’255+821. 161. 1 Осіпчук Г. В. Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини



Скачати 101.08 Kb.
Дата конвертації05.12.2016
Розмір101.08 Kb.
УДК 81’255+821.161.1

Осіпчук Г. В.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ МОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ФІЛОЛОГІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ПОЛЬСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕЗІЙ ЮЛІАНА ТУВІМА)
У центрі лінгвістичних досліджень вітчизняної та зарубіжної науки ХХІ століття перебуває художній текст як органічне ціле. Все більшого визнання набуває також антропологічний підхід, який спрямований на пошук засобів і умов становлення людини як творця своєї індивідуальності.

На сучасному етапі реформування літературної освіти студентів важливо формувати таку особистість, яка здатна легко добувати, переробляти інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку. У реальному житті студент може стати конкурентоспроможним та успішним за умови високої мовленнєвої культури й активної мовленнєвої діяльності.

Перед викладачем зарубіжної літератури з’являється потреба навчати не технічному оформленню висловлювання, а інтерпретації, творчості на тлі художнього твору, адже результатом читацької діяльності є здатність побудувати усне чи писемне мовлення у відповідності до жанрово-стильової манери письма автора, а також вести монолог, діалог, полілог, вибудовувати і вести дискусію, виголошувати промову тощо.

Однак, аналіз поетичних творів на заняттях зарубіжної літератури вимагає особливої уваги, адже така художня мова наділена високим ступенем імпровізаційності.

Проблеми поетичного тексту посідають особливе місце у розвідках мовознавців. Значних здобутків у цьому напрямку досягли представники української школи лінгвостилістичного аналізу тексту минулих років: Л. А. Булаховський [2], І. К. Білодід [1], а також дослідники сучасного періоду: І. І. Ковалик, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ [4], С. Я. Єрмоленко [3], Л. О. Ставицька [7], Н. В. Молотаєва [6], А. К. Мойсієнко [5] та інші.

Отже, метою наукової праці є дослідження тексту, поетичних творів зокрема, не лише в загальнофілологічному, а й у загальносеміотичному плані. Поставлена мета передбачає виконання завдань: 1) охарактеризувати віршовані твори з точки зору перекладацького індивідуального світосприйняття; 2) дослідити варіанти перекладу у поезіях одних і тих же лексем; 3) сформулювати проблеми формування мовної компетентності філологів при вивченні поетичних текстів.



Обєктом дослідження є поетична спадщина талановитого польського митця – Юліана Тувіма.

Предметом є компаративний аналіз перекладів українською і російською мовами поезій митця.

Система організації художнього тексту становить, з одного боку, результат закономірностей світу мистецьких ідей, образів, а з другого – вона є наслідком процесів самовираження особистості митця. Художній текст має значний потенціал засобів і прийомів виокремлення авторської концепції, виявляє особливу логіку розвитку думки. У результаті діяльності поета з’являється художній твір – взаємодія різноманітних об’єктивних і суб’єктивних факторів. Автор постійно перебуває під впливом життєвих подій, що викликають певне ставлення до себе і стимулюють його виявлення, і одночасно, митець інтерпретує факти відповідно до власних переконань і намірів. Саме художній твір виконує комунікативну функцію, але не лише повідомляє ті чи інші факти, а й впливає на почуття, свідомість читача.

Художній текст «як образна модель світу завжди має творче, особистісне прочитання-декодування, в якому значну роль відіграє певний життєвий, культурно-естетичний досвід індивіда» [5, с. 21], при цьому такий досвід досить часто стає визначальним.

Поетична мова є досить специфічна, оскільки потребує використання значної кількості мовних засобів. Їх вибір залежить від авторського бачення світу. Процес перекладу поезії – достатньо творчий і не обмежується рамками використання засобів перекладу. Визначення рівня художності віршованого твору необхідний для ефективного осмислення тих явищ життя та ідей, що в ньому розкриваються. У поезії мова використовується з естетичною чи знаково-символічною метою, а головна роль відводиться формі висловлювання. Тому перекласти віршований твір досконало – неможливо, а тому головне завдання: передати стиль мовлення, поетичні образи, розмір і ритм, гру слів та звуків, естетичний вплив лірики.

Дослідження перекладацької діяльності художнього тексту здійснювали у своїх працях С. Єрмоленко, Л. Коломієць, В. Комісаров, В. Кухаренко та ін. Науковці виокремили проблеми художнього перекладу: семантика слів, стилістичний аналіз, художній образ, контекст автора і перекладача, індивідуальна своєрідність оригіналу, національне забарвлення, історичний колорит, риси літературного жанру й напряму.

Перед перекладачем стоїть завдання не просто перекласти текст віршованого твору, дотримуючись загальноприйнятих норм перекладу, а й зрозуміти, що ховається за змальованими образами і донести до читача.

З-поміж наявних підходів до аналізу вірша традиційно виокремлюють два основні: розуміння змісту твору через його форму і системний аналіз тексту. Обидва підходи передбачають виділення у творі двох аспектів: змісту й форми. Проте з позиції першого підходу усвідомлюється необхідність їх умовного розрізнення з метою дослідження їх складників. Системний аналіз тексту ґрунтується на цілісному сприйманні художнього цілого, коли увага однаковою мірою приділяється змісту й формі.

Найважлівишим засобом у перекладі художнього твору, зокрема віршованого, залишається вибір слова. Проблема осмисленого вибору лексичного, стилістичного, фонетичного, синтаксичного матеріалу для перекладу набуває особливої гостроти.

Порівняємо український та російський переклади поезій Юліана Тувіма. У кожному з них простежується індивідуальний підхід перекладача до використання мовних засобів, при цьому змінюється семантика запропонованих перекладачами лексем: Трохи далі – за кав’яром [8, с. 1] // Чуть дальше – за кофе [9, с. 1]; Бух у соус панні Розі! [8, с. 1] // Бух в соус панне Углу! [9, с. 1]; До шухляд, портмоне [8, с. 1] // К ящикам, портмоне [9, с. 1]. Інколи автори перекладу використовують несумісні лексеми: Грає вітер з яриною [8, с. 1] // Играет ветер с ириной [9, с. 1].

Для позначення дії використовується дієслово: Сіпає, шарпає, скалить [8, с. 1] // Дергает, дергает, скалит [9, с. 1]; або форма дієслова: Вабить в рай магометана [8, с. 1] // Манящий в рай магометана [9, с. 1]. Повторення діслова дергает не дає можливості передати емоційність, що не збережена при перекладі.

Ще однією із важливих характеристик українських та російських перекладів є декоративність. У багатьох випадках автори вводять власні лексеми, додають від себе окремі образи: Гарби сунуться рипучі [8, с. 1] // Арбы сунутся скрипучая [9, с. 1]; Люди хиляться дрімучі [8, с. 1] // Люди тянутся дремучие [9, с. 1].

У перекладі також використано прийом експресивізації, тобто заміну лексеми на лексему з більш емоційно-експресивним забарвленням: Із-за тину [8, с. 1] // Из-за плетня [9, с. 1].

По-своєму, індивідуально, використовуються службові частини мови: спить в рову [8, с. 1] // спит у рва [9, с. 1], що докорінно змінює значення висловлювання; чи службові слова з прислівниками: «Примічай, яка де пара!» [8, с. 1] // «Примечай, где пара!» [9, с. 1]; На тарілці в донни Анни аж реве [8, с. 1] // На тарелке у донны Анны вплоть ревет [9, с. 1].

Вживання лексеми з іронічним підтекстом: Просто з балу пишні кралі [8, с. 1] замінюються у російському перекладі: Просто с бала пышные красавицы [9, с. 1].

В українському перекладі вживається лексема, що демонструє особисте відношення творця: Сіють гидь без остороги [8, с. 1], в російському використано лексему з нейтральним забарвленням: Сеют грязь без осторожности [9, с. 1].

У першому варіанті: Скрізь шикуються жовніри [8, с. 1] є натяк на історичну епоху, у другому: Везде выстраиваются солдаты [9, с. 1] – лексема загального значення. Порівняймо: I кров на бруку! [8, с. 1] // И кровь на улице! [9, с. 1].

Лексемі повітка [8, с. 1] відповідає російський відповідник сарай [9, с. 1]. Діалекти в українській мові теж знаходять замінники: З вишнівкою сулії [8, с. 1] // С вишневкой бутили [9, с. 1].

Найпоширенішим вираженням авторського вибору є переклад і переробка. Існують різновиди віршового перекладу: вільний, в якому наявні окремі невідповідності змістовно-стилістичного характеру; версія, смислова структура якої відрізняється від оригінальної вилученням або додаванням кількох домінант; переспів, якому притаманні елементи онаціональнення.

Отже, серед стратегічних завдань літературної освіти є формування комунікативно-мовленнєвої компетенції студента як засобу володіння текстоінтерпретувальною та текстотворчою компетенціями.

На викладача покладається функція організатора, який розуміється на літературній освіті, є консультантом, здатним допомогти студентові застосовувати прийоми для формування мовленнєвої компетенції. Такий підхід є основою у перетворені студента на філолога: навчити виявляти естетично-етичну домінанту в художньому тексті, відтворювати художній текст, інтерпретувати під час аналізу літературного твору і, як результат – прийти до певних висновків та грамотно сформулювати власні думки.

Таким чином через системну діяльність викладача і студента, вміння бачити і сприймати поетичнимй текст досягається зміцнення бази знань із зарубіжної літератури, підвищення пізнавального інтересу до надбань мовного і культурного багатства польського народу.

На сьогоднішньому етапі розвитку вищої освіти підготовка майбутніх учителів філологічних спеціальностей спрямовується на забезпечення професійного розвитку майбутнього вчителя на засадах фундаменталізації та компетентнісного підходу. Тому подальшого наукового дослідження потребують механізми становлення професійної позиції майбутнього вчителя, формування його професійно-педагогічної культури й професійного самовдосконалення.


Список використаної літератури

1. Білодід І.К. Поетична мова Максима Рильського. До 70-річчя з дня народження поета / І. К. Білодід. – К.: Наукова думка, 1965. – 174 с.

2. Булаховський Л.А. Вибрані праці / Л. А. Булаховський. – У 5 т. – Т. 2: Українська мова. – К.: Наукова думка, 1977. – 631 с.

3. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови) / С. Я. Єрмоленко. – К.: Довіра, 1999. – 431 с.

4. Ковалик І.І. Методика лінгвістичного аналізу тексту / І. І. Ковалик, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ. – К.: Вища школа, Головне вид-во, 1984. – 119 с.

5. Мойсієнко А. К. Текст як аперцепційна система / А. Мойсієнко // Мовознавство. – 1996. – № 1. – С. 20 – 25.

6. Молотаєва Н. В. Міфопростір художнього тексту: етноміфілогеми Т.Шевченка у логіко-лінгвістичному аспекті / Н. Молотаєва // Ритуально-міфологічний підхід до інтерпретації літературного тексту. – К. : ІСДО, 1995. – С. 11 – 21.

7. Ставицька Л. О. Про характер взаємодії індивідуально-поетичного стилю і літературної мови / Л. Ставицька // Мовознавство. – 1986. – № 4. – С. 61 – 65.

8. http://www.ukrlib.com.ua/books-zl/printthebookzl.php?id=412&bookid=1& sort=0 [Електронний ресурс] // Ю. Тувім. Поезії // З книги: Від Бокаччо до Аполлінера / Переклади / К.: Дніпро,1990.

9. http://lib4school.ru/printthebookzl.php-id=412&bookid=1&sort=0-13.htm [Електронний ресурс] // Ю. Тувим. Поэзии // С книги: От Бокаччо к Аполлинеру / Перевод, 1990.


Анотація

Осіпчук Г. В. Проблеми формування професійної мовної компетентності у філологів при вивченні польської літератури (на матеріалі поезій Юліана Тувіма)

Статтю присвячено питанням лексико-семантичних та стилістичних особливостей українсько-російських перекладів творів поета Ю. Тувіма. Аналізується процес індивідуального підбору перекладачем мовних засобів з метою передачі відповідної специфіки авторського стилю. Окреслюються проблеми формування професійної мовної компетентності у філологів при вивченні літератури.



Ключові слова: художній переклад, поетична мова, лексико-семантичні особливості, стилістичні особливості, мовна компетентність.
Summary

Osipchuk G. V. Problems of forming professional language competence of philologists when studying Polish literature (based on poems by Julian Tuwim)

The article is devoted to the lexical-semantic and stylistic peculiarities of the Ukrainian-Russian translations of the works poets Julian Tuwim. The process of individual selection translator linguistic means to transfer the relevant specifics of the author's style has been analyzed. Outlines the problems of formation the professional language competence of philologists when studying literature.



Key words: comparative analysis, literary translation, exico-semantic features, stylistic features, language competence.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал