30. Онтологія. Поняття буття і небуття. Класифікація форм буття



Скачати 185.06 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір185.06 Kb.
30. Онтологія. Поняття буття і небуття. Класифікація форм буття.

Онтологія - перша, найважливіша частина філософського знання. Філософія, власне, починалася з постановки онтологічних питань: пошук першопочатків буття, системність буття, способи існування буття, місце людини в бутті - споконвічні питання, які хвилювали вже перших мислителів, так званих натурфілософів.

Поняття "буття" - одне з найбільш поширених, найбільш ємних, об'ємних понять. Аналіз буття як найбільш загального філософського поняття пов'язують з діяльністю античної школи Елейська школа (Парменід, Зенон, меліса). Елейська школа першими спробували зрозуміти світ, застосовуючи до різноманіття речей гранично загальні поняття: буття, небуття, рух, ціле, подільність, неподільність. Небуття — заперечення буття, неіснування взагалі, неіснуюча реальність. Ніщо — спосіб існування небуття. За Демокрітом небуття знаходиться серед буття, наповнюючи і пронизуючи його.

Серед розмаїття форм буття прийнято виділяти основні, найбільш важливі й поширені:



  • буття людини (людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб. У цьому разі вона виступає як мисляча річ серед інших речей)

  • буття речей та процесів (людина суттєво змінює навколишню дійсність, створює "штучну природу", сприятливу для задоволення потреб свого життя)

  • буття соціальне (буття суспільства в цілому).


31. Історично мінливий зміст поняття матерії. Структура матерії.

Спроби вирішити питання про єдність всього сущого історично привели до виникнення поняття "субстанція". Під субстанцією розуміли якусь загальну первинну основу всіх речей, яка є їх останньою сутністю. Якщо різні предмети і явища можуть виникати і зникати, то субстанція нестворювана і незнищенна, вона тільки змінює форму свого буття, переходить з одного стану в інший. Вона - причина самої себе й основа всіх змін, найбільш фундаментальний і найбільш стійкий прошарок реальності.

Вирізняють такі етапи формування уявлення про матерію. Перший етап охоплює епоху античної філософії. В основі античних поглядів лежить уявлення про матерію як про початковий матеріал, з якого складаються тіла і предмети. Другий етап розвитку уявлень про матерію характерний для філософії Нового часу. Поняття матерії в той час ототожнювалося з фізичним поняттям "речовини" як суми певних незмінних властивостей. Третій етап розвитку уявлень про матерію характерний для філософії XX ст. Тут матерія розглядається як об'єктивна реальність. Сучасне поняття "матерія" має конкретний зміст і охоплює вужчий клас об'єктів порівняно з категорією "буття".

Розглядаючи структурність матерії, слід також зазначити, що її стан можна характеризувати і з точки зору перервності і безперервності. Матерія перервна, оскільки існує у вигляді множини окремих структурних систем. Водночас вона безперервна, бо простір між матеріальними структурними системами не є абсолютною порожнечею, а має в собі матеріальні поля: гравітаційні, електромагнітні, ядерні та ін.



32. Рух як спосіб існування матерії. Рух і спокій. Класифікація форм руху матерії.

"При всій обмеженості поглядів на сутність матерії філософів-матеріалістів стародавнього світу, вони були праві в тому, що визнавали нерозривність матерії і руху. Саме англійський філософ Д. Толанд в XIII ст. висловив переконання, що "рух є спосіб існування матерії". Ця думка була підхоплена і розвинута французькими матеріалістами.

Концепція саморуху матерії є логічний висновок з самої суті діалектики, основними принципами якої є принципи загального зв'язку і розвитку. будь-який предмет, що знаходиться в стані спокою щодо одних тіл, знаходиться в русі по відношенню до інших тіл. І це нескінченний процес, в цьому суть, в цьому основа і причина існування нескінченного різноманіття речей, що об'єднуються загальним поняттям "матерія". Якщо рух є причиною виникнення конкретних, якісно різних речей, то спокій є причиною збереження відносної стійкості цих конкретних речей, умовою їхнього існування.

Відокремлюється п'ять основних форм руху матерії: механічний рух - переміщення макротіл у просторі; фізичний рух - рух молекул; хімічний рух - взаємодія атомів; біологічний рух - життя - рух білкових тіл; соціальний рух - розвиток суспільства і людини.


33. Простір і час – форми існування матерії. Основні концепції простору і часу.

Усі предмети, що нас оточують, мають певні розміри, протяжність у різних напрямках, переміщуються один відносно одного або разом з Землею - відносно космічних тіл. Так само всі об'єкти виникають і змінюються у часі.

А. Ейнштейн довів, що в разі знищення всіх матеріальних речей зникли б простір і час. Загальна теорія відносності виявила фізичний зв'язок між розподіленням матеріальних мас, простору і часу - поблизу великих мас час уповільнюється, а просторові розміри у напрямку на центр маси скорочуються. Ця теорія виявила фізичний сенс неевклідових геометрій. Вона показала, що наявність гравітації відрізняє геометрію простору від евклідової геометрії. Отже, у Всесвіті, залежно від розподілу мас, можуть реалізовуватися різні геометрії простору. Таким чином, загальна теорія відносності блискуче підтвердила тезу: простір і час - не самостійні сутності, а форми існування матерії.

Протягом майже всієї історії природознавства й філософії існували дві основні концепції простору й часу. Одна з них сягає корінням учень стародавніх атомістів, які обгрунтували поняття порожнього простору й розглядали його як однорідне і нескінченне (Епікур, однак, вважав, що простір не є ізотропним, тобто він неоднаковий у різних напрямках). Простір і час у концепції Ньютона незалежні один від одного. Незалежність простору й часу виявляється насамперед у тому, що відстань між двома даними точками простору й проміжок часу між двома подіями зберігають свої значення незалежно один від одного в будь-якій системі відліку, а співвідношення цих величин (швидкості тіл) можуть бути будь-якими.



34. Свідомість і мислення. Проблема ідеального. Теорії походження свідомості.

В сучасній філ. літ. більшість дослідників вказують на важливу ролі пізнавальної, емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. До пізнавальних здібностей людини належить також увага і пам’ять. Але у пізнавальній сфері свідомості провідна роль, безперечно належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний усвідомлений характер. Категорія ідеального позначає специфічне для людини відображення об’єкта і дії у вигляді суб’єктивного образу (понять, суджень, умовиводів). Ідеальне охоплює всі структурні елементи суб’єктивної реальності. Це будь-яке значення, що існує у формі суб’єктивності, але пов’язане з матеріально мозковими нейродинамічними процесами. На думку Ільєнкова, людина набуває ідеального виключно в ході прилучення до історично розвинутих форм суспільної життєдіяльності разом із соціальним планом свого існування, культурою. Ось чому „Ідеальність” є аспектом культури її виміром, властивістю.

На сьогоднішній день не існує остаточної відповіді на питання про походження свідомості, це питання не є зайвим. Його продумування та вивчення допомагає осмислити як загальні передумови та чинники існування свідомості, так і її суттєві внутрішні характеристики. Окрім того, спроби його вирішення стимулюють як людське самопізнання, так і розвиток науки.

35. Теорія відображення. Відображення та його форми. Специфіка відображення в живій природі.

Ідеальні, духовні явища, які на відміну від матеріальних існують тільки у головах людей як похідні від матеріальних, як результат їхнього відображення, становлять зміст свідомості. Вони знаходять свій вияв у мові і, головне, в діях, діяльності людини. Мабуть, через неможливість об'єктивної фіксації та опису духовні, ідеальні явища все ще залишаються важкозбагненними і загадковими.

Еволюція форм відображення: подразливість — вихідна форма відображення, здатність до реакції; чутливість — здатність до відчуттям, що є початковою формою психіки тварин, чутливість розуміє під собою наявність нервової тканини — «особливої ​​матеріальної структури, відповідальної за відображення»; сприйняття — не тільки диференційоване сприйняття властивості і відносини речей, але й відображення значного числа істотних в біологічному відношенні зв'язків у навколишньому світі; свідомість — припускає не тільки вплив на суб'єкт ззовні, але й активну дію самого суб'єкта, його творчу активність, яка проявляється у вибірковості й цілеспрямованості сприйняття, у відволіканні від одних предметів, властивостей і відносин і фіксуванні інших, у перетворенні почуттів, образу в логічну думку, в оперуванні понятійними формами знання.

36. Структура свідомості. Багаторівневість людського мислення. Основні функції свідомості.

Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У XX ст. структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін. Враховуючи результати останніх досягнень, слід зауважити, що складність фіксації структурних одиниць свідомості полягає у необхідності розмежувати її функціональні властивості, які в дійсному процесі свідомого життя людини перебувають у нерозривній єдності. Наприклад, пам'ять - це і здатність актуалізувати минуле (функція свідомості), і, водночас, наявність у свідомості певних образів, понять та переживань (структурні одиниці чи форми свідомості). Отже, можна стверджувати, що структура свідомості є не чим іншим, як єдністю її властивостей та похідних від них (чи результативних) форм прояву.

Функції свідомості: пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільстві і самій людині; творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук. Інколи, окремо виділяють прогностичну (людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх); регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

37. Свідомість і мозок. Свідомість і мова. Свідомість і самосвідомість.

Свідомість є функція мозку. Образи свідомості як ідеальні не існують і не можуть існувати самі по собі, вони можуть існувати лише на базі матеріальних процесів мозку. Ідеальний продукт свідомості проглядається, нарешті, і в тому, що на відміну від фізіологічних процесів вони не досліджуються за допомогою приладів безпосередньо і не можуть бути передані іншим людям без матеріальних посередників у вигляді слів, мови, різних інших знаків і т.д. Виникнення свідомості, як соціально-культурного явища безпосередньо пов’язано з працею і з зародженням мови.

Етапи: логіка чуттєво-предметної діяльності фіксувалась у голові (у мозку) і перетворювалась на логіку мислення; поступове формування логічного образу предмета; виникає праця, яка набуває усвідомлений характер; виникає мова, як засіб спілкування. А отже, поза мовою свідомості не існує. Розрізнюючи свідомість та самосвідомість, варто зауважити, що, незважаючи на специфіку проявів, розділити їх можна тільки в абстракції, оскільки в реальній життєдіяльності людини вони внутрішньо єдині.

38. Співвідношення індивідуальної та суспільної свідомості. Відмінність суспільної свідомості від індивідуальної.

Свідомість, як уся сукупність духовної творчості людей, є єдністю індивідуальності і суспільної свідомості. Індивідуальна свідомість – це духовний світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ крізь призму певного соціуму – суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, що народжуються та існують в соціальному середовищі. Свідомість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди виявляється в суспільній формі. В одному випадку людина відображає світ і усвідомлює буття в формі міфологічної свідомості, в іншому – філософської, наукової, у третьому – художньої тощо. Свідомості як такої, без і незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує.

Підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їхні відмінності, специфічної роз'єднаності, відносної самостійності. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона у своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаємний сенс, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. А тому суспільна свідомість епохи може не тільки відбивати буття, але й активно сприяти його перетворенню. У цьому полягає та історично сформована функція суспільної свідомості, яка робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного устрою. Ніякі реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їхнього змісту і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а тільки повиснуть у повітрі.

39. Суспільна свідомість та її структура (компоненти, рівні, форми).

Суспільна свідомість - це виражене в логічній, понятійній формі і закріплене в мові усвідомлення людиною сутності світу, свого буття, можливостей його пізнання і перетворення. Усвідомлення людиною свого ставлення до дійсності і до себе здійснюється на двох рівнях: емпіричному і раціональному. У чуттєво-емоційній взаємодії людини й умов її буття формується емпіричний рівень свідомості, що, виникнувши як результат безпосереднього, чуттєвого впливу предметів зовнішнього світу на органи чуття людини виступає як специфічний спосіб оцінки цієї взаємодії. Емпіричному рівню усвідомлення відповідає чуттєво-образний спосіб мислення. Раціональний рівень усвідомлення буття виступає у формі абстрактного, логічного мислення, вираженого в поняттях, категоріях, теоріях, системах ідей і закріпленого в мові.

Моральна свідомість виникає як усвідомлення залежності життєдіяльності людей від характеру їх взаємин у всіх сферах життя, у всіх формах спілкування. Моральна свідомість знаходить свій вираз в моралі. Філософська свідомість виникає як реалізація потреби людини в усвідомленні сутності світу і сутності самої людини. Політична свідомість становить систему ідей, поглядів, теорій, які виражають ставлення соціальних суб'єктів до політичної влади.

40. Гносеологія. Основні проблеми та принципи пізнавальної діяльності. Структура пізнання.

Гносеологія - галузь філософії, яка вивчає сутність пізнавального процесу, його закономірності та принципи, форми і типи одержання знання про світ в усьому його різноманітті.

У процесі пізнання використовують такі методи: емпіричний - визнання основою пізнання досвід; сенсуалістичний (лат. - почуття, відчуття) - метод, який основним засобом одержання знання визнавав відчуття; раціоналістичний (лат. - розумний) - метод, який ставить розум, логічне мислення над почуттями. Філософи, які надають перевагу емпіричному і сенсуалістичному методам, сприймають логічне мислення як "шосте чуття", яке впорядковує здобутий емпіричний матеріал.

Початкову структуру пізнання представляє суб'єктно-об'єктне відношення, де питання про можливість адекватного відтворення суб'єктом сутнісних характеристик об'єкта (проблема істини) є центральною темою гносеології. Залежно від рішення цього питання у філософії виділяються позиції пізнавального оптимізму, скептицизму і агностицизму. Пізнання дійсності є процесом постійної взаємодії суб'єкта і об'єкта, процесом, що перебуває в постійному розвитку і опосередковується активною діяльністю суб'єкта. Процес пізнання можна розглядати як своєрідну взаємодію предметності (об’єктивності) і свідомості (суб’єктивності).



41. Чуттєвий та раціональний рівні пізнання. Взаємодоповнюваність емпіричного та раціонального.

У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.

Емпіричний рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання. Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення.

Людина починає процес пізнання об'єкта із зовнішнього його опису, фіксує окремі його властивості, сторони. Потім заглиблюється в зміст об'єкта, розкриває закони, яким він підлягає, переходить до пояснення властивостей об'єкта, об'єднує знання про окремі сторони предмета в єдину, цілісну систему, а отримане при цьому глибоке різнобічне конкретне знання про предмет і є теорією, що має певну внутрішню логічну структуру.

Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання.

42. Поняття істини. Абсолютна та відносна істина. Об’єктивність та критерії істини.

Знання, яке відображує об'єктивну реальність, також повинно розвиватися, оскільки розвивається об'єктивний світ. Звідси випливає, що істина не є статичний стан, а являє собою процес. Для того щоб пояснити "рух" істини, у філософії вироблені поняття "абсолютної" і "відносної" істини. Світ об'єктивної дійсності не може одразу і повною мірою бути пізнавальний, тому на кожному історичному етапі людство має справу з істиною відносною - приблизно адекватним, неповним знанням, яке може містити в собі і помилки. Істинність знання зумовлена рівнем розвитку матеріальної практики, духовної культури, удосконаленням засобів спостереження

Абсолютна істина - це повне, вичерпне знання про об'єкт. Різновидом абсолютної істини є вічна істина, а саме знання конкретних фактів, історичних подій і т. ін. Таке знання не може бути уточнене, доповнене, поглиблене і за умов подальшого розвитку науки. Об’єктивна істина — це такий зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому. Об’єктивність іс­тини ніяк не означає її незалежності від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однією з найважливіших гуманістичних цінностей людини.

Критеріями істини є предметно-практична діяльність, логічна несуперечність, а також простота і естетична організованість.



43. Пізнання і творчість. Філософські проблеми творчості.

У реальному житті люди стикаються з ситуаціями, які швидко змінюються. З цієї причини, крім рішень на основі загальноприйнятих норм поведінки їм доводиться приймати нестандартні рішення. Такий процес у філософії називається творчістю.

Творчість і наукове передбачення — одні з найскладніших і найважливіших проблем сучасних філософії та науки. Вони відіграють велику роль в усіх сферах діяльності людей, особливо стосовно процесу виробництва та науки. Без чіткого з'ясування перспектив їх розвитку та шляхів розбудови неможливо правильно вирішити проблеми удосконалення формування ринкових відносин, докорінного підвищення ефективності функціонування всіх галузей виробництва, розв'язання соціальних питань життєдіяльності суспільства, тому важливо розробити теоретичні проблеми творчості та наукового передбачення, організувати вивчення їх суті і змісту.

Зламано застарілий стереотип, згідно з яким творчість — об'єкт дослідження лише конкретних наук. Лише філософія, не піддаючи сумніву їх ролі у вивченні різних аспектів проблеми творчості, може дати відповідь на питання, що є сутністю творчості та які її об'єктивні засади і соціальна роль. Нині, як ніколи, зростає значення суб'єктивного фактора у вирішенні матеріальних і духовних проблем. Це зумовлює актуальність розроблення нових підходів до навчання і виховання майбутніх фахівців.



44. Дискурсивно-логічний та інтуїтивний рівні пізнання.

Говорячи про логіко-дискурсивне та інтуїтивне осягнення реального світу, вказуючи при цьому на їх глибоку відмінність, багато авторів виявляють тенденцію до їх абсолютного протиставлення. На нашу думку, таке протиставлення має рацію лише як протиставлення двох різних способів отримання знання про внутрішню структуру досліджуваних об'єктів. «За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять» — у цьому висловлюванні А. Пуанкаре вдало (хоч і не зовеш точно) вказано межу між логікою та інтуїцією. Інтуїція дає початкове знання про об'єкт («винаходить»), логіка ж розгортає з цього початкового знання низки висновків, роблячи явним те, що неявно, приховано вже містилося в цьому початковому знанні («доводить»). Неточність Пуанкаре полягає в дещо спрощеному розумінні «доведення» як нетворчого акту. Насправді ж логіка «винаходить» не меншою мірою, ніж інтуїція. Прикладом може слугувати майже увесь зміст математичного знання або відкриття більшості елементарних часток.

Відмінність між логічним та інтуїтивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомої людині сфери буття, друга — самі ці сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів. До речі, інтуїція також «доводить», тільки доведенням інтуїтивних положень слугує не логічне міркування, а очевидність.

45. Ознаки наукового знання. Характеристика наукової діяльності.

Ознаками наукового знання є: наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються); категоріальний каркас знання, що дає якісне окреслення предмету пізнання; наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном; наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові; єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення; наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності; задоволення певної соціальної потреби; у дещо спрощеному виразі характерні ознаки науки подають як єдність її мови, будови (в тому числі — і логіки) та функцій.

Ознаки наукового дослідження: творчий характер – здобуття нових знань, установлення нових фактів; самостійність – прагнення запропонувати власне розв’язання поставлених завдань; наступність знань – послідовність зв’язку із попередніми дослідженнями у даній галузі, передбачення перспектив наступних досліджень; новизна та унікальність – обов’язкові елементи новизни різного ступеня: від узагальнення і конкретизації вже відомого – до принципово оригінальних підходів, технологій; зв’язок з іншими науками – розгалуження наукових галузей, утворення на їх перетині нових; органічний зв’язок теорії і практики – як найсуттєвіша умова вірогідності науково-педагогічного дослідження.

46. Класифікація наук. Методологія науки.

Традиційною вважається класифікація наук за предметом дослідження, згідно з якою відокремлюють математичні, фізичні, хімічні, біологічні, технічні, соціальні науки тощо. Іншим прикладом традиційної класифікації наук є їх поділ залежно від пізнання та практичної дії на теоретичні (фізика, хімія, астрономія, біологія, математика та інші) і прикладні (радіотехніка, гірська справа, агрохімія, медицина тощо). Такий підхід поділяв німецько-американський філософ, соціолог Еріх Фромм, вважаючи, що науку слід диференціювати за встановленням об'єктивно правильних норм виведення знань. За його твердженням, чисті, тобто теоретичні, науки мають справу з відкриттям фактів і принципів, а прикладні зорієнтовані на практичні норми, відповідно до яких належить діяти. При цьому сама норма задається науковим знанням фактів і принципів.

Методологія науки — термін, що залежно від контексту може сприйматися в різних значеннях: або як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці, або як вчення про методи пізнання й перетворення дійсності. Розробка проблем методології науки виникає в зв'язку з необхідністю усвідомлення наукою своєї власної природи, принципів і методів, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її в мисленні. Особливого значення проблеми методології науки набувають у зв'язку з сучасним бурхливим розвитком науки, з тенденцією до вищого рівня узагальнення, коли стає дедалі складніше простежити безпосередній зв'язок між емпіричними фактами та їхнім теоретичним осмисленням.

47. Поняття природи і його тлумачення в історико-філософському контексті. Натурфілософія.

У міфологічному мисленні ще немає немає протиставлення людини і природи. Власне теоретичне ставлення до природи складається з відокремлення філософії від міфології. У ціннісному плані це ставлення виявляється двоїстим: та частина природи, що залучена до людської діяльності, тлумачиться з утилітарно-прагматичної точки зору як джерело ресурсів для людини і місце її проживання (ця ціннісна позиція зберігається й досі); природа ж у цілому сприймається як ідеал досконалості, гармонії. Цей тип ціннісного ставлення визначає і напрям теоретичних роздумів про природу. В античній філософії природа трактується як осередок логосу, еталон організації, мірило мудрості.

Помітне місце у філософії Відродження належить натурфілософії. Вона відіграла велику роль у боротьбі проти схоластики в природознавстві. Філософська думка епохи Відродження засвідчує виникнення нового світогляду, основними рисами якого є натуралізм і раціоналізм. Головна ознака філософії Відродження-світська, земна її спрямованість. Вона має етапний історичний характер, бо створила умови для переходу від середньовічної філософської спадщини до філософії Нового часу. В цьому і полягає її значення.

48. Жива і нежива природа. Проблема походження життя.

Жива природа виникла з неживої природним шляхом, у тому числі за власними законами. Сфера взаємодії живої природи з неживою в науці одержала назву біосфери — сфери життя, комплексної земної оболонки, охопленої і організованої життям. За сучасними уявленнями, вона включає: живу природу, тобто рослинний і тваринний світ; біокісткову речовину, створену взаємодією живої і неживої природи (воду, атмосферу); речовину, створену і перероблену живою природою (нафту, кам'яне вугілля, торф тощо); літосферу — земну кору глибиною до 5 км.

У наш час існує кілька гіпотез походження життя: життя було створене Творцем у певний час (гіпотеза креаціонізму); життя виникало неодноразово з неживої речовини, тобто самочинно зароджувалося (гіпотеза самочинного зародження); життя було занесене на нашу планету ззовні цілеспрямовано або випадково цивілізаціями вищого ступеня розвитку, ніж наша (гіпотеза панспермії); життя виникло природним шляхом, у результаті абіогенного синтезу з неживої матерії (гіпотеза абіогенезу Опаріна-Холдейна).

Переважна більшість сучасних учених, що працюють в галузі природознавства, дотримуються гіпотези абіогенезу, яку запропонували Нобелівські лауреати О. І. Опарін (1924) та Дж. Холдейн (1928). Відповідно до цієї теорії (нині доповненої й експериментально доведеної), появі високорозвиненого життя на планеті обов'язково передувало абіогенне утворення органічних сполук, тобто утворення органічних сполук з неорганічних.

49. Специфіка взаємодії людини і природи. Ноосфера.

Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема фізичного i духовного життя людини, джерелом ресурсів, що використовуються у виробництві, одночасно вона є i середовищем існування суспільства. Єдність суспільства i природи обумовлюється процесом матеріального виробництва. Процес взаємодії природи i суспільства вступив у нову фазу свого розвитку, яка, поряд з розширенням i прискоренням взаємозв'язку між природою i суспільством, характеризується наявністю суперечностей мiж ними i появою значних екологічних труднощiв. Це потребує корiнних змiн у характерi i засобах впливу суспiльства на природу. Складною i гострою проблемою системи “природа – суспiльство” є демографiчна проблема. Екологiя людини, забезпечення умов для вiдтворення генетично, фiзично i духовно здорової людини – завдання надзвичайно важливе, не менш важливе, нiж забезпечення умов для збереження навколишнього середовища.



Ноосфера — сучасна стадія розвитку біосфери, пов'язана з появою в ній людства. Частина планети і навколопланетного простору зі слідами діяльності людини. Термін ноосфера запропонував французький математик Едуард Леруа.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал