159 Олена гриценко, Київ



Скачати 53.62 Kb.

Дата конвертації09.12.2016
Розмір53.62 Kb.

159
Олена ГРИЦЕНКО, Київ

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ
ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Освіта України давно чекає істотної перебудови. Йдеться, передусім, не тільки про запровадження нових підручників з гуманітарних дисциплін чи вивчення кількох предметів за вибором, а про пристосування її до європейських стандартів. Бо що маємо в освіті сьогодні? З одного боку, базова освіта в Україні доступна для всіх дітей, середній рівень знань, зокрема у природничих науках та в математиці, переважно набагато вищий, ніж у деяких розвинутих країнах. З іншого боку, навчальні плани та програми продовжують розроблятися централізовано, методи організації навчального процесу
і викладання (стандартизація, догматизація, досягування до диплома, слабкість практичних навиків) не задовольняє вимог нового економічного ладу, де головними якостями мали б бути професійний універсалізм та вміння вирішувати неординарні чи непередбачувані проблеми. Освіта повинна трансформуватися, першою чергою, для того, щоб задовольняти потреби відкритого суспільства. Зробити це, звичайно, не просто в умовах економічного перетворення та фінансової скрути, з урахуванням побажань як учнів і студентів (7 млн. учнів та 1,6 млн. студентів), так і їхніх батьків, викладачів та вихователів десятків тисяч закладів освіти різного рівня.
І
Основними принципами організації сучасної освіти є науковість, гуманізм, демократизм, поступовість і безперервність, незалежність від політичних партій, інших суспільних та релігійних організацій.
Головними напрямами розвитку сучасної освіти, на думку фахівців, є: широке впровадження передових наукових розробок — як своїх, так і закордонних — у практику викладання; розробка методик
(наприклад, наскрізна графічна, комп’ютерна підготовка та інше) для забезпечення принципів поступовості і безперервності; розширення цільової підготовки на замовлення конкретних підприємств і організацій з можливістю вибору дисциплін, які вивчаються із заданого набору; екологічна спрямованість усіх розділів освіти. Окрім того — розвиток

160
форм диференціації освіти і методик викладання в даних умовах; раціональне використання активних методів навчання залежно від підготовки тих, хто навчається; тісний зв’язок науки і практики виробництва; залучення досвідчених зарубіжних спеціалістів до викладання та обмін студентами при їх навчанні; широке впровадження у практику викладання комп’ютерів, теле- і відеоапаратури; розширення обсягів самостійної підготовки студентів; організація об’єднань “школа
— ВНЗ”, “школа-технікум (училище) — ВНЗ” та інше.
Тенденції світового розвитку вимагають, щоб освіта стала провідним фактором прогресу. Студентів слід орієнтувати не так на засвоєння уже відкритого, як на пошуки нового, що вже виникає.
Зважаючи на об’єктивну необхідність у реформуванні вищої освіти, в Україні триває активне обговорення нових методів удосконалення викладання гуманітарних дисциплін. Так, у галузі журналістської освіти пошук резервних шляхів підвищення ефективності навчального процесу проводиться у сфері норм і методів самостійної роботи. Оскільки однією
із специфічних особливостей самостійної роботи є відсутність прямого управління діяльністю навчання з боку викладача, постає питання про ступінь підготовленості студента до такої роботи, до самоорганізації та саморегуляції навчальної діяльності в цілому. Досить часто, переходячи від роботи під безпосереднім керівництвом викладача до самостійної, студент виявляє неспроможність індивідуальних прийомів і стратегій навчальної діяльності, невміння виокремити і вирішити завдання навчальної діяльності. А це, природньо, негативно впливає на рівень професійної підготовки майбутніх спеціалістів.
У процесі навчання у вузі в рамках журналістської освіти студент отримує спеціальні знання, вміння і навички, необхідні для майбутньої професійної діяльності. Однак зміст навчальної діяльності не вичерпується лише засвоєнням конкретних теоретичних знань.
Журналістська освіта має органічний зв’язок із журналістською практикою. Вона покликана живити практику кваліфікованими кадрами, відчувати при цьому на собі її різноманітний вплив.
Нині особливо важливо знати, що укладають самі студенти в поняття “якість підготовки” і які організаційні форми, методи навчального процесу повинні стати пріоритетними.
Оцінюючи значущість чинників, які сприяють підготовці до майбутньої професійної діяльності, студенти виділяють, перш за все, вивчення спеціальних дисциплін, виробничу (журналістську) практику, самостійну роботу і спілкування у студентському середовищі. Тобто, студенти все більше розуміють, що за час свого навчання вони повинні навчитися мислити нестандартно, оригінально, використовувати свій
інлетект при різних непередбачених обставинах, які можуть виникнути

161
в практиці журналістської роботи і в мінливих умовах навколишньої дійсності.
При формуванні особистості майбутнього спеціаліста велике значення має спілкування студента з викладачами. Безпосередній контакт відбувається у процесі спільної наукової роботи. Не менш важливим є
інтелектуально-емоційне спілкування, передача особистісних прийомів і способів діяльності, широких світоглядних і естетичних поглядів. Але і в цьому напрямі вуз далекий від ідеалу. Практичні знання з використанням ділової гри, семінари у вигляді творчої дискусії також не знайшли свого широкого застосування у вузівській практиці. Тому перспективи розвитку вузівської освіти повинні пов’язуватись із розробкою технології самоосвіти, самовиховання студентів, з прискоренням створення сучасної навчально-методичної бази викладання. Освіта має бути зорієнтована на врахування майбутніх потреб суспільства, на підвищення рівня фундаментальної підготовки спеціалістів.
Таким чином, перспективи розвитку вищої освіти повинні пов’язуватися з розвитком технології самоосвіти, самовиховання студентів, з прискореним створенням сучасної навчально-методичної бази викладання. У цьому зв’язку, виникає проблема створення на державному рівні сучасної системи безперервного підвищення кваліфікації викладача з урахуванням високих темпів розвитку світової науки і практики.
ІІ
Після того, як Україна стала державою, в неї з’явилися широкі можливості для співпраці в галузі освіти з різними країнами світу.
Звичайно, зробити це було одразу не так просто, оскільки в державі бракувало інформації про існуючі міжнародні об’єднання ВНЗ та мережі і шляхи співпраці. Врешті, мусимо якомога швидше підвищувати рівень своєї економіки. Політична та освітня громадськість за кордоном своєчасно передбачила таку ситуацію і сама зробила кроки назустріч:
ФРН першою на державному рівні зголосилася до освітньої співпраці з Україною. Варто згадати також зусилля США і Канади, розгортання програми ТЕМПУС-ТАСІС від Євросоюзу, запрошення України до кількох освітніх програм Ради Європи.
Дуже важливим виявилися індивідуальні дії західних діячів.
З ініціативи і за великої фінансової підтримки Дж.Сороса з 1992 року розгорнув активну діяльність незвичайний вищий навчальний заклад
— Центрально-Європейський університет (ЦЄУ), що має коледжі в
Будапешті, Празі й Варшаві і приймає за конкурсом молодь з усіх
європейських екс-соціалістичних країн. За короткий час там постали

162
вісім факультетів: економіки, соціології, політології, екології та ін.
Навчання триває переважно рік, але поступово здійснюється його поглиблення і розширення.
Молодь України приваблює можливість навчатися у ЦЄУ, тому конкурс серед аплікантів сягає 10 (1; 275). 1994 року наші представники вибороли 38 стипендій, наступного — 37. Київ за числом студентів ЦЄУ поступається лише Москві. Перші наші випускники ЦЄУ продовжують навчання в університетах кількох країн, плідно працюють у престижних українських і західних фірмах. Приклад ЦЄУ (а в Європі існують
інші заклади подібного типу — наприклад, Європейський коледж у м.Брюгге, Бельгія, з філіями у кількох країнах) свідчить про постійне розширення можливостей для навчання в інших країнах.
Освітній громадськості України слід звернути увагу на активізацію діяльності міжнародних і закордонних освітніх фондів, краще використовувати можливості співпраці з ними. Наприклад, фонд
“Відродження” лише на поточний рік оголосив конкурс пропозицій із
16 окремих проектів, передбачене фінансування яких сягає кількох мільйонів доларів США.
Які ж заходи приймає нині уряд України для інтеграції у світовий науковий простір? Згідно з довідковими матеріалами Кабінету
Міністрів запроваджено ті елементи освітньої та наукової діяльності, що наближають нашу освіту до європейських і світових стандартів.
По-перше, це багатоступенева, гнучка структура освітньо- кваліфікаційних рівнів. За висновками європейських експертних служб, вона добре віддзеркалює сучасні риси і тенденції у системах освіти розвинених країн світу. Узгоджується вона із структурами освіти в країнах СНД, що дає можливість розширювати обсяги підготовки фахівців для цих країн на основі міждержавних угод та індивідуальних угод з фізичними і юридичними особами. Слід зауважити, що це — одне з найефективніших на сьогодні джерел додаткового фінансування закладів освіти. Фактично тільки за рахунок коштів іноземних громадян, які навчаються на платній основі, відбувається оновлення методичної
і матеріально-технічної бази навчального процесу. З бюджету кошти на всі цілі не виділяються, галузі, на жаль, не замовляють підготовку фахівців за свій рахунок.
По-друге, для збільшення припливу іноземних студентів до навчальних закладів України слід більш активно подбати про підготовку систематизованої інформації про них. Визнанню дипломів України сприятиме наявність власної системи акредитації та утворення на цій основі Центру міжнародної акредитації.
Першим етапом стане встановлення прямих контактів між закордонними акредитаційними структурами, асоціаціями, що

163
об’єднують професіоналів різних галузей науки і техніки, та фаховими акредитаційними радами Міносвіти. Для цього є усі можливості, оскільки останні створені при провідних вищих закладах освіти, кафедрах, що вже мають широкі міжнародні контакти .
Важливим є і ефективне використання міжнародних фондів та участь у реалізації спільних міжнародних наукових проектів. Ця робота вже проводиться. Понад 60 вищих навчальних закладів України разом
із провідними університетами Європи виконують міжнародні наукові проекти з проблем вищої школи у рамках програми ТЕМПУС(ТАСІС).
78 вищих навчальних закладів України здійснюють безпосереднє співробітництво на основі угод з 615 іноземними вузами та 19 фірмами
43 країн світу. Інформація про українську вищу школу розміщена в довідникових матеріалах таких авторитетних європейських організацій, як Рада Європи, ЮНЕСКО (СЕРЕС). Із вступом України до Ради
Європи можливості до співпраці значно розширилися.
І все ж ці можливості можна використати більш ефективно, якщо усунути дублювання проектів різних вищих закладів освіти, зорієнтувати
їх на вирішення головних проблем, важливих для вищої школи України як цілісного організму, а не локальних питань окремих закладів. А якщо врахувати, що більшість з них не мають достатнього практичного досвіду співробітництва на міжнародній арені, то необхідність надання
їм допомоги і координація роботи стає очевидною. З цією метою
Міністерство освіти планує створити Міжнародний Центр “Освіта”, який взяв би на себе функції інформування навчальних закладів про можливості підвищення ефективності міжнародного співробітництва.
Працювати на рівні європейських стандартів, ефективно співробітничати із закордонними науково-освітніми та інформаційними структурами неможливо без входження України до світової комп’ютерно-
інформаційної мережі. Тому передбачено розробку централізованої
інформаційної системи в галузі вищої освіти на рівні України та її регіональних відділень. Наступний етап — вирішення питання її підключення до світових комп’ютерних мереж. Для цього нам потрібно, окрім фінансових питань, вирішити ряд складних проблем технічного забезпечення мережі, захисту інформаційного простору України та
інтелектуальної власності користувачів системи. Передбачається також розробка спеціальних підпрограм створення електронної пошти та розповсюдження системи “Інтернет” у вищих навчальних закладах
України.
На виконання цих завдань, поставлених в Указі Президента
України, в Міністерстві освіти створена робоча група, завдання якої — розробка та впровадження сучасної телекомунікаційної мережі закладів освіти.

164
Вже близько 60 вищих навчальних закладів Ш і ІУ рівнів акредитації підключені до системи електронної пошти Міносвіти. Ця робота триває.
Найближчим часом планується завершити розробку технічного проекту впровадження телекомунікаційних технологій в системі освіти, який планується подати на розгляд урядових структур як один із заходів щодо реформування вищої освіти.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Порівняльний аналіз сучасних систем вищої освіти: Між­
народна наукова конференція. — К., 1996.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал