2010 Гуманітарний вісник здіа випуск 42



Скачати 111.58 Kb.

Дата конвертації06.02.2017
Розмір111.58 Kb.

2010
Гуманітарний вісник ЗДІА випуск 42
©

Захарова С.О., 2010 80

ДИЗАЙН ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН: ТЕОРЕТИКО-
МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Захарова С.О. (м. Запоріжжя)

В статті аналізується дизайн як культурний феномен, що
детермінує дизайнерську творчу діяльність; розкривається відмінність
дизайну від «чистого мистецтва», аналізується світ людини, у якому живе
людина; світ дизайнерських цінностей та дизайнерської діяльності, яка
детермінує культурні цінності.
Ключові слова: дизайн, аксіологічна культура, дизайнерська творча
діяльність, «чисте мистецтво», світ людини, дизайнерські цінності.
Вступ
Дизайн як феномен аксіологічної культури, що детермінує дизайнерську творчу діяльність людини, у своїй культурній практиці є неоднорідним і складним феноменом, який має історично плинні виміри, підтверджується існуванням таких смислових його еквівалентів, як виробниче мистецтво, художнє конструювання, промислове мистецтво.
Мета статті:
- визначити сутність дизайну як культурного феномена;
- розкрити відмінність дизайну від «чистого мистецтва»;
- проаналізувати світ людини, у якому живе людина і намагається оточити світ дизайнерськими цінностями;
- розкрити функції дизайнерських цінностей.
Обговорення проблеми
При всій багатоманітності інтерпретацій дизайну як культурного феномена, відтворюється його соціальна багатошаровість і певна форма
(«внутрішня форма» Г.Кнабе), яка у дизайні отримала назву проектність (чи проективність). У логіці культурологічних категорій проектність використовується у значенні культурної універсалії, яка надбудовується над реальним проектним процесом та іманентна різним сферам – міфу, релігії, мистецтву, науці. Найбільш загальне декодування проектності зводиться до мисленнєвого зовнішньо зафіксованого уявлення про «бажане культурне предметне майбутнє», яке як соціокультурна цілісність робить його невід’ємною частиною проектної культури (термін К.М.Кантора). Разом з тим виникає питання, що відрізняє їх від інших форм проектної культури?
Відповідь на це питання можна знайти у роздумах М.Гайдеггера який, звертаючись до проблем техніки, якось помітив, що сутність техніки не є дещо технічне, що є справедливим і до дизайну, сутність якого не слід шукати у чомусь специфічно дизайнерському. Її слід виявляти і осмислювати через «інобуття», в категорії іншого, а саме – мистецтві як однієї із форм виявлення проектності, що базується на визнанні взаємного протягування і відштовхування світу дизайну до світу мистецтва. Адже завжди існує тенденція звеличити дизайн до рівня «високого мистецтва», продемонструвати його людську індивідуальність і неповторність, а не використання лише утилітарно-прагматичної функції. Не можна не

Філософія
Дизайн як культурний феномен: теоретико-методологічний аналіз
81
погодитися з тим, що, звертаючись до дизайну, ми маємо справу зі сферою художнього, постільки в оформленні речового середовища, дизайнер використовує пластичну і символічну мову мистецтв, а самі твори вступають у якості культурних акртефактів. Весь смисл дизайнерської діяльності зводиться до того, щоб ствердити культурний статус речі, підняти
«профанну» дійсність до високого художнього рівня з тим, щоб продукти дизайну могли функціонувати у культурі як твори мистецтва, як «зовнішні символи», проте розраховані не на музейне життя, а на повсякденне використання архітектурних та дизайнерських образів [1, с. 18]. В той же час дизайн як культурний феномен не слід вважати «чистим мистецтвом» у суровому смислі цього слова, тому що, на відміну від мистецтва, він не дає
«прирощування буття» (Г.-Г.Гадамер), тобто не привносить у культуру нових смислів. Дизайн здійснює практику у світі побутових речей, частіше всього – утилітарних, тому він не мислимий без користі і необхідності, а ця практика направлена на замовлення цивілізаційних запитів, таких, як функціональність і комфорт у сфері формо-і середоутворення. Проте дана функціональність визначається не тільки предметним призначенням речі, але й комунікативними здібностями і зверненістю речі до смислу. Отже, дизайн - це особливе мистецтво, його «особливість», що заключається в тому, що поряд із художнім змістом, у ньому присутні елементи утилітарно- технологічні. Тому природно постає питання: де ж починається перехід від
«чистого мистецтва до власне дизайну? Дизайн розглядається як цілісність, як предметне мистецтво, тому проблему буття дизайну у культурі художнього авангарду слід звести до проблеми існування «проектного у проектному», до пояснення того, як співвідноситься проектність дизайну з художньою проектністю авангарду у контексті загальних проблем розвитку естетичності, виразності, образності, - відмічає Ж.Делез [2, с. 384].
Аналіз засвідчує, що:
1. Дизайн як культурний феномен несе на собі знак духовно- ціннісного смислу речі і виростає із здатності нести інформацію про естетичну шкалу, морально-етичні норми, уявлення про багатство і честь, особистісні релігійні бажання, він є близьким до знакового смислу, але більш індивідуалізований і суб’єктивний. Роль сучасного дизайну заключається у тому, щоб здійснювати масову культурно-естетичну комунікацію, формуючи через об’єкти дизайнерської діяльності певний тип художнього смаку споживача. Перетворюючи оточуючий світ, дизайнер все більше концентрується на проблемах філософських, соціальних і політичних, які обробляються дизайнером у контексті дизайнерської культури. 2. Ціннісне і гармонічно створене дизайнером культурне середовище, необхідне для людської життєдіяльності, потребує функціональних та естетичних підходів до виробництва культурних предметів як артефактів буття, потребує багатоманітних підходів до забезпечення форм життєдіяльності, концептуальних парадигм культури, культурогенезу, способів орієнтації, для чого необхідно володіти певною
інформацією про розвиток як класичої, так і сучасної культури. 3. Людина,

2010
Гуманітарний вісник ЗДІА випуск 42
Захарова С.О., 2010 82
діючи на основі інформації, що поступає із оточуючого середовища, безперервно координує свої дії у відповідності з цією інформацією. Одну й ту ж потребу можливо задовольнити різними засобами: чим більше еволюційно розвинута людина, тим більше у неї потреб і можливостей для задоволення кожної із них. І серед цих розгалужених і все більше зростаючих систем потреб і можливостей для задоволення кожної з них слід орієнтуватися за допомогою певних цінностей. Сьогодні успіх діяльності дизайнера все більше залежить від своєрідності його особистісного знання, оригінальності індивідуальної творчої манери, суб’єктивності погляду на проектну дизайнерську тему, здатності самоототожнюватися з проектованим об’єктом і самовиражатися через свій об’єкт [3, с. 511]. 4. Дизайнерська культура виростає з уміння розуміти замовника, використоувати уміння передбачувати внутрішні мотивації, що визначаються замовником, здатності дооформляти свої інтуїтивні бажання згідно з культурно значущими зразками побуту і діяльності, вбачати у майбутньому споживачеві особливості його темпераменту, ступінь амбіційності, рівень претензій і здатності перенести цей зміст до проектованих форм, доводячи своє буття до досконалого, художнього виду. Дизайнер, так чи інакше стикається з цими проблемами і виробляє нові художні засоби, а у разі випадків, знаходить сприятливі рішення, для реалізації яких необхідно розширення його інструментарію. Перш за все, необхідно, крім звичних методів композиційно-естетичної організації та ергономічної обробки об’єктів, удосконалення методів естетичної оцінки об’єктів у соціальному і оточуючому предметному середовищі світу дизайну [4, с.126]. Адже людина живе у світі цінностей і її діяльність немислима без цих цінностей. 5. Тому у сфері дослідницьких інтересів дизайну як культурного феномена постає ряд питань: про сутність і природу цінностей, їх генезис і систематизацію,
ієрархію цінностей та їх місце у житті людини, орієнтацію людини у світі цінностей та їх оцінювання. Людина живе в оточенні цінностей, що являють свого роду «ціннісне середовище» чи, вірніше «ціннісне поле», у якому всі речі набувають тієї чи іншої значущості для людини, соціальної групи чи суспільства. Стає все більш очевидним, що у житті людини чи суспільства має місце ієрархія цінностей. Людська діяльність немислима без культурної орієнтації, без цінностей, які упорядковують дійсність, вносять у її осмислення оціночні момент. 6. Роль дизайну у сучасному просторі сучасної
України постійно зростає як вид професійної проектно-художньої діяльності
і активно впливає на художнє, архітектурне, дизайнерське формоутворення, все більше розширяючи свою сферу. Зберігаючи провідні позиції у створенні предметно-просторового оточення людини, дизайнери стали розробляти іміджеві характеристики, впливаючи на ціннісні орієнтації всіх верств населення, проектувати форми життєдіяльності і спілкування. У зв’язку з цим дизайн представляє собою особливий інтерес як один із можливих інструментів збереження і розвитку культури. Інтегральний характер дизайну як культурного феномена здатний забезпечити взаємозв’язок багатьох сторін культури, продуктивний обмін досягненнями

Філософія
Дизайн як культурний феномен: теоретико-методологічний аналіз
83
між різними регіональними і національними культурами. Розширення і посилення позицій сучасного дизайну має практичне значення у зв’язку з розширенням культурних зв’язків дизайнерської діяльності як
індустріальної, так і постіндустріальної епохи, модерністського і постмодерністського напряму [5, с.215]. Вказане звернення дозволяє дизайнеру протистояти сучасним тенденціям всезагальної уніфікації і стандартизації, привести до протидії безликої світової інформаційної культури.
Таким чином, дизайнерські цінності – це ті духовні і матеріальні феномени, що мають особистісний смисл і являються мотивом діяльності, відіграють велику роль для життєстверджуючого буття особистості. Це функція конструювання смислу життя – добра, прекрасного, істини, краси, гармонії, всього того, що створює духовні засади дизайнерської діяльності і творчості. Дизайнерська діяльність тоді є смислом життя особистості, коли вона не є додатком до цієї діяльності, а відчуває себе вільною і стверджується через діяльність. Для того, щоб свобода набула цінності, вона повинна об’єднатися з дизайнерською цінністю і конституювати те, що є смислом життя.
Таким чином, дизайн як культурний феномен і універсалія являє собою створення предметів, які мають культурні цінності предметного середовища, так як вона являє собою новий вид художньо-конструкторської професійної діяльності, яка виникла ще на початку ХХ століття.
Проектування предметів, у яких форма відповідає їх призначенню,повинна бути співрозмірна статусу людини, економічна, зручна, красива.
Особливість дизайну як аксіологічної цінності у тому, що кожна річ розглядається не з точки зору користі і краси, але й у всій багатоманітності її зв’язків у процесі функціонування. Об’єкти дизайну несуть на собі відбиток часу, рівень технічного прогресу і соціально-політичного облаштування суспільства. Дизайн як аксіологічна цінність асоціюється сьогодні з самими великими прогресивними явищами і сучасними технічними досягненнями.
Завдяки дизайнерам сьогоні можливо зазирнути у майбутнє реально створених промислових зразків. Центральною проблемою дизайну як аксіологічної цінності є створення культурно-і атропорподібного предметного світу у майбутньому, естетично оцінюваного як гармонічний і цілісний. Предмети і ансамблі матеріального середовища, створені людиною, - одна із сфер художньої творчості, яка намагається створити комфортне середовище для людини. Суть дизайну як культурного феномена
– в суспільній цінності людини, її відношенню до самої себе, до людини, до середовища та оточення, у якому вона проживає. Метою дизайну як феномена сучасної культури являється сприянню підвищенню якості життя людей та удосконаленню соціально-культурних цінностей. Мета соціально- культурного орієнтованого дизайну зумовлює структуру його суспільно значущих функцій. Ці функції здійснюються у процесі і в результатах постановки і вирішення соціально значущих груп задач дизайну. У систему взаємопов’язаних функцій дизайну, що визначають його роль у формуванні

2010
Гуманітарний вісник ЗДІА випуск 42
Захарова С.О., 2010 84
культури і людини, входять наступні: 1) перетворююча (конструкторсько- морфологічна); 2) пізнавальна (гносеологічна); 3) ціннісно-орієнтаційна
(аксіологічна); 4) спілкування (комунікаційна); 5) соціально-економічної ефективності; 6) захисту оточуючого середовища; 7) адаптаційна; 8) виховна; 9) художня; 10) гедоністична (естетичного насолодження).
Основні соціально-значущі задачі (групи задач) дизайну як культурного феномена заключаються у наступному: 1) перетворення предметного середовища у всіх сферах і областях життєдіяльності людей з врахуванням людського фактору (з позицій як ергономічних, так і естетичних вимог); 2) забезпечення у комплексних розробках промислової продукції оптимальної структури і складу її номенклатури (типажу) та асортименту, а також високого рівня споживацьких властивостей виробів; 3) забезпечення соціальної обґрунтованості та економічної ефективності виробництва і збуту промислових виробів; 4) забезпечення ефективності споживання виробів (з врахуванням вимог екології); 5) підвищення загальної
і художньої культури виховання естетичних смаків людей (завдяки знаково- комунікативній сутності творів дизайну як носіїв певної системи цінностей культури). До визначальних принципів дизайн-діяльності як культурної творчості людини відносяться наступні принципи: 1) системності; 2) наукової обґрунтованості; 3) колегіальності; 4) методичної зумовленості; 5) гуманістичної спрямованості. Ці принципи проектно-творчої діяльності у дизайні як аксіологічній цінності взаємопов’язані з певними її закономірностями, що виражаються у системі певних категорій. Принципи і закономірності дизайну як культурної форми разом з вище розглянутими цілями, функціями і соціально значущими задачами дизайну як аксіологічної цінності формують його методологічну базу.
Отже, культурні чинники дизайнерської діяльності і творчості людини в умовах постіндустріального суспільства направлені на обґрунтування сутності проектної діяльності цього виду творчості ( яка входить у систему видів людської життєдіяльності, дозволяє проаналізувати специфіку її структурних елементів – суб’єкта, об’єкта (дизайн-проекту, дизайн-продукту), дизайн-процесу і середовища діяльності; висвітлити методичні і процесуальні взаємозв’язки і відносини елементів; визначити особливості і взаємовідносини інженерного і дизайнерського видів проектування. Слід розкрити специфіку дизайну як культурної цінності в контексті проектного моделювання, визначивши його місце у системі основних видів моделей. Моделювання – суть проектування. У широкому смислі – це відображення будь-яким способом найбільш істотних характеристик, процесів, взаємозв’язків реальних об’єктів і явищ. Проектна діяльність – це ідеальна (неречова) форма перетворюючої діяльності, об’єктами якої можуть бути природа, суспільство, людина і сам суб’єкт діяльності. Основний смисл проектування заключається у можливості вільно варіювати способами
і шляхами вирішення проектних задач, трансформацією самого проекту чи його частин), не виходячи за межі знакового досвіду. Це дозволяє знаходити оптимальні рішення для того, як

Філософія
Дизайн як культурний феномен: теоретико-методологічний аналіз
85
реалізація проекту стане завершеним фактом. Основні групи моделей розподіляються на реальні, абстрактні та іконічні. До першої групи відносяться функціональні моделі (наприклад, в біології, соціології), а також фізичні моделі (як правило, це повномасштабні чи масштабозменшуючі макети фізичних об’єктів – блоків, механізмів, приборів). До групи абстрактних моделей відносяться математичні моделі, числові ідеї і логічні моделі. До групи іконічних (конкретних) моделей відносяться різні графічні моделі, образи, двох-і трьохвимірні відображення умовні чи реальні). Це можуть бути дизайн, матеріали, технології, малюнки, ортогональні чи аксонометричні кольорові чи чорно-білі колоритні зображення.
Комп’ютерні технології дозволяють сьогодні створювати як статичні, так і динамічні (кінетичні) зображення, демонструвати трансформацію об’єктів.
Проектне моделювання у дизайні культури використовує як іконічні моделі, створювані сьогодні в основному комп’ютерним способом, так і реальні фізичні моделі. Місце дизайну культури у системі предметної культурної творчості слід визначити по наступній типології, що демонструє собою
«спектральний ряд» видів предметної творчості від утилітарно орієнтованих до художньо орієнтованих. Існують наступні види предметної творчості (так званий спектральний ряд предметної творчості): 1) інженерно-технічне проектування промислової продукції; 2) інженерно-технічне проектування будов, споруд; 3) інженерна архітектура; 4) інженерний дизайн; 5) архітектура; 6) дизай-архітектура; 7) дизайн; 8) декоративно-прикладне мистецтво; 9) арт-дизайн. Дизайн культури разом з архітектурою (у тому числі з дизайн-архітектурою) і декоративно-прикладним мистецтвом
(професійним і народним) входять у групу архітектонічних мистецтв, що собою відображають предметно-художню культурну творчість. Аналіз структури предметного світу культури дозволяє виявити місце дизайну у сферах духовної, матеріальної і художньої предметності культури.
Основними формами предметності духовної сфери культури являються знання, цінності і проекти. Основні форми предметності матеріальної культури – це людське тіло, речі і соціальні організації; у сфері художньої предметності культури – це втілені художні образи, властиві різним класам, сімействам, видам багатоликого світу мистецтва. У сфері предметності духовної культури дизайн функціонує у проектних формах її буття. Серед основних типів проектів виокремлюються технічні, соціальні, педагогічні, релігійні, проекти ігрової свідомості, художньо-образні проекти, художньо- технічні проекти. У сфері матеріальної культури дизайн реалізується у вигляді речей, які підрозділяються на: 1) практично корисні речі (утилітарно самоцільні); 2) символічні; 3) ритуально-обрядові (семіотично самоцільні);
4) декоративні (естетично і гедоністично самоцільні); 5) ігрові; 6) художньо- мистецькі речі. Твори дизайну представляють собою такий тип речей, як прекрасно-корисні речі, тобто речі утилітарно та естетчино самоцінні. Таким чином, художньо-технічні проекти, що відносяться до сфери духовної культури, у сфері матеріальної культури втілюються у прекрасно-корисних речах. І завдяки дизайну матеріальна річ стає носієм духовного смислу. У

2010
Гуманітарний вісник ЗДІА випуск 42
Захарова С.О., 2010 86
сфері художньої культури дизайн творить художній образ об’єкта проектування, при цьому художній образ із ідеальної, духовної форми – проектної – переходить у матеріальну, що перетворюється у втілений художній образ. Дизайн як культурний феномен (разом з архітектурою і прикладним мистецтвом) сприяє формуванню матеріально-художньої цілісності культури, входячи в її склад як одна із форм її буття. У процесі формоутворення вироби вирішують задачі розробки функціонально- конструктивної, технологічної і просторово-пластично-колористичної складової її структури і форми як взаємопов’язаних компонентів єдиного цілого (утилітарно та естетично значущого). Засоби і методи композиційного (художньо-конструкторського) формоутворення націлені на вирішення задачі привнесення людської міри в об’єкти промислового виробництва, виявлення культурного смислу проектованої речі для людини у певному середовищі і сфері діяльності. Формоутворюючі фактори дизайну як аксіологічної цінності – це передумови гармонізації форми через посередництво засобів і прийомів композиції на основі її принципів і закономірностей. Без застосування засобів і прийомів композиції формоутворення речі може бути лише функціонально, екслуатаційно, конструктивно, технологічно та економічно доцільним, але сама по собі композиція (як чисто компоновча діяльність) без врахування принципів і закономірностей формоутворення як системи ризикує залишитися на рівні формальної організованості зовнішнього виду. Система факторів, що формують соціально-культурну сутність виробу, визначає композиційне формоутворення як результат гармонізації структури і форми виробу. Задача дизайнера заключається у гармонізації структури і форми виробу, втіленими в об’ємно-просторовій структурі, тектоніці, пластиці, колористиці речі, графічних елементах її форми як утилітарно-технічно, так і естетично значущого змісту об’єкта розробки дизайну. У результаті гармонізації та культуризації структури і форми виробу засобами і прийомами композиції народжується форма, яка володіє композиційною цілісністю, художньою образністю та естетичною і культурною виразністю. Композиція в дизайні – це засіб, процес і результат структури і форми розроблюваного об’єкта – виробу, набору виробів, комплекту, ансамблю, предметного середовища в цілому. Головними категоріями композиції являються об’ємно-просторова структура, тектоніка і колорит (закономірне гармонічне сполучення кольорів у композиції об’єкта). Основними принципами композиції будь-яких об’єктів дизайну, врахування яких покликане забезпечувати досягнення їх композиційної цілісності, являються: 1) єдність цілого і частин форми; 2) співпорядкування елементів форми; 3) рівновагомість елементів форми; 4) співрозмірність елементів форми. Основними засобами композиції дизайну як аксіологічної цінності у дизайнерській діяльності та творчості являються:
1) пропорції (співрозмірність елементів форми, узгоджена система відносин між собою і цілим); 2) ритм (закономірне чергування співрозмірних елементів форми); 3) масштаб (міра відповідності між предметам і розмірам людського тіла чи іншими предметами, їх співставлення). Основні прийоми

Філософія
Дизайн як культурний феномен: теоретико-методологічний аналіз
87
композиції це: 1) симетрія–асиметрія; 2) динаміка-статика; 3) контраст- тотожність. Композиційна цілісність створює у суб’єкта с прийняття виробу дизайну як уявлення гармонічно організованої форми. Гармонія форми і сутності – це вираження у формі як утилітарно-технічної, так і соціально- культурної сторін її змісту, що сприяє досягненню змістовності форми: перша складова відображає красу доцільності форми; друга – красу її образності. Таким чином, разом з красою гармонічно організованої форми, дизайнерські речі у культурному вимірі представляють собою різні грані краси, що означає міру естетичної цінності конкретного об’єкта як естетично оцінюваного ідеалу. Співпадіння реального з ідеальним зумовлює сприйняття речі як красивої для суб’єкта естетичної оцінки. Художній образ об’єктів дизайну характеризує одну з головних цілей композиції, пронизує і творчий метод, і процес, і результат дизайн-проектування, орієнтованого на естетичне сприйняття дизайн-продукту. Сутність даного поняття може бути виявлена тільки у взаємозв’язку з поняттями «художня та естетична цінність», «культурний смисл об’єктів дизайну», «знакова функція дизайну», «стиль у дизайні». У дизайні тісно взаємопов’язані прекрасне і корисне, естетичне і художнє, конкретно матеріальне і знаково-образне начала. У контексті цінностей естетична і художня цінності являють собою категорії особливого роду, пов’язані з формою існування об’єкта, співвіднесеного з культурнозначущим змістом. Естетична і художня цінності є близькими один одному, але не тотожні вони розрізняються не тільки по широті розповсюдження, але й по змісту. Сфера естетичних цінностей ширше художніх цінностей по охопленню включених у неї об’єктів. Вирішуючи задачі гармонізації змісту і форми у розроблюваному об’єкті, дизайнер цілеспрямовано відбирає і використовує засоби і прийоми композиції, які дозволяють досягнути художньої образності та естетичної виразності об’єкта засобами стилеутворення, які покликані одухотворити утилітарно-технічне начало речей, перетворюючи практично корисний предмет у продукт матеріально-художньої культури.
Перспективи подальших дослідженьонтологічні та антропологічні чинники дизайнерської діяльності і творчості, що характеризують дизайн як соціальний, культурний та антропологічний феномен.
Література
1. Горбачевский А.Г. К вопросу о строении архитектурного образа
Искусство. 1927. Кн. 2-3. 18.
2. Делез Ж. Различие и повторение Пер. с фр. П.Б. Маньковской, Э.П.
Юровской. СПб.: ТОО ТК Петрополис, 1998. 384 с.
3. Деррида Жак. О грамматологии Пер. с фр. П. Автономовой. М.: Ad
Marginem, 2000. 511с.
4. Дизайн: Сб. науч. трудов ВНИИТЭ. Вып. II. М., 1993. 126 с.
5. Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность. СПб., 2000. 215 с.

2010
Гуманітарний вісник ЗДІА випуск 42
Захарова С.О., 2010 88
Захарова С.А. Дизайн як культурный феномен: теоретико-методологический
анализ. В статье анализируется дизайн как культурный феномен, который
детерминирует дизайнерскую творческую деятельность; раскрывается отличие
дизайна от «чистого искусства», анализируется мир человека, в котором живет
человек; мир дизайнерских ценностей и дизайнерской деятельности, которая
детерминирует культурные ценности.
Ключевые слова: дизайн, аксиологическая культура, дизайнерская творческая
деятельность, «чистое искусство», мир человека, дизайнерские ценности.

Zakharova S.A. Design as the cultural phenomenon: theoretically-methodological
analysis.
This article is concerned with design as a cultural phenomenon which determines design
creative activity; difference of design from "pure art" is opened, the world of the person in
which the person lives is analyzed; the world of design values and design activity which
determines cultural values.
Key words: design, axiological culture, design creative activity, "pure art", the world of
the person, design values.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал