3222 навчально-методичні матеріали із загальної стилістики для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» заочної форми навчання



Сторінка6/6
Дата конвертації06.12.2016
Розмір1.02 Mb.
1   2   3   4   5   6

Лексика офіційно-ділова — слова та усталені вирази (кліше, штампи), що є стилістично визначальними для документів і офіційних паперів: паспорт, посвідчення, заява, протокол.

Лексика розмовна — слова, що виникли і вживаються у живому усному мовленні: козарлюга, дрібничка, багатенько, електричка, роботяга.

Лексика фамільярна – слова, що вживаються у спілкуванні, не обтяженому етичними нормами, безцеремонна лексика: братан, трьоп, роззява.

Лексична стилістика – розділ описової стилістики про стилістичні можливості різних шарів лексики і доцільність використання відповідної лексики у певних функціональних типах мови.

Лінгвістична стилістика – мовознавча наука про стилі, стилістичні засоби мови і прийоми їх використання.

Літота – образне применшення: жаль крихти хліба; слово надається; У Т. Шевченка: Одну сльозу з очей карих — і пан над панами.

Макаронізми – жартівливо перекручені на лад іншої мови слова: італ. – Ми бандито, гангстерито...; франц. — пан теля пасе; япон. — то яма, то канава.

Макроконтекст – контекст, що за обсягом охоплює абзац, діалог, полілог, монолог.

Мегаконтекст – контекст, що за обсягом охоплює розділ, главу, твір.

Мейозис (зменшення) – використання демінутивних утворень не для зменшення, послаблення ефекту, а для підсилення, інтенсифікації: у керівника зубки прорізались, кулачки сверблять.

Метафора – один із найпоширеніших тропів, що виникає в результаті вживання слова в переносному значенні за схожістю означуваного предмета з іншим. Метафора нагадує згорнене порівняння, компактна й образна: конвертики хат; глобус капусти (Л. Костенко).

Метод семантико-стилістичний – виявлення співвідношення мовних засобів, якими експресивно виражається інтелектуальний, емоційний чи естетичний зміст мовлення (або тексту) до змісту інформації. При цьому виявляється те, як смисловим відтінкам змісту мовлення відповідає загальна (і конкретна) лексична семантика виражальних одиниць.

Метод зіставлення – виділення з наявних у мові засобів ті, що можуть дати відповідно до певного типу спілкування найкращий стилістичний ефект і таким чином задовольнити інтелектуально-комунікативні та емоційно-естетичні потреби мовців.

Метод стилістичного експерименту – заміна зі стилістичною метою вжитих автором слів або виразів, конструкцій новими, щоб глибше і повніше схарактеризувати стилістичні властивості (ознаки) компонентів найпершого (авторського) тексту та апробувати стилістичні можливості підставлюваних елементів мови.

Метод статистичний – кількісна характеристика мовних явищ. Кількісні методи дають можливість осягнути кількісні характеристики об'єкта дослідження, побачити за кількісними ознаками якісні, розкрити одну з рис діалектики у мовних явищах — перехід кількісних показників у нову якість.



Метонімія (перейменування) – троп, образний переносний вираз, в якому предмет замінюється іншим, але не за подібністю, а за суміжністю і реально існуючими між ним зв’язками. Зв’язок цей може бути між автором та його твором (читати Шевченка); між дією і знаряддям дії (усе пішло під ніж); між посудиною і вмістом (хоч відро випий); між предметом і матеріалом (ходити в золоті та діамантах); між місцевістю і людьми, які. в ній перебувають (місто спить).

Мікроконтекст – контекст, що за обсягом охоплює словосполучення, речення – одне висловлення.

Невласне пряма мова – стилістичний прийом взаємопроникнення авторської і прямої мови, що й створює враження підслуханих думок. Характеризується тим, що зберігаються лексичні й синтаксичні особливості чужого висловлювання – автентичні вислови, порядок слів, манера мовлення, емоційне забарвлення, експресивний заряд. Але передається висловлювання не від імені персонажа, а від імені розповідача: Андрій не бачить її обличчя, але знає, що у неї спущені додолу очі й затиснеш губи. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, а проте й для нас с місце в церкві (М. Коцюбинський).

Норма мовна – сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації, що сприймається як взірець для всіх мовців.

Норма стильованорма мови, обмежена рамками стилю, рамками усної або писемної форми спілкування, специфікою жанрового різновиду в межах стилю тощо.

Норми мови стилістичні – кодифіковані сукупності (ряди) мовних засобів, які характеризуються певною частотністю щодо різних стилів і мають потенційне стилістичне значення, відповідне функціональному стилю (це стилістичний арсенал словника).

Норми мовлення стилістичні – мовленнєві засоби зі стилістичним значенням і прийоми їх організації у множинності конкретних текстів для одержання стилістичних ефектів відповідно до загального стильового значення і мовленнєвої системності стилю.

Норми стилістичні – історично сформовані загальноприйняті реалізації стилістичних можливостей мови, зумовлені сферою, умовами, завданнями спілкування.

Оказіоналізми – індивідуально авторські новотвори, стилістичні засоби, що не відповідають загальноприйнятому вживанню, мають індивідуальний, часто взагалі разовий контекст: новорождені степи, пекельно-гарячі обійми (О.Олесь), демагогнути, забайрачитися, перстеніти, соп-цемідь, фурористи (М. Хвильовий) .

Оксюморон – поєднання логічно суперечливих понять, несумісних ознак, що утворюють новий яскравий образ: ти мовчанням мені кричи; говорю я з тобою мовчки (В. Симоненко).

Парадигма (приклад, взірець) – система форм одного слова; модель, схема організації певного класу одиниць; клас мовних одиниць, що протиставляються одна одній, але за якоюсь ширшою і загальнішою ознакою об’єднуються в одну систему.

Парадигма стильова – система експресивних стилів, які протиставляються один одному.

Парентеза – введення у фразу елементів, не пов’язаних з нею синтаксично (вставні і вставлені слова, словосполучення і речення): Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось (Л. Костенко).

Парономазія – стилістична фігура (звукова метафора), що досягається майстерним використанням близьких за звучанням, але різних за значенням слів: Коли стану я зовсім сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, ніякою (Л. Костенко).

Парцеляція - стилістичний прийом, сутність якого полягає в поділі речення на окремі самостійні інтонаційно-смислові частини і виділенні їх, щоб звернути на них увагу читача чи співрозмовника: Коло неї [Маланки] Гафійка. Наче молода щепа з панського саду (М. Коцюбинський).

Перифраза (описовий зворот) — троп, що є описовою назвою осіб (предметів) за їх характерними ознаками, діями тощо: служитель Мельпомени (артист), мати городів руських (Київ), чорне золото (вугілля), Дочка Прометея (Леся Українка).

Період (кругообертання) – стилістична фігура, що є ускладненим простим, а частіше багаточленним складним реченням (інколи низкою речень), яке характеризується повнотою і завершеністю змісту та інтонаційно-логічним поділом на дві частини: засновок – накопичення інформації і підвищення тону, пауза і висновок – завершення думки й зниження тону: Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, чи без пори скінчу свій шлях тернистий,бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах! (Леся Українка).

Персоніфікація – троп, що утворюється перенесенням ознак особи на предмети, речі, явища, тваринний і рослинний світ: В золотій смушевій шапці циган-вечір сходив з гір, ніс він ніченьці-циганці з срібла кований набір (О. Олесь).

Питання риторичне – стилістична фігура у вигляді запитання, на яке не чекаємо відповіді: Чом, чом, земле моя, так люба ти мені?

Плеоназм – надмірність слів у фразі або тексті з погляду точної передачі думки. Різновидами плеоназму можуть бути тавтологія, перифраза, лексична надлишковість.

Повтор – нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) у певній синтаксичній одиниці - стилістичний прийом, за допомогою якого можна створювати нові стилістичні засоби і фігури, тому що він може охоплювати мовні одиниці всіх рівнів – звуки, морфеми, форми слова, словосполучення, речення, строфи: Земле Шевченкова, земле Франкова, ниво, засіяна щастям-добром, вічна твоя соловейкова мова, вічна розмова Дністра із Дніпром (Д. Павличко).

Полісемія – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.

Порівняння — це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з них за допомогою іншого. Стилістична роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється те чи інше явище: Пшениці лан по обрію розлився, наче море (О. Гончар).

Приказка – стилістичний засіб: вислів із незакінченою думкою, що натякає на висновок: Вилами по воді писано; Як мокре горить; Праця майстра величає.

Прислів’я — стилістичний засіб: короткий віршований вислів, повне поширене речення повчального змісту: Хто знання має, той і мур ламає; Шабля ранить голову, а слово душу.

Просторіччя – відхилення від вимовних, лексичних, граматичних і стилістичних норм літературної мови, що характеризується зниженням естетичного й етичного рівнів: барахло, пузо, баньки, алкаш, бакси, доперти, шарити.

Професіоналізми – стилістичні засоби (лексеми) в художньому тексті, що характеризують мовлення персонажів певних професійних груп. За межами певного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів: пара, академзаборгованість, вікно (у викладачів); камбуз (кухня у моряків); мартен, вагранка (у металургів).

Пряма мова – відтворення чийогось висловлення дослівно, частіше у супроводі авторських слів: Довго й лицар слухав пісню, далі мовив на відході: «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!» (Леся Українка).

Рефрен – уривок тексту, який час від часу повторюється, допомагаючи тіснішому об’єднанню його компонентів і наголошуючи на певному аспекті думки.

Розмовна мова – стилістична підсистема національної мови, що протиставляється книжній підсистемі і має два різновиди: розмовну кодифіковану (літературну) і розмовну некодифіковану мову (просторіччя, жаргон).

Синекдоха – троп, вид метонімії, вислів, заснований на кількісному зіставленні предметів, побудований на кількісній заміні: однина вживається замість множини, частина замість цілого, видова назва замість родової: А штани та картузи посідали на вози (С. Олійник).

Синоніми – стилістичні засоби, що, виражаючи одне поняття, відрізняються відтінками значень і забарвлень, чим створюють певний стилістичний ефект. Утворюють синонімічні ряди: бити – молотити, лупцювати, духопелити, лічити ребра; йти – крокувати, ступати, простувати, прямувати, волоктися, тарабанитися.

Синоніми контекстуальні – слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті.

Сленг – жаргонні слова або вирази, характерні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків.

Старослов’янізми – стилістичні засоби, що мають виразні ознаки старослов’янського походження, використовуються як стилістичний засіб для створення історичного колориту, пафосу або комізму, іронії: глава, врита, возлюби, благословен, ректи; Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина).

Стилістема – 1) мовна одиниця, за якою закріпилося певне емоційне чи емоційно-експресивне забарвлення і яка регламентовано вживається у певних типах мовлення: стилях, підстилях, жанрах та видах текстів; 2) мовна одиниця, що має стилістичне значення

Стилістика – лінгвістична наука, яка вивчає способи використання мовних одиниць і категорій у різних мовних стилях, а також функціональну стильову систему літературної мови в її сучасному стані і діахронії.

Стилістика діалектна досліджує говіркове мовлення з погляду спеціального і доцільного вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови, тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки.

Стилістика загальна (теоретична стилістика, або теорія стилістики) визначає основні поняття і категорії стилістики, предмет досліджень, теоретично обґрунтовує принципи і методи стилістичних досліджень; вивчає універсальні стилістичні засоби мови, тобто ті, що є в багатьох мовах і мають спільні характеристики, та закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, ситуації і сфери спілкування, тобто загальне про функціональні стилі.

 Стилістика історична вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови, динаміку розвитку виражальних одиниць, часову і якісну зміну конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби. Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов.

Стилістика порівняльна вивчає національне та інтернаціональне в стилістичних системах національних мов, розкриває причини та обґрунтовує шляхи збільшення інтернаціонального лексичного (особливо термінологічного) фонду у національних мовах, виявляє спільне і відмінне у формуванні функціональних стилів, відзначає специфічні функціонально-стильові і жанрові різновиди, національні особливості мовленнєвих системностей функціональних стилів тощо.

Стилістика практична – це навчальна дисципліна, в якій розглядаються загальні відомості про стилі мови і мовлення, про стилістичні норми, вивчаються стилістичні засоби національної мови з їх смисловими та емоційно-експресивними оцінками, прийоми використання мовних засобів для правильної організації мовлення.

Стилістика ресурсів (неконтекстних мовних засобів), описова стилістика вивчає стилістично забарвлені засоби мови не тільки в тексті, а й поза контекстним використанням. Вона вивчає ті мовні елементи, які стануть матеріалом для вибору і подальшого відбору мовних засобів у мовленні.

Стилістика тексту вивчає, як втілюється ідея і зміст твору в тканину тексту, як це відбивається на особливостях композиції, організації мовного матеріалу, який мовний матеріал стилістично значиміший для текстів цього типу, які функції він виконує відповідно до змісту і цільової настанови.

Стилістика функціональна вивчає закономірності функціонування національної мови відповідно до потреб суспільства, ситуації спілкування, тобто функціональний аспект мови. Функціональна стилістика вивчає функціональні стилі, їх класифікацію і внутрішню жанрову диференціацію (функціонально-стильові різновиди, підстилі), мовленнєву системність стилів, принципи відбору і закономірності поєднання мовних одиниць у стилі. В сучасній лінгвістиці функціональна стилістика є основним, найперспективнішим напрямом розвитку стилістики.



Стилістика часткова – вивчає стилістичну систему національної мови.

Стилістична система національної мови охоплює стилі й підстилі мови і мовлення, їх жанрову диференціацію, стилістичні способи і прийоми організації мовних засобів у тексті.

Стилістичне значеннядодаткове, супровідне до лексичного та граматичного значення мовної одиниці, яке обмежує використання цієї одиниці певним стилем, типом мовлення чи видом тексту і має стилістичну вартість – маркованість, якою й протиставляється нейтральним значенням.

Стилістичне значення аксіологічне (оцінне) – співвідноситься з оцінно-раціональним сприйняттям світу, виражає закріплене традицією оцінне ставлення до денотата (предметів, осіб, явищ тощо) за принципом «позитивне – негативне», «добре – погане»: мудрість глупота, благочестя підлість, краса потворність, лінь працьовитість, вартість нікчемність та ін.

Стилістичне значення емотивне (емоційне) – співвідноситься зі сферою емоційно-чуттєвого сприймання і закріплює узагальнені емоційні характеристики денотатів, надані їм мовцями впродовж віків: матусенька, ріднесенький, красень, негідник, плентатись, жерти, пика, баньки, страховище.

Стилістичне значення образно-експресивне – співвідноситься зі сферою чуттєво-образного сприймання мовців, при якому предмети кваліфікуються за якимись ознаками, властивостями, прикметами, що інтенсивно виражені, тобто експресивні. Ці ознаки можуть передаватися через інший предмет, якому вони первісно належать або в якому сильніше виражені: яга, тигриця, відьма (про злу жінку); дуб (про нерозумного); шляпа (про ошуканого); ганчірка (про безвольного); працелюб, трудяга, трудоголік, роботяга, бджілка, віл, кінь (про працьовиту людину); дурний, як ступа; солодкий, як мед; глухий, як пеньок; не всі вдома (дурний); через дорогу навприсядки (дуже далекий родич).

Стилістичне значення функціональне породжується у слові тією функцією, яку воно виконує у процесі мовної комунікації і з якою закріплюється у свідомості мовця на основі постійних асоціацій його з певною сферою суспільної діяльності – науки, техніки, виробництва, політики, права, управління, творчості, побуту тощо.

Стилістичний синтаксис – вивчає стилістичні можливості синтаксичних одиниць, способи використання синтаксичних конструкцій зі стилістичною метою.

Стиль (паличка для письма) — 1) суспільно необхідний, історично сформований різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних одиниць. Кожний стиль має свою сферу використання, призначення, ознаки і мовні засоби; 2) сукупність прийомів використання мовних засобів, що є характерною для творчості окремого письменника, діяча культури, мовця (індивідуальний стиль); 3) особливості мовлення з погляду відповідності його нормам літературної мови: стиль гарний, поганий, простий, ускладнений, неохайний, штучний.

Стильове значення мовної одиниці показує, в якому функціональному різновиді (стилі) ця одиниця постійно вживається, до якого відноситься, за яким закріпилась як його стилетворча одиниця (заява, протокол – в офіційно-діловому; система, синтез, дивергенція – у науковому; майбуття, крилатість, багаття спогадів, мед самоти – у художньому тощо).

Суржик – мішанина словесних елементів з різних мов, неграмотне мовлення.

Тавтологія – стилістична фігура, що твориться повторенням подібних за змістом і звучанням слів: долом-долиною, рано-пораненьку. Тавтологія як невиправдане повторення є стилістичною помилкою: перший дебют.

Текст – 1) повідомлення, що складається з кількох (чи багатьох) речень, характеризується змістовою і структурною завершеністю і певним відношенням автора до змісту висловлюваного; становить сукупність речень, що пов’язані за змістом (у кожному наступному реченні використана попередня інформація), і лексико-граматичними засобами (узгодження форм часу і способу дієслів, використання займенників, споріднених чи синонімічних слів тощо); зв’язки між реченнями в тексті можуть бути контактні і дистантні; 2) одне з основних понять стилістики, у якому об’єднуються найважливіші ознаки найбільшої мовної одиниці: зв’язність, цілісність; єдність, завершеність; частина мовного потоку; фіксоване мовлення, результат мовлення.

Термін – це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять, виражається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов’язаних єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується її законам; у художньому стилі – ю засіб професійної індивідуалізації персонажів: фонема, морфема, присудок, синонім (лінгв. терм.).

Троп – переносне вживання слів, за якого відбувається нарощення змісту і конотації. Тропи – це словесні образні засоби, словесні фігури: метафори, епітети, порівняння, метонімія, синекдоха, літота, гіпербола, перифраза, персоніфікація, алегорія, гіпербола, іронія.

Фігура стилістична – звороти і синтаксичні побудови, які, на відміну від тропів, не додають нового змісту, а посилюють естетичний вплив мови. До фігур належать: анафора, епіфора, асиндетон, полісиндетон, антитеза, градація, еліпс, умовчання, риторичне запитання, паралелізм.

 Фоностилістика вивчає засоби звукової організації мовлення, виділяє найдоцільніші способи використання природних і функціональних ознак звуків для певного типу мовлення.



Функціональний стиль — це різновид мови (тип мовомислення, мовної діяльності), що характеризується співвіднесеністю з певною сферою суспільно-виробничої діяльності мовців.

Функція стилістична – роль мовного знака, що сприяє досконалості, доречності, адекватності мовлення і сприймання.

Штамп мовний – типовий, зручний для певних ситуацій вираз, що через часте вживання втрачає свіжість: розвиток науки і техніки, відбудова народного господарства, в умовах економічної кризи.

ДЛЯ НОТАТОК

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Навчальне видання



НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

ІЗ ЗАГАЛЬНОЇ СТИЛІСТИКИ
для студентів спеціальності 6.030301 «Журналістика»

заочної форми навчання


Відповідальний за випуск О. Г. Ткаченко
Редактор О. П. Садовнікова

Верстку здійснено

у навчально-науковому центрі

«Систем та засобів соціальних комунікацій»

кафедри журналістики та філології

Сумського державного університету.

Підписано до друку 2012, поз.

Формат 60х 84/16. Ум. друк. арк. . Обл.-вид. арк. Тираж 25 пр. Зам. №


Собівартість видання грн .

Видавець і виготовлювач

Сумський державний університет,

вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007



Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12. 2007.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал