’373. 21 Михайло Торчинський Київський національний університет імені Тараса Шевченка стилістично-виражальні можливості хоронімів в українському поетичному мовленні



Скачати 137.28 Kb.
Дата конвертації07.03.2017
Розмір137.28 Kb.
УДК 81’373.21 Михайло Торчинський

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

СТИЛІСТИЧНО-ВИРАЖАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ ХОРОНІМІВ

В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ
У статті аналізуються власні назви територій як складник українського поетичного мовлення. Засвідчено продуктивність використання хоронімів із прямим і образним значеннями у багатьох літературних і фольклорних жанрах. Різноманітними є і шляхи та способи введення хоронімів у поетичний текст.

The article analyses geographical names as a part of Ukrainian poetic language. The productive usage of khoronyms with direct and figutative meanings in different literary and folk genres is certified. There are also different ways and methods used to introduce khoronyms into the poetic text.
Цілеспрямована мовна діяльність і різнопланова семантика тексту лежать в основі прийнятого у лінгвостилістиці виділення стилів як суспільно визначених, колективно усвідомлених, традиційно використовуваних типів мови, характерних для різних ділянок мовної діяльності [див.: 2, 265].

Функціонування онімів у різностильових текстах досліджували Л. О. Белей, В. М. Калінкін, Ю. О. Карпенко, Є. С. Отін, О. В. Суперанська та інші вітчизняні і зарубіжні мовознавці. Засвідчено, що кожен зі стилів має свої диференційні особливості щодо використання в ньому власних назв. Відрізняються продуктивністю, варіативністю та іншими ознаками і ономастичні класи, які теж мають певні функціональні та структурні відмінності у різних стилях української мови. Це стосується і власних назв територій (хоронімів): активно побутуючи практично у всіх різностильових текстах, найбільші стилістично-виражальні можливості вони мають саме у художньому, зокрема поетичному, мовленні. Відсутність публікацій з цієї проблеми і різноплановість особливостей функціонування хоронімів у поетичних творах і зумовили вибір теми нашої наукової рόзвідки.

В основу стилістичної характеристики онімів зазвичай покладено і власне лінгвістичні особливості, і соціальні чинники. Завдяки цьому стилістично значущими в літературній ономастиці виявляються національні, ідеологічні, соціальні, територіальні, часові та інші фактори [4, 24]. Перспективним є і дослідження функцій власних назв у поетичному мовленні за принципом рівневого членування мови, коли аналізуються звукобуквений комплекс поетоніма та його лексико-семантичні або граматичні особливості, дається комплексна характеристика стилістичних фігур з онімним компонентом, визначаються потенції онімів у різних жанрах літературного і фольклорного мовлення тощо. Стилістично-виражальні можливості хоронімів ми будемо з’ясовувати, орієнтуючись на типологію їхніх денотатів і зосереджуючи свою увагу на тих конотаціях, яких набувають різновиди власних назв територій в українських художніх текстах (серед фольклорних творів перевагу віддано народним пісням, баладам і віршованим пареміям, а серед літературних – переважно сучасним поезіям).

Найбільш вагомим для ментальності нашого народу є хоронім Україна, що засвідчено і в поетичному мовленні. Незважаючи на лихоліття та тривале поневолення, українці зуміли зберегти синівську любов до рідного краю, яким гордяться і за який вболівають: В Україні добре жити, мед і вино пити; Біда Україні: і відтіль гаряче, і відсіль боляче (тут і далі без посилань наводяться приклади, взяті з усної народної творчості).

Позитивне ставлення до України засвідчує наявність демінутивних суфіксів (переважно -очк-, -оньк-) і синонімічних іменувань (Вітчизна, Батьківщина): Україно моя! Вітчизно!.. Не потрібні мені без тебе ні озера, ні небеса! (Д. Павличко); Ой заїхав козак та з Україноньки. У поетичних творах Україна взагалі може проголошуватися найвищою цінністю: Я вірю в Бога – в Україну. Вона мій Бог і поводир (М. Вінграновський).

Виступаючи у значенні „народ України”, поетонім символізує його біль і страждання: Петербурзьким шляхом по коліна, Грузнучи в наметах, боса йшла Зморена, полатана Вкраїна, Муку притуливши до чола (І. Драч). Ліричний герой поезій замислюється про втрату Україною своєї самобутності: Ти іще Україна? Чи ти вже – лиш міф про князівські походи і битви козацькі? (О. Пахльовська), проте оптимістичне наповнення образу Батьківщини все-таки переважає: Невгасима зоря над землею воскресне... Станеш ти, Україно, тією зорею (М. Руденко).

Героїко-патріотичні відтінки у значенні цього хороніма переважно конотують думи та історичні пісні: Ой Богдане, батьку Хмелю, Славний наш гетьмане! Встала наша Україна На вражого пана. Наше минуле в поезіях може також асоціюватися з давньою самоназвою Русь: Що смерть?! Я знов по крапельці зберусь! По крихітці в душі постане знову І Київська, і ця, Вкраїна-Русь, Щоб не змовкали древні дзвони Слова (Г. Хмільовська), яка також фіксується у фольклорі, зокрема в ліричних піснях: Налетіли гуси з Русі, сколотили воду Марусі; казках: Встала уся свята Русь; народній афористиці: Або будемо на Русі, або пропадемо усі! Іноді створюються й оказіоналізми на означення почуттів любові до вітчизни: Пробач мені, кохана Прикраїне, і матере, не проклени мене (В. Стус). Інші варіанти (Малоросія, Хохландія) у поетичних творах конотують переважно пейоративне забарвлення розповіді: Ми – репані жителі Хохландії... (В. Голобородько). В окремих випадках негативізм може усуватися шляхом поєднання споріднених хоронімів, що підтверджують поетичні рядки Л. Костенко: Шматок землі, ти звешся Україною. Ти був до нас. Ти будеш після нас... Коли ти навіть звався – Малоросія, твоя поетеса була Українкою!

Негативна конотація назви держави досить часто проявляється і в баладах: Не жаль мені, хлопці, цеї Вкраїни, Тільки мені жалко сестри Галини. Можливо, це пов’язано з тим, що у фольклорі „Україною називали далекі, окраїнні землі. Тому й зрозумілі такі контексти, де назва Україна стоїть в одному ряду з висловами „далека сторона”, „чужі люди” [1, 38]. Має місце тут і локальний патріотизм, коли рідне село, знайомі околиці дорожчі за чужий, далекий край: Ой виїздив, мати, усю Україну, не бачив тополі, як на своїм полі! Саме в баладах можна зустріти прямі заклики зректися рідної сім’ї: Покинь, дівчинонько, батька, матіночку, Помандруєш з нами на Україночку!, тому зрозумілим є побажання матері: Не йди, суко, на Вкраїну жити: На Вкраїні да чужії люде, Там тобі гірше лихо буде.

Варто відзначити і той факт, що іноді Україна в цілому характеризується як осередок добра, на відміну від її окремих регіонів: Розлетимось, розбіжімось, як кленове листя: Котороє на Вкраїну, котре на Полісся; А на тій же Україні – жито та пшениця, А на тому на Поліссі – кукіль та метлиця. Проте частіше назви територій України вживаються у поетичних творах з метою показу її просторів: Може бути, що мене не буде... І моєю літньою судьбою На Поділля, Галич і на Степ Карим оком, чорною бровою Ти мене у серці понесеш (М. Вінграновський) або спогадів про малу бáтьківщину ліричного героя: Франківщино! Моя висока земле, З твоєї глини я, з твоїх страждань (Д. Павличко).

Основним мотивом для введення назв регіонів у народнопоетичний текст, на нашу думку, є не стільки потреба локалізувати місце дії, як ритмомелодичні особливості фольклорної розповіді, зокрема – римування: Ой приїхав Івасенко з Поділля, Припняв коня вороного до кілля. Завдяки використанню хоронімів обігруються географічні особливості певного населеного пункту, що найчастіше фіксується в пареміях: Тростянець Полісся кінець. Іноді паремія вказує на рівень життя мешканців регіону: На Поділлю хліб по кіллю, а ковбасами хлів плетений (до уваги бралася висока врожайність подільських земель) [див.: 3, 49], проте необхідно відзначити і протилежну думку: І на Поділлю не росте хліб по кіллю та ковбасами плоти не городять.

Певними особливостями характеризується використання назв гірських систем, оскільки у свідомості народу гори завжди асоціювалися з подоланням перешкод, прагненням до кращого життя. Серед таких оронімів у поетичних текстах найчастіше фіксуються Карпати, які „часто пов’язуються не лише з почуттями любові до малої батьківщини, а й з національною самоідентифікацією” [5, 51]: Ти знаєш, мені не байдуже – Карпати чи Каракорум (Д. Павличко). Свідченням того, що в усній народній творчості географічні назви часто вживаються з узвичаєними стилістичними настановами, є назва гірської системи Кавказ: Зайшов я в гори – в гору Кавказ, Гармати грають, кулі гудять... Потекла кровця річенькою, Аж до тихого Дунаю, при цьому власне локативна функція ігнорується, адже географічно поєднати названі об’єкти неможливо. Просторову семантику „віддалене місце” конотують в українській поезії назви інших гірських систем: Останній журавель подався вслід ключу, Кудись за Альпи чи за Піренеї... (В. Крищенко).

Практично однотипними за функціональним навантаженням є фіксації назв держав. Звичайно, у фольклорі переважно використовуються найменування суміжних з Україною територій, таких як Туреччина (Та повів дівчину аж у Туреччину), Польща (Відклонився до ляшеньків в Польщу паном жити), Росія (Та Росіюшка, та слободушка, А як мак процвітає) тощо. Часто фіксується нагромадження відповідних хоронімів з метою показу різних варіантів поведінки ліричних героїв: Єден пішов в Московщину, Другий пішов в Венгерщину, Третій пішов в Туреччину. Варто відзначити відсутність додаткових засобів характеристики аналізованих локалізмів, крім, можливо, хороніма Росія: в одному випадку простежується виразно позитивне (демінутивне) забарвлення (Росіюшка), в іншому – відносно пейоративне, зумовлене вживанням назви Московщина, яка у свідомості народу асоціювалася із далекою, лихою стороною. Згодом негативна конотація запанувала у політичній поезії, де хороніми Росії стали символами важких випробувань: В горлі застуда, у грудях – пітьма, і світ обступає стокрик – Колима (В. Стус) Епізодично фіксуються хороніми у значенні узуальних конотонімів, досить виразно продукуючи і символічне забарвлення: Я стала дика, я – Полінезія (Л. Костенко).

Часто хороніми – назви держав (раніше – союзних республік) пов’язуються з емоціями ліричного героя, який відвідує певні території: О Латвіє! Краплина бурштину У злиткові народів сонцесяйнім, Співай, співай ту дайну голосну, Що ллється в серце світлом життєдайним! (Л. Забашта); Далека Сербіє, ти снилася мені... В усій красі До мене поривалась, А правду кажучи, було це не вві сні – Далека Сербія сьогодні пригадалась (М. Нагнибіда). Рідко виникають асоціації трагічні: Афганістан – глибока рана, І вже вогонь її в мені (Д. Павличко) або гумористичні: Взуття наше скріплював дріт, на штанях – химеристі лати: Сполучені (ниткою) Штати і Греція з островом Кріт (Д. Білоус). Назва країни може втілювати і захоплення автора (ліричного героя) найвизначнішими представниками певного народу: Крізь історії пил, крізь розпачливий вереск війни Силуетом Діаса і Лорки ти стала, Іспаніє, На безхмарному небі моїх наболілих зіниць (Б. Олійник). Художню виразність забезпечують поєднання синонімів – самоназв та слов’янізованих варіантів назв територій: Скільки рицарів упало тут За твою, Шотландіє, свободу! ... Скотланд, Скотланд, чарівна як диво, Героїчна – б’ю тобі чолом! (І. Нехода).

Символами певних територій виступають і макроойконіми (назви значних поселень, передусім – столиць певних країн). У фольклорі насамперед реєструються (як і серед хоронімів) назви столиць сусідніх держав, причому спостерігається не стільки протиставлення конкретних назв, скільки рідної та чужої, близької та далекої земель, які асоціюються з низкою топонімів, добре відомих українським мовцям: У Відні люди бідні; Пани однакові, що в нас, що в Кракові. Незважаючи на традиційне для народнопоетичних творів символічне забарвлення, основна функція таких ойконімів – локативна.

У поетичних творах літературного походження світові ойконіми теж вживаються замість назви держави: Лети ж, лети у Лондон, Відень, У Вашингтон, Париж і Рим Не бою атомного грім, А слово радісне: „Добридень!” (О. Підсуха). Переважно конотуються патріотичні почуття: О тополі мої, Як далеко вас видно! Я вас бачив з Вілюйська, І з Хельсінкі й Відня (П. Дорошко).

„У поезії топоніми можуть створювати взаємозв’язок часових і просторових відношень (хронотоп), який часом трансформується і контамінується автором відповідно до творчого задуму” [5, 41], і з цією метою використовуються найменування територій, існування яких засвідчене лише гіпотетично: Через каміння, через долини і гори Пливе Атлантида, у „чайках” пливуть козаки... (П. Осадчук).

Макрохороніми (назви материків) в українській поезії вживаються переважно для показу глобальних подій і явищ: Ви чуєте, земля аж стугонить, Дивуючи Америку й Європу. То Африка підводиться з колін... (Л. Забашта). У фольклорі, зокрема в пареміях, хоронім Америка (мабуть, і як материк, і як держава) „конотує більш абстрактні значення: „щось недосяжне, незвідане, нетрадиційне”, „нереальна справа” (Що таке Америка, спитай у Каленика: їздив по гроші, а привіз гниди та воші), в опозиції до яких – значення „відоме, звичайне, нескладне” (відкрити Америку)” [3, 51].

Досить різноплановими є шляхи і способи введення у поетичний текст власних назв територій. Серед фонетичного інструментування виділяються алітерація і асонанс: Латвія – зелене латаття на блакитному тлі розбризканих морем озер... (Ю. Завгородній), причому, завдяки прикінцевому римуванню, може досягатися ефект відлуння: Почалася лиха ловитва, але знають рідню слова – хочеш вимовити: молитва, і зривається з уст: Литва... (І. Римарук). Продуктивно використовується поєднання хороніма (переважно назви держави) із співзвучним до нього апелятивом, який має певне характеристичне значення: Болить Болівія, а Чілі Пече, немов колючий дріт На тілі... (Д. Павличко).

Хороніми переважно функціонують у складі метафор: Час минулий вже не воскресити, час минулий проминув давно, юності моєї Атлантиду опустив на океанське дно (Є. Гуцало), порівнянь: Як в Конго, тут, у котловані у Нью-Йорку, жарко, І парко так, неначе в Сомалі (Л. Дмитерко), перифраз: За бар’єрами мук, за іржавими ширмами ґрат Жде Республіка [Іспанія] нас, арештована в 39-ім... (Б. Олійник) та антономазій: Тут у Бразилії, мабуть дві чи три Європи З кінця в кінець могли б лягти (Л. Дмитерко). Особливо активно поети використовують різновиди ономастичної метонімії, яка ґрунтується, наприклад, на заміні події назвою країни, де вона відбувалася: У моєму селі було вже сто п’ятдесят В’єтнамів і з десяток Майданеків, та ніхто не знає про це (В. Коротич) або назви часового проміжку – хоронімом: Її чоловіка вбила смерека за Польщі... (В. Герасим’юк) тощо.

Засвідчено послідовну символізацію власних назв територій – як макро-, так і мікрохоронімів. Національно-символічних значень набувають „топоніми – назви об’єктів, які є не просто географічними орієнтирами, а пов’язані з відомими історичними подіями соціально- чи національно-визвольного характеру” [5, 121]: Сто років, як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії, і глупа облягає ніч пекельний край і крик пекельний (В. Стус).

Варіативність (і словотвірна, і лексична) у хоронімії реалізується переважно лише на рівні назв держав: Вже чуть, як обертається Земля, І обертається з Землею Україна... Красо моя! Вкраїночко моя!.. Тоді ти стала мною, Батьківщино, А я тобою на світанні став... Ми стрінулись з тобою на Дніпрі, Там губи я торкнув твої, Вітчизно... (М. Вінграновський).

Показником семантизації хоронімів із певною стилістичною метою є їхні множинні форми, які „традиційно вживаються для позначення великої території, значної кількості окремих географічних об’єктів, а також етнічної і культурної розмаїтості населення цих територій” [5, 159]: Ходять Африки й жовті Азії Біля мудрих очей твоїх Т. Шевченка, брате! (А. Малишко). Саме у множинних формах реалізується символічно-образний потенціал багатьох так званих біблійних власних географічних назв: Де було шукать оті Єгипти матерям коляд і немовлят? (І. Римарук).

Часто з хоронімним компонентом фіксуються повтори (анафори й епіфори) назв територій: Там, на Балканах, Гори в туманах, Там, на Балканах, Гайдук у ранах, – Там, на Балканах... (Р. Лубківський). Серед повторів засвідчено чимало звертань, функцію яких переважно виконують назви держав: Прощай, Україно, моя Україно, чужа Україно, навіки прощай (В. Стус), проте зустрічаються і одиничні кличні форми: Є чарівна якась принада У твоїм індіанськім імені. Ключ до серця твого, Канадо, Поможи віднайти мені (О. Підсуха).

Таким чином, аналіз стилістично-виражальних можливостей власних назв територій засвідчив широку різноплановість їхніх функцій та шляхів уведення в поетичні тексти, що насамперед залежить від жанрових особливостей твору, індивідуальності автора і тих завдань, які він ставить перед собою. Хороніми забезпечують конкретність і динамізм у змалюванні сюжетних ситуацій і просторових уявлень героїв, однак локалізаційно-просторова роль назв територій в художніх текстах не є основною, оскільки актуалізується конотативне забарвлення хоропоетонімів, яке може переростати в символічне.



Ці загальні висновки потребують подальшої деталізації, чого можна досягти дослідженням значно більшого обсягу текстового матеріалу: як прози і драматургії, так і творів українських поетів інших часових зрізів.
Список літератури

  1. Данилюк Н. О. Розвиток семантики народнопісенного слова в сучасній українській поезії // Українська мова і література в школі. – 1983. – № 8. – С. 36 – 42.

  2. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: (стилістика та культура мови). – К.: Довіра, 1999. – 431 с.

  3. Пасік Н. М. Власні назви в українській фразеології та пареміології: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 – укр. мова / Ніжинський державний педагогічний університет ім. Миколи Гоголя. – Ніжин, 2000. – 202 с.

  4. Селіверстова Л. І. Ономастикон у поетичному ідіолекті Яра Славутича: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 – укр. мова / Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. – Харків, 2003. – 296 с.

  5.  Хлистун І. В. Власна назва в українській поезії ІІ пол. ХХ ст. (семантико-функціональний аспект): Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 –укр. мова / Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. – Умань, 2006. – 236 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал