2. Види політики



Скачати 458.97 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір458.97 Kb.
  1   2   3
2. Види політики

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:



  • економічну політику;

  • національну політику;

  • соціальну політику;

  • демографічну політику;

  • культурну політику;

  • аграрну політику;

  • науково-технічну політику;

  • екологічну політику;

  • військову політику, або оборонну політику;

  • антропологічну політику.

Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин[5].Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.За пріоритетами політика поділяється на нейтральну, відкритих дверей, національного примирення, компромісів; за змістом і характером — на прогресивну і реакційну, на науково обгрунтовану і волюнтаристичну тощо.

Структура політики

   З´ясувавши природу політики та її детермінанти, можна визначити й структурні складові політики. До них, насамперед, слід віднести (схема 1):


   1. Політичні відносини, які відображають стійкий характер взаємозв´язків суспільних груп між собою та між різними інститутами влади. У сутнісному розумінні вони характеризують багатоманітність взаємодії еліти й електорату, еліти й контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різних груп інтересів і політичних інститутів. Найважливішим показником політичного життя є характер політичних відносин: непримирима боротьба за політичне панування чи усвідомлена координація зусиль усіх верств з метою оптимально використати матеріальну силу державного примусу; громадянський мир чи війна; кризовість чи стабільність і т. ін.
   2. Політична свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владнозначущих інтересів. З погляду залежності від цього елемента вся політика являє собою не що інше, як перманентне втілення та інституалізацію політичних поглядів, ідеалів, мети, програми і норм поведінки людей, органів влади і самоуправління, механізмів поповнення еліт тощо. Таким чином, політична свідомість опосереднює всі основні і найпосутніші владні взаємозв´язки суб´єктів і носіїв політичних відносин, визначаючи силу та ефективність владного регулювання.
   3. Політичний інтерес являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і виконання конкретних дій для досягнення їх.
   4. Політична діяльність, що виступає різновидом соціальної активності суб´єктів, дії яких відображають їхню реалізацію своїх політичних статусів. Суб´єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава.
   5. Політичний процес як сукупність видів діяльності суб´єктів політики, які включено в динаміку практично-владних відносин, охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей. У політичному процесі відображено всю складність і суперечливість самої людської діяльності, тому такий процес має складну внутрішню структуру, докладний аналіз якої буде зроблено у відповідному розділі підручника. 6.  Політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання суспільних процесів. Сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влад, партійні і громадсько-політичні інститути, групи тиску та інші ланки, що представляють політичні інтереси різних верств суспільства в цілому, становлять організаційний кістяк політики.

15. Сутність,типи та ознаки демократії

В сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її (формою державної влади), яка є зручною для підтримання народовладдя (демократії) в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема в США і країнах Західної Європи. Тоді кажуть, що демократія, це обов'язково: виборність органів влади, поділ державної влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову, підпорядкування меншості більшості, захист прав меншості, наявність політичних прав і свобод. Одним з основних принципів демократії є принцип більшості. Принцип більшості складає суть доктрини народного суверенітету, відповідно до якого народ проголошується джерелом верховної влади у демократичному суспільстві. При оцінці демократії та її важливого принципу – суверенітету народу- вона класифікується як загальна та соціально обмежена. До початку ХХ ст. ні одна з існуючих демократій не надавала всьому дорослому населенню рівних політичних прав. Це були класові (для власників) або патріархальні ( для чоловіків) демократії. Принцип більшості здійснюється за допомоги прямої та представницької демократії.До форм прямої (плебісцитарної) демократії відносяться: проведення виборів на основі загального виборчого права, референдуми, всенародні обговорення питань державного життя. Члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. Ця форма демократії дає можливість розвивати політичну активність громадян, забезпечувати легітимність влади, здійснювати ефективний контроль за діяльністю інститутів держави. Представницька (репрезентативна) демократія – це, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади і мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників, які повинні відстоювати їхні інтереси. При такому управлінні демократія розуміється як компетентне й відповідальне перед народом представницьке управління. Носіями представницької демократії є парламенти, інші законодавчі органи влади як в центрі, так і на місцях, а також виборні представники виконавчої і судової влади. Демократія передбачає вільну діяльність всіх політичних партій, суспільно-політичних об`єднань, організацій, рухів, які діють в рамках закону. Для демократичної форми правління характерна багатопартійність. Важливий атрибут демократії – принцип поділу влади у системі державної влади. Згідно цьому принципу законодавча, виконавча і судова влади відокремлені і досить незалежні одна від одної. Проте, вони постійно взаємодіють між собою, врівноважують одна одну. Обов`язковою умовою демократії є гласність про всі дії державних органів, політичних партій, суспільних організацій. Незалежний статус засобів масової інформації – це теж атрибут демократичного суспільства. У демократичному суспільстві значна роль у системі державного устрою відводиться місцевим органам самоуправління, здійснюється раціональний поділ компетенції і повноважень різних рівней влади. Саме місцева влада найбільш близька до народу і від її дій залежить повсякденне життя громадян. Тому ступінь демократичності суспільства виявляється тим, який статус і обсяг повноважень місцевих органів влади, а також рівень її доступності для людей.

Типи демократії. Демократія передбачає різні моделі політичного правління. Українсько-швейцарський учений Богдан Гаврилішин у книзі "Віхи у майбутнє" (1990 р.) визначає моделі демократичного правління. Це: 1. Безпосередня демократія, коли члени суспільства безпосередньо беруть участь у розробці політичних рішень, прийнятті законів або знаходженні консенсусу між протилежними інтересами членів свого співтовариства. 2. Представницька демократія, коли члени співтовариства залишаються джерелом влади й мають право ухвалювати рішення, але реалізують це право через обраних ними представників. Обґрунтуванням цієї моделі є те, що дуже важко зібрати разом усіх членів співтовариства в одному місці для їх безпосередньої участі у розробці законів або прийнятті управлінських рішень. Розв'язком цієї проблеми є система виборних представників, котрі як делегати своїх виборців повинні відстоювати їхні інтереси. 3. Конституційна демократія, коли владу здійснюють виборні представники, проте ця влада обмежена конституцією, яка встановлює межі законів і повноважень, захищає права меншин і громадян. Потреба в конституції очевидна, хоч вона рідше є замінником законності, ніж її підвалиною. 4. Соціальна, або економічна демократія - головна мета якої - швидше послаблення соціально-економічних протиріч, ніж гарантів рівності можливостей, рівності перед законом або головних індивідуальних свобод. Інший провідний принцип цієї моделі - безпосереднє залучення до ухвалення економічних рішень тих, хто бере участь у виборчому процесі. 5. Тоталітарна демократія - це гранична форма прояву економічної демократії. Вона ґрунтується на таких ідеях: економічні умови життя людини - вирішальний чинник ЇЇ політичного та соціального статусу; необхідною умовою політичної рівності є економічна рівність; концентрація влади в руках диктатора або олігархії є умовою, обов'язковою для забезпечення економічної рівності.

16. Авторитаризм та толітаризм політичного режиму

Авторитаризм можна визначити як недемократичний політичний режим, який передбачає концентрацію влади в руках окремої особи або групи осіб, котрі не прагнуть досягнення суспільної згоди стосовно легітимності їх влади. При цьому відбувається зменшення ролі представницьких інститутів влади і громадян в цілому, вони усуваються від процесу прийняття політичних рішень.


Серед авторитарних режимів виокремлюють:
· військово-бюрократичні диктатури, встановлені внаслідок військових переворотів через наявність нерозвиненого громадянського суспільства та слабкість демократичних традицій, коли офіцерський корпус виступає найбільш зорганізованою силою, яка має ресурси для захоплення влади у державі (Греція, Аргентина, Бразилія, Парагвай, Чилі, деякі інші країни Латинської Америки, Африки та Азії);
· персональні тиранії, різновидом яких виступає султанізм, коли влада належить диктаторові та спирається на підтримку розгалуженого поліцейського апарату (Сомалі, Гаїті, Уганда, Нікарагуа);
· абсолютистські монархії, коли монарх має необмежену владу у виконавчій, законодавчій та судовій сферах, а представницьких органів влади не існує (Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати);
· олігархічні, коли влада належить певним корпоративним кланам;
· вождистські (або режими особистої влади), які спираються на авторитет сильного лідера, можуть мати підтримку народу і передумовою становлення яких може виступати певна загроза для держави (що дозволяє лідерам використовувати для консолідації населення гасла націоналізму, незалежності, модернізації тощо);
· змішані, які містять елементи різних режимів (наприклад, військовий режим, який було встановлено у Чилі 1973 року, пізніше було трансформовано у режим особистої влади);
· неототалітарні режими, які формально функціонують за наявності багатьох партій, опозиції, періодичних виборів, але влада зберігається в руках однієї партії (Сирія).
При цьому у деяких країнах (Сінгапур, Південна Корея, Таїланд) авторитарна влада змогла сконцентрувати зусилля та ресурси для розв’язання завдань економічного зростання, проведення радикальних реформ, забезпечення громадського порядку, а також не допустити протистояння групових інтересів.
Тоталітаризм є політичним режимом, якому притаманні політичне, економічне, ідеологічне панування правлячої еліти, організованої у цілісний бюрократичний партійно-державний апарат (очолюваний лідером), тотальний контроль над суспільством, втручанням в усі його сфери з метою здійснення такого контролю. (Запропоноване визначення є одним з можливих, оскільки автори багатьох досліджень з питань тоталітаризму, підручників, словників наводять різні визначення цього поняття).
До різновидів тоталітаризму належать:
· комуністичний тоталітаризм (як штучна форма соціальної інтеграції, заснована на приматі класового підходу, запереченні права на приватну власність, заборону автономії особистості тощо);
· фашизм (який у первісному варіанті італійської ідеократії тяжів до забезпечення національної єдності під владою сильної держави, передбачав синтез концепції нації як цінності та догматизованого принципу справедливості);
· націонал-соціалізм (як синтезований тип ідеократії, який передбачає втілення ідей расизму, шовінізму, зовнішньополітичної експансії) [1].
Таким чином, тоталітарними можна вважати режими у нацистській Німеччині, в СРСР (досталінський та сталінський періоди), у Китаї за часів правління Мао Цзедуна, у Камбоджі за часів правління Пол Пота, в Італії за часів правління Муссоліні та деякі інші.

19. Форми правління

Фо́рма держа́вного правлі́ння — це спосіб організації верховної влади, який визначає систему її найвищих органів, порядок їх формування і особливості розподілу повноважень між ними, а також взаємовідносини з населенням держави.У сучасному правознавстві виділяють такі форми правління — монархія (влада одного), олігархія (влада меншості), демократія (влада більшості), республіка (влада закону), анархія (відсутність влади).

Мона́рхія — форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі — спадкоємному монархові. Монарх часто має титул царя чи цариці. Тим не менш, імператори/імператриці, великі князі/великі князівні, принци/принцеси і інші звання, є або були використані для позначення монархів. Історично склалося, що поняття монархії можуть виникнути при різних обставинах. Вона може вирости з племінних царств, і царського священства і офіс-монарха (короля), - стає зазвичай спадкова, в результаті послідовних династій. Монархія також може бути подальшим проявом після акту насильства, скоєного шляхом вторгнення в групу, яка узурпує права громад на традиції. Лідер групи узурпації часто встановлює себе як монарха. Олігархі́я  політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій кількості осіб (військовим, фінансистам тощо). Олігархія означає - влада небагатьох Оліга́рх — особа, що володіє ключовими підприємствами країни, та має вагомий вплив на державні органи влади. Демокра́тія політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія). Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу». Респу́бліка (від лат. res publica — громадська справа) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний строк, з окресленими законом повноваженнями, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову. Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок. Ана́рхія — (від грец. αναρχία — безвладдя)  — політичний устрій, в якому індивіди вільно співпрацюють як рівні.Слово анархія часто вживається в сенсі повного хаосу і безпорядку, хоча в теорії це не так.

20. Форми державного устрою 

Форма державного устрою — спосіб територіальної організації держави або союзу держав.

Історично існували:



  • проста, або унітарна;

  • складна — наприклад, імперія, федерація, конфедерація.

На поточний момент виділяється три основні форми державного устрою:

  • Унітарна держава - проста, єдина держава, яка характеризується відсутністю у адміністративно-територіальних одиниць ознаки суверенітету. Виділяють централізовані і децентралізовані унітарні держави, з наявністю або відсутністю автономних утворень.

  • Федерація - складна, союзна держава, частини якої є державними утвореннями з певним державним суверенітетом. Будується на розподілі функцій управління між центром і суб'єктами федерації.

  • Конфедерація - тимчасовий союз держав, який створюється для досягнення політичних, економічних, культурних та інших цілей. Не володіє самостійним суверенітетом, відсутня єдина система законодавства

21. Правова та соціальна держава

Правова держава є формою обмеження авторитаризму влади правами та свободами людини. Саме тому пріоритет прав людини по відношенню щодо держави є первинною ознакою правової держави. Всі інші її ознаки слугують здійсненню свобод та прав людини. Метою правової держави є забезпечення меж свободи індивіда, неприпустимість порушення рівня свободи, обмеженого правом, заборона порушення права та неможливість застосування силових засобів, не заснованих на праві.

Побудова правової держави в Україні знаходиться на початковому етапі, її становлення потребує виконання певних завдань і у сфері прав та свобод людини. З нашої точки зору, основними з них є наступні:

— врахування особливостей правових інститутів та процедур захисту прав людини, знання традицій, правових уявлень, особливостей соціальної психології і правосвідомості народу;

— створення системи механізмів та процедур, що гарантують суб'єктивні права на основі об'єктивного, заснованого на праві, порядку державної діяльності;

— конституційне закріплення та реальне забезпечення зв'язаності законодавця правами людини;

— введення процедури попереднього контролю нормативно-правових актів з точки зору їх відповідності міжнародним стандартам у сфері прав людини;

— створення такого механізму взаємодії людини і влади, за якого людина є не просто об'єктом команд і розпоряджень, а рівноправним партнером держави, що відповідно до закону бере участь у контролюванні діяльності владних структур;

— створення умов, за яких конституційний принцип орієнтації на особистість стане реально діючим;

— створення системи засобів правового, організаційного та морального характеру, що забезпечать глибоку повагу до прав і свобод людини у суспільстві;

— підвищення рівня правової культури населення з метою їх обізнаності зі змістом наданих прав;

— встановлення відповідальності посадових осіб за неефективне гарантування прав людини;

— підвищення рівня наукового дослідження ідей прав та свобод людини;

— підвищення ролі держави як засобу забезпечення загальносоціальних функцій у суспільстві;

— формування громадянського суспільства, заснованого на засадах рівноправності;

— подолання протистояння законодавчої та виконавчої влади;

— підвищення ролі судових органів і основної ланки судової системи — Конституційного Суду;

— підвищення ефективності Конституції як акта прямої дії;

— вдосконалення механізмів та процедур захисту та забезпечення прав і свобод громадян.

Розвиток суспільства зумовив можливість встановлення нових параметрів відносин між державою і особою, що пов'язувалися б з обов'язком держави приймати заходи із сприяння забезпечення «нового покоління» прав людини. Так, виникає ідея соціальної держави, що є новим станом розвитку правової держави у нових історичних умовах. Принцип соціальної держави у тій чи іншій формі відображений у конституціях багатьох держав. Він пов'язаний з необхідністю гарантувати економічні та культурні права населення. Питання про необхідність соціальної орієнтації держави, поступового гарантування прав «другого покоління» визнається міжнародним співтовариством. Однак можливості певної держави реально захищати права цієї групи залежать від стану розвитку економіки, оскільки соціальна функція може здійснюватися у повному обсязі за умови високого рівня економічного розвитку, що надає можливість перерозподіляти засоби та ресурси, зберігаючи свободу ринкових відносин і підприємництва. Основними принципами соціальної держави є справедливість, гідність людини, відповідальність, подолання формально-юридичної рівності з метою усунення значних розбіжностей матеріальних статусів індивідів, їх реалізація можлива лише на основі вже сформованих та випробуваних на практиці принципів правової держави. Метою соціальної держави є не усунення нерівності, а «вирівнювання нерівності» шляхом ліквідації різниці у майновому становищі, підвищення соціального статусу індивіда та забезпечення реальності наданих йому прав. Завдання формування соціальної держави не підкріплене сьогодні самим правом та системою прав людини. Виникає ситуація, коли соціальна держава розглядається не як новий стан розвитку правової держави, а як спосіб організації суспільства в умовах правової зарегламентованості і нестабільності, правового нігілізму та неповаги до прав людини. Ситуацію, що склалася, можна вирішити за умови реалізації наступних завдань, які торкаються сфери прав та свобод людини.

Основними серед них є наступні:

— підвищення рівня розвитку економіки країни, формування «середнього» прошарку власників;

— віднайдення достатньої кількості коштів для реалізації соціальних програм;

— відновлення поваги до таких духовних орієнтирів суспільства, як справедливість, рівність, моральність;

— формування нової концепції взаємодії держави та людини, основу якої складає їх взаємна відповідальність;

— врахування у діяльності держави особливостей культурного поля країни, її традицій, звичаїв та менталітету нації;

— формування соціальної політики, заснованої на врахуванні об'єктивних умов життєдіяльності суспільства;

— підвищення ролі функції соціального захисту населення;

— врахування державою особливостей та виключного значення у житті суспільства науки і культури, які не можуть і не повинні входити до ринкових відносин;

— забезпечення соціальної справедливості, рівноправності, моральності у відносинах між людьми;

— формування суспільної свідомості на основі принципів поваги до особистості та пошуку цінностей, на які повинно орієнтуватися нове суспільство.

Лише на основі реалізації наведених вище завдань можливе забезпечення соціальних, економічних та культурних прав індивідів, формування демократичного правового суспільства.



22. Громадянське суспільство та його взаємозв’язок з державою

Громадянське суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Громадянське суспільство - це не тільки школа і церква, а й громадянська війна, протистояння соціальних інтересів, антисуспільна поведінка, мафія тощо, з якими може впоратися лише держава. Зрештою, сам сенс концепції громадянського суспільства існує лише при розгляді цього суспільства у співвідношенні з державою.


Водночас держава не може існувати поза суспільством. Вона похідна від громадянського суспільства, і призначення її полягає в тому, щоб слугувати йому. Громадянське суспільство є противагою державі у її постійному прагненні до панування над суспільством. Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави. Формою взаємодії держави і громадянського суспільства є політичний режим як система методів і засобів здійснення політичної влади, а різні типи політичних режимів - демократичний, авторитарний і тоталітарний - є різними способами цієї взаємодії.
Головною особливістю тоталітарного політичного режиму є всеосяжне одержавлення суспільного і приватного життя, тотальний контроль держави над суспільством і громадянами, який спирається на систематичне використання насильства. За тоталітарного режиму держава фактично поглинає громадянське суспільство. Головною особливістю авторитарного політичного режиму є зосередження державної влади в одному її органі, в руках однієї особи чи групи осіб і здійснення влади здебільшого з опорою на примус. Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму. Поняття «правова держава» і «демократична держава» близькі за змістом, але не тотожні. Демократична держава не може не бути правовою. Однак не всяка правова держава є справді демократичною. Поняття «правова держава» є формально-юридичною характеристикою державності. За формальної наявності основних ознак правової держави - конституційному проголошенні принципів верховенства права, поділу влади, прав і свобод особи - в країні насправді може існувати авторитарний політичний режим, який прикривається демократичною риторикою і через низький рівень політичної культури мас сприймається ними саме як демократичний.
Правова держава не може існувати без громадянського суспільства. Особливість їх взаємодії за демократичного політичного режиму полягає в тому, що громадянське суспільство підпорядковує собі державу і контролює її. Зв'язок громадянського суспільства з державою, його вплив на неї грунтується передусім на принципах демократії. Вихідним із них є принцип народного суверенітету, який проголошує народ єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві. А це означає, що влада держави, її суверенітет похідні від суверенітету народу, що громадянське суспільство створює державу для задоволення власних потреб, а не заради неї самої, що держава не повинна вивищуватися над суспільством і покликана слугувати йому, що, зрештою, чиновники існують для громадян, а не навпаки. Усвідомлення громадянами саме такого співвідношення між громадянським суспільством і державою має принципово важливе значення для формування їх демократичної політичної культури. Соціальна держава - це правова держава, яка проводить активну соціальну політику, спрямовану на забезпечення прав і свобод людини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Активну соціальну політику проводить і соціалістична держава. Однак відбувається це за відсутності правової державності і громадянського суспільства, що призводить до довільного розподілу державою матеріальних благ і соціальних послуг, зрівнялівки, зниження стимулів до трудової діяльності, спричиняє застій виробництва.

24. Типологія політичних партій

Існують різні типи політичних партій. Під типом партії в політології розуміється система її істотних ознак, у яких виражаються соціальна природа, ідейна основа, головна соціально-рольова функція партії, особливості її внутрішнього пристрою й переважний характер методів діяльності. Необхідно відзначити, що в цілому типологія політичних партій досить умовна. У конкретній політичній дійсності партія може мати характерні риси різних типів партій.



Типологія (класифікація) партій
По соціальній спрямованості програми
і діяльності - соціал-демократичні;
- ліберально-демократичні;- комуністичні;- класові;- націоналістичні;- расові;- фашистські;
- релігійні;- державно-патріотичні;- народні
По ідейних підставах діяльності - доктринальні (захист своєї ідеології);
- прагматичні ( що орієнтуються на практичну доцільність дій);
- харизматичні ( що поєднуються навколо конкретного політичного лідера)
По методах виконання
програми
- революційні (прагнучі до радикального якісного перетворення суспільства);
- реформаторські (прагнучі до поліпшення громадського життя без різких структурних змін).
По характеру
політичних дій
- реакційні;- консервативні;- помірні;- радикальні;- екстремістські
По представництву у вищих органах державної влади й відношенню до офіційної політики - правлячі;
- опозиційні (легальні, напівлегальні і нелегальні)
По місцю в політичному спектрі - ліві;
- центристські;- праві
По стилю спілкування між
партійними лідерами
і рядовими членами
- демократичні;
- антидемократичні
За організаційною структурою - парламентські (як первинні утворення виступають територіальні комітети);
- лейбористські ( яки представляють собою різновид парламентських партій, що допускають колективне членство, у тому числі трудових колективів);
- авангардні (побудовані на принципах демократичного централізму й територіально-виробничого об'єднання своїх членів)
По характеру членства - кадрові (малочислені, вільним членством);
- масові (прагнучі втягнути у свої ряди більше число членів, усталити зв'язку, зміцнити структуру)
По виду партійного керівництва - колективного керівництва;- керівництва із чітко вираженим верховенством лідера;- особистісного керівництва;- консенсусного керівництва


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал