3. Філософія Нового часу



Скачати 115.74 Kb.

Дата конвертації22.12.2016
Розмір115.74 Kb.

Зн
ат
и
В
м
іт
и
Ро
зум
іт
и
Тема 3. Філософія Нового часу.



Знання – це сила.
Ф.Бекон

Філософія є донькою мислення
Т.Гоббс














основні змістові наголоси у новоєвропейському
світогляді;

чому німецька класична філософія виділяється в
окремий період розвитку європейської філософії

завдяки чому та в якому сенсі німецька класична
філософія постала вершиною в новоєвропейській філософії


виділяти та пояснювати принципові новації у
філософських ідеях Нового часу

оцінювати загальні результати філософії
Нового часу

простежувати логіку розвитку проблематики у
німецькій класичній філософії

пояснювати зміст принципів запроваджених німецькою
філософією.




зміст і спрямованість проблем новоєвропейської філософії


у якому сенсі німецька класична філософія завершила
розвиток класичної європейської філософії.



Лекція. Філософія Нового часу
План лекції
1.
Якісно нові риси філософії в епоху ранніх буржуазних революцій. Раціоналізм та емпіризм – основні напрямки у філософії нового часу. Французькі просвітники Х ст.
Вступ
Наприкінці ХVI-ХVII століть розпочинається епоха ранніх буржуазних
революцій. До влади приходять новий революційний клас – буржуазія.
Буржуазія була зацікавлена в розвитку продуктивних сил суспільства, а також
у розвитку науки та техніки. Філософська думка нового часу переймається
пошуком метода наукового дослідження, який би став засобом боротьби
проти залишків середньовічної епохи.
1. Передумова для формування проблеми натурфілософії. Філософам того часу притаманне розуміння природи, всесвіту у механіцистичному світоспогляданні. Якщо середньовічна свідомість уявляла космос повним демонів, потойбічних сил, то знання Нового часу висунуло ідею Всесвіту, як величезного, святого і впорядкованого супермеханізму. І це булана просто відмова від теологічного тлумачення природи, а розроблена теоретично, випробувана експериментально і підживлена досягненнями тогочасної наукової практики (наприклад винахід механічного годинника) модель наукового розуміння природних процесів. В реальних історичних умовах ідея Всесвіту – механізму протистояла фанатизму релігійних війн, полюванню на відьом та окультизму, якими була отруєна соціокультурна сфера тогочасної Європи. Це була своєрідна віра у доцільність, сенс суспільного розвитку, в об’єктивний характер історичного процесу, підпорядкованого логічній схемі. Філософів Нового часу можна порівняти з місіонерами, які намагалися привести людей до щастя й свободи шляхом прогресу науки, техніки й освіти. Завдання філософії вони бачили у з’ясуванні, а потім пояснення людям, їхньої природної здатності пізнавати, отже й підкоряти, світ. Завдання полягало також у розробленні методів такого пізнання, пошуках гносеологічних основ для пізнавальних процедур, успіх яких мав знищити традиційне невігластво та вороже ставлення до науки і ліквідувати таким чином несправедливість, тиранію та злиденність. Девіз Знання – то сила об’єднав на той час буржуазних філософів різних напрямків (суперечності полягали лише в уявленнях про шляхи реалізації цих завдань.
2. Отже, слід детальніше розглянути протилежні напрямки наукового пізнання, що панували в філософії Нового часу емпіризм та раціоналізм.
Емпіризм – напрямок у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду розумне привносить ніякого нового знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Засновник емпіризму – англійський філософі політик Френсіс Бекон
(1561-
1626). Головне завдання вбачив упізнання природи та оволодінні її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би
найкоротшим шляхом вів до істини. Таким методом за Беконом мала стати індукція.
Індукція – узагальнення окремих явищі отримання на основі узагальнення загальних висновків (наприклад, якщо окремі метали проводять електричний струм, то усі метали виявляють властивість електропровідності. Індукція сприяє розширенню можливостей, інтенсифікації пізнання. Але вадою індукції є її вірогідний характер (якщо кілька речей, або явищ мають спільні ознаки, то це аж ніяк не означає, що такі ознаки мають усі речі або явища одного класу. Тобто індукцію щоразу слід експериментально підтверджувати. Шлях подолання головних вад індукції за Беконом, полягав у накопиченні людством якнайбільшого досвіду в усіх галузях знання.
Ф.Бекон визначив не лише шлях, яким має йти процес, ай причини, які заважають людині отримати істинне знання. Філософ називає їх примарами роду, печери, ринку й театру і радить максимально абстрагуватися від цих примар, або отримати чисте знання. Послідовниками Ф.Бекона на емпіристичному шляху стали англійці Т.Гоббс (1588-1679) та Дж.Локк (1632-
1704). У своїх працях вони стверджують, що людина пізнає світ внаслідок дії речей зовнішнього світу на органи чуття. Звідси витікає так звана сенсуалістична (лат. е – почуття) теорія пізнання Відчуття є джерелом усіх знань. У зв’язку з цим усесвітньо відомим став вислів Дж.Локка про свідомість як “tabula rasa” (чисту дошку, на якій чуттєвий досвід малює свої візерунки.
Раціоналізм – напрямок у філософії, який проголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, та інтелектуальної інтуїції. Чуттєве пізнання, на думку раціоналістів, лише спонукає розум до діяльності. Засновником раціоналізму є французький філософі математик
Р.Декарт (1596-1650). Які Ф.Бекон, він підкреслював практичне значення науки як знаряддя прогресу. Але свою методологію Р.Декарт будує на принципах раціоналістичної дедукції. Сутність дедуктивного методу Р.Декарт сформулював учотирьох правилах Піддавай усе сумніву Істинними слід вважати лише положення, які не викликають сумніву і не потребують доведення. Кожну складну проблему слід ділити на простіші, аж покине дійдемо до очевидних речей. Порядок мислення має біти послідовним від найдоступніших до пізнання предметів слід сходити до найскладніших і важчих. Треба орієнтуватися на досягнення повноти знання, на ретельне і послідовне дотримання всіх ланок. Водночас Декарт висунув учення про “вроджені ідеї”. Сутність цієї теорії полягає втому, що хоча більшість знань ми отримуємо завдяки пізнанню та дедукції, існує особливий вид знань, що не потребує жодних доказів. Ці істини аксіоми) очевидні та вірогідні. Такі аксіоми існують завжди в розумі Бога та розумі людини і передаються від покоління до покоління. Приклади вроджених ідей Бог (існує, число (існує, воля, душа, структура тощо ціле більш за
частоту не можна одночасно бути й не бути. Кінцевою метою пізнання філософ бачив – панування людини над природою. За Декартом людина особлива істота в якій поєдналися й існують дві субстанції – матеріальна
(тілесно-просторова) та духовна (мисленнєва). І саме ця винятковість дозволяє людині піднятися над природою.
3. Французьку філософію ХVІІІ ст. називають філософією просвітництва, тому що її представники руйнують звичайні уявлення про Бога, навколишній світі людину, виявили новаторство у своїх філософських дослідженнях, відкрито пропагували ідеї молодої буржуазії і врешті-решт ідеалістично підготували Велику французьку революцію 1789-1794 рр. У філософії Просвітництва можна виділити два основні напрямки
деїстичний та матеріалістичний.
Деїзм – напрямок у філософії, що припускав існування Бога, лише як Творця усього сущого, але відкидав його будь-який подальший вплив на світ, людину, історичний розвиток не визнавав як персоніфікації Бога (надання йому людських рис, такі ототожнення Бога з природою. До найвизначніших деїстів належали Вольтер та Руссо.
Вольтер (1694-1778) часто помилково зараховується до протилежного напрямку через жорстку критику релігії, особливо католицизму. Він визнавав Бога творцем світу, але був переконаний що жодна теорія й практика не зможе ані довести існування Бога, ані його відсутність. Вольтер бачив необхідність визнання наявності Бога з метою утримування людей (під загрозою кари Господньої) у послусі та жорстоких межах моралі. Люди, простий народ є творцями своєї історії, тому до них слід ставитись гуманно і поважати божі права. Але ідеалом держави вважав абсолютну монархію з філософськи освіченим філософом.
Жан-Жак Руссо (1712-1778) основну увагу приділяв соціально-політичній філософії. Він бачив у Богові передусім світову волю й розум, тому пропонував замінити релігію на культ світові волі. Жан-Жак Руссо вважав головною причиною суперечностей у суспільстві приватну власність, тому наполягав на рівності не лише політичній, ай майновій. Вирішення цивілізаційних суперечностей пов’язував з просвітництвом та вихованням, підкреслюючи, що в суспільстві гідних громадян буде все, а без цього навіть правителі будуть лише жалюгідними рабами.
Атеїстично-матеріалістичний напрямок у французькій філософії XVIII ст. не визнавав самостійного ідеального начала у створеній бутті світу й роз’яснював усе з погляду природничих наук. найвидатнішим представником цього напрямку є Дені Дідро. Він визнавав матерію єдиною реальною субстанцією, яку внаслідок безкінечності Всесвіту вичерпно пізнати неможливо. Але жодних конкретних меж розвитку людського пізнання Д.Дідро не бачить. Розумна його думку, є одним дороговказом людині в пошуках істини. Д.Дідро у своїй філософії мріє про атеїстичне суспільство, яке базуватиметься на високих духовних цінностях, філософській аргументованості та морально-соціальній відповідальності.

Висновки
Для філософії Нового часу характерна орієнтація на науку, з одного боку, і юридично-правничу сферу, з іншого. Під наукою в Новий час розуміють експериментально-математичне природознавство, яке суттєво відрізняється від античної й середньовічної науки, яки ще був невідомий експеримент. Саме тому провідні філософи Нового часу найважливішим завданням вважають обґрунтування наукового знання, повсякчас намагаючись уточнити поняття наука. Уст. відбувається переорієнтація світогляду – теологію витісняють наука, що набувала розвитку, і правосвідомість. Важливу роль у філософії Нового часу відіграла ідеологія Просвітництва. Критика релігії, теології складала основний пафос просвітителів, які ідейно підготували Французьку буржуазну революцію. Переконання втому, що розум, як нова наука, є джерелом і двигуном суспільного поступу, визначає настрої філософів XVIII ст.
Контрольні питання
1. У чому полягає новизна та особливості філософії Нового часу
2. У чому полягають проблеми методу у філософії Ф.Бекона та Р.Декарта?
3. Охарактеризуйте основні напрямки у філософії французького Просвітництва
XVIII ст.
4. Що являли собою погляди французьких просвітителів на справедливу організацію суспільства
Теми рефератів

Англійська філософія Нового часу (Ф.Бекон, Т.Гоббс, Дж.Локк). Раціоналістична філософія Р.Декарта. Суспільні ідеали французьких просвітителів.
Література
1.
Гусєв В.І. Історія західноєвропейської філософії XV – XVII ст. – К, 1994.
2.
Спиркин А.Г. Философия. – МС. Філософія За ред. І.Ф.Надольного. – К, 1997. – С. 64-87.
4.
История философии в кратком изложении/Пер.с чеш.И.И.Богута.-
М.:Мысль,1991.- С – 421.
5.
Філософія.Курс лекцій/Бичко І.В., ТабачковськийВ.Г., Горак Г.І.-
К.:Либідь,1994. – Лек.6.
6.
Радугин А.А. Философия.- М.:Центр,1997. – Тема 6,8.
7.

Горбачёв В.Г. Основы философии.- М.:ВЛАДОС,1998.- Раз І.,лек.2.Ч.2.

Німецька класична філософія
План лекції
1.
Німецька класична філософія як особливий етап розвитку європейської філософії Теорія пізнання та етичні погляди І.Канта.
3.
Суб’єктивний ідеалізм Й.Фіхте та філософія тотожності “ Ф.Шеллінга.
4.
Об’єктивний ідеалізм Г.Геґеля. Антропологічний матеріалізм Л.Феєрбаха.
Вступ
Німецька класична філософія стала закономірним результатом розвитку
всієї попередньої європейської філософії. Органічно увібравши в себе вихідну
проблематику та найважливіші досягнення попередніх філософів, вона надала
їм нового звучання, нової інтерпретації та оригінального вирішення Німецька
класична філософія збагатила європейську культуру цілою низкою ідейних
надбань, без яких неможливо уявити собі сучасну інтелектуальну ситуацію в
суспільстві.

1.Існує думка, що німецька класична філософія уособлює філософію як таку. Значною мірою це пояснюється тим, що вона постала закономірним результатом попереднього розвитку філософської думки. Німецька класична філософія була останньою формою класичної європейської філософії після неї розпочався розвиток некласичної філософії. Тобто німецька класична філософія сконцентрувала і водночас вичерпала інтелектуальний потенціал філософської думки класичного типу. Німецька класична філософія збагатила філософію низкою ідейних надбань, серед яких, насамперед, слід згадати чотири провідні принципи.
Принципи, введені німецькою класичною філософією:

активності (ми знаємо лише те і настільки, що увійшло в контекст нашої діяльності

системності знання (будь-яке знання набуває свого обґрунтування, достовірності та виправдання лише в системі знань

розвитку (у світі все перебуває у загальному зв’язку, що резюмується єдиним результатом – розвитком

рефлексії(розвиток пізнання відбувається через поглиблення і збагачення змісту процесів, що розвиваються, через рух від неусвідомленого до усвідомленого. Фундатором німецької класичної філософії був Еммануїл Кант (1724 –
1804 рр.). Його теоретична діяльність поділяється на два періоди. Перший період закінчується ми роками XVIIIст. У цей час Кант займався переважно природничими проблемам, серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення Сонячної системи з величезної туманності. В загальній формі він стверджував діалектичну думку проте, що природа має свою історію в часі, відкидав ідею першого поштовху, тобто в цей періоду філософії Канта переважали матеріалістичні позиції.
З х років починається другий, так званий критичний період, коли у філософії Кантами знайдемо і дуалізмі агностицизмі ідеалізм Основні твори цього періоду Критика чистого розуму (1781 р, “Пролегомени” (1783 р, Критика практичного розуму (1788 р. У центрі філософії Канта стоять проблеми теорії пізнання. Основне, чим відрізняється підхід Канта до вирішення цих проблем, порівняно з попередніми представниками різних філософських систем, полягає втому, що він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта. Головне, за Кантом, не вивчення речей самих по собі, а дослідження самої пізнавальної діяльності людини. Перш ніж пізнавати світ, вважає Кант, потрібно пізнати своє пізнання, встановити його межі і можливості. Це був великий поворот в філософії до людини. Кант вважає, що людський розум пізнає не речі в собі, а явища речей, результат їхньої дії на органи відчуттів людини. Речі в собі стають явищем завдяки апріорним формам споглядання (простір – часта апріорним формам мислення (якість, кількість, причинність, реальність та ін.), тобто таким формам, які мають позадосвідне походження. Наступна сходинка пізнання – це розум, який, за Кантом, завершує мислення і при цьому, не створюючи нічого нового, він заплутується у невирішених протиріччях - так званих “антиноміях” чистого розуму. Кант вважає, що таких антиномій чотири, але вирішити їх неможливо, оскільки кожну з тез, що складають антиномії, можна однаково логічно довести або спростувати. У своєму вченні про антиномії людського розуму Кант упритул підійшов до розробки діалектичної логіки, де протиріччя виступають як необхідна умова розвитку знання. У філософії Канта поєднані матеріалізм (визнання об’єктивного існування речей у собі) та ідеалізм (твердження про апріорні форми споглядання і розсудку) з агностицизмом (заперечення пізнання об’єктивної діяльності. Це своєрідний компроміс між матеріалізмом та ідеалізмом. Дуже глибокі думки висловлює Кантів інших сферах, зокрема в галузі етики. Він багато пише про людину як частину природи, про людину як кінцеву мету пізнання, а не як засіб для будь-яких цілей, тобто визнає самоцінність людини. Кант ставив питання про співвідношення понять людина і особистість. Відомий Канті як творець вчення про надісторичну, незалежну від умов життя, загальну для всіх людей мораль. Він створив учення про так званий категоричний імператив (закон, повеління, що існує в свідомості людей як Вічний ідеал поведінки. Наявність такого імперативу надає людині свободу і разом с тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.

3.
Й. Фіхте (1762 – 1814 рр.). Спираючись на суб’єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби
протилежностей, що перебувають у єдності суб’єкта (Я) і об’єкта (не-Я). Взаємодія цих протилежностей, вважає Фіхте, є джерелом розвитку, завдяки якому розгорається все багатство, різноманітність світу. Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Але серед суб’єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея проте, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий кроку розробці діалектичної ідеї про джерело розвитку.
Суб’єктивний ідеалізм Фіхте був нездатним пояснити явища природи та суспільного життя, практичної діяльності людини. Спробою його критичного осмислення стала так звана суб’єктивно - ідеалістична філософія тотожності, основоположником якої був Ф. Шеллінг (1775 – 1854рр.). Цінним у філософії
Шеллінга було те, що, виходячи з теорії тотожності, він наполягав на пріоритеті природи щодо вічно існуючого протиріччя Я і середовище, показав діалектичний розвиток єдиної природи й існування єдності живої і неживої природи. Намагаючись узагальнити досягнення наукових знань свого часу, Шеллінг вирішував проблему знаходження вихідного начала, яке, на його думку, повинно бути вищим від суб’єкта, природи і духу, з якого виводилось бияк перше, такі друге. За таке первоначало Шеллінг приймає субстанцію, деякий абсолют, що виступає у вигляді абсолютного розуму, існує одночасно як суб’єкт-об’єкт, як абсолютна єдність духовного і природного. Але він не знаходить відповіді на питання проте, який саме механізм виникнення із абсолюту конкретних кінцевих речей. Звичайно Шеллінг висунув плідну ідею про першооснову як принцип вирішення всіх теоретичних ускладнень, але він не зміг дати відповіді набагато питань, за розв’язання яких узявся Гегель.
4.
Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770 – 1831 рр.). Якщо в цілому характеризувати філософію Гегеля, то потрібно сказати, що це найвідоміший філософ об’єктивного ідеалізму, який у рамках своєї об’єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Він зробив спробу побудувати теоретичну систему, яка повинна була остаточно вирішити проблему тотожності мислення і буття. Основні праці Наука логіки, Енциклопедія філософських наук, Феноменологія духу, Філософія права, Філософія історії та ін. У коло його інтересів входили всі сфери життя – природа, людина, її свобода, закономірності суспільного життя, логіка, прав то тощо. Заслуга Гегеля полягала також утому, що він весь природний, історичний і духовний світ уперше подав у вигляді процесу, тобто у вигляді руху, зміну перетвореннях, у розвитку. Але цей універсальний процес він відобразив своєрідно – ідеалістично. Гегель вважав, що об’єктивно, незалежно від нас існує абсолютний Дух, як самостійна, духовна субстанція світу. Цей абсолютний Дух, абсолютна ідея чи розум, постійно розвиваючись, на певному його етапі породжує, відпускає з себе своє інше – природу, яка, в
свою чергу, розвиваючись, породжує “суб’єктивний” Дух – людину, мистецтво, релігію і найвищий прояв цього духу – філософію. Обґрунтовуючи ідею розвитку, Гегель сформулював основні закони діалектики, показав діалектику процесу пізнання, довів, що істина е процесом. Розробляючи філософію історії,
Гегель перший підкреслив, що основною проблемою вивчення соціального буття людини є вивчення діалектики суб’єктивності побажань кожної окремої людини і об’єктивності, закономірності створюваної людьми системи суспільних відносин. Гегель критикував розуміння свободи як відсутність всіляких перепон. Таке розуміння свободи є свободою порожнечі, говорив він. Гегель підходить до формули свободи як пізнаної необхідності. Основне протиріччя філософії Гегеля – протиріччя між діалектичним
методом і метафізичною системою. Непослідовність його діалектики полягає втому, що вся вона була звернена в минуле і не поширювалась на пояснення сучасного і майбутнього. Гегель скрізь установив абсолютні межі розвитку в логіці такою межею є абсолютна істина у природі – людський духу філософії права – конституційна монархія в історії філософії – його власна філософська система.
Гегель вважав, що розвиток історії завершується, досягши рівня Прусської імперії, після чого історія вжене розвивається в просторі і часі. Відтак, філософія Гегеля була консервативною, вона не давала перспектив для необхідності появи нових формацій, і через це класики марксизму назвали її кінцем класичної німецької філософії. Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л.Фейєрбах (1804

1872 рр.), його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Фін непросто відкидав релігію з порогу, як це робили багато о його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки
Фейєрбаха – це ніби справжній матеріалізмі атеїзм . Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах – матеріаліста в розумінні історії людства – ідеаліст. Великі змінив історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час,
Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту. Яка повністю залежить від природи, панує над природою шляхом покори її, в той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.

Контрольні питання
1. З’ясуйте роль і місце німецької класичної філософії в історії філософії.
2. Розкрийте основні принципи теорії пізнання І.Канта, її позитивні сторони і недоліки. У чому полягає суть категоричного імперативу
3. Дайте характеристику філософії Гегеля. Розкрийте діалектику та принцип історизму в філософії Гегеля.
4. У чому полягає суть і обмеженість антропологічного матеріалізму
Л.Фейєрбаха?
5. Дайте характеристику і розкрийте суть філософії Й.Фіхте. Розкрийте діалектику співвідношення Я і не-Я”
6. Чим відрізняється філософія Й.Фіхте від філософії Ф. Шеллінга.
Література
История философии в кратком изложении/Пер.с чеш.И.И.Богута.- М.:Мысль,
1991.- С - 563.
Філософія.Курс лекцій/Бичко І.В., ТабачковськийВ.Г., Горак Г.І.- К.:Либідь,
1994. –
Лек.7.
Радугин А.А. Философия.- М.:Центр,1997. – Глава 9.
Філософія.Курс лекцій / За ред І.Ф.Надольного.- К Вікар,1997.
Причепій Є.М.,Черній А.М.,Гвоздецький В.Д.,Чекаль Л.А. Філософія. К Академія- С.

Document Outline

  • Розуміти
  • Висновки
    • 3.Й. Фіхте (1762 – 1814 рр.). Спираючись на суб’єктивно-ідеалістичний принцип тотожності буття і мислення, приписуючи здатність до руху тільки духу, Фіхте характеризує процес його саморозвитку у вигляді боротьби протилежностей, що перебувають у єдност...
    • Із системи Фіхте повністю випадає матеріальна дійсність. Але серед суб’єктивно-ідеалістичних міркувань Фіхте дуже цінною була ідея проте, що розвиток відбувається через взаємодію протилежностей. Це був важливий кроку розробці діалектичної ідеї про д.
      • Контрольні питання
        • Література


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал