106 Загальна психологія підведете. Вас не страшать ні нові доручення, ні далекі поїздки, ні ті справи, які інших лякають. Але іноді ваша тверда і непримиренна позиція з непринципових питань докучає навколишнім



Скачати 170.27 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації04.01.2017
Розмір170.27 Kb.

106
Загальна психологія підведете. Вас не страшать ні нові доручення, ні далекі поїздки, ні ті справи, які інших лякають. Але іноді ваша тверда і непримиренна позиція з непринципових питань докучає навколишнім. Сила волі – це дуже добре, але необхідно володіти ще і такими якостями, як гнучкість, поблажливість, доброта.
Література
Гомезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии. – МС.
Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. – М, 1983. – Т. 3. – С. 454-465.
Высоцкий А.И. Волевая активность школьников и методы ее изучения. –
Челябинск, 1979. – С. 67.
Котыпло В. Развитие волевого поведения у дошкольников. – Киев, 1971. – С. 11-51.
М’ясоїд ПА. Загальна психологія Навч. посібник. – К, 2000. – С. 379-397. Немов Р.С. Психология. – М, 1994. – Кн. 1. – С. 357-366.
Общая психология. – МС.
Психологический словарь. – МС.
Психология: Словарь. – МС. Психологія Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. – К, 1999. – С. 361-373.
Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М, 1989. – Т. 2. – С. 182-211.
Сборник тестов по отбору кандидатов при приеме на роботу (методика США. – Воронеж, 1992. – С. 20-22.
Экспериментальные исследования волевой активности. – Рязань, 1986. – С. 3-23.
Лекція 11. Психічні стани людини
Вивчивши тему лекції, ви повинні уміти
• розкрити поняття психічних станів, їх властивості та класифікацію
• проаналізувати типові позитивні психічні стани людини професійна зацікавленість, творче натхнення, рішучість
• охарактеризувати негативні психічні стани та їх попередження психічне напруження, стрес, неспокій, тривога, фрустрація, персеверація, ригідність
• описати специфічні стани психіки людини (бадьорість – сон, медитація, гіпноз, біль, аналгезія, віра, ейфорія, дисфорія, дидактогенія, ятрогенія).
Поняття та визначення психічних станів
Психічні стани – це цілісні характеристики психічної діяльності за певний період часу. Змінюючись, вони супроводять життя людини в її відносинах з людьми, суспільством тощо. В будь-якому психічному стані можна виділити три загальні виміри мотиваційно-спонукальний,

107
емоційно-оцінний і активаційно-енергетичний (визначним виступає перший вимір. Нарівні з психічними станами окремої людини існують і
“масовидні” стани, тобто психічні стани певної спільності людей
(мікро- і макрогруп, народів, товариств. У соціологічній і соціально- психологічній літературі спеціально розглядаються два види таких станів – громадська думка і суспільний настрій.
Психічні стани людської спільності характеризуються цілим рядом ознак, невластивих взагалі або властивих меншою мірою станам індивіда масовидність; яскраво виражений соціальний характер велика політична значимість ужитті суспільства заразливість, тобто здатність до швидкої іррадіації (поширення ефект групи, тобто збільшення сили і значення станів людської спільності інформативність тенденція до закріплення. Надалі будуть розглядатися тільки психічні стани конкретної людини.
Властивості психічних станів
Психічні стани людини характеризуються цілісністю, рухливістю і відносною стійкістю, взаємозв’язком з психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальною своєрідністю і типовістю, крайнім різноманіттям, полярністю.
Цілісність психічних станів виявляється втому, що вони характеризують у певний проміжок часу всю психічну діяльність загалом, виражають конкретне взаємовідношення всіх компонентів психіки. Складний, цілісний характер психічних станів можна проілюструвати на прикладі стану переконання людини в чому- небудь. Тут у наявності і пізнавальні, і емоційні, і вольові компоненти знання і об’єктивний погляд на докази чого-небудь, упевненість в правильності цього знання і, нарешті, вольовий стимул, який спонукає до практичної діяльності і спілкування.
Рухливість психічних станів полягає в їх мінливості, в наявності стадій протікання (початок, певна динаміка і кінець. Психічні стани мають відносну стійкість, їх динаміка менш виражена, ніжу психічних процесів (пізнавальних, вольових, емоційних. При цьому психічні процеси, стани і властивості Розділ 3. Регулятивна функція психіки

108
Загальна психологія особистості найтіснішим чином взаємопов’язані між собою. Психічні стани впливають на психічні процеси, будучи фоном їх протікання. У той же час вони виступають як будівельний матеріал для формування якостей особистості, передусім характерологічних. Наприклад, стан зосередженості мобілізує процеси уваги, сприйняття, пам’яті, мислення, волій емоцій людини. У свою чергу, цей стан, неодноразово повторюючись, може стати якістю особистості – зосередженістю. Під впливом психічних станів, які виникають уході життєвих відносин, конфліктних ситуацій, трудової діяльності можлива також перебудова або навіть зміна відносно стійких якостей особистості. Психічні стани відрізняються крайнім різноманіттям і полярністю. Останнє поняття означає, що кожному психічному стану людини відповідає протилежний стан (упевненість – невпевненість, активність
– пасивність, фрустрація – толерантність тощо.
Класифікація психічних станів
Для вивчення і діагностики психічних станів велике значення має їх класифікація. Психічні стани людини можна класифікувати наступним чином
1) залежно від ролі особистості і ситуації у виникненні психічних станів – особистісні і ситуативні
2) залежно від домінуючих (провідних) компонентів (якщо такі чітко виступають) – інтелектуальні, вольові, емоційні тощо;
3) залежно від міри глибини – стани (більш або менш) глибокі
або поверхневі
4) залежно від часу протікання – короткочасні, затяжні, тривалі
тощо;
5) залежно від впливу на особистість – позитивні і негативні,
стенічні, що підвищують життєдіяльність, і астенічні
6) залежно від міри усвідомлення – стани більш або менш
усвідомлені;
7) залежно від причин, що їх викликають
8) залежно від міри адекватності об’єктивної обстановки, що викликала їх.
Перевірте свої знання

109
1. Сформулюйте визначення психічного стану.
2. Чим відрізняються психічні стани окремої людини від
“масовидних” психічних станів.
3. Що таке цілісність, рухливість і відносна стійкість психічних станів людини
4. Який взаємозв’язок психічних станів людини з психічними процесами і властивостями особистості
5. У чому полягає індивідуальна своєрідність і типовість, різноманіття і полярність психічних станів людини
6. Які класифікації психічних станів визнаєте
Література
Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психические состояния человека, лишённого свободы. – МС.
Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. – М, 1964.
Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. – М, 1984.
Платонов К.К., Голубев Г.Г. Психология. – МС.
Психологический словарь / Под ред. ВВ. Давыдова, А.В. Запорожца, Б.Ф. Ломова и др. – МС.
Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – МС.
Сосновникова Ю.Е. Психические состояния человека, их классификация и диагностика. – Горький, 1975.
Типові позитивні психічні стани людини
Виникнення і протікання психічних станів людини залежать від її індивідуальних психічних і нейрофізіологічних якостей, попередніх психічних станів, життєвого досвіду (втому числі професійного, віку, фізичного стану, конкретної ситуації тощо. Однак можна виділити типові позитивні і негативні психічні стани, притаманні більшості людей яку повсякденному житті (любов, щастя, горе тощо, такі в професійній діяльності, особливо в діяльності, пов’язаній з екстремальними (крайніми, незвичайними) умовами. Сюди потрібно віднести психічні стани професійної придатності, усвідомлення значимості своєї професії, стан радості від успіхів у роботі, стан вольової активності тощо.
Професійна зацікавленість
Розділ 3. Регулятивна функція психіки

110
Загальна психологія Величезне значення для ефективності трудової діяльності має психічний стан професійної зацікавленості. Глибокий, обгрунтований, суспільно і особистісно мотивований, сильний інтерес до професійної праці є найважливішим чинником професійної придатності. Саме професійний інтересу поєднанні з волею людини до праці створює емоційно-вольову готовність до професійної роботи. Для успішного здійснення трудової діяльності важлива професійна зацікавленість як особистісний психічний стан, що виражає спрямованість особистості, бо втрата стійкого інтересу до роботи означає дискваліфікацію фахівця. Фахівець же, що має сильний професійний інтерес, сам шукає ситуації, які дозволили б йому пережити стан професійної зацікавленості, тобто працює активно, з повною віддачею сил, знань і здібностей. Для стану професійної зацікавленості характерні усвідомлення значимості професійної діяльності прагнення більше дізнатися про неї і активно діяти в її області концентрація уваги на колі об’єктів, пов’язаних зданою областю, і при цьому вказані об’єкти починають займати пануюче положення у свідомості фахівця. Нарешті, стан професійної зацікавленості в переважній більшості випадків супроводиться приємними емоційними переживаннями. Але потрібно зазначити, що для уникнення вузького професіоналізму, для запобігання професійній деформації особистості стан професійної зацікавленості повинен поєднуватися і протікати на фоні допитливості як спрямованості людини на отримання знань в різних областях культури і життя взагалі, такі загальної інтелектуальної обізнаності. У свою чергу, допитливість тут буде виступати і як риса особистості, і як активний особистісний психічний стан, що виражає потребу в орієнтуванні і пов’язаний з виборчим ставленням до дійсності.
Творче натхнення
Різноманітність і творчий характер професійної діяльності роблять можливим виникнення у працівника психічних станів, близьких за своїм змістом і структурою до стану творчого
натхнення, властивого вченим, письменникам, художникам, акторам,

111
музикантам. Стан творчого натхнення – це складний комплекс інтелектуальних і емоційних компонентів. Він виражається в творчому підйомі загостренні сприйняття підвищенні здатності відтворення раніше закріпленого зростанні потужності уяви виникненні цілого ряду комбінацій оригінальних вражень виявів великої кількості думок і легкості знаходження істотного повній зосередженості і зростанні фізичної енергії, які приводять до дуже великої працездатності, до психічного стану радості творчості і нечутливості до втоми. Цей стан підготовлюється систематичною працею професіонала, його широкими знаннями і тривалими роздумами над конкретною справою. Натхнення професіонала – це завжди єдність його таланту, знань і кропіткої щоденної праці. Важливе значення для ефективності професійної діяльності має
психічний стан готовності до неї загалом ідо окремих її елементів зокрема.
Рішучість
В багатьох професіях важливу роль відіграє рішучість як психічний стан готовності швидко прийняти рішення і виконати його. Однак рішучість – це в жодному разі не поспіх, квапливість, необдуманість, зайва самовпевненість. Необхідними умовами рішучості є широта мислення, проникливість, мужність, великий життєвий і професійний досвід, знання, планомірність роботи. Поспішна ж рішучість, які нерішучість, тобто психічний стан, що характеризується недоліком психологічної готовності прийняти рішення, що призводить до необгрунтованої відстрочки або невиконання дій, здатні викликати несприятливі наслідки і не раз приводили до життєвих, втому числі і професійних, помилок.
Перевірте свої знання
1. Що таке типові позитивні психічні стани людини
2. Покажіть роль психічного стану професійної зацікавленості у праці.
3. Що таке допитливість
4. Творче натхнення, в чому воно виражається Розділ 3. Регулятивна функція психіки

112
Загальна психологія
5. Яке значення психічного стану готовності до професійної діяльності
6. Рішучість як психічний стан людини чи завжди вона корисна
Література
Кравцова Е.Е. Психологические проблемы готовности детей к школе. – М, 1991.
Левитов Н.Д. О психологических состояниях человека. – М, 1964.
Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. – М, 1984.
Платонова К.К., Голубев Г.Г. Психология. – МС.
Психологический словарь. – МС.
Психология: Словарь. – МС.
Сосновникова Ю.Е. Психические состояния человека, их классификация и диагностика. – Горький, 1975.
Негативні психічні стани і їх попередження.
Психічне напруження
Поряд з позитивними (стенічними) станами у людини в процесі її життя (діяльності, спілкування) можуть виникати і негативні астенічні) психічні стани. Наприклад, нерішучість як психічний стан може виникнути не тільки за відсутності у людини самостійності, упевненості в собі, але і у зв’язку з новизною, неясністю, заплутаністю тієї або іншої життєвої ситуації в екстремальних (крайніх) умовах. Такі умови призводять ідо виникнення стану психічного напруження.
Можна і треба говорити про стан суто операційного
(операторного, ділового) напруження, тобто напруження, яке виникає як результат складності діяльності (складність сенсорного розрізнення, що виконується, стан пильності, складність зорово- рухової координації, інтелектуальне навантаження тощо) і емоційного напруження, викликаного емоційними екстремальними умовами роботою з людьми, втому числі з хворими, правопорушниками тощо. Необхідно також зазначити, що рішення складних розумових завдань взагалі неможливе без певного емоційного напруження.
Емоційне напруження є необхідною умовою продуктивної інтелектуальної діяльності, тому що свідомій оцінці завжди передує емоційна, що виконує функцію попереднього відбору гіпотез. Емоційне рішення значно випереджає інтелектуальне рішення,

113
виступаючи як емоційне передбачення знаходження основного принципу вирішення завдань. Виступаючи проти помилкових вербальних (словесних) оцінок, емоції можуть виконувати позитивну функцію корекції пошукової діяльності, що приводить до об’єктивно вірних результатів. Попереднє емоційне переживання ситуації дозволяє людині а) відчути, що діяльність, яку вона виконує є її діяльністю б) ніби дистанційно оцінювати умови протікання діяльності, що планується, тобто здійснювати так зване попереднє емоційне планування. Тут навіть негативні емоції можуть виконувати позитивну роль у зв’язку з тим, що відбувається взаємодія інтелектуальних (емоційна активізація, що є продуктом інтелектуального процесу) і ситуативних (емоційна активація, що породжується загальною ситуацією, в якій протікає інтелектуальний процес) емоцій.
Стрес
Але вплив екстремальних умов діяльності може привести до виникнення у людини специфічного стану нервово-психологічного напруження, який називається стресом (з англ. – напруження. Поняття стресу в сучасній психології є багатозначним. Ним називається як ситуація цього стану, такі він сам. Цим терміном визначають як власне стресові явища, що виражаються в дезорганізації погодження аж до появи нервово- емоційного зриву, так деякі проміжні стани, які точніше було б вважати виявом психічного напруження (а його крайньою формою – стрес. Ось чому іноді описуються випадки, коли незначний стрес викликав прилив сил, активізацію діяльності, мобілізацію всіх сил людини. Родоначальник теорії стресу Г. Сельє у своїх останніх роботах взагалі поділяв стреси на хороші (евстрес) і погані (дистрес). Не вдаючись у теоретичні і термінологічні питання, при подальшому викладі під стресом буде розумітися тільки негативний психологічний стан, який погіршує протікання діяльності, тобто те, що в літературі означає дистрес або емоційний стрес. Таким чином, Розділ 3. Регулятивна функція психіки

114
Загальна психологія стресом треба вважати тільки таке емоційне напруження, яке в тій або іншій мірі погіршує протікання життєдіяльності, знижує працездатність людини і її надійність в роботі. Відносно стресу у людини не виникає цілеспрямованих і адекватних реакцій. У цьому полягає основна відмінність стресу від напруженого і важкого завдання, на яке (незалежно від його тягаря) людина, що виконує його, реагує адекватно. У стані стресу виникають ускладнення у здійсненні функцій, пов’язаних зі спрямованістю мислення на вирішення певних завдань. Це відбувається у зв’язку з тим, що стрес виступає як чинник, що руйнує попереднє емоційне планування ”, а в кінцевому результаті і всю схему майбутньої діяльності або спілкування. При сильному стресі виникає загальна реакція збудження, і поведінка людини стає більшою або меншою мірою) дезорганізованою, рівень виконання різко падає. Ще більше посилення стресу призводить до загального гальмування, пасивності, бездіяльності. Неможливо виділити групу емоціогенних, екстремальних чинників, які завжди і для всіх людей виступали бяк “стресори”, тобто завжди б спричиняли стан стресу. Як правило, стресорами виступають емоційно-негативні подразники (наприклад, невдачі в діяльності і спілкуванні, страх критики або прийняття відповідального рішення, цейтнот, перевантаження інформацією тощо. Але не виключені випадки, наприклад, приїзд близької людини, що певною мірою дозволяє говорити про емоційні стреси, адекватні і неадекватні об’єктивній обстановці, що викликала їх. Міра стресовості реакцій людини залежить не тільки від сили і тривалості зовнішнього емоціогенного впливу (стресора), але і від сили нервової системи, від багатьох якостей її особистості, від минулого досвіду, тренованості тощо. Стрес – це передусім емоційний стан. Але з тісним зв’язком емоцій з інтелектуальною діяльністю можна говорити про інтелектуальний стрес, інтелектуальну фрустрацію і навіть інтелектуальну агресію. Після стресу, які після інших сильних емоційних переживань, згідно з психоаналітичною концепцією, у людини настає катарсис (очищення) як душевне полегшення.

115
Неспокій – тривога
Стан стресу у людини нерідко може супроводжуватися таким складним психічним станом, як неспокій, тривога, тривожність. Тривожність – це психологічний стан, який викликається можливими або вірогідними прикрощами, несподіванкою, змінами в звичній обстановці і діяльності, затримкою приємного, бажаного і виражається у специфічних переживаннях (побоювання, хвилювання, порушення спокою та інші, реакціях. За переважаючим компонентом тривожність може бути прирахована до емоційних станів. Але цей стан відіграє велику роль і у процесі мотивації людської поведінки, в певних випадках прямо виступаючи як мотив. Умовами, що викликають неспокій – тривогу (порушники спокою) будуть, наприклад, несподівані змінив обстановці діяльності невдачі і помилки можливість різних прикрощів, зумовлених специфікою діяльності або спілкування очікування (іноді тривале) певного результату тощо. Як показують дані багатьох досліджень, тривожні випробувані перевершують “нетривожних” в рішенні простих завдань, але відстають у рішенні складних. Чи виходить зі сказаного, що стан тривожності завжди перешкоджає успішній діяльності Такий висновок був би поспішним. Все тут буде залежати, з одного боку, від конкретного змісту, глибини і тривалості стану тривожності, аз іншого – від адекватності цього стану подразникам, від наявності або відсутності самоконтролю, від форм реакції і мірив язкості даного стану. Так, тривожність буде позитивним психічним станом, якщо вона викликається у людини через те, що вона близько до серця сприймає долі інших людей, діло, якому служить. Без подібного стану взагалі неможливе успішне здійснення багатьох видів професійної діяльності і спілкування, і вказана тривожність повинна бути не тільки тривалим психічним станом людини, але і рисою її особистості, властивістю її характеру.
“М’які” форми тривожності служать людині сигналами до усунення недоліків, що є в роботі, до виховання рішучості, сміливості, упевненості у власних силах. Якщо ж тривожність виникає з нікчемних причинне адекватна об’єктам і ситуації, що її викликали, приймає форми, що свідчать про Розділ 3. Регулятивна функція психіки

116
Загальна психологія втрату самоконтролю, є тривалою, “в’язкою”, погано позбавлюється, то такий стан, безумовно, негативно впливає на здійснення діяльності і спілкування.
Фрустрація
Труднощі і можливі невдачі в життєдіяльності за певних умов можуть призвести до виникнення у людини не тільки психічних станів стресу і тривожності, але і стану фрустрації. Буквально цей термін означає переживання розладу (планів, знищення (задумів, краху надій, марні очікування, переживання невдачі. Однак фрустрація повинна розглядатися в контексті витривалості в життєвих труднощах і реакціях наці труднощі. Стосовно людини фрустрацію в найзагальнішому вигляді можна визначити як складний емоційно-мотиваційний стан, що виражається в дезорганізації свідомості, діяльності і спілкування і виникає внаслідок тривалого блокування цілеспрямованої поведінки об’єктивно непереборними або суб’єктивно представленими труднощами. Фрустрація виявляється тоді, коли особисто значимий мотив залишається незадоволеним або його задоволення гальмується, а почуття незадоволення, що виникло при цьому, досягає міри вираженості, що перевищує поріг терпимості конкретної людини і виявляє тенденцію до стабілізації. Можна виділити стани, типові реакції, що з’являються у людей при впливі фрустраторів, тобто перешкод, подразників, ситуацій, що викликають фрустрацію. Типовими реакціями на вплив фрустраторів є агресія, фіксація, відступі заміщення, аутизм, регресія, депресія та інші.
Агресію при фрустрації розуміють у широкому значенні, відносячи сюди не тільки прямий напад, але і загрозу, ворожість, задиркуватість, озлобленість тощо. Вона може бути спрямована не тільки на осіб, винних у створенні “бар’єру”, але і на всіх навколишніх або навіть на неживі предмети, на яких уданих випадках зривається зло. Нарешті, можливе перенесення агресії на самого себе
(“автоагресія”), коли людина починає батожити себе, нерідко при цьому приписуючи собі неіснуючі недоліки або сильно їх

117
перебільшуючи. Необхідно зазначити, що, з одного боку, не кожна агресія як психічний стан провокується фрустраторами, аз іншого – фрустрація часто не супроводиться агресією, а виливається в інші стани і реакції. Так, фрустрація виступає у формі депресії, коли людина, в зв’язку зблокуванням її цілеспрямованої поведінки, ніби йде в себе і стає байдужою до зовнішніх подразників. Фрустрація розуміється удвох планах як продовження колишньої діяльності через інерцію, коли вона, будучи блокованою, стає некорисною або навіть небезпечною стереотипність діяльності і рухів і як свого роду прикованість до фрустратора, який поглинає всю увагу (стереотипність сприйняття і мислення. Дія фрустраторів може приводити ідо того, що людина підмінює діяльність, що виявилася блокованою, іншою, яка для неї більш доступна або представляється такою. Якщо у людини часто повторюються фрустрації, то її особистість може набути деформаційних рис, таких як агресивність, заздрісність, озлобленість (при фрустраціях у формі агресії) або втрата ділового оптимізму і нерішучість (при “автоагресії”), млявість, байдужість, безініціативність (при депресії персеверативність, ригідність (при фіксації) тощо. Частковий же вихід зі стану фрустрації шляхом зміни діяльності приводить до втрати наполегливості, працьовитості, посидючості, організованості, цілеспрямованості.
Персеверація і ригідність
Закінчуючи розмову про негативні психічні стани, які можуть виникати у людини в процесі її діяльності і спілкування, необхідно хоч би стисло зупинитися на станах персеверації і ригідності. Деякі автори, особливо зарубіжні (Г. Айзенк, Р. Кеттелл та інші, часто об’єднують ці стани, і в них дійсно багато спільного. Однак
персеверація пасивний стан, який виникає через інерцію, нав’язливий, стереотипний, в’язкий; ригідність більш активний стан, що характеризується опором змінам, близький до упертості. Ригідність – більш особистісний стан, ніж персеверація, показує відношення або установку людини до змін. Кажучи про шкоду персеверації і ригідності для людини, Розділ 3. Регулятивна функція психіки

118
Загальна психологія насамперед, для її мислення, необхідно враховувати, що як надто ригідні, такі надто неригідні (пластичні) люди мають свої труднощів інтелектуальній діяльності перші через інертність, застійність, другі
– внаслідок такої рухливості, яка заважає зберегти необхідні для роботи думки, базисні пункти. Найважливішими чинниками, що запобігають виникненню негативних психічних станів у людини, є формування і розвиток у неї почуття обов’язку і відповідальності, самоконтролю, мужності, наполегливості, самокритичності, інтелектуальної активності й інших позитивних етичних, характерологічних, інтелектуальних і психофізіологічних якостей, а також оволодіння методами психічної саморегуляції (аутогенне тренування тощо.
Перевірте свої знання
1. Що таке стан психічного напруження
2. Чим стан психічного напруження відрізняється від стресу
3. Що характерне для стану тривожності, неспокою
4. Що визнаєте про фрустрацію як психічний стан
5. Чим персеверація відрізняється від ригідності
Література
Актуальные проблемы стресса. – Кишинев, 1976.
Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. – М, 1992. – Т. 2. – С. 124-126, 318-350.
Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. – М, 1983.
Левитов Н.Д. О психологических состояниях человека. – М, 1964.
Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. – М, 1984.
Психологический словарь. – МС.
Психологические тесты для деловых людей. – МС.
Психология: Словарь. – МС.
Платонов К.К, Голубев Г.Г. Психология. – МС.
Селье Ганс. На уровне целого организма. – М, 1972.
Сосновникова Ю.Е. Психические состояния человека, их классификация и диагностика. – Горький, 1975.
Стресс жизни: Сборник. – СПб., 1994.
Стресс и его патогенетические механизмы. – Кишинев, 1973.
Эмоциональный стресс. – Л, 1970.
Специфічні стани психіки людини

119
У цьому розділі будуть розглянуті психічні стани людини, що мають певну специфіку. З одного боку, це нормальні стани, наприклад, сон-бадьорість, аз іншого – стани, що знаходяться між психічною нормою і патологією, наприклад, стан дисфорії. Однак потрібно враховувати, що саме поняття психічної норми (психіка в нормі) вельми умовне і немає чітко позначених критеріїв.
Бадьорість – сон
Традиційно сучасні психологи виділяють два періодичні стани психіки (передусім свідомості, властиві всім людям бадьорість – стан, що характеризується активною взаємодією людини із зовнішнім світом, і сон стан, що розглядається передусім як період відпочинку. Залежно від комплексу вегетативних, моторних і електроенцефалографічних показників виділяють рівні бадьорості крайній рівень напруження, активна бадьорість, спокійна бадьорість. Сон відноситься до так званих змінених станів свідомості, що повністю відрізають людину від фізичного і соціального оточення. Розрізнюють дві основні фази сну, що чергуються
“ повільний повільно- хвильовий) соні швидкий (парадоксальний) сон. У фазі повільного сну на останній його стадії (глибокого сну) можливе виникнення сомнамбулізму (сноходіння, лунатизм) – стану, пов’язаного з поведінкою, що не усвідомлюється, здійснюється при переході від сну до гіпнозоподібного стану, а також сноговоріння і нічні жахи у дітей, про які вони не пам’ятають після пробудження. Після швидкого сну індивід, як правило, згадує про сновидіння (уявлення, що суб’єктивно переживаються, передусім зорові, які виникають наданій фазі сну, що містять компоненти фантастичності, нереальності. На швидкий сон відводиться 20% всього періоду сну.
Медитації і гіпноз
Під медитацією в сучасній психології розуміються два явища по- перше, змінений, за бажанням індивіда, особливий стан свідомості, пов’язаний зі сповільненням діяльності мозку шляхом концентрації уваги на будь-якому об’єкті або думці, а по-друге – техніка досягнення Розділ 3. Регулятивна функція психіки

120
Загальна психологія такого стану. У стані медитації суб’єкт отримує реальне задоволення, передусім через настання релаксації (зменшення напруження, розслаблення, зняття стресу. Можливе настання і того, що у буддистів називається нірваною, стану вищої безтурботності, спокою, злиття душі з Всесвітом. Існує декілька технік (прийомів) медитації. А) Йога давньоіндійська техніка, що перебуває в повному відключенні від зовнішньої реальності завдяки цілому ряду прийомів
(восьмичленна йога, багато в чому пов’язаних з володінням тілесними позами (84 пози або “асани”) і контролем дихання (пранаяма). Б) Зазен – японська техніка, що перебуває у відверненні від предметів, пасивно концентруючи увагу на них (дивлюся, але не бачу. Йога, зазен, які даосизму Китаї, з точки зору східних релігій, передбачає при медитації розчинення свідомості індивіда в безособовому океані абсолюту (“ соляна лялька, що розчиняється у воді моря. У християнстві медитація трактується як злиття людської і божественної особистостей. Близький до стану медитації вданому плані й екстаз
викликаний проповіддю і молитвами стан, в якому знаходиться віруючий, що ніби вийшов з себе. При цьому надмірна активація мозку явно знаходиться в контрасті з нерухомістю тіла і вираженням піднесеного щастя. В) Техніка дервіш-турнерів полягає втому, що дервіш-турнери
(мусульмани-проповідники, як правило, перси і сирійці, що належать до цього братства) співом псалмів і ритмічними танцями викликають у себе настання зміненого стану медитації. Близька до цього і техніка камлання шаманів, а також прийоми, що застосовуються в деяких християнських сектах (“п’ятидесятники”, хлисти тощо. Г) Техніка трансцендентальної медитації грунтується на використанні мантри – соціального слова, що вибране звичайно вчителем (гуру) для учня і складається із звуків ОМ, Н, легко вступаючих у резонанс з електричною активністю мозку. Учень повторює свою мантру спершу вголос, а потім про себе, покине досягне повної релаксації і стану чистої свідомості. З цього стану, на думку деяких прихильників даної техніки, виключені всі сприйняття

121
зовнішнього світу, і він межує з почуттям вічності. Д) Специфічною, не пов’язаною з будь-якими релігійними ідеями, технікою медитації є системи психофізичного тренування,
розраховані на терапевтичний ефект (аутогенний тренінг Г. Шульца, система біологічного зворотного зв’язку” тощо. Термін “гіпноз”, як і термін “медитація”, має два значення а) тимчасовий стан свідомості, пов’язаний із звуженням його об’єму і різким зосередженням на змісті навіювання, із зміною індивідуального контролю і самосвідомості б) техніка впливу на індивід з метою звузити поле свідомості і підпорядкувати його контролю гіпнотизера, навіювання якого він буде виконувати. Можливий і аутогіпноз як психічний стан, викликаний самонавіюванням. Під гіпнотизацією розуміється збудження гіпнотичного стану шляхом навіювання або самонавіювання.
Навіювання процес впливу на психіку людини, пов’язаний зі зниженням усвідомленості і критичності при сприйнятті і реалізації змісту, що вселяється, з відсутністю активного і цілеспрямованого його розуміння, розгорненого логічного аналізуй оцінки у співвідношенні з минулим досвідом і даним станом суб’єкта. Навіювання може бути прямим (імперативним) і непрямим, навмисним і ненавмисним, отриманим в безсонному станів гіпнотичному стані, у природному снів постгіпнотичному стані. У гіпнотичному стані виявляється багато загального зі сном і медитацією, бо і він досягається шляхом зменшення притоку сигналів до мозку. Зовні дії загіпнотизованого можуть створити враження його відмови від власного здорового глузду. Однак, як відмічає ряд дослідників (К.І. Платонов, Д.Н. Узнадзе та інші, при відсутності у випробуваного абулії (патологічного безвілля) ніколи не можна добитися, щоб він під гіпнозом здійснив дію або бездіяльність, яку він не схвалив бив нормальному стані, яка суперечила б загальній течії його волі, спрямованості його особистості. Гіпнотичний стан часто буває пов’язаний з підвищенням творчого потенціалу людини.
Біль і анальгезія
Болем називається психічний стан, який виникає як результат Розділ 3. Регулятивна функція психіки

122
Загальна психологія зверхсильних або руйнівних впливів на організм при загрозі його цілісності або існування взагалі. Больові відчуття носять гнітючий, обтяжливий характер, характер страждання. Але вони є стимулом для оборонних реакцій, направлених на усунення зовнішніх або внутрішніх подразників, що їх обумовили. Біль – симптом порушення нормальної течії фізіологічних процесів, і тому він має дуже велике клінічне значення. Больові відчуття значною мірою піддаються нейтралізації збоку вищих психічних утворень, що залежать від спрямованості особистості, її переконань, ціннісної орієнтації тощо, про що свідчать численні приклади мужності, уміння, відчуваючи біль, не піддаватися йому, а діяти, керуючись глибоко етичними мотивами. Зниження або повне усунення чутливості до болю називається аналгезією. Вона досягається за допомогою анальгетиків (речовин, які переважають больові відчуття або знижують чутливість до болю, шляхом концентрації уваги на об’єктах, не пов’язаних з джерелом больового впливу (музика, білий шум тощо, за допомогою навіювання, самонавіювання, гіпнозу, а також методами загального або точкового масажу, впливом холоду або тепла на певні частини тіла.
Віра
У психології віра має два значення 1) особливий психічний стан, що виявляється в повному і беззастережному прийнятті індивідом будь-яких відомостей, явищ або уявлень, що можуть надалі виступити основою його Я, визначати його вчинки і відносини 2) визнання чого-небудь істинним з рішучістю, що перевищує силу зовнішніх фактичних і формально-логічних доказів (Вл. Соловйов). Віра завжди виступає як результат попередньої роботи свідомості, що спирається на антиципацію (здатність передбачувати результати дій до того, як вони здійснені, каузальну атрибуцію, витіснення, раціоналізацію, заміщення та інші інтелектуальні механізми. Чим ефективніші ці механізми, чим більш складними є умовиводи людини, тим менше у неї підстав для сліпої віри. У випадках, коли віра затверджує більше того, що міститься вданих почуттєвого досвіду і виведенні раціонального, вона має свою основу поза теоретичним пізнанням і ясною свідомістю взагалі. Якщо людина не в змозі охопити розумом занадто складний об’єкт, тоді вона або
відмовляється від пізнання, або спрощує об’єкт, віддаючи перевагу ірраціональній вірі без будь-яких доказів. Релігійна віра, пов’язана з пошуками людського духу, не залежить прямо від реальності фізичного буття людини у фізичному світі. Тут людина включає у свій образ світу існування нематеріального світу.
Ейфорія і дисфорія
Ейфорія психічний стан, що виявляється в підвищеному, радісному, веселому настрої, цей стан добросердя, безтурботності, що не відповідає об’єктивним обставинам. При ейфорії спостерігається мімічне і пантомімічне пожвавлення, психомоторне збудження.
Дисфорія протилежний ейфорії психічний стан, що виявляється у зниженому настрої з дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до поведінки оточуючих, зі схильністю до агресії. Але в рідких випадках дисфорія може виявлятися і в підвищеному, і навіть екзальтованому настрої з агресивністю, дратівливістю, напруженістю.
Дисфорія найбільш характерна при органічних захворюваннях головного мозку, епілепсії, при деяких формах психопатій. Тому дисфорія – це, як правило, патологічний стані його аналіз, які аналіз абстиненції, марення, галюцинацій, іпохондрії, істерії, нав’язливих і реактивних станів, трансу, виходить за рамки чистої загальної психології. Тому аналіз названих станів проводитися не буде.
Дидактогенія і ятрогенія
Дидактогенія негативний психічний стан учня, викликаний порушенням педагогічного такту збоку педагога (вчителя, вихователя, керівника тощо. До таких негативних станів потрібно віднести пригноблений настрій, страх, фрустрацію та інші, що негативно позначаються на діяльності і міжособистісних відносинах учня.
Дидактогенія може бути причиною неврозів – найбільш поширених нервово-психічних розладів, психогенних за своєю природою, в основі яких лежить непродуктивна і нераціональна суперечність між особистістю і значимими для неї сторонами дійсності, що супроводжується виникненням невдачі, хворобливо Розділ 3. Регулятивна функція психіки

124
Загальна психологія переживається, незадоволенням потреб, недосягненням життєвих цілей, непоправності втрати тощо.
Ятрогенія (навіяна хвороба) – негативний психічний стан, який виникає внаслідок ненавмисного навіяного впливу лікаря на пацієнта наприклад, при необережному коментуванні особливостей його хвороби, яке сприяє виникненню неврозів.
Перевірте свої знання
1. У чому полягає відмінність бадьорості від сну
2. Що таке повільний і швидкий сон
3. Медитація реальність або містика
4. Назвіть відомі вам техніки (прийоми) медитації.
5. Гіпнозі його відмінність від медитації.
6. Навіювання що це таке
7. Покажіть значення болю для життєдіяльності людини.
8. Анальгезія: як вона досягається
9. Віра чи потрібна вона
10. Що краще ейфорія або дисфорія?
11. Дидактогенія і ятрогенія: в чому винні педагог і лікар
Література
Годфруа Ж. Что такое психология: В 2 т. – М, 1992. – Т. 2. – С. 46-50, 318-350.
Психологические тесты для деловых людей. – МС.
Психология: Словарь. – МС, 455, 476.
Психологический словарь. – МС. Психологія Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. – К, 1999. – С. 373-386.
Ясперс К. Смысл и назначение истории. – МС


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал