1 вплив нафтогазової галузі на довкілля




Сторінка5/7
Дата конвертації19.12.2016
Розмір0.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
3.5 Моніторинг АЗС міста Вінниці
Вся мережа автозаправних станцій України включає 1625 АЗС. З них
Вінницька область – 47 АЗС; Волинська область – 47 АЗС; Дніпропетровська область – 209 АЗС; Донецька область – 23 АЗС; Житомирська область – 66
АЗС; Закарпатська область – 60 АЗС; Запорізька область – 129 АЗС; Івано-
Франківська область – 35 АЗС; Київська область – 61 АЗС; Кіровоградська область – 50 АЗС; Луганська область – 17 АЗС; Львівська область – 110 АЗС;
Миколаївська область – 43 АЗС; Одеська область – 71 АЗС; Полтавська область – 67 АЗС; Рівненська область – 70 АЗС; Сумська область – 62 АЗС;
Тернопільська область – 40 АЗС; Харківська область – 75 АЗС; Херсонська область – 63 АЗС; Хмельницька область – 63 АЗС; Черкаська область – 69
АЗС; Чернігівська область – 51 АЗС; Чернівецька область – 54 АЗС; (рис.
3.2).

49
Рисунок 3.2 – Мережа АЗС України
Заправки WOG розташовані в 24 областях України, а також у Києві та
Автономні республіці Крим. Заснована мережа у 2000 року. Управління мережею автозаправних комплексів WOG здійснює «Континент Нафто
Трейд».
Крім того, це друга найбільша мережа АЗС в Україн
і
та нараховує, станом на 2015 рік, 491 АЗС. Компанія постачає дизельне паливо під брендом Mustang, яке відповідає стандартам ДСТУ 4840:2007 «Паливо дизельне підвищеної якості» та EN 590:2004, екологічному ЄВРО 5. Це паливо походить із нафтопереробних заводів Румунії, Греції, Литви, Польщі та Білорусі. Продукти, що реалізуються на АЗК WOG: газ пропан-бутан;
А-76 (безбрендова);
А-80 (безбрендова);
А-92 (безбрендова);
А-95 (безбрендова);
92 MUSTANG;
95 MUSTANG;
100 MUSTANG;
ДП Mustang F;
ДП Mustang E.
На території міста Вінниці, знаходиться 5 автозаправних станцій WOG.
За адресою: вул. Лебединського, 15а; вул. Лебединського, 4а; вул. Київська,
76; вул. Келецька, 47 а; вул. Василя Порика, 28 (рис. 3.3).

50
Рисунок 3.3 – Мережа АЗС WOG у м. Вінниці
ОККО – мережа автозаправних комплексів в Україні, заснована 1999 року. Власником мережі є ПАТ «Концерн Галнафтогаз». Це третя по величині мережа АЗC в Україні, що, станом на липень 2015 року, налічувала
391 АЗC.
АЗК «ОККО» в Чопі увійшов до Книги рекордів України, як найбільша
АЗС України за територією та за кількістю сервісів.
2009 року АЗК «ОККО» в Інкермані (АР Крим) став найбільшим за площею в Україні (3,3 га). Розмір зумовлений тим, що на комплексі, окрім паливно-роздавальних колонок, функціонують модуль зрідженого газу та пункт заправки стисненим газом.
З 2012 ріку мережа АЗК під брендом «ОККО» розширилася до більш як 360 об‘єктів. Компанія зміцнила свої позиції у східних та південних регіонах України. Розпочалося масштабне оновлення дизайну автозаправних комплексів. На АЗК «ОККО» у Києві встановлено перший в Україні пристрій для підзарядки електромобілів [16].
За 2013 рік мережа АЗК «ОККО» наростила кількість брендових АЗК більш як на 10%, а свою ринкову частку – до понад 15%. У планах компанії – до кінця 2016 року збільшити свою ринкову частку ще на 1-2 відсотки, а кількість заправок у мережі довести до 550 об‘єктів.
У місті Вінниця знаходиться 3 автозаправні станції ОККО. За адресою: вул. 600-річчя, 5; вул. Привокзальна, 17; вул. 30-ти річчя Перемоги (рис.3.4).

51
Рисунок 3.4 – Мережа АЗС ОККО у м. Вінниці
«Shell» – мережа автозаправних станцій нідерландської компанії
«Шелл», що функціонують в різних країнах світу, включно з Україною.
Заснована у 1992 року ( в Україні).
Управління мережею автозаправних комплексів Shell на території
України здійснює «Альянс Холдинг», якою володіють на 49% російське підприємство Альянс та на 51% британсько-голландське Shell.
Станом на 2011 рік, мережа налічувала 174 АЗСта входила в п'ятірку найбільших мереж України.
Нідерландська Shell International Petroleum Company Ltd. та російська
ВАТ Група «Альянс» вперше оголосили про намір створити в Україні спільне підприємство, яке управлятиме мережею з більше як 150 АЗС у березні 2007 року, а у травні 2007 року було повідомлено про офіційне створення «Альянс Холдингу», що оперуватиме АЗК під брендом Shell в
Україні. Частка Shell у новостворюваному СП «Альянс Холдинг» склала
51%, а частка «Групи Альянс» - 49%.
Усі наявні, станом на 2007 рік, АЗК «Альянс» в Україні було модернізовано та представлено під брендом Shell.
На території Вінниці, знаходиться автозаправка Shell по вулиці
Пирогова, 172 (рисунок 3.5).

52
Рисунок 3.5 – АЗС Shell у м. Вінниці
Мережа АЗС Приват – назва, якою журналісти називають мережу АЗК, які об‘єднує те що вони всі контролюються дніпропетровською ФПГ
«Приват». В мережу АЗС Приват входять автозаправки, що оперують на території України під брендами Авіас, Авіас плюс, УкрНафта, Укртатнафта,
ANP, Мавекс, Мавекс плюс, Sentosa Oil, ЮКОН, ЮКОН сервіс, GLORIUS,
Балу, Rubix, ЗНП, Інтерфорвард, Львів Петрол, КНПС, Альфанафтопродукт,
Чернівцінафтопродукт [13,17].
На території міста Вінниці знаходиться три заправки Мережі АЗС
Приват. За адресою: вул. Київська, 3а (ANP); вул. Привокзальная, 3а
(УКРНАФТА); вул. Хмельницьке шосе, 82а (ANP) (рисунок 4.6).
Рисунок 3.6 - Мережа АЗС «Укранафта»

53
Lukoil» – мережа автозаправних комплексів в Україні. Заснована 1999 року. Управління мережею автозаправних комплексів Lukoil здійснює
«Лукойл Україна», якою володіють російське підприємство Lukoil. У липні
2014 року Lukoil заявили про так званий "продаж" своїх АЗК в Україні австрійській компаінї AMIC Energy, але пізніше журналісти з'ясували що
AMIC Energy – це Shell компанія Lukoil створена для ускладнення пошуку кінцевих власників активів Lukoil в Україні.
Станом на 2012 рік, мережа налічувала 281 АЗС та входить в п'ятірку найбільших мереж України.
На території міста Вінниці знаходиться 1 автозаправна станція AMIC
Energy. За адресою: вул. Київська, 180 (рисунок 4.7).
Рисунок 3.7 – Автозаправна станція AMIC Energy
Загалом на території міста Вінниці знаходяться автозаправні станції:
WOG, ОККО, SHELL, Мережа АЗС Приват, АМІК (рис. 3.8). Автозаправні станції мають власні лабораторні, де проводять власні дослідження. Зокрема, лабораторія WOG проводить дослідження за наступними параметрами: густина, механічні домішки та вода, вміст води в зовнішньому пальному, зовнішній вигляд, індекс випаровуваності, випробування на мідній пластинці, концентрація фактичних смол, температура спалаху в закритому тиглі, температура помутніння (для арктичного дизельного пального), гранична температура фільтрування, тиск насичених парів, наявність кисневмісних сполук (масова частка кисню), фракційний склад. В лабораторії
є такі унікальні прилади як: елементарний аналізатор Multi EA 5000 для визначення мікросірки арбітражним методом виміру, УІТ-85 і УІТ-65 для визначення октанового числа, ІДТ-90 для визначення цитанового числа, двоколонкові хроматографи для визначення сполук ароматичних вуглеводнів, бензолу, а також кисню і кисневмісних сполук.

54
Рисунок 3.8 – АЗС міста Вінниці
3.6 Рекомендації щодо охорони атмосферного повітря від викидів
нафтогазових підприємств
Узагальнюючи результати досліджень взаємодії АЗС з навколишнім середовищем, можна запропонувати виконання таких заходів, спрямованих на підвищення загального рівня екологічної безпеки та економічної ефективності АЗС:
1. Посилити вимоги до систем уловлювання випарів нафтопродуктів на
АЗС у напрямку запровадження систем уловлювання легких фракцій.
Запровадити додаткові методи/етапи очищення стічних вод АЗС.
Забезпечити виконання додаткових вимог екологічної безпеки, відповідно до додатка 7.2 ДБН 360-92.
2. Запровадити обов'язкову систему моніторингу в межах впливу АЗС: забезпечити поточне вимірювання рівня забруднення атмосферного повітря бензином за допомогою сучасних інструментів
(наприклад, акустооптичних датчиків);

55
періодично проводити визначення рівня забруднення ґрунтів нафтопродуктами; періодично контролювати стан підземних вод, розміщених у зоні впливу АЗС; контролювати вміст забруднюючих речовин у стічних водах перед їх відведенням у міську каналізаційну систему.
3. Забезпечити виконання плану обов‘язкової періодичної діагностики обладнання АЗС.
4. Запровадити на міському рівні систему сертифікації АЗС «ЕкоАЗС» для стимулювання діяльності даних підприємств з охорони навколишнього середовища.
5. Запровадити систему екологічного менеджменту. Проводити періодичні внутрішні аудити для оцінювання якості екологічного менедж- менту.
Для підвищення рівня екологічної безпеки АЗС рекомендовано сформувати спеціальну програму моніторингу; посилити вимоги до очисних та ресурсозберігаючих систем; вдосконалити нормативне забезпечення; проводити сертифікацію АЗС на основі їх екологічності.
При виборі території для будівництва нових, а також розвитку існуючих населених пунктів необхідно здійснювати оцінку якості повітряного середовища з метою запобігання можливому несприятливому впливу атмосферного забруднення на здоров'я населення, умови його проживання та відпочинку, стан навколишнього середовища.
Оцінка якості атмосферного повітря здійснюється на підставі аналізу інформації, одержаної шляхом інструментальних замірів вмісту шкідливих домішок на стаціонарних, маршрутних, підфакельних постах спостереження відповідно до вимог «Руководства по контролю за загрязнением атмосферы» і прогнозних розрахунків очікуваного рівня вмісту шкідливих речовин, що виконані згідно з діючими нормативно- методичними документами [11].
Вимоги до заходів по охороні атмосферного повітря населених пунктів регламентуються Законом України «Про охорону атмосферного повітря» ( 2707-12 ), «Санитарными правилами по охране атмосферного воздуха населенных мест», санітарною класифікацією підприємств, виробництв та інших об‘єктів.
Заходи по охороні атмосферного повітря повинні забезпечувати дотримання ГДК (або ОБРВ) забруднюючих речовин у повітрі сельбищних територій і 0,8 ГДК у місцях масового відпочинку населення з урахуванням комбінованої дії речовин або продуктів їх трансформації в атмосфері відповідно до переліку ГДК, затвердженого у встановленому порядку.
Забороняються викиди в атмосферу шкідливих речовин, на які не встановлені гігієнічні нормативи (ГДК або ОБРВ).

56
Забороняється розташовувати нові, реконструювати існуючі об'єкти, що є джерелами забруднення атмосфери, на територіях з рівнем забруднення, який перевищує гігієнічні нормативи.
Реконструкція, розширення і технічне переобладнання діючих об'єктів дозволяється на таких територіях тільки за умови зменшення на них викидів в атмосферу до рівня гранично допустимих викидів (ГДВ) з урахуванням перспективи розвитку, а також при наявності можливості організації достатніх санітарно-захисних зон.
Промислові підприємства, а також об'єкти з технологічними процесами, які супроводжуються викидами шкідливих речовин в атмосферу, повинні мати санітарно-захисні зони [19].
В якості природоохоронного заходу пропонується сорбційно-термічний спосіб поглинання парів нафтопродуктів на АЗС.
Боротьба з втратами нафтопродуктів – один із важливих шляхів економічних паливно-енергетичних ресурсів, що відіграють важливу роль у розвитку економіки. Суттєве джерело економіки нафтових ресурсів – це запобігання їх втратам при видобуванні, переробленні, транспортуванні та зберіганні. Сьогодні 40 % нафти виливаються у море під час аварій танкерів,
27% – при перекачуванні по нафтопродуктопроводам, 16% складають втрати при зберіганні. Значною частиною цих втрат є втрати від випаровування при проведенні різних технологічних операцій, зокрема, зберігання та транспортування. За різними оцінками щорічно у атмосферу планети викидається 50-90 млн. тонн вуглеводнів. Значна частина цих викидів відбувається на підприємствах нафтопереробної з нафтогазовидобувної промисловості. Питомі втрати вуглеводнів від випаровування на нафтопереробних заводах (НПЗ) різних країн світу складають 1,1-1,5 кг на 1 т продукту [2]. Світові статистичні дані свідчать про те, що загальні втрати нафти та нафтопродукті від випаровування коливаються у межах 0,5-1,7% від загального об'єму переробленої сировини, в України 3-7%. Якщо у середньому прийняти величину втрат на рівну 5%, то при переробленні 19,4 млн. т нафти на рік (дані 2002 р.) збиток складе 970 тис. тон [3]. Таким чином, у процесах зберігання, транспортування та розподілу втрачається з частина видобутої власної нафти. Прогнозується, що за рахунок енергозбереження буде задовольнятися дві третини приросту світових потреб в енергії. Енергоощадність відповідно до тлумачення ДСТУ 2420
"Енергоощадність. Терміни та визначення" – це як раціональне використання, так економія паливно-енергетичних ресурсів [1]. Тому вирішення проблеми запобігання втратам нафтопродуктів дозволить частково вирішити проблеми підвищення ефективності з раціонального використання вуглеводневих палив, збереження якості вихідних продуктів перероблення нафти, забезпечення надійної, довговічної та безвідмовної роботи техніки, зниження ступеня техногенного навантаження на довкілля антропологічною діяльністю під час проведення технологічних операцій використання палива та мастильних матеріалів у техніці [1]. Втрати нафтопродуктів, що мають місце при їх транспортуванні, зберіганні,

57
прийманні та видаванні умовно можна поділити на експлуатаційні, аварійні та природні [4, 5].
Експлуатаційні втрати нафтопродуктів пов'язані з їх витіканнями, проливом, неповним зливом, змішанням, підтіканням, переповненням і порушенням герметичності
ємностей.
Вони відбуваються через незадовільний технічний стан ємностей для зберігання, засобів транспортування, обладнання складів та нафтобаз, трубопроводів, засобів перекачування та заправлення. Аварійні втрати мають місце у наслідок пошкодження резервуарів, трубопроводів та обладнання.
До природних втрат відносять втрати, які наслідком фізико-хімічних властивостей нафтопродуктів, дії метеорологічних факторів та недосконалості сучасного обладнання щодо запобігання втратам нафтопродуктів при виконанні з ними технологічних операцій. Збитки, що завдають природні втрати, характеризуються не тільки зменшенням паливно- енергетичних ресурсів, але і негативними екологічними наслідками, які є результатом забруднення навколишнього середовища нафтопродуктами.
Тому боротьба із втратами нафтопродуктів дає не тільки економічний ефект, але і життєво важлива для забезпечення охорони навколишнього середовища.
Одним із основних джерел природних втрат нафтопродуктів є їх втрати від випаровування при великих та малих «диханнях» резервуарів [1, 2, 4].
Втрати вуглеводнів при великих «диханнях» викликані стисканням пароповітряної суміші у газовому просторі (ГП) резервуара рідким нафтопродуктом, що надходить у нього, підвищенням тиску у резервуарі та витисканням ППС у атмосферу. Втрати від великих «дихань» визначаються такими факторами: обсягом, температурою
і газонасиченістю нафтопродукту, що закачується в резервуар, концентрацію пари нафтопродукту у ППС, тиском у ГП.
Середньорічні втрати від великих "дихань" складають близько 0,14 % від обсягу нафтопродукту, що зберігаються [6]. За розрахунками питомі середньорічні втрати, наприклад бензину, складають приблизно 0,5 кг на 1 м
3
пароповітряної суміші (ППС).
Інший вид втрат нафтопродуктів від випаровування – це втрати від малих «дихань», які мають місце у наслідок добових змін температури у ГП резервуарів під дією сонячної радіації та коливань атмосферного тиску. За розрахунками у весняно-літній період із резервуара типу РВС 5000 у атмосферу викидається 100-150 кг бензину на добу, що практично дорівнює втратам від великих «дихань»[2]. Це легко пояснити, бо втрати від великих
«дихань» хоч і великі, але відбуваються відносно рідко, в той час як втрати від «малих» дихань спостерігаються кожну добу.
Втрати нафти та нафтопродуктів відбуваються також під час наповнення автомобільних та залізничних цистерн на естакадах та під час заправлення автомобілів на автозаправних станціях (АЗС). Питомі втрати нафтопродуктів під час наповнення залізничних цистерн у декілька раз перевищують втрати із резервуарів. За розрахунковими даними [7] автозаправні станції Росії викидають у атмосферу протягом року більше ніж

58 140000 т пари вуглеводнів, автозаправні станції Німеччини – 145000 т, Англії
– 120000 т. На цей час для зменшення втрат нафтопродуктів від випаровування використовують різні методи та пристрої. Практична реалізація организаційно-технічних рішень щодо зменшення втрат нафтопродуктів від випаровування представлена на рис. 1. У кожної з поданих технологій є свої переваги. Загальним недоліком є те, що вони не можуть гарантовано забезпечити ліквідування втрат нафтопродуктів від випаровування. Порівняльна ефективність (%) зниження викидів пари вуглеводнів деяких систем подана у таблиці 3.2.
Таблиця 3.2 – Порівняльна ефективність зниження парів викидів
Плаваючі покрівлі (ПП) та понтони
70-95%
Газопорівняльні системи
60-90%
Сорбційні системи
90-96%
Компресійні системи до 98%
На частку резервуарних парків припадає приблизно 70% усіх втрат на
НПЗ. Зменшення об'єму викидів пари нафтопродуктів в атмосферу може бути досягнуто різними шляхами: покращанням герметизації ємностей, зниженням абсолютних значень температури газового простору і нафтопродуктів, що зберігаються
(теплоізоляція, пофарбування, термостатування, водяне зрошення), зменшенням об'єму газового простору у резервуарах (понтони та плаваючі покрівлі), уловлюванням пари вуглеводнів, що утворюються у резервуарах (газоуловлюючі системи). На сьогоднішній день найбільше розповсюдження отримали плаваючі покрівлі та понтони, але
існує значна кількість резервуарів, єдиним засобом запобігання втратам від випаровування яких є "дихальний клапан". Існує багато недоліків у системах запобігання втратам нафтопродуктів від випаровування: використання плаваючих покрівель та понтонів пов'язано з рядом конструктивних і технологічних проблем, які ускладнюють їх використання: втрати від змочених стінок резервуарів, забруднення нафтопродуктів домішками із атмосфери, підвищена пожежо- та вибухонебезпечність, потоплення та заклинювання через нерівномірності навантаження від атмосферних осадів, перекосу напрямлених труб, утворення відкладень на стінках резервуарів.
Адсорбційні та абсорбційні системи уловлювання легких фракцій не дістали поширення на практиці через значні додаткові втрати на регенерацію відповідно до адсорбенту та абсорбенту, а також на автоматизацію процесу рекуперації. Конденсаційні системи на основі охолодження пароповітряної суміші нафтопродуктів не дозволяють досягти високого ступеня уловлювання вуглеводнів і дуже дорого коштують. Використання компресорних систем доцільно при великих витратах паро-повітряної суміші, а ежекторні системи прості та надійні, але мають низький ККД. Тому можна

59
зробити висновок про необхідність удосконалення існуючих методів запобігання втратам нафтопродуктів [5].
Одним із найбільш перспективних методів зменшення втрат палив від випаровування вважаються системи уловлювання легких фракцій (УЛФ).
Системою УЛФ називають сукупність технологічного обладнання, що забезпечує відбір легких фракцій нафти та нафтопродуктів у паро-повітряній суміші, що витискається з резервуара під час його "дихань".
Для видалення пари нафтопродуктів із пароповітряною сумішю, що витискається із резервуарів, існує сорбційний метод УЛФ з використанням як адсорбенту пористих матеріалів. Адсорбент має гідрофобні властивості, і тому молекули органічних речовин міцно затримуються на ньому під дією вандерваальсових сил. Для адсорбера характерні простота, надійність та безпечність роботи. Але лише сорбційні системи УЛФ не завжди забезпечують необхідне скорочення викидів вуглеводнів, тому вони потребують сполучення декількох способів УЛФ. Одним із таких сполучень є сорбційно- термодинамічна технологія УЛФ.
Розроблена система являє собою установку, що встановлюються між резервуаром і його дихальним клапаном. У корпусі установки розміщений контейнер із сорбентом, навколо якого розміщені термоелектричні батарею
(елементи Пельтьє). Така конструкція запобігає попаданню у газовий простір резервуарною ємності вологи та пилу разом із атмосферним повітрям під час зливання нафтопродукту, малих та великих "дихань" ємності. Призначення термоелектричних батарей полягає у забезпеченні умов для створення необхідного температурного режиму процесів десорбцію та конденсацію.
Застосування саме ТЕБ у конструкцію установки є унікальним та універсальним способом забезпечення її усіх експлуатаційних параметрів.
Установка змонтована у металевому корпусі, що має канали для опускання і піднімання ППС.
Принцип роботи установки такий: при збільшенні тиску у резервуарі спрацьовує "дихальний клапан", термоелектричний модуль вмикається у режим охолодження контейнера із сорбентом. ППС із резервуару надходить через канали у корпусі установки, частково конденсуючись на поверхні металу, до контейнера із сорбентом. За рахунок різниці температури між сорбентом і ППС відбуваються конденсація пари палива. У контейнері із сорбентом відбуваються процес адсорбцію палива із ППС на поверхні сорбенту і далі збіднена повітряна суміш надходить до "дихального клапану"
і витискається у атмосферу. Після того як тиск у резервуарі вирівняється і
"дихальний клапан" закриється, автоматично спрацьовує вимкнення термоелектричного модуля. При надходженні атмосферного повітря у ГП резервуара робота клапанного модуля здійснюється таким чином, що відкривання "дихального" клапана призводить до вмикання термоелектричних батарей у режим нагрівання. Таким чином забезпечуються температурний режим десорбцію за рахунок нагрівання стінок контейнера із сорбентом та продування сорбенту нагрітим атмосферним повітрям.
Термоелектричний модуль забезпечує створення температури всередині

60
установки і відповідно сорбенту при нагріванні від 60 до 80°С, а у режимі охолодження до – 70°С. За рахунок нагрівання сорбенту і продування його повітрям відбувається його часткова регенерація [3].
Одночасно відбувався підбір марок сорбентів, що найбільш ефективні для виконання поставленого завдання. На рисунку 3.9 зображено до яких наслідків може призвести випаровування нафтопродуктів на нафтобазах та автозаправних станціях.
Рисунок 3.9 – Наслідки від випаровування нафтопродуктів
Установки з уловлювання легких фракцій вуглеводнів при зберіганні нафтопродуктів на основі низькотемпературних машин в даний час
«Стірлінг-технології » не мають аналогів у світі, призначені для 100% уловлювання легких фракцій вуглеводнів (ЛФВ) при зберіганні нафти і нафтопродуктів на нафтобазах і автозаправних станціях (АЗС). В основу установок покладена технологія охолодження ЛФВ з використанням низькотемпературних холодильних машин Стірлінга. Установки мають високу економічну та екологічну ефективність, термін окупності складає менше 2 років [3,6].
Переваги використання даних установок:
100% зниження технологічних втрат нафтопродуктів від випаровування при їх транспортуванні і зберіганні; значне скорочення викидів шкідливих речовин в навколишнє середовище; підтримання високої якості світлих нафтопродуктів (бензину, гасу, дизельного палива тощо.) При їх тривалому зберіганні та ін.
Області застосування установок з уловлювання ЛФВ на основі низькотемпературних машин Стірлінга: автозаправні станції; танкери, ж / д цистерни; портові термінали;

61
товарні нафтобази; сховища нафтопродуктів. Схема установки з уловлювання легких фракцій вуглеводнів наведена на рисунку 3.10.
Рисунок 3.10 – Схема установки уловлювання легких фракцій

62


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал