3 Значення судової практики для розвитку інституту оплати праці



Скачати 395.73 Kb.

Сторінка1/4
Дата конвертації06.02.2017
Розмір395.73 Kb.
  1   2   3   4

Правове регулювання оплати праці
176
3.3. Значення судової практики для розвитку інституту оплати
праці Характеризуючи способи та методи правового регулювання оплати праці, окремо проаналізуємо значення судової практики для удосконалення правового регулювання оплати праці. Її значення полягає втому, що вході юрисдикційної діяльності судів перевіряється ефективність законодавства, виявляється невідповідність окремих норм потребам суспільства. Із прийняттям Конституції України система судів набула статусу самостійної гілки влади, а, відтак, обумовила неминучий вплив на нормотворчий процес, характер та зміст джерел трудового права, механізми їх практичної реалізації
1
Серед науковців відсутня єдина точка зору щодо визнання судових рішень джерелами національного права, адже в недалекому минулому вітчизняна правова доктрина негативно ставилася досудового прецеденту, який найбільшого свого поширення набув у англосаксонській правовій системі. Однак акти судової влади в Україні займають особливе положення серед джерел трудового права і нетотожні судовому прецеденту країн із прецедентним правом. У загальновизнаній класифікації прав людини право на працю та справедливу винагороду відноситься до другого покоління прав людини. Ці права відрізняються відправ першого покоління, крім іншого, й судовим захистом, який є достатньо гнучким. Він надається лише в тій мірі, в якій ці права знаходять своє відображення в сучасному законодавстві. Перевід окремих прав людини другого покоління у категорію підсудних не тягне за собою автоматичних змін їхніх базових характеристик
2
О.І. Процевський переконливо доводить, що судова гілка влади володіє унікальною можливістю у своїй правозастосовчій діяльності

Правове регулювання оплати праці
177 встановлювати гармонію між приписами права і практикою їх застосування відповідно до потреб громадянського суспільства 1
Костюк В.Л. Джерела трудового права України. Зазначена праця. – С. 175.
2
Европейское право. Право Європейского Союза и правовое обеспечение защиты прав человека: учебник для вузов / рук. авт. колл. и отв. ред. дюн, проф. Л.М. Энтин. – е изд., пересмотр. и доп.]. – М Норма, 2007. – С. 288.
3
Процевський О. Зазначена праця. – С. 69. Звернення за захистом до суду має свої переваги лише в суді працівник має можливість повністю відновити свої порушені права судовий розгляд має великий виховний характері громадський вплив він дозволяє виявити й інші порушення прав працівників, на які суд зобов’язаний реагувати шляхом постановлення окремої ухвали, направлення до контролюючих органів. Використовуючи методи дозволу, зобов’язання та заборони, суди не тільки сприяють вирішенню судових спорів з оплати праці, але надають поштовх подальшому розвитку інституту оплати праці. Характеризуючи виконання судами своєї конституційної функції здійснення правосуддя, варто відзначити, що вони провадять тлумачення і використання джерел трудового права, що дає їм можливість здійснювати судовий нагляду цій сфері
2
Для з’ясування значення судової практики для становлення інституту заробітної плати доречно провести історичне дослідження розвитку окремих норм. Практикою Найвищого Суду УСРР у трудових справах 1923-1929 рр. встановлено, що невизначеність трудових відносин щодо винагороди не касує права трудящого на винагороду, а зобов’язує суд визначити її на підставі об’єктивних даних, що є в його розпорядженні (п. 3). Зменшення обсягу роботи не може бути за підставу, щоб зменшити розмір зарплатні робітникові, оскільки наймач з робітником не склав нових договорів (п. 2)
Це положення практично збігається з п. 12 сучасної постанови щодо зміни систем та розмірів оплати праці, введенні нових або зміні діючих умов оплати праці убік погіршення. Іще про одну норму з практики Найвищого Суду хотілось розглянути. Згідно з п. 12-13 робітники та службовці мають

Правове регулювання оплати праці
178 переважне право задоволення їх із майна наймача перед іншими боргами, навіть перед безспірними стягненнями держави. Під час задоволення кредиторів із майна наймача, заборгованість по зарплаті та по соцстраху має перевагу перед державними органами 1
Осіпов А. Захист прав працівника при порушенні строків виплати заробітної плати / А. Осіпов // Юридична Україна. – 2003. – № 9. – С. 75.
2
Костюк В.Л. Джерела трудового права України. Зазначена праця. – С. Практика Найвищого Суду УСРР у трудових справах 1923-1929 р.р. / за ред. ГО. Семенової. – Х Юридичне видавництво НКЮ УСРР, 1936. – С. 145. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці. Зазначена постанова. Практика Найвищого Суду УСРР у трудових справах. Зазначена праця. – С.
146. Мине будемо коментувати ці положення, тому що неодноразово висловлювали свою точку зору зданої проблеми, але додамо, що наш законодавець знову повернувся до вищевказаної норми 50 років потому. Більш жорсткі вимоги щодо процедури пред’явлення позовів робітників та службовців про стягнення преміальної винагороди, про оплату надурочних робіт, про компенсацію за роботу в дні щотижневого відпочинку передбачає Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР від 11 січня 1952 р. Про судову практику в цивільних трудових спорах. Практично всі ці позови підлягають судовому розглядові лише після розгляду спору в розцінково-конфліктній комісії. При розв’язанні таких справ суди повинні брати до уваги, що питання про встановлення розміру премій не входить до компетенції суду, а компенсації за роботу в дні щотижневого відпочинку можуть бути задоволені судому вигляді надання інших днів для відпочинку, а присудження грошової винагороди у такі дні може провадитись тільки в порядку винятку (п. Згідно зі ст. 55 Конституції України, права і свободи людини та громадянина захищаються судом кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади,

Правове регулювання оплати праці
179 органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб. Судовий захист трудових прав працівників, утому числі і права на заробітну плату є складовою гарантованих Конституцією прав. На відміну від законодавства СРСР, законодавство незалежної України розглядає право на заробітну плату як природне право працівника, що відповідає всім ознакам приватної власності
3
Перш ніж перейти до аналізу значення судової практики установленні та розвиткові інституту оплати праці, необхідно розглянути питання класифікації трудових спорів, що дозволить окреслити найважливіші зв’язки окремих правових явищ. У науці трудового права існує багато підходів до проблеми класифікації. Критерії поділу були різні за змістом, суб’єктами, видами правовідносин, за
1
Короткий збірник законодавчих актів по заробітній платі – К Видавництво
ВЦРПС “Профиздат”, 1954. – С. 141. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. –
Ст. 141.
3
Процевський О. Зазначена праця. – С. 69. характером, за порядком їх розгляду, за об’єктом і за порядком підлеглості. Дослідження у цьому аспекті були проведені видатними науковцями
Н.Б. Болотіною, В.Я. Бураком, В. Кабанцем, О. Обушенко, В.М. Толкуновою,
Г.І. Чанишевою. Ці правові позиції були враховані при розробці проекту Трудового кодексу України. Автор надалі буде дотримуватися класифікації за суб’єктним складом індивідуальні та колективні трудові спори. Крім того, за ступенем узагальнення та впливу на розвиток інституту оплати праці проаналізуємо рішення Конституційного Суду України, а потім перейдемо до розгляду судових рішень судів загальної юрисдикції, починаючи з Верховного Суду України.

Правове регулювання оплати праці
180 Чинний КЗпП України детально регламентує порядок розгляду індивідуальних трудових спорів щодо оплати праці й обходить питання вирішення колективних трудових спорів у цій сфері. Питання про включення до системи джерел трудового права рішень Конституційного Суду України вирішується практично одностайно всіма вченими. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду належить офіційне тлумачення Конституції України і законів України з питань, передбачених зазначеною статтею. Конституційний Суд приймає рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ч. 3 ст. Основними аргументами щодо віднесення рішень Конституційного Суду до джерел права можуть бути по-перше, саме створення в Україні Конституційного Суду та надання йому повноважень стосовно визначення відповідності законів та інших правових актів Основному Закону по-друге, правові акти, у разі визнання їх Конституційним Судом неконституційними, втрачають чинність, що свідчить про нормативність рішень цього органу по- третє, рішення Конституційного Суду носять загальнообов’язковий характер. Серед рішень Конституційного Суду є такі, що стосуються трудового законодавства та впливають на регулювання оплати праці. Конституція України. Зазначений акт. Трудове право України Академічний курс / за ред. П.Д. Пилипенка. Зазначена праця. – С. 115. Зокрема, має велике значення рішення Конституційного Суду щодо звернення Вільної профспілки працівників метрополітенів України про офіційне тлумачення поняття профспілка, яка діє на підприємстві, в установі, організації, яка використовується в абзаці 6 частини 1 статті 43 1
КЗпП. Згідно з рішенням Конституційного Суду, якщо яка-небудь профспілка не брала участі в укладанні колективного договору, тобто не була його стороною, то це не означає, що ця профспілка не існує на підприємстві вона продовжує виконувати свої функції згідно із законодавством, серед яких

Правове регулювання оплати праці
181 значне місце посідає захист інтересів працівників у сфері оплати праці. На жаль, рішень Конституційного Суду стосовно трудового законодавства небагато, але вони відіграють важливу роль у функціонуванні інституту оплати праці. Не зупиняючись докладно на аналізі різних поглядів фахівців щодо віднесення до джерел трудового права постанов Пленуму Верховного Суду, надалі будемо додержуватися точки зору науковців, які відносять останні до джерел трудового права, але з особливою правовою природою. Керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду та рішення Конституційного Суду справляють визначальний вплив на процес нормотворчості та законотворчості. Отже, варто було б такий їх статус легалізувати, визнавши за ними функцію нормотворення і надавши їх рішенням статусу джерел права, а відтак і трудового права
2
Норми права завжди мають загальний характер, а застосовуються до конкретних фактів. Важлива роль при цьому належить судовим органам, які при розгляді трудових спорів здійснюють правозастосовчу функцію і забезпечують виконання актів законодавства. Реалізація цих чинників можлива лише після з’ясування суті і змісту конкретної норми трудового права, яка підлягає застосуванню та виконанню, тобто її тлумаченню”
4
Керівні роз’яснення, що приймаються Пленумом Верховного Суду Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення аб. 6 ч. 1 ст. 431 КЗпП України (справа про тлумачення поняття профспілка, яка діє на підприємстві, установі, організації) від 26 листопада 1998 // Офіційний вісник України. – 1998. –
№ 45. – С. 47.
2
Костюк В.Л. Джерела трудового права України. Зазначена праця. – С. 178.
3
Прокопенко В.І. Трудове право України. Зазначена праця. – С. 78.
2
Костюк В.Л. Джерела трудового права України. Зазначена праця. – С. України, містять судові тлумачення норм трудового права, орієнтують судову практику на правильне, однозначне застосування положень трудового законодавства.

Правове регулювання оплати праці
182 Такі тлумачення, які надаються Пленумом Верховного Суду України, проводяться з використанням досвіду вирішення багатьох справна базі судової практики, але змістом судової практики, що лягає в основу керівних роз’яснень, є сконцентровані в них міркування про фактичні обставини, норми права та їх елементи. Друга особливість правової природи постанов Пленуму Верховного Суду стосується необхідності заповнення прогалину праві та усунення недоліків у роботі судів при підготовці справ до розгляду, із ясування обставин, що призводить до перегляду рішень в апеляційному або касаційному порядку. Йдеться проте, що Пленум Верховного Суду в окремих випадках фактично створює нові норми. Третя особливість, яка тісно пов’язана з першою і другою, полягає утому, що постанови Пленуму є елементом нормативного правового регулювання суспільних відносин, утому числі відносин у сфері оплати праці. Цей елементна наш погляд, необхідно виділити окремо і розглядати поряд із державним та договірним регулюванням оплати праці. Вплив постанов на суспільні відносини пов’язаний із їх нормативністю, що дозволяє їм впливати на необмежене коло суб’єктів: працівників, роботодавців, судові та державні органи. Неврахування, наприклад, роботодавцем роз’яснень Пленуму Верховного Суду може призвести до визнання його дій незаконними та спричинить відновлення порушених прав працівників та притягнення роботодавця до юридичної відповідальності. Судова гілка влади має можливість надавати зміст нормам матеріального і процесуального права такого значення, яке відповідало б сучасним вимогам розвитку громадянського суспільства
2
Прикладом широкого тлумачення може бути Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя. Уній наголошено, що
1
Прокопенко В.І. Трудове право України. Зазначена праця. – С. 82.
2
Осіпов А. Зазначена праця. – С. 64.

Правове регулювання оплати праці
183 Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. З урахуванням конституційного положення проте, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України, судам підвідомчі всі спори про захист праві свобод громадян. Судне має права відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лишена тій підставі, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Назріла необхідність внести зміни до чинного КЗпП щодо права працівника при порушенні його прав обирати судовий розгляд індивідуального трудового спору або вирішення спору за допомогою примирних процедур, які можуть здійснюватися комісією з трудових спорів далі КТС). У проекті Трудового кодексу України були враховані зазначені позиції, згідно зі ст. 427 проекту, індивідуальні трудові спори розглядаються судами, рішення яких є обов’язковими, а за бажанням працівника він може звернутися за захистом своїх прав також до комісії з трудових спорів, яка утворюється в юридичних особах за місцем роботи працівника
1
Важливу роль відіграє Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 Про практику розгляду судами України трудових спорів”
2
. Мине будемо детально аналізувати зазначену постанову, а окреслимо проблемні питання щодо оплати праці. Згідно з п. 32 вказаної постанови у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв’язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи
3
Окремі суди, виходячи з роз’яснень Пленуму, приймали рішення про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
1
Проект Трудового кодексу України. Зазначений акт.

Правове регулювання оплати праці
184 Про практику розгляду судами України трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1995. – № 1. – С. 373. Там само. лише утому разі, коли з вини власника чи уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильно формулювалися причини звільнення в трудовій книжці, що перешкоджало працевлаштуванню працівника. Так, Павлоградський міський суд Дніпропетровської області задовольнив позов Г. до шахти Благодатна про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та відмовив у позові про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з посиланням нате, що позивачеві при звільненні трудова книжка була видана без затримки, тому він не мав перешкод для працевлаштування на новому місці роботи. Однак виконання зобов’язання видати трудову книжку не звільняє роботодавця від виконання щодо виплати розрахунку. І, загалом, небажання працевлаштуватись після звільнення, які трудова незайнятість особи, не є підставою для позбавлення її можливості одержати передбачене законом відшкодування за затримку розрахунку при звільненні чи за затримку видачі трудової книжки
1
Неможливо переоцінити значення постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці. Існуючі помилки в застосуванні законодавства щодо оплати праці, зокрема, вирішення спорів, що виникають із цивільних правовідносин (про стягнення дивідендів, виплату паїв та часток із майна кооперативів, колективних, орендних підприємств, господарських товариств тощо) за нормами трудового законодавства, стали причиною надання роз’яснень Пленуму Верховного Суду зданої категорії справ. Зробимо короткий аналіз основних положень даної постанови, які стали базовими не тільки при розв’язанні індивідуальних трудових спорів, а вплинули настановлення і розвиток всього інституту оплати праці,

Правове регулювання оплати праці
185 заповнили прогалини в законодавстві, надали тлумачення нормам, і, в окремих випадках, визначали напрямки подальшого реформування оплати праці. Ці спори вирішуються за вибором працівника безпосередньо у суді або після попереднього розгляду в КТС. Трудові спори законодавство, коментар, судова практика / Упорядники
В.А. Скоробагатько, МІ. Федишин. – К Істина, 2000. – С. 166. Про практику застосування судами законодавства про оплату праці. Зазначена постанова. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ст. 233 КЗпП). Іноді на практиці виникають питання про співвідношення строків звернення до суду, передбачених ст. 233 КЗпП з правилами ст. 238 КЗпП про право органу, який розглядає трудовий спір, винести рішення про виплату працівникові належних йому сум без обмеження будь-яким строком, крім виплат середнього заробітку за вимушений прогул або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. У цьому випадку слід виходити з того, що ч. 2 ст. 233 КЗпП встановила виняток щодо встановлених нею строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів у разі порушення законодавства про оплату праці – без обмеження будь-яким строком. Варто зазначити, що ст. 238 КЗпП регулює строки виплати сум, належних працівникові, ач ст. 233 КЗпП – строки звернення за вирішенням трудових спорів у цій категорії справ. Належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа, з якою позивачем укладено трудовий договір (ст. 21 КЗпП). Проте не склалося єдиної практики щодо визначення належного відповідача у справах про стягнення заробітної плати, зокрема, за позовом вчителів. Так, Шацький районний суд Волинської області задовольнив позов вчителя загальноосвітньої школи с. Світязь К, стягнувши на його користь із Шацького районного відділу освіти невиплачений заробіток за травень-

Правове регулювання оплати праці
186 грудень 1996 р. Цей же суд задовольнив і позов вчительки І, стягнувши на її користь невиплачений заробіток за травень-грудень 1996 р. зі Світязької сільської ради. У цьому випадку необхідно виходити із норми, що обов’язок із виплати заробітної плати покладається на власника або уповноважений ним орган, тобто на ту організацію, з якою працівник уклав трудовий договір. Згідно із Законом України Про освіту, педагогічних та інших працівників на роботу приймає сам заклад освіти, тобто відповідачем мав стати заклад освіти (школа Трудові спори / Упорядники В.А. Скоробагатько, МІ. Федишин. Зазначена праця. – С. 185. Про освіту Закон України від 23 травня 1991 року № 1050-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. – Ст. 451. Особливості оплати окремих суб’єктів господарювання (наприклад, членів виробничих колективів) визначаються законодавством про них, їхніми статутами та іншими нормативно-правовими актами. За відсутності такого врегулювання спори про оплату праці вирішуються на підставі норм КЗпП та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів. При розгляді справ про оплату праці слід відмежувати сферу державного регулювання від сфери договірного. Ці питання було детально досліджено у підрозділі 1 і 2 третього розділу, але необхідно підсумувати вищезазначене. У разі вирішення спорів щодо оплати праці необхідно з’ясувати, як саме вони врегульовані згідно зі ст. 97 КЗпП і чи були при цьому дотримані норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. Порушення роботодавцем строків повідомлення щодо змін та розмірів оплати праці у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці (ч. 3 ст. 32
КЗпП), введення нових або зміни діючих умов оплати праці убік погіршення
(ст. 103 КЗпП) може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження. Задовольняючи вимоги про

Правове регулювання оплати праці
187 оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Крім того, суд визначає вказану суму без утримання прибуткового податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Обов’язок нарахувати та утримати прибутковий податок із заробітку та інших доходів працівників покладається на підприємства, організації, установи, які провадять і виплати, а також на підприємців, що здійснюють свою діяльність як індивідуально, такі в складі колективів підприємців та на інших громадян, які провадять виплати зайнятим у них по найму робітникам і службовцям
1
У зазначенній вище постанові є положення, яке стосується проведення надурочних робіт у святкові, неробочі та вихідні дні. Частина 4 ст. 106
КЗпП щодо заборони компенсації надурочних робіт шляхом надання відгулу Трудові спори / Упорядники В.А. Скоробагатько, МІ. Федишин. Зазначена праця. – С. 189. поширюється і в зазначених випадках, а оплата, встановлена ст. 106 КЗпП, здійснюється і втому разі, коли ці роботи було виконано без додержання умові порядку залучення до них (п. 16). Таке положення базується на основних принципах трудового права і заповнює прогалини в законодавстві. Це стосується і норми, згідно з якою робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня, не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі (п. 16 постанови)
1
Значна кількість питань виникає у справах за позовами про оплату простою. Згідно з п. 17 зазначеної постанови, оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче 2/3 тарифної ставки ставиться у залежності від факту повідомлення працівником власника про початок простою втому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства. Значна складність у вирішенні питань про оплату часу простою виникає у випадках, коли цілі підприємства на тривалий час



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал