6. Охарактеризуйте етнополітику козацької держави Війська Запорозького



Сторінка6/10
Дата конвертації06.12.2016
Розмір1.74 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Як і в Київській Русі, у Галицько-Волинській державі існувала чітка структура суспільства, де кожній групі визначалося певне і чітке місце. Населення поділялося на вільних, напіввільних та невільних людей. До категорії вільних належали бояри, духовенство, частина сільського та міського населення. Провідну роль в державному житті князівства відігравала аристократія(Рюриковичі) та знать - боярство, яке поділялося на велике, середнє та дрібне. Великі (знатні) бояри були крупними землевласниками, володіли спадковими маєтностями - вотчинами, займали найвищі посади в державі. Дрібні та середні служили князю або великому боярину, тримали землю до кінця служби, до кінця життя, довічно (з правом передачі у спадщину). Духовенство поділялося на біле та чорне, воно володіло спадковими землями (якщо син священика переймав посаду батька) та залежними селянами (монастирі), не платило податків, звільнялось від обов'язків перед князем.

Селяни традиційно іменувалися смердами, які жили общинами. Особисто вони були вільні, але економічно (поземельно) залежали від власника землі - князя (держави), боярина, монастиря і платили їм "татарщину" (гроші державі), "серебщину" (грошовий оброк), "дякло" (натуральний оброк) та відбували повинності (громадські роботи).

Жителі міст - міщани, граждани - поділялися на заможну купецько-лихварську верхівку (мужі градські, містичі), яка захопила міське управління і підтримувала владу князя. Середній прошарок Становили ремісники, майстри, дрібні торговці, які об'єднувалися в корпорації - цехи, вулиці, братчини, сотні, ряди зі своєю казною та на чолі зі старостою. До міських низів належали "робітні люди", "люди менші" тощо, тобто вся біднота та робоча сила, яка цілком Залежала від перших двох груп.

Категорію напіввільних становили закупи - селяни-боржники, які збіднівши, втрачали економічну самостійність і потрапляли в кабалу до бояр, беручи в борг зерно, худобу, інвентар, землю, гроші.

На нижньому суспільному щаблі були невільники, яких, як і в часи Київської Русі, називали холопами (хлопами). Проте їхняексплуатація в умовах Галичини та Волині не була вигідною і їх поступово перетворювали на кріпаків, надаючи землю і можливість вести власне господарство. Холопи в правовому сенсі цілком залежали від власника, були частиною його майна і приватної власності!



32. Проаналізуйте зміни у соціальній структурі українського суспільства у складі Речі Посполитої.

У ХІV-ХVI ст. соціальна структура населення українських земель зазнала певних змін. На вершині соціальної ієрархії перебував військово-службовий стан (шляхта). Трохи нижче стояли пани, які входили до складу великокнязівської ради, мали право суду над підданими. Ще нижче перебувала військово-служива знать, або земляни. Вони користувалися землями за умов несення військової служби.

Іншим привілейованим класом було духовенство. Воно не підлягало світським судам, володіло маєтками. Православне духовенство обкладалось податком та не брало участі в управління державою.

Сформувалась нова верства населення – міщани, які поділялися на три великі групи: патриціат ( цехова та купецько-лихварська верхівка), бюргерство (дрібні купці, торговці), та плебс (позацехові майстри, або партачі, біднота, підмайстри).

Найнижчим прошарком соціальної піраміди було селянство, яке, так само як шляхта і міщанство, було неоднорідним. Залежно від форм феодальної експлуатації, характеру повинностей його поділяють на три групи:1. Чиншові селяни, або данники, які сплачували феодалам натуральну й грошову ренту (чинш). 2. Тяглі селяни, які вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Основними формами експлуатації цієї категорії селянства були відробіткова рента (панщина), державні податки (серебщина), державні повинності (будування мостів, прокладання доріг, ремонт замків тощо).3. Службові селяни — ремісники, рибалки, конюхи, бортники, які обслуговували двір феодала. Вони об’єднувалися в сотні, керовані сотниками і, крім виконання основної спеціальної служби, залучалися до відбування панщини та сплачували данину.

У процесі зростання феодального землеволодіння, утвердження фільваркової системи господарювання (виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, засновані на щотижневій панщині та чітко орієнтовані на ринок) відбувалося зближення між різними категоріями селянства, а його феодальна залежність поступово переросла та юридично оформилася в залежність кріпосну.

Литовські статути обмежили право власності селян на землю. «Устава на волоки» встановила дводенну панщину в Литві, значно обмежила права селян щодо зміни місця проживання, тобто юридично закріплювала належність селян феодалові. Останню крапку в законодавчому оформленні кріпосного права було поставлено «артикулами» польського короля Генріха Валуа та третім Литовським статутом. Відповідно до цих документів тривалість панщини визначалася волею пана; селян позбавляли права розпоряджатися своїм майном, заповідати або ж відчужувати його без дозволу феодала; шляхтич отримав право карати на смерть своїх кріпаків; селян-утікачів розшукували протягом 20 років.

Селяни реагували на процес закріпачення як пасивною непокорою так і активною протидією.


33. Розкрийте зміни соціальної структури у ході національно-визвольної війни 1648-1657 рр. під проводом Б.Хмельницького.

Перетворення козацтва на привілейований стан суспільства. Кардинальні зміни сталися в становищі к о з а ц т в а, яке з невеликої соціальної групи почало перетворюватися в роки війни в окремий стан суспільства. Процес цей розпочався з масового покозачення селянства й міщанства, котрі таким чином намагалися позбутися феодальної залежності, завоювати особисту свободу і навіть соціально-економічні та політичні привілеї.

Місце козацької старшини в соціальній структурі країни. У ході війни відбулися важливі зміни в становищі соціальної групи козацтва – с т а р ш и н и. Розширилися соціальні джерела її формування й соціально-політичний статус. Якщо раніше вона походила переважно із заможних кіл козацтва і дрібної шляхти, то в роки війни ситуація дещо змінилася. Певна річ, серед старшини продовжувала залишатися частина землевласників, котрі до війни дістали невеликі хутори, земельні угіддя, ставки, пасіки. Хоча вони мали й вважалися привілейованим станом, але насправді цілком залежали від польсько-магнатської верхівки, а за економічною спроможністю небагато чим відрізнялися від заможного козацтва. Така старшина не мала кріпаків, а тому й не належала до феодалів. Її господарство було натуральним за своїм характером або ж не виходило за межі дрібнотоварного виробництва.

Іншу групу старшини складали вихідці з народних низів, яких хвиля повстання винесла на командні посади в повстанському війську.

Посилення ролі православного духовенства. Послідовну підтримку гетьманської адміністрації мало п р а в о с л а в н е   д у х о в е н с т в о. Селяни масово відмовлялися виконувати повинності на користь духовних ієрархів, тим самим підриваючи економічну спроможність їхніх господарств. Православ’я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об’єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування. Боротьба за національне визволення України набувала релігійного забарвлення, прийнятого для найрізноманітніших патріотично настроєних сил українського народу. Під гаслом "за віру християнську" билися з ворогом і селяни, і козаки, і міщани, і частина шляхти, старшини та духовенства.

Соціальні завоювання селян. У роки визвольної війни відбулися кардинальні зміни і в соціально-економічному становищі основної продуктивної сили суспільства – с е л я н с т в а. Відводячи йому одну з провідних ролей у воєнних діях, Хмельницький намагався заручитися підтримкою наймасовішої і найбільш експлуатованої частини населення. Під час облоги Замостя в 1648 р. він писав шляхті, що вона раніше добивалася перемоги над повсталими тільки завдяки відділенню старшини від "черні" й що він не повторить помилки своїх попередників. У запеклій боротьбі селянство завоювало особисту свободу й право земельної власності. Селянське право вільно розпоряджатися землею було визнано й гетьмансько-старшинською адміністрацією.

Розширення прав і привілеїв міщанств та купецтва. У ході війни в становищі м і щ а н с т в а відбулися зміни, які сприяли створенню передумов для зародження нових соціальних груп населення. Абсолютна більшість ремісників і торгівців взяла активну участь у боротьбі українського народу проти польсько-шляхетського панування. У результаті визначних перемог селянсько-козацького війська міщани Лівобережжя, Київщини, Поділля й частково Волині звільнилися з-під влади магнатів і шляхти. Вони позбулися свавілля колишніх власників, яке обмежувало їхню ремісничо-торговельну діяльність і політичні права.

Заохочувальна політика гетьмансько-старшинської адміністрації стосовно міщанства, його права й привілеї стали важливим спонукальним мотивом переходу селянства до стану міщан. Під час присяги українського населення російському царю в 1654 р. всі жителі України були поділені на дві основні соціальні групи – козаків і міщан. До тих 62,5 тис. міщан, що присягли на вірність цареві, віднесено значну кількість селянства.

У ході війни сталися значні зміни в структурі, соціально-економічній та політичній вагомості найбагатшої частини міщанства – к у п е ц т в а. З вигнанням або знищенням польських і єврейських купців купецтво України стало національно одноріднішим. Хоч торговельний капітал не має національності, але його вплив на національну економіку й соціальну структуру суспільства безперечний. Відчутних людських втрат зазнало у війні й українське купецтво, а його капітал розпорошився по кишенях різних власників. 
34. Проаналізуйте модернізацію українського суспільства у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII – на початку ХХ ст.

У другій половині XVIII ст. володіння козацької старшини розширювалися за рахунок захоплення нею земель у селян, рядового козацтва і царських дарувань. Найбільшим землевласником був гетьман. Різко посилюється феодальне пригноблення селянсько-козацьких мас. Селяни й козаки, окрім панщини, змушені були брати участь у будівництві фортець, каналів, платити нові види грошових податків. Збільшувалась чисельність міського населення. 


Змінився адміністративний поділ: замість полків з’явились намісництва, а згодом – губернії. 
У 1785 імператорський уряд включає українську знать до російського дворянства. Старшинська верхівка остаточно зрівнюється в правах з дворянством
1775р. Катерина II надала наказ зруйнувати Запорозьку Січ. 
Правобережна Україна до кінця XVIII ст. залишалась у складі Польщі. Основними землевласниками були польські пани. Протягом 70-90-х років на Правобережжі сталися значні політичні зрушення, пов’язані з виникненням мануфактур. 
Виникає небувалий розмах антифеодальних антифеодальних виступів у зв’язку зі збільшенням панщини. Гайдамацький рух, що розпочався XVIII ст. переріс у величезне народно-визвольне повстання. 
1768р – польський сейм ухвалив постанову про формальне зрівняння в правах католиків і православних. 
Перша половина XIX ст. – це період визрівання глибокої суспільно-політичної кризи у Російській імперії, складовою частиною якої були українські землі. Ця криза зумовила виникнення суспільних рухів, які намагалися знайти вихід із скрутного положення. Посилення експлуатації селянства в умовах занепаду феодально-кріпосницької системи викликало протидію у пригнічених народних мас. Селяни писали скарги на поміщиків в урядові установи; відмовлялися відбувати панщину, платити оброк; виявляли непокору місцевим та центральним офіційним властям; самовільно створювати самоврядування тощо. Всі ці вияви народної непокори та протесту складали зміст селянського руху. 
Під час Кримської війни виникає нова форма селянського руху, яка дістала назву “Київська козаччина” 
Своєрідним феноменом у межах селянського руху були народні виступи під проводом Устима Кармелюка. Особливо активними були дії кармалюківців 1830-1835рр., коли селянський рух охопив не лише Поділля, а й частину Бесарабії та Київщини. Лише загибель лідера дала змогу владним структурам придушити цей виступ. 
У першій половині XIXст. посилюється невдоволення кризою феодально-кріпосницької системи та зростає опозиційнімсть до самодержавної влади. Одним з показників цього процесу стало винекнення в українських землях масонських лож, які були організаційними формами об’єднання опозиційно настроєної ліберальної еліти. Царський уряд, відчуваючи з боку масонів потенційну загрозу, 1822р. видав указ про заборону всіх таємних організацій та гуртків. 
Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи, а своєрідним каталізатором – війна 1812р., яка привела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи. 
Надзвичайно важливо, що паралельно кількісному зростанню товариств та їхній консолідації активно йшов процес теоритичного осмислення шляхів виходу суспільства з кризи, створювалися моделі майбутнього суспільного устрою. 
Наприкінці 50-х років XIX ст. внаслідок кризи феодально-кріпосницької системи господарювання, поразки Росії у Кримській війні, царський уряд починає здійснювати реформи. 
19 лютого 1861р. – скасування кріпосництва указом Олександра II. Селяни здобули право вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприємства, торгівельні заклади тощо. Але селяни залишалися тимчасово забов’язаними. Реформа була грабіжницькою. 
Для державних селян умови реформи були сприятливіші, ніж для поміщицьких, вони отримали майже вдвічі більші земельні наділи. Реформа сприяла розвитку капіталізму в Україні. Було проведено ряд інших реформ (військова, фінансова). 
Міська реформа – встановлювалися міські ради – “думи”, члени яких обирало населення, що платило податки. Найбільшої гостроти боротьба селян проти поміщиків досягла у 1890-х рр. 
35. Розкрийте причини українського національного відродження на початку ХІХ ст. Визначте місце Кирило-Мефодіївського братства та "Руської трійці" у ньому.

Кирило-Мефодіївське товариство — українська таємна політична організація, що виникла в Києві наприкінці 1845 року та спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху.

Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів».

Таємне товариство у складі 12 українських інтелігентів — Україно-Слов'янське товариство (Кирило-Мефодіївське братство) було створене наприкінці 1845 — на початку 1846 року в Києві. Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров,Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.

Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» (український варіант роботи Адама Міцкевича «Книги народу й пілігримства польського») і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і українського панславізму, романтика загальнослов'янської єдності, автономізму та народовладдя.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної конфедерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані. Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби.

«Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови.

Діяльність «Руської трійці» викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів переступила межі вузького культурництва. У 1834 р. «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (Будин (зараз Будапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу.

Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.
36. Охарактеризуйте українське національне відродження у другій половині ХІХ ст. Висвітліть діяльність українських Громад, москвофілів та народовців.

Москвофільство (москалефільство, русофільство) — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення ГаличиниБуковини і Закарпаття у 18191930-х рр. Обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.



Перші прояви москвофільства у Закарпатті сягають кінця 18 — початку 19 ст., коли звідти до Росії переселилися відомі вчені й громадські діячі І. Орлай, М. Балудянський, В. Кукольник, П. Лодій, які зайняли високі посади в російських урядових та наукових інституціях й користувалися великим впливом при царському дворі. Підтримуючи постійні стосунки зі своєю батьківщиною, вони сприяли зростанню там зацікавленості Росією, особливо її культурним життям, мовою і літературою. Перетворення москвофільства в окрему суспільно-політичну течію прискорила революція 18481849 в Австрійській імперії. Внаслідок недостатньої зрілості, обумовленої особливостями історичного розвитку, український національний рух у Галичині поєднував у собі кілька різних національно-політичних орієнтацій (українську, проросійську, пропольську і австро-русинську), співвідношення між якими перебувало у постійній динаміці, у зв'язку з чим змінювався не лише характер самого руху, але й світогляд його окремих діячів. 

У 1870 москвофіли заснували Руську Раду — політичну організацію, яка нібито мала продовжувати традиції Головної Руської Ради. На противагу Просвіті 1868 р. було утворене москвофілами «Общество им. Качковського» 1876 р., яке з часом створило паралельно сітку місцевих філій і читалень в Галичині, конкуруючи з аналогічними структурами народовців. 

Народо́вці — суспільно-політична течія серед молодої західно-української інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках 19 століття у Галичині.

Проводила культурно-освітницьку роботу, організувала Товариство імені Шевченка у Львові (1873), українські інституції «Просвіта»«Руська Бесіда» та ін.

В 1899 році народовці з частиною радикалів організували Українську національно-демократичну партію, яка відіграла основну роль в уряді ЗУНР. З 1919 ця партія стала називатися«Українська трудова партія». В 1925 ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО).

Народовський рух виник на ґрунті ідей національного відродження, започаткованих «Руською Трійцею» та Кирило-Мефодіївським братством, і сформувався під впливом творчостіТараса ШевченкаПантелеймона КулішаМиколи Костомарова.

Сформувалася на противагу консервативній політичній течії — москвофільству, в основі якого лежала культурна і політична переорієнтація частини української інтелігенції, особливо духовенства, на Російську імперію.



Використовуючи нові конституційні закони, прийняті австро-угорським урядом, народовці заснували ряд культурно-освітніх товариств «Руська Бесіда» (1861), а при них — український театр (1864), «Просвіту» (1868). Вони відкривали читальні, бібліотеки, видавали твори українських письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави та щорічні Шевченкові вечори-концерти. У 1873 у Львові, при фінансовій і моральній підтримці меценатів з Наддніпрянської України, виникло Літературно-Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, яке в1892 реорганізувалося в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка.

Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Росією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. В 1890 лідери Ю. Романчук, Сильвестр Сембратович, Олександр Барвінський при посередництвіВолодимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери».


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал