівчинку з лялькою перетворює в щасливу матір в релігії воно ніби виконує наші надії на вічне життя, вищу справедливість, на можливість радості без горя усні воно з готовністю малює нам наші найприхованіші мрії і страхи. Звичайно, можна стверджувати, що аутистичне мислення не може впливати на реальне життя, що це безплідні фантазії, не більш. Але потрібно зрозуміти, що мислення переробляє інформацію не тільки про зовнішній світ, одночасно воно оперує даними про свого суб’єкта, мислячу людину і проте, що відбувається в тій самій психіці, частиною якою воно (мислення) є. Аутистичне мислення відображає психічну реальність, дивне переплетення мотивів, бажань, потягів, спрямувань і емоційних реакцій, які в сукупності можуть бути названі душевним станом людини. Крайня міра розладу мислення – марення або інтелектуальна
мономанія”. Маревними вважаються думки, ідеї, міркування, які не відповідають дійсності, що явно суперечать їй. У всіх інших відносинах нормально міркуючі і мислячі люди раптом починають висловлювати надто дивні для навколишніх ідеї, не піддаючись ніяким переконанням. Одні, не маючи медичної освіти, винаходять новий спосіб лікування, наприклад, раку, і всі сили віддають боротьбі за впровадження свого геніального відкриття (марення винахідництва. Інші розробляють проекти вдосконалення суспільного устрою і готові на все заради боротьби за щастя людства марення реформаторства”). Треті поглинені більш життєвими проблемами вони або цілодобово встановлюють факт невірності свого чоловіка, в якому явно переконані (марення ревнощів, або упевнені, що в них всі закохані, настирливо пристають з любовними поясненнями до навколишніх (еротичне марення. Найбільш поширеним вважається марення переслідування до людини ніби погано ставляться на службі, підсовують їй найважчу роботу, знущаються, загрожують, починають переслідувати. Якісь дивні особистості (єзуїти, фашисти, онаністи, журналісти і підозрілі собаки) всюди ходять за нею, роблять її життя неможливим, висмоктують з неї знання, думки, сили і загрожують остаточно знищити. Психіатри давно відмітили дивну обставину сюжети марення,

77
його ідеї повторюються у всіх культурах, у представників найрізноманітніших національностей і практично не міняються тисячоліттями. Деталі маревного твердження визначаються історичними умовами, а схеми однотипні. У Древньому Єгипті хтось міг стверджувати, що він син фараона, про це поки ніхто не здогадується, але, рано або пізно, батько визнає його і прославить марення високого походження. А ось сучасний варіант водній з колоній ув’язнений переполохав начальство, переконливо доводячи, що він син президента Б.М. Єльцина. Випустити не випустили, але, затвердженням журналістів, режим йому на всякий випадок пом’якшили. Дивна схожість маревних ідей всіх часів і народів підтверджує, що психічне життя людей підкорялося і підкоряється єдиним і досить стійким закономірностям. Інтелектуальна якість і міра переконливості маревних ідей залежать від можливостей мислення того, хто ними захоплений. Виявити маревний характер ідей, що викладаються, далеко непросто, не завжди можливо. Тому маревні інтерпретації і положення можуть легко заражати навколишніх, а в руках фанатичних або параноїдальних особистостей виявляються грізною соціальною зброєю.
Інтелект
Аналіз мислення неминуче приводить до питання про розумові здібності, тобто до питання проте, що саме являє собою наш розум, як влаштований, які його особливості. Психологія вирішує ці проблеми, досліджуючи те, що називається людським інтелектом, під яким звичайно розуміється сукупність всіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні завдання.
Інтелектуальна активність це специфічно людський спосіб пристосовуватися до умов свого існування. За визначенням американського психолога Векслера, що створив уроці першу систему вимірювання інтелекту дорослої людини, інтелект – це глобальна здатність розумно діяти, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами. У широкому значенні слова, інтелект – це наша здатність усвідомлено пристосуватися до Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

78
Загальна психологія навколишнього середовища. Інтелект являє собою багатомірне явище, яке можна оцінювати за трьома вимірюваннями як систему операцій зданими (оперативно як суму певних даних (за змістом затим, до чого приводить наша інтелектуальна діяльність (тобто за її результатами. При подальшому визначенні інтелекту слід враховувати той факт, що існує, принаймні, три зовсім різні його концепції. Так, розмежовують поняття біологічний інтелект, психометричний інтелекті соціальний інтелект.
Біологічний інтелект це найбільш фундаментальний аспект інтелекту. Він є фізіологічною, нейрологічною, біохімічною й гормональною основою пізнавальної поведінки, тобто в основному пов’язаний зі структурами і функціями кори головного мозку без них неможлива ніяка усвідомлена поведінка, вони ж відповідають за індивідуальні відмінності інтелекту. Існує таке поняття, як психометричний інтелект, тобто властивість, яка вимірюється за допомогою певної системи тестових завдань. Психометричний інтелект залежить від культурних впливів, виховання усім ї, освіти і соціоекономічного статусу, але у більшій мірі детермінований генетично. Структура психометричного інтелекту включає декілька ієрархічних рівнів. Так, на вершині – генеральний фактор (G), другий рівень займає Gf – флюїдний (“потенційний”) інтелект, який в найбільш явній формі репрезентує G і є сукупністю природжених здібностей до мислення, абстрагування і міркування, що досягають свого граничного розвитку до літнього віку (залежно від статі, кристалічний інтелект або спеціалізований (Gc) – характеристики загальної суми конкретних навичок, знань, умінь, що набуваються людиною протягом всього життя і фактор візуалізації
(Gv). Особливо виділяється креативність (творчість) – (Cr), вербальна і невербальна, як здатність породжувати багато оригінальних продуктів (ідей, гіпотез тощо. Індивідуальна креативність, на відміну від загального інтелекту, детермінована генетично у меншій мірі та більше залежить від досвіду взаємодії індивіда з соціальним мікросередовищем.
Соціальний інтелект – інтегральна інтелектуальна здібність, яка

79
визначає успішність спілкування і соціальної адаптації. Соціальний інтелект об’єднує і регулює пізнавальні процеси, які пов’язані з відображенням соціальних об’єктів (людина як партнер, групи людей. До процесів, які створюють соціальний інтелект, відносяться соціальна сенситивність, соціальна перцепція, соціальна пам’ять і соціальне мислення. Соціальний інтелект забезпечує розуміння вчинків і дій людей, розуміння мовної продукції людини, а також її невербальних реакцій (міміка, пози, жести. Він є когнітивною складовою комунікативних здібностей особистості і професійно важливою якістю у професіях людина – людина, а також в деяких професіях типу людина – художній образ. В онтогенезі соціальний інтелект розвивається пізніше, ніж емоційна складова комунікативних здібностей – емпатія. Його формування стимулюються початком шкільного навчання. В цей період збільшується коло спілкування дитини, розвиваються її сенситивність, соціально-перцептивні здібності, здатність переживати за іншого без безпосереднього сприйняття його почуттів, здатність до децентралізації (уміння вставати на точку зору іншої людини, відрізняти свою точку зору від інших можливих, що і складає основу інтелекту. Згідно з концепцією
Дж. Гілфорда, соціальний інтелект – це система інтелектуальних здібностей, яка не залежить від факторів загального інтелекту.
Що визначає розвиток інтелекту
Як і всі функції психіки, інтелект знаходиться під впливом, з одного боку, спадковості, аз іншого – під впливом навколишнього середовища (адаптаційна зумовленість. Спадкова зумовленість пов’язана з багатьма чинниками 1)
генетична зумовленість, тобто вплив спадкової інформації, отриманої від батьків, на напрямі можливості інтелекту 2) фізичний і
психічний стан матері (харчування, здоров’я) під час вагітності (про значення цього чинника знали вже в первісну епоху, оскільки епідемії спадкового сифілісу перетворювали і перетворюють цілі етноси в скупчення напівідіотів); 3) хромосомні аномалії (наприклад, хвороба
Дауна); 4) екологічні умови, вживання лікарських засобів, наркотиків тощо. Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

80
Загальна психологія Адаптаційна зумовленість виявляється передусім у впливі на розумовий розвиток наступних чинників 1) особливостей
харчування дитини (особливо в перші 1,5 року 2) психічної
стимуляції інтелектуальної активності дитини збоку дорослих
(діти, які живуть у притулках і будинках дитини, помітно відстають у розумовому розвитку 3) кількості дітей всім ї, її соціального
статусу (цей чинник пов’язаний з економічною і культурною нерівністю в суспільстві, з етнічними і поведінковими особливостями різних соціальних груп.
Оцінка інтелекту
Спроби створити єдину систему вимірювання людського інтелекту наштовхуються на важкопереборну перешкоду інтелект включає в себе здібності до абсолютно різноякісних розумових операцій. Якою єдиною мірою можна виміряти, наприклад, здатність виконувати математичні дії і здатність до міркувань, просторову орієнтацію і уміння легко пояснювати і викладати свої думки А якщо користуватися різними засобами, то як виводити загальний показник Вирішити ці проблеми такі не вдалося, але системи вимірювань тести) набули значного поширення (шкала Векслера, тест Стенфорд-
Біне тощо. Щоб здійснити більш або менш цілісне і точне вимірювання інтелекту, звичайно використовують два “субтести”. Водному пропонуються завдання, що вимагають дій з використанням слів (ВІП – вербальний інтелектуальний показник, в другому треба виконати завдання, практично не пов’язані з семантичними діями (НІП
– невербальний інтелектуальний показник. Загальний показник складається з їх суми, причому таких правил подібного складання покине існує. Найбільшою популярністю користується так званий “коефіцієнт
інтелектуальності”, який скорочено позначають IQ і який дозволяє співвіднести рівень інтелектуальних можливостей індивіда з середніми показниками своєї вікової і професійної групи. Цей тест пов’язаний з уявленням про розумовий вікі на початку століття використовувався для того, щоб можна було порівнювати розумовий розвиток дитини з можливостями ровесників. Наприклад, календарний вік – 8 років, а

81
розумові здібності – ближче до шестирічної групи, отже, такий і її розумовий вік. Надалі на основі розрахунків співвідношення розумового і хронологічного віку і був виведений показник, названий коефіцієнтом інтелектуальності (IQ). Середнє значення IQ відповідає
100 балам, а найнижчі можуть наближуватися до 0, найвищі – до 200. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення – 16 балів у кожну сторону. У кожної третьої людини IQ знаходиться між 84-100 балами і така ж частка осіб (34%) з показником від 100 до 116 балів. Таким чином, ця основна маса (68%) і вважається людьми з середнім інтелектом. Дві інші групи (по 16% в кожній, результати яких відповідають крайнім показникам шкали, розглядаються або як розумово відсталі (люди зі зниженим інтелектом IQ від 10 до 84), або такі, що володіють високими (вище середнього) інтелектуальними здібностями (IQ від 116 до 180). Результати тестування пов’язані з умінням піддослідних швидко і чітко розуміти і виконувати завдання. Тому воно вимірює не тільки інтелект (результати в діапазоні 80-120 балів сумнівні і практично некорисні, скільки уміння виконувати завдання саме цього тесту і тільки. Всі інші висновки являють собою щонайбільше гіпотези, що вимагають додаткових досліджень. Недивно, щонайвищий виявився у людей, чий професійний досвід близький до методів розумових операцій, особливо широко представлених в більшості тестів у наукових працівників, хіміків, математиків, педагогів і студентів. З останніми пов’язаний і результат, що вразив багатьох, отриманий в Росії. Зароків навчання в Санкт-Петербурзькому університеті IQ студентів-фізиків знизився на 7 пунктів. Що стоїть за цим фактом – халатне відношення до навчання, тобто постійне неробство, серйозні зловживання алкоголем або чимсь ще – залишається поки невідомим. Потрібно визнати, що кількісні вимірювання можливостей інтелекту виявлялися дійсно ефективними тільки стосовно людей, яких прийнято називати недоумкуватими. Психологи і психіатри використовують термін “олігофренія”, під яким розуміють природжену або надбану в ранньому дитинстві (до літнього віку) недорозвиненість інтелекту. Природжене недоумство (олігофренія) Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

82
Загальна психологія потрібно відрізняти від набутої, яку називають деменцією. З природженою недоумкуватістю пов’язано багато упереджень і забобонів. Тому потрібно мати про це хоч би загальне уявлення. Ознаки набутого недоумства, деменції, люди помічають рідко не тільки у самих себе, що не дивує, але і у навколишніх. Це пов’язано з тим, що набуте недоумство мало відбивається на стандартних поведінкових реакціях, тобто не заважає дивитися телевізійні серіали і програму Новини, базікати, читати газету, вертітися перед дзеркалом. Природжене недоумство ускладнює можливість хворим дітям нормально пристосуватися в суспільстві, що і приводить до очевидної для всіх інтелектуальної неповноцінності. Олігофрени відрізняються недорозвиненістю найскладніших, філогенетичних молодих функцій психіки, мислення і мови, при збереженні еволюційно більш древніх функцій і інстинктів. Олігофренія передусім виявляється в слабкості абстрактного мислення, нездатності до узагальнення, до відвернених асоціацій. В олігофренів в інтелекті переважають суто конкретні зв’язки, тому їх критичні можливості знижені, асоціативно-логічна пам’ять залишається малорозвиненою. Етіологія (причина) олігофренії багато в чому залишається нез’ясованою, у 90% випадків розумової відсталості її пояснити не вдається. У багатьох країнах використовується термін розумова відсталість, скорочено РВ. Як основний діагностичний показник розумової відсталості і використовується коефіцієнт інтелектуальності. За міжнародними стандартами (вони зараз носять терпимий характер, при IQ < 50-70 має місце легка розумова відсталість, при IQ < 50 – середньої складності; при IQ < 35 – різко виражена.
Найважча форма недоумкуватості – ідіотія, характеризується IQ =
20, мова і мислення практично не формуються, переважають емоційні реакції. Середня міра називається імбецильністю (IQ = 20-50). Словниковий запас імбецилів до 300 слів, вони навчаються, непогано орієнтуються у звичній життєвій обстановці. У них велика прищеплюваність, схильність до сліпого наслідування. Імбецили потребують опіки, хоч багато хто прагне до самостійного життя, любить одружуватися, виходити заміж, знаходячи партнерів серед собі

83
подібних.
Дебільністю називають легку міру недоумкуватості (IQ < 75%), яку важко відрізнити від психіки на нижній межі норми. Поведінка дебілів досить адекватна і самостійна, мова розвинена. Тому дебільність помічається не відразу, а звичайно в процесі початкового навчання. У підлітковому віці, коли дебілізм особливо виявляється, виявляються дефекти в абстрактному мисленні. Дебілами все розуміється буквально, переносне значення прислів’їв, метафор не вловлюється. Люди, які страждають на дебільність, опановують переважно конкретні знання, засвоєння теоретичних їм не вдається.
Дебіли легко пристосовуються до життя (поза системами освіти і науки). Як правило, вони стають щасливими, всім задоволеними людьми, без комплексів, “завихрень” тощо. Слухняні, працелюбні, поважають начальство і будь-яку владу. За іронічним зауваженням одного з психологів, можливо саме дебілів доведеться згодом визнати втіленням норми, оскільки, досягаючи повноліття, вони стають тим, що ближче усього до поняття “поважного обивателя” (проста радянська людина”, “простий американський громадянин”) тощо.
Міра дебілізації ніде офіційно не перевищує 3,5%. Але багато хто сумнівається в цій цифрі, оскільки жодна країна не зацікавлена в її точності. По багатьох регіонах немає взагалі ніяких даних, а спеціалізовані дослідження (в школах, армії, службах зайнятості) дають дані на порядок вище. Тому в ряді країн (тільки в Східній Азії цієї проблеми немає) вирішено, слідом за США, де дебілізм є національною трагедією, визнати його легкі форми нормою і максимально скоротити в загальнодоступних школах частку обов’язкового навчального матеріалу, що вимагає здібностей до абстрактного мислення.
Активні психологічні дослідження мислення продовжуються більше 300 років, але складність об’єкта вивчення не гарантує вирішальних успіхів навіть і в XXI столітті.
Теорії мислення
Чим більше нагромаджується фактів, тим зрозумілішим стає, що, вивчаючи свій розум, люди мають справу з функціонально Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

84
Загальна психологія найскладнішою з можливих систем. Справа ускладнюється ще і тим, що наш розум є в цьому випадку одночасно і об’єктом, і інструментом самопізнання. Класичною проблемою, пов’язаною з мисленням, можна вважати питання про походження чи потрібно вважати інтелект природженою або надбаною функцією психіки Кожний з варіантів відповіді виглядає обґрунтованим.
1. Дитина, з народження позбавлена нормального спілкування з дорослими людьми (до літнього віку, назавжди залишається розумово неповноцінною (IQ менше 20). Мислення кожної людини несе виразні сліди тієї культури, яка його сформувала, поза системою соціальної пам’яті і соціальними комунікаціями спілкування, навчання, спільна діяльність, тексти, комп’ютерні програми) інтелект не формується. Отже, він є продуктом навчання, соціологізації (Уотсон, Павлов, Виготський та інші.
2. Дослідження етіології захворювань підтверджують спадкову обумовленість інтелекту. Здатність або нездатність до деяких інтелектуальних операцій часто передається від покоління до покоління, близнюки (особливо однозиготні) виявляють схожі показники IQ, навіть якщо вони виховувалися в різних умовах тощо. Тому можна зробити висновок про генетичну обумовленість інтелекту. Залежність інтелектуальних можливостей людини від генетичних і соціальних чинників очевидна, тому велика частина сучасних психологів розглядає інтелект як продукт взаємодії спадковості і середовища. Суперечка йде в основному про їх роль, міру і форми взаємовпливу. Крайні точки зору не зникли і в наш час. Наприклад, відомий англійський психолог Д. Берт, автор знаменитих праць про психологічну близькість близнюків, приклав гігантські зусилля, щоб довести, що генетична програма зумовлює показники інтелекту на
80%. У кінці XX століття типовими стали більш зважені оцінки в інтелекті роль спадкових чинників становить 45%, навколишнього середовища – 35%, а на частку особливостей безпосередньої взаємодії між ними доводиться 20%, що залишилися. Найбільш впливовою в сучасній психології теорією формування інтелекту вважається епігенетична модель. Вона будується на положенні, згідно з яким у розвитку мислення

85
кожної людини існують обмеження, пов’язані як з її спадковістю, такі з умовами життя. Отже, розвиток інтелекту відбувається шляхом виключення тих або інших його варіантів, причому важливо не стільки те, що у нас є, а передусім те, чого ми позбавлені (негативна детермінація. Звичайно для пояснення цієї теорії використовують аналогію з гральними картами роздає їх нам природа, набір їх може здаватися вдалим або середнім, а деякі люди мають всі основи ображатися на долю. Але самі по собі карти не зумовлюють виходу нашої життєвої партії. Ми граємо не на самоті, а разом з іншими. Дії партнерів, умови і правила гри від нас не залежать. Можна виграти з поганим і програти з оптимальним набором. Спадковий інтелектуальний потенціал реалізовується через систему обмежень соціального середовища, що і зумовлює кінцевий результат – особливості інтелекту. Передбачимо, що ваш потенціал виключав професію математика і давав шанси, скажімо, стати хорошим архітектором. Але реально ви швидше усього виявитеся молодою людиною без певних схильностей, готовою займатися будь- чим (лише б добре платили) і цікавою до жувальної гумки, пива ідо осіб протилежної статі. Таким вас зробили сім’я, коло спілкування, рівень культури і спрямованість інтересів навколишніх, характер виховання й освіти. Всі генетично зумовлені чинники інтелекту проходять через сито соціального відбору. Велика їх частина залишається непотрібною, заблокованою. Виявляється і розвивається в основному те, для чого є адекватні умовите, що стимулюється і підтримується, особливо в перші 10 років життя. У цей період ми максимально залежимо від середовища. Практично всі психологічні школи стверджують, що інтелект розвивається тільки до літнього віку, причому в різні роки цього періоду з неоднаковою швидкістю. До шести років інтелектуальний розвиток здійснюється в нормі вже більш ніжна третину, до 8 років – наполовину ідо років – натри чверті (дані школи Піаже). Якщо повернутися до аналогії з картковою грою, то можна стверджувати з 10 блоків здібностей (10 карт, які складали ваш Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

86
Загальна психологія інтелектуальний потенціал, три ви виграли вже в 6 років, п’ять – в 8 років, сім – в 12 років, а хід гри безповоротний, переграти нічого не можна, ми стали такими, які миє. Структури мислення, що сформувалися в дитинстві будуть до кінця наших днів визначати те, як ми сприймаємо навколишнє, оцінюємо те, що відбувається навколо нас, як ми міркуємо, аналізуємо тощо.
Уява
Уява як основа всякої творчої діяльності виявляється у всіх сторонах культурного життя, роблячи можливим художню, наукову і технічну творчість. В цьому значенні все, що оточує нас і що зроблено рукою людини, весь світ культури на відміну відсвіту природи – все це є продуктом людської уяви і творчості, заснованої націй уяві. Можливість уяви забігти наперед, передбачувати настання тих або інших подій в майбутньому, показує тісний зв’язок уяви і мислення. Подібно мисленню уява виникає в проблемній ситуації, мотивується потребами особистості, зумовлена рівнем розвитку суспільної свідомості. Однак на відміну від мислення, основним змістом якого є поняття, що дозволяють узагальнено і опосередковано пізнавати світ, уява протікає в конкретно образній формі у вигляді яскравих уявлень. В конкретних образах, що створюються уявою, дуже часто розкриваються ті або інші абстрактні думки. Кожний письменник, художнику процесі творчості намагається передати, пояснити свою думку іншим, але не через відвернені поняття, а за допомогою конкретних образів. Досить пригадати будь-яку байку, казку, приказку. Скрізь ми шукаємо основну думку, основну ідею, які образно, наочно розкриваються в цих творах. Інша характерна ознака уяви – можливість її використання в проблемних ситуаціях високої міри невизначеності, коли початкові дані не піддаються точному аналізу. Таким чином, можна сказати, що уява або фантазія являє собою психічний процес створення образів, що включає передбачення кінцевого результату предметної діяльності і що забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю

87
Уява, які всі інші психічні процеси, є функцією кори великих півкуль. Складність, непередбачуваність уяви, її зв’язок з емоціями дають підставу передбачати, що її фізіологічні механізми розташовані не тільки в корі, але і в більш глибоко залягаючих відділах мозку. У той же час виникаючі в мозку образи регулююче впливають на периферичні процеси, змінюючи їх функціонування. У цьому відношенні з усіх психічних процесів уява найбільш пов’язана з органічними процесами і дозволяє впливати на них. З повсякденного життя кожному відомо, як картина, що створюється уявою, викликає зміни пульсу, дихання, збліднення, розширення зіниць тощо. Нерідко зустрічаються факти навіювання різних хвороб. Особливо це виявляється в осіб вразливих, з багатою уявою. (Коли Флобер писав сцену отруєння Емми Боварі, героїні знаменитого романа, він ясно відчував у роті смак миш’яку). Уява може функціонувати нарізних рівнях. Відмінність їх визначається передусім тим, наскільки активно, свідомо ставиться людина до цього процесу. Помірі вираженості активності розрізняють два види уяви пасивну й активну. Для пасивної уяви характерне створення образів, які не втілюються вжиття, програм, які не здійснюються або взагалі не можуть бути здійснені. Пасивна уява може бути навмисною і ненавмисною. Навмисна пасивна уява створює образи, не пов’язані з волею, ці образи отримали назву марення. В маренні найбільш яскраво виявляється зв’язок уяви з потребами особистості. Ненавмисна пасивна уява спостерігається при ослабленій діяльності свідомості, її розладах, у напівсонному стані, усні тощо. Найбільш показовим виявом пасивної уяви є галюцинація, при якій людиною сприймається неіснуючий об’єкт. На відміну від пасивної уяви, активна уява може бути такою, що відтворює, і творчою. Відтворюючу уяву має у своїй основі створення тих або інших образів, відповідних опису. Цей вид уяви є неодмінним атрибутом будь-якої наукової діяльності і виявляється при читанні літератури, вивченні географічних карт, історичному описі, розгляді креслень і проектів. Творча уява виражається у створенні нового, оригінального образу, ідеї. Творча уява являє собою активне, Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

88
Загальна психологія цілеспрямоване оперування наочними уявленнями в пошуках шляхів задоволення потреб. Творча уява виявляється у всіх видах мистецтва, у винаходах, в області науки і техніки. Продукт творчої уяви завжди може бути матеріалізованим, тобто втілений у вигляді речі, але образ може залишитися нарівні ідеального змісту, оскільки реалізувати його на практиці неможливо. Особливим виглядом уяви є мрія як образ бажаного майбутнього.
Мріяти значить створювати образи майбутнього, приємні для нас, образи того, що людина хотіла б здійснити, але вданий момент не може того, що задовольняє самі таємні бажання. Мрія виступає необхідною умовою втілення ужиття творчих сил людини.
Перевірте свої знання
1. Чим уява відрізняється від образного мислення
2. Які визнаєте види уяви
3. Чим різняться уява відтворююча та творча
4. Вірно або невірно
1) Функціональна ригідність допомагає людині пристосуватися до нових умов.
2) Випадковий перебір можливих варіантів – кращий спосіб вирішення задач.
3) У цей час наука зуміла пояснити, як гени впливають на розвиток інтелекту.
4) Алкогольне недоумство потрібно вважати прикладом олігофренії.
5) Середній IQ в популяції частіше за все становить 100 балів.
6) Судячи з результатів тестування, серед населення 9% розумово відсталих.
7) Людина з нормальним інтелектом володіє і нормальним рівнем розумових здібностей.
3. У розумінні інтелекту сучасною наукою основний наголос робиться на тому, що він а) успадковується б) являє собою здатність пристосуватися до навколишнього середовища в) в основному набувається г) нерівномірно розподілений у представників різних рас.
4. Імовірність гармонійного розумового розвитку дитини вище, якщо вона

89
а) єдина дитина б) старша з двох дітей в) молодша з двох дітей г) наймолодша в багатодітній сім’ї.
5. Люди, які прагнуть успіху й уникають ризикованих дій або висловлювань, як правило, характеризуються а) високим інтелектом і низьким рівнем творчих здібностей б) низьким інтелектом і високим рівнем творчих здібностей в) низьким рівнем інтелекту і творчих здібностей г) високим рівнем інтелекту і творчих здібностей.
6. Як правило, творчі люди характеризуються а) конформізмом б) успішною соціальною адаптацією в) чіткими уявленнями про навколишній світ г) всі відповіді невірні. А тепер – урок мислення.
Завдання 1.
1. Ти та Я, та ми з тобою. Скільки нас
2. Яких каменів у морі немає
3. У кошику 3 яблука. Як поділити їх між трьома дівчатами, щоб одне яблуко залишилося в кошику
4. Де знаходяться міста без будинків, ріки без води і ліси без дерев
5. Ви – пілот літака, що летить з Гавани в Київ з двома посадками в Алжирі. Скільки років пілоту
6. На руках 10 пальців. Скільки пальців на 10 руках.
7. Звичайно місяць закінчується 30 або 31 числом. У якому місяці є 28 число
8. Ви входите втемну малознайому кімнату. Уній дві лампи – газова і гасова. Що Ви запалите насамперед
9. Які займенники псують бруківки
10. Самотній нічний сторож помер вдень. Чи дадуть йому пенсію
Завдання 2.
Знайдіть число
1
В 5 ? Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

90
Загальна психологія
А 3 Д ?
Завдання 3.
Складіть з кожним з цих слів стільки речень, скільки це слово має значень
Корінь
Тінь
Язик
Господарство
Завдання 4.
Виведіть (якщо це можливо) висновок з кожної пари посилань
1. Тим, хто лисий, гребінець не потрібен. Жодна ящірка немає волосся.
2. Всі мої друзі захворіли. Тому, хто захворів, не можна співати.
3. Жодна нещасна людина не регоче. Жодна щаслива людина не стогне.
4. Жоден весільний пиріг некорисний. Некорисної їжі потрібно уникати.
Література
Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. – М, 1980.
Брунер Д.С. Психология познания. – М, 1977.
Вейн А.М., Каменецкая БИ. Память человека. – М, 1973.
Видинеев Н.В. Природа интеллектуальных способностей человека. – М, 1984.
Кликс Ф.П. Пробуждающееся мышление. У истоков человеческого интеллекта. – М, 1983.
Линдсей П, Норман Д. Переработка информации у человека. Введение в психологию. – М, 1974.
Лурия А.Р. Маленькая книжка о большой памяти. – М, 1994.
Мелхорн Г, Мелхорн Х.-Г. Гениями не рождаются. Общество и потребности человека. – М, 1989.
М’ясоїд ПА. Загальна психологія Навч. посібник. – К, 2000. – С. 299-340.
Найссер У. Познание и реальность. – М, 1981. Немов Р.С. Общие основы психологии. – М, 1984.
Николов Н, Нешев Г. Загадки тисячелетий. Что мы знаем о памяти. – М, 1988. Норман Д.А. Память и обучение. – М, 1985.
Общая психология. – М, 1981.

Петухов ВВ. Психология мышления. – М, 1987. Психологія Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. – К, 1999. – С. 270-336.
Развитие памяти. – Рига, 1991.
Тихомиров О.К. Психология мышления. – М, 1984.
Хорн Г. Память, импринтинг и мозг. – М, 1988.
Хрестоматия по общей психологии. – М, 1978.
Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. – М, 1981.
Шабанов П.Д., Бородкин ЮС. Нарушения памяти и их коррекция. – Л, 1989.
Словник до теми
Абстракція – уявне виділення будь-якої ознаки або властивості предмета, явища, з метою його кращого вивчення.
Амнезія – порушення пам’яті.
Апраксія – порушення рухів у людини.
Аутизм – занурення у світ особистих переживань з ослабленням або втратою контакту з дійсністю.
Афазії – порушення мови.
Бразифазія – сповільненість мови.
Вербальний – такий, що відноситься дозвукової людської мови.
Галюцинації – нереальні фантастичні образи, що виникають у людини.
Дебільність
– відносно легка міра природженої розумової недорозвиненості.
Деменція – придбане недоумство, значне ослаблення інтелекту у людини.
Деперсоналізація – тимчасова або постійна втрата людиною своєї особистості.
Ефект Зейгарник – явище, яке полягає втому, що людиною краще запам’ятовуються її незавершені дії.
Закон Рібо – закон зворотного ходу часу в нашій психіці.
Ідентифікація – ототожнення.
Імбецильність
– середній ступінь природженої розумової неповноцінності.
Імпринтинг – вид надбання досвіду, що займає проміжне положення між навчанням і природженими реакціями, які ніби включаються вдію певним зовнішнім стимулом.
Інкогеренція – крайня незв’язність мислення, при якій мова представляє собою потік слів.
Інсайт – несподіване для самої людини знаходження розв’язання будь- якої проблеми.
Інтелект – сукупність розумових здібностей людини і деяких вищих тварин.
Конфабуляція – помилкові спогади.
Марення – ідеї і думки, невідповідні дійсності, що домінують у свідомості і не піддаються корекції.
Ментизм – некерований потік думок, спогадів, вихор ідей.
Мутизм – відмова відмови, небажання спілкуватися з навколишніми.
Негативізм – демонстративна протидія людини іншим людям. Розділ 2. Пізнавальна функція психіки

92
Загальна психологія
Олігофренія – природжене недоумство.
Пам’ять генетична – пам’ять, зумовлена генотипом, що передається з покоління в покоління.
Ремінісценція – мимовільне пригадування матеріалу, який був колись сприйнятий, а потім забутий.
Рефлексія – здатність інтелекту людини до самоаналізу.
Ригідність – особливість мислення, що виявляється у нездатності відмовитися від звичних способів діяльності.
Соціальна інгібіція – гальмування інтелектуальних процесів у людини через присутність інших людей, під їх мимовільним впливом.
Схема мислення – система понять або логіка міркувань, що звичайно застосовуються людиною при розв’язанні якісно нових проблем.
Тест – стандартна психологічна методика, призначена для кількісних оцінок психологічних якостей і функцій людини.































Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал