3222 навчально-методичні матеріали із загальної стилістики для студентів спеціальності 030301 «Журналістика» заочної форми навчання



Сторінка5/6
Дата конвертації06.12.2016
Розмір1.02 Mb.
1   2   3   4   5   6

28
Є проблеми та питання, про які хочеться дискутувати. А є проблеми, про які навіть і говорити не хочеться. І про одну з них нам треба разом подумати.

Зараз панує думка, що головне - економіка, дешевший газ з Росії, добробут. І мовляв, потім почнеться культура. Це все неправда.

Згадайте, Сервантес писав свого "Дон Кіхота" в трактирі, живучи з ласки трактирника, який його підтримував і сам від того падав у боргову яму.

А в нас все чекають, що Азаров зробить економіку, і все розцвіте. Це не так. Повинна бути гуманітарна аура.

Одним із найбільш яскравих спектрів гуманітарної аури є література. Це високовольтна лінія духу. Це рух опору.

Загадайте, що Камю сказав: "Світ ділиться навпіл - на чуму та на її жертв". Наша задача - не стати на сторону чуми.

Давайте згадаємо, коли в Україні був справжній рух опору. Він був ще в часи Шевченка. І цю високовольтну лінію духу підняли "шістдесятники".

Я читаю сучасні дослідження і не розумію, чому дослідники не бачать суті явища "шістдесятників".

Шістдесятники були когортою. Вони були поєднані спільними переконаннями та чесністю. Вони справді любили один одного та поважали один одного. Я не знаю другого такого покоління.

Коли шістдесятники несли свою високовольтну лінію духу, хтось помер, хтось не витримав. Це вдарило по їхній особистій долі та творчості. Але не треба їх судити. Треба думати. Треба бути глибшими та поряднішими. Не треба засмічувати суспільство ворожістю.

Колись один письменник писав, що хотів би купити собі нову батьківщину. Але щоб купити нову батьківщину, треба продати стару.

Я не знаю, хто придумав, що у 1960-ті роки була "відлига". Тоді була "кузькіна мать". Але сонячна енергія молодих людей все те перепалювала. Пам’ятаю один кавказець сказав, що можна прожити без вугілля, але не можна прожити без гідності.

Корнілов так само казав, що не боїться нічого, крім ганьби Росії. Україна буде тоді, коли будуть люди, які найдужче боятимуться її ганьби.

Ліна Костенко

(З виступу перед студентами

НПУ ім. М.П. Драгоманова 20.09.11)


29
Реальність така, що Росія була і є абсолютно відсталою країною. Це фактично ресурсний додаток до західного світу. Так було півстоліття тому, і так є сьогодні. І Україна є частиною цього цивілізаційного маргінесу. Росія абсолютно не продукує нічого з того, що могло б бути конкурентоспроможним у західному світі – ні в економічній, ні в технологічній, ні в суто інтелектуальній площині. В університеті Лос-Анджелеса проведені цікаві розрахунки: виявляється, чим ближчий зв’язок мала країна Східної Європи з Росією, тим довше їй доведеться йти до рівня розвитку найбідніших (!) країн Старого Континенту.

Яка тому причина? Генеалогія цієї відсталості – надзвичайно складне питання, що йде у глибину віків.

Одним з визначальних чинників є релігія. Чому, наприклад, згідно з теорією Макса Вебера, найрозвинутіші в економічному плані країни – це країни протестантські? Тому що у протестантизмі сформувалася система цінностей, що вчить людину мати велику відповідальність перед собою, перед суспільством, перед родиною, перед роботою, а врешті-решт – перед Богом.

Важить також чинник розімкненості культури. Європейська культура народжується в Середземномор’ї, де завжди існував динамічний обмін між народами знанням, цінностями, досвідом. Замкнені культури – а російська культура драматично замкнена щодо світу, це культура-цензор, яка боїться зовнішніх впливів, – приречені на ентропію. Звідси цікаві геополітичні теорії сучасності. Наприклад, Семюел Хантінґтон зазначав: «Ми перебуваємо у дуже складному становищі. З одного боку, бачимо структуровану «Європу батьківщин», а з другого – на нас насувається безформна «територія Чінґісхана». І між ними триває війна – на тілі України і коштом українського суспільства.

«Сутичка цивілізацій» висловлює думку про те, що кордони демократичного світу збігаються з кордонами західного християнства. А візантійсько-російську модель він фактично пов’язує з ісламом як дві форми фундаменталістської релігії. І твердить, що в цьому православно-ісламському континуумі не можуть пустити коріння демократичні інститути. А розлом між цими двома світами проходить через Україну.

Подібні аналізи потребують вивчення й усвідомлення – спершу на рівні фахівців, а потім на рівні суспільства і насамперед молоді. Суспільство має знати хоча б у першому наближенні інтерпретаційні схеми щодо сучасної цивілізації. Це необхідно для усвідомлення свого місця у світі, для пошуку оптимальних шляхів розвитку країни.

Оксана Пахльовська
30
- Тату, - кричить Оська, - а нам тут поліцейський честь віддав за рубль!

- Переплатили, переплатили! - регоче батько. - Поліцейська честь і п’ятака не варта.

Л. Кассіль „Кондуїт і Швамбранія”

Діти люблять похвалитися один перед одним мамою чи татом – хто ким працює, хто скільки заробляє. Сергій Міхалков навіть написав про це вірш – «А що у вас?». Пам’ятаєте його знаменитий примирливий висновок: «Мамы разные нужны. Мамы разные важны?»

Однак у часи створення цього вірша не існувало Державної податкової адміністрації України. А якби була...

Уявіть собі, що дитина хвалиться однокласникам: „У мене мама – податківець”. Тоді друга запитує: „А чому твоя мама нічого не знає? Бо моя мама – бухгалтер, і вона каже, що податківці самі не знають, як виконувати Податковий кодекс, і взагалі нічого не можуть пояснити про податкові новації.”

Як роз’яснити наївній маленькій істоті дорослі реалії життя? Не почнеш же розповідати, що мама насправді і сама лається на ідіотські інструкції, що присилають згори. Не зізнаєшся ж у тому, що за не таку вже й велику зарплатню мама погоджується виставляти себе дурепою перед людьми, які приходять здавати звіти. А якщо й зізнаєшся, то чи зможе після такого пояснення дитина пишатися власними батьками...

Багато є дитячих питань, на які не так легко відповісти.



Брати Капранови


Короткий словник

стилістичних термінів

Алегорія (іносказання) – образ, у якому зображення має переносне значення; вираження ідеї в предметному образі: лисиця — хитрість, осел — тупа упертість, вовк — хижацтво.

Алітерація – стилістичний прийом повторення однакових або близьких за акустико-артикуляторними ознаками приголосних звуків з метою створення звукового образу або фону: Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, так наші молоти гриміли раз у раз (І. Франко).

Ампліфікація – нагромадження кількох схожих означень для підсилення певного явища: Любиму Вітчизну топтати не дам кривавим, підступним і злим ворогам (М. Бажан).

Анаколуф (непослідовність) – стилістична фігура, в основі якої лежить граматична неузгодженість членів речення, зміщення конструкцій, порушення синтаксичних зв’язків.

Анафора – стилістична фігура, що створюється повторенням одних і тих самих елементів мови на початку кожного паралельного ряду: рядка, строфи, абзацу... Анафора буває звукова, лексична, морфемна, синтаксична.

Анахронізми – слова і словосполучення, перенесені з однієї епохи в іншу: Мені снилося, що я в рясі, бородатий, довгогривий... Опиняюся на лаві з сквері біля університету, витягаю з кишені номер «Футболу», намагаюсь читати (Ю.Івакін).

Анепіфора, або кільце строфи – стилістична фігура, в якій певна синтаксична одиниця (речення, абзац, строфа) має однаковий початок і кінець.

Антитеза (протиставлення) – стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі антитези лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна): Рання пташка росу п’є, а пізня — сльозу ллє.

Антифразис – стилістична фігура, яка будується на вживанні слова в протилежному значенні: страшенно люблю.

Антономазія (найменування по-іншому) - стилістичний засіб оцінної експресії, що досягається заміною власної назви описовим зворотом: Безсмертний Кобзар (про Т. Шевченка); Великий Каменяр (про І. Франка).

Апокопа (відсікання) – скорочення слів у результаті випускання звуків (розм. мо замість може).

Арготизми слова умовної говірки певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи - стилістичні засоби для створення ефекту потайного мовного відокремлення: Оце, думаю, клево! Годі сухмаї кусмарити, хоч ставреників накурляю (Г. Хоткевич).

Архаїзми – застарілі слова, які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику – стилістичні засоби (лексеми), що мають конотацію попередніх мовних епох і тому використовуються для створення стилістичних ефектів історичного колориту, урочистості, піднесеності, патетики або створення ефекту комізму, іронії, пародії, індивідуалізації мовлення персонажів: Возвеличу малих отих рабів німих... (Т. Шевченко); І все рече, рече... (Остап Вишня).

Асиндетон – стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення: Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко).

Асонанс – прийом фоностилістики, що полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустично близьких голосних звуків: на городі опудало горобців перепудило.

Афоризм – короткий влучний вислів, який у стислій, зручній для запам’ятовування формі подає глибоку думку: Караюсь, мучуся... але не каюсь! (Т. Шевченко).

Варваризми – стилістичні засоби (лексеми), як правило, іншомовного походження, які не стали загальновживаними, не повністю засвоєні мовою (варваризми оформляються засобами іншого алфавіту, хоч можуть відтворюватися й літерами української абетки): alma mater, фрау, мадам, візаві, сябри.

Включення — стилістичний прийом, при якому вірш або речення починається і закінчується одним і тим самим словом.

Вульгаризми – стилістичний засіб, лексеми, що мають знижене (пейоративне) забарвлення і перебувають за межами літературної норми: пика, жерти, здихати, гарикати.

Вчення про три стилі — гармонійна стилістична система, яку започаткували Цицерон, Квінтіліан та ін., в Україні — Феофан Прокопович, в Росії — Михайло Ломоносов: стиль простий (низький) – ощадливий, ясний, скромний, позбавлений тропів, потребує слів невишуканих, комунікативних, поширений у буденному житті; стиль високий (піднесений) – багатий, насичений тропами і фігурами, стандартно відпрацьований, призначений для святкових промов і високого чину; стиль середній (поміркований) – позбавлений крайностей низького і високого. Ритори вважали його ідеалом доброї мови, мірою такту.

Гіпербола (перебільшення) – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра); Я цар царів. Я сонця син могутній (Леся Українка).

Градація (поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура певної будови, в якій кожна наступна частина посилює (або послаблює), нагнітає смислове чи емоційно-експресивне значення. В результаті зростає стилістичний ефект висловлення і враження від нього. Градація буває висхідна, за якої стилістичний ефект збільшується, наростає і посилюється значення з додаванням кожного наступного компонента фігури: Прийшов, побачив, переміг (Юлій Цезар). Градація низхідна, навпаки, характеризується з кожною наступною частиною зменшенням значення, спаданням стилістичного ефекту і враження від нього: На майдані пил спадає. Замовкає річ. Вечір. Ніч (П. Тичина).

Гротеск – поетичний прийом зумисного спотворення або змішування контрастів: трагічного і комічного, доброго та злого, реального і фантастичного.

Демінутиви – назви суфіксальних утворень із семантикою зменшуваності, емоційної оцінності, інтимності: спатоньки, їстоньки, дівулька.

Діалектизми – стилістичні засоби, що використовуються в художніх текстах для створення стилістичного ефекту місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів — носіїв певної говірки: Борух знає того когута, уже не раз хотів його за сіль виміняти, але дячиха не хоче, бо когутик піє на ціле село і завсігди в справедливу північ (С. Ковалів).

Евфемізми – пом’якшувальні назви грубих явищ, уникнення слів із неприємним забарвленням: вигадуєте (замість брешете), заглядає у чарку (замість п’яниця).

Евфонія – милозвучність мови, а також дотримання мовцями правил фонетичних чергувань: і-й, у-в, би-б та ін.

Екзотизми (етнографізми) – маловживані іншомовні слова, що позначають назви реалій із життя інших народів і вживаються як стилістичний засіб для створення особливого місцевого колориту: паранджа, аул, фазенда.

Експресивний стиль — це різновид мови, що сформувався за ступенем експресії думок і почуттів, емоцій, настанов на досягнення цілей і мети незалежно від сфери діяльності людини.

Експресивність адгерентна – інтенсивна виразність мовного знака, що сформувалася тільки у певному контексті, ситуації, умовах, а не в основному словниковому значенні: Мушу випити келих до краю полиновий мед самоти; сплітаю вірші з нервів пасма, як перший пелюсток весни; крізь золото остання просинь цілує сонний краєвид; ще вабить в синь співуча далеч зітханням теплої землі (Є. Маланюк).

Експресивність – семантико-стилістична властивість мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивована, що забезпечує цим одиницям повноцінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту.

Експресивність інгерентна – експресивність, що внутрішньо притаманна мовному знаку, є його постійною і невід’ємною ознакою в будь-яких ситуативно-контекстних умовах: Любив, коли скидалась велика риба в озері чи в Десні на захід сонця. Любив, їдучи на возі з лугу, дивитися, лежачи, на зоряне небо. Любив засинати на возі, і любив, коли віз спинявся коло хати в дворі і мене переносили сонного в хату. Любив скрип коліс під важкими возами в жнива. Любив пташиний щебет в саду і в полі (О. Довженко). Ядро лексичного значення (інтенсіонал) слова любив уже несе в собі експресивність.

Експресія – інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови.

Еліпс – відсутність передбачуваного слова, в якому немає потреби і без якого фігура є лаконічнішою, динамічнішою, виразнішою: Людині — все людське на цій непокірній землі (М. Рильський).

Емотивний – синонім до слова емоційний, частіше вживається стосовно неконтрольованих емоцій – афектів.

Епанафора – композиційний стик, що являє собою конструкцію, в якій наступний уривок синтаксичної одиниці починається тим, чим закінчується попередній.

Епітет – троп, образне означення переважно метафоричного характеру, що підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного: щасливі береги, демон огнеокий, весна-царівна, слова ніжносяйні, медові уста (О. Олесь).

Епіфора (повторення) – стилістична фігура, протилежна анафорі, полягає у повторенні одних і тих самих елементів у кінці кожного паралельного рядка.

Жаргонізм – слово розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів: бублик (кермо), тачка (таксі), пиляти (важко їхати), свічка (вертикально вдарений м’яч), ляп (груба помилка).

Замовчування – обірване речення. Автор свідомо не закінчує думки, залишаючи читачеві можливість здогадатися, домислити, про що йдеться. Цією фігурою послуговуються для передачі напруженого психологічного стану мовця: А там... а там... сину, сину! Та й не доказала (Т. Шевченко).

Звертання риторичне - звертання не розраховане а відповідь, бо в ролі об’єкта таких звертань, крім назв людей, виступають назви всіх інших живих істот, імена історичних осіб, назви явищ природи, будь-яких абстрактних та конкретних понять. Риторичні звертання є стилістичним засобом для емоційно напруженого зображення подій, для вироблення в читача чи слухача певного ставлення до зображуваного.

Звуконаслідувальні слова, ономатопея – стилістичний засіб у художніх текстах для відтворення звукових ситуацій, створення акустичного фону і звукових образів. Наприклад: Цок-цок, цок-цок... — за небокрай козацький кінь прудкий (Л. Ротач).

Інверсія (перестановка) – стилістична фігура, яка створюється зворотним порядком слів у реченні, щоб підкреслити значення інверсованих одиниць і посилити виразність мовлення.

Індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) – це така системність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи іншого індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців. Ідеостиль письменника на тлі загальнонаціональної мови відображає його індивідуальне світобачення і світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське використання їх.

Історизми – слова, які вийшли з ужитку у зв’язку зі зникненням позначуваних ними понять – стилістичні засоби (лексеми), що використовуються в художніх текстах для відтворення колориту епохи, індивідуалізації мови персонажів, у науково-історичній літературі як номінації колишніх реалій: урядник, війт, кошовий, волость, ятаган, КДБ.

Каламбур (гра слів) — зближення різних за значенням слів, іноді схожих за звучанням, який створює комічний ефект: А хай їй грець, тій Греції!; Все квапимось із ніколи в ніколи; Місто, премісто, прамісто моє! (Л. Костенко).

Конотація – одне з основних понять стилістики, яке означає додаткові семантичні й стилістичні відтінки, що виникають на асоціативно-образних уявленнях, накладаються на основне значення слова в процесі комунікації і надають вислову експресивного забарвлення, певного тону, колориту, в результаті чого постають тропи і фігури: музика в камені (скульптура), медова гречка, цвіт мелодій, золоті литаври, біль слова, симфонія думок, жевріє хмарка та ін.

Конотація оказіональна – рідковживані, може, й не всім зрозумілі, здебільшого авторські новотвори, що виникли на основі якихось незвичних і маловідомих для більшості мовців суб’єктивних асоціацій.

Конотація узуальна – це та загальна конотація мовних одиниць, яка вже усталилася в мові, є загальнозрозумілою і загальновживаною, вона ніби стала нормою.

Контекст (тісний зв’язок, з’єднання) – 1) лінійне синтагматичне оточення, яке необхідне (чи достатнє) для реалізації потенцій значення слова або таке, що здатне породжувати певні зміни в значенні. Одне з основних понять стилістики, оскільки більшість стилістем реалізуються тільки в контексті, тобто в частині тексту, яка дає можливість визначити стилістичне значення мовної одиниці. В широкому розумінні контекстом вважають мовне оточення, ситуацію й умови спілкування, а також національно-культурне середовище; 2) оточення (ліве і праве) мовної одиниці, в якому виявляються її властивості.

Контекст екстралінгвістичний – позамовний, тобто зовнішньоситуативний контекст.

Контекст лексичний складається з лексичних значень мовних одиниць, тематичного характеру лексем: Був теплий дощ, в траві стоїть вода, на гілці синя бабка обсихає, запах буркун гостріш (М. Рильський).

Контекст лінгвістичнийсукупність фіксованих умов, за якої зміст певної мовної одиниці є однозначним.

Контекст морфологічнийсукупність актуальних морфем і форм: Усю мене пошарпано, всі квітоньки загарбано, всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшениченьки (Леся Українка).

Контекст синтаксичний — це фіксовані синтаксичні конструкції, синтаксичні функції і позиції, які ставлять у певні синтаксичні рамки аналізовану одиницю. Синтаксичний контекст прийнято виділяти в межах речення. В текстовому контексті виділяють жанрові композиційно-мовні форми (формули, блоки), що відображають структуру процесу мислення (хід міркувань) і його мовленнєву презентацію. Про контекст за межами речення говорять як про текстовий.

Контекст ситуативний одиничний екстралінгвістичний контекст, коли висловлене має сенс тільки в даній ситуації і ні в якій іншій. Часто це такі ситуації у казках, яким немає відповідних у реальному житті, і навіть в уявному вони не мають подібних.

Контекст ситуативний соціально-історичний екстралінгвістичний контекст, у межі якого входять не тільки конкретні умови висловлювань, а й події, процеси, факти, дати, оцінки чи прогнозування з огляду на філософсько-світоглядні та соціально-ідеологічні позиції мовців, історико-національні пріоритети, духовно-культурні цінності, сьогочасні смаки й уподобання мовців.

Контекст ситуативний типовий екстралінгвістичний контекст, коли висловлення сприймається правильно тільки в певних ситуаціях, зрозумілих частині мовців (за фахом, інтересами, уподобанням тощо).

Контекст стилістичнийсукупність конотативних і неконотативних значень усіх інших мовних одиниць, у якій найчастіше реалізується стилістичне значення заданої мовної одиниці.

Крилаті вислови (слова) – стилістичні засоби; стійкі вирази, що мають певне літературне або історичне походження. Це переважно вислови визначних діячів, цитати з відомих творів, що завдяки своїй точності й виразності поширились і стали стилістемами: Напитися шоломом з Дону великого («Слово о полку Ігоревім»); Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка); Бути чи не бути? (У. Шекспір).

Лексика емоційна (емотивна) – слова на позначення емоцій, почуттів, переживань (або які надають такого емоційно-експресивного забарвлення іншим) та слова, що здатні впливати на емоційну сферу мовців: любов, кохання, радість, матусенька, гарненький, злющий, сердешний.

Лексика книжна – слова, що пов’язані своїм походженням і використанням з книжними стилями: аналіз, синтез, ерудиція, фактор, ефект, закон, суд.

Лексика нейтральна — слова, що не мають стилістичного забарвлення і стильового призначення, можуть з однаковим успіхом вживатися в усіх стилях. У стилістичній парадигмі вони є нейтральною основою, домінантою, до якої додаються стилістично забарвлені синоніми, утворюючи синонімічний ряд: говорити – ректи, промовляти, виступати, базікати.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал