1 вплив нафтогазової галузі на довкілля




Сторінка4/7
Дата конвертації19.12.2016
Розмір0.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
2.3 Контролюючі органи в галузі екології
Завдання місцевих органів влади та їх системної складової – місцевого екологічного управління – найближче стосуються природи, населення. Ці органи влади є ніби прямими «посередниками» між природою і суспільством, задовольняючи екологічні потреби людини; є первинним механізмом ефективного й швидкого зворотного зв'язку з природою; і в цьому полягає чи не основна їхня функціональна особливість.
Через місцеві органи влади найбільш предметно реалізується принцип гармонійного збалансованого розвитку – «думати глобально, діяти локально», а через систему місцевого екологічного управління здійснюється політика охорони середовища, підтримки екологічного балансу, етноландшафтної рівноваги. На місцевому рівні найповніше стикаються

38
духовні й екологічні інтереси населення, культурні й екологічні традиції. Ось чому місцевим органам влади як управлінському механізму взаємодії суспільства і природи надасться великого значення.
До контролюючих органів в галузі екології відносяться:
Екологічна інспекція;
Санітарно-епідеміологічна служба.
Для контролю забруднення біосфери використовуються такі нормативи:
1)
Водних ресурсів: ГДК (гранично допустима концентрація) рибогосподарські та господарсько-питні (ОБРВ (орієнтовно-безпечний рівень впливу) речовини) інколи комунально-побутові; ГДС (гранично допустимі скиди) для стоків підприємств та ТПВ (тимчасово погоджений викид);
2)
Атмосферне повітря: ГДК середньодобове та максимально- разове; для підприємств ГДВ (граничнодопустимий викид) та ТПВ
(тимчасово-погоджений викид);
3)
Забруднення ґрунтів: моніторинг ґрунтів здійснюється спільно з моніторингом сміттєзвалищ. Для речовин, які показують якість ґрунтів є
ГДК.
Для підприємств, які формують певні обсяги відходів надаються дозволи на утворення відходів, в яких чітко прописується яку кількість відходів і якого класу небезпеки може утворювати підприємство та зазначено шляхи їх утилізації чи зберігання;
4)
В сфері надрокористування: підприємство, яке здійснює видобування, повинно отримати дозвіл на користування надрами, юридично оформити земельну ділянку, зроблений гірничий відвід. При заборі вод з артезіанської свердловини додатково потрібен дозвіл на спеціальне водокористування [12].

39
3 КОМПЛЕКСНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ ТА
КОНТРОЛЬ НАФТОГАЗОВИХ ПІДПРИЄМСТВ, НА ПРИКЛАДІ
АВТОЗАПРАВНИХ СТАНЦІЙ
3.1 Вимоги до автозаправок
1. Кожна стаціонарна АЗС повинна мати робочу документацію –
Робочий проект, який подавався на державну екологічну експертизу і має відбуватися згідно договору з цим підприємством. Скид неочищених стоків з вмістом нафтопродуктів у водойми та на рельєф заборонено.
2. Стан експлуатації очисних споруд зливових стоків повинен відповідати вимогам Водного Кодексу і не менш як 2 рази на рік (весною та восени) проводити огляд діючого устаткування каналізаційної мережі та необхідний ремонт. Всі зміни фіксувати в паспорті, а також в експлуатаційному журналі.
3. Наявність дозволу на викид та дотримання його умов (дихальні клапани). Згідно пункту 12.3 «Правил технічної експлуатації стаціонарних та пересувних автозаправних станцій», введених в дію 27.03.1986 року на території АЗС необхідно періодично перевіряти загазованість повітря.
Наявність шкідливих речовин у повітрі робочої зони не повинна перевищувати гранично допустимих концентрацій.
4. Наявність паспортів на ємності з відміткою про термін придатності до експлуатації. Обстеження та дефектоскопію резервуарів виконують спеціалізовані організації.
5. Наявність сертифікатів якості палива [20].
3.2 Моніторинг викидів забруднювальних речовин від роботи АЗС
При оцінці шкідливої дії АЗС на навколишнє середовище не можна забувати і про викиди від автотранспортних засобів, які заїжджають та обслуговуються на автозаправних станціях. Основна причина забруднення повітря полягає в неповному і нерівномірному згоранні палива. У відпрацьованих газах двигуна внутрішнього згорання міститься 170 шкідливих компонентів. До складу цих викидів входять оксид вуглецю, вуглеводні, оксиди азоту, сірки, тверді частки, при перемінних режимах роботи, запусках, зупинках автотранспорт викидає сажу, смоли, бенз(а)пірен, продукти неповного згорання палива, а також важкі метали (особливо свинець), які утворюються під час витирання гальмових колодок та зношуванні автопокришок [9,18].
Картерні гази - це суміш частини відпрацьованих газів, які проникають через нещільності поршневих кілець в картер двигуна, з парами моторного мастила. Паливні випаровування надходять в навколишнє середовище через систему живлення двигуна: стиків, шлангів і т. д. Розподіл головних

40
компонентів викидів у карбюраторного двигуна наступне: відпрацьовані гази мають 95% СО, 55% і 98%, картерні гази по – 5%, 2%, а паливні випаровування – до 40 %.
Усі ці викиди - токсичні речовини, які часто спричиняють незворотну шкоду організму, що призводить до функціональних порушень, деформацій та летальногокінця. Вони можуть викликати гострі та хронічні отруєння.
Кількісний та якісний склад вихлопних газів двигуна залежить від низки чинників: типу двигуна, особливостей конструкції, його технічного стану, потужності, режиму роботи, якості застосованого пального.
Викиди відпрацьованих газів автомобілів регулюються двома вітчизняними стандартам:
1. ДСТУ 4276-04 «Норми і методи вимірювань димності у відпрацьованих газах автомобілів з дизелями або газодизелями».
2. ДСТУ 4277-04 «Норми і методи вимірювання вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів у відпрацьованих газах автомобілів, що працюють на бензині або газовому паливі».
В Україні контролюють автомобілістів, щоб викиди не перевищували норми. Моніторинг і контроль викидів проводять національне агентство з екологічних інвестицій та державна екологічна інспекція. Необхідно виявляти автомобілі, викиди яких не відповідають нормі. Контролюють це питання представники екологічної інспекції та ДАІ [10].
В «найавтомобільнішій» державі світу – Сполучених Штатах повітря на вулицях мегаполісів чистіше, ніж, наприклад, у Києві. Адже там від 1974 року працює закон, який забороняє свинцеві добавки до бензину.
Значення окремих складових до загальної емісії забруднення залежить від технічних параметрів обладнання, його стану, кваліфікації та дисципліни персоналу. Орієнтовні значення окремих джерел у загальній емісії забруднення представлено у вигляді кругової діаграми на рисунку 3.1.
Рисунок 3.1 – Діаграма загальної емісії забруднення

41
3.3 Нормування та контроль вмісту шкідливих речовин у повітрі
Контроль проби повітря виконується в зоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду.
У приміщеннях, де присутні речовини 1-го класу небезпеки та де може бути аварійний викид, повинен запроваджуватись безперервний контроль.
Для інших випадків – періодичний.
Методи контролю вмісту хімічних речовин в повітрі поділяються на три групи:
1.
Індикаторні методи хімічного аналізу з використанням газоаналізаторів У Г-1, УГ-2, ГХ-4 та подібних до них аналізаторів, що працюють на принципі кольорової реакції між індикаторним порошком і досліджуваним газом або парою, які прокачуються разом з повітрям через
індикаторну трубку, заповнену реагентом. За інтенсивністю зміни кольору або за об'ємом прореагованого порошку визначають концентрацію досліджуваної речовини. Для аналізів деяких речовин застосовують папір, змочений реагентом, що змінює свій колір під дією хімічної реакції.
Більшість цих методів є експресними і не потребують дорогих приладів та обладнання і спеціальних знань. Цим визначається їх поширення в практиці.
Недоліки методів – низька точність визначення (похибка ±10%), але цього буває досить, щоб орієнтуватись у небезпеці загазованості повітря.
2.
Санітарно-хімічні методи
– колориметричний, фото колориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін.
3.
Здебільшого вони є лабораторними, потребують спеціальних знань і підготовки, коштовні. Їх перевага – точність визначення концентрації вимірюваної речовини.
4.
Безперервно-автоматичні методи – автоматично контролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповідних концентрацій шкідливої речовини. Для цього призначені газоаналізатори і газосигналізатори. Вони працюють на принципі зміни електричних властивостей речовини
(електричного опору, електропровідності, електричної ємності) при хімічній реакції або при розчиненні в ній шкідливої речовини, яка контролюється. За зміною електричних властивостей встановлюються значення концентрації шкідливої речовини. До цієї групи належать прилади: ФЛ-5501
(універсальний газоаналізатор), ПГФ-1 (для визначення СО), КУ-1,3 (для визначення пари бензину), ФК-560 (для визначення сірчаного водню), ФК-
450,4502 (оксиди азоту), ГПК-1 (сірчаний газ) та ін.
Взагалі існує дуже багато різних методик визначення шкідливих речовин в повітряному середовищі (більше 200) і класифікувати їх важко, бо вони можуть одночасно відповідати різним вимогам класифікації.

42
Застосовуються і непрямі методи визначення деяких речовин, наприклад, за вмістом кисню в середовищі, що досліджується, та інші [16,21].
Пил – основний шкідливий фактор на багатьох промислових підприємствах, обумовлений недосконалістю технологічних процесів.
Природний пил знаходиться в повітрі в звичайних умовах мешкання людини в межах концентрацій 0,1-0,2 мг/м
3
, в промислових центрах, де діють великі підприємства, він не буває нижче 0,5 мг/м
3
, а на робочих місцях запиленість повітря іноді сягає 100 мг/м
3
. Значення ГДК для нейтрального пилу, що не має отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м
3
Основні фізико-хімічні властивості пилу: хімічний склад, дисперсність
(ступінь подрібнення), будова частинок, розчинність, щільність, питома поверхня, нижня та верхня концентраційна границя вибуховості суміші пилу з повітрям, електричні властивості та ін. Знання усіх цих показників дає можливість оцінити ступінь небезпеки та шкідливості пилу, його пожежо- та вибухонебезпечність.
Промисловий пил може бути класифікований за різними ознаками.
За походженням – органічний (рослинний, тваринний, штучний пил) і неорганічний (мінеральний, металевий пил) та змішаний (присутність часток органічного та неорганічного походження);
За способом утворення – дезінтеграційний (подрібнення, різання, шліфування і т. п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);
За токсичною дією на організм людини – нейтральний (нетоксичний для людини пил) та токсичний (отруюючий організм людини).
Дисперсний склад характеризує пилові частки за розміром і значною мірою обумовлює властивості пилу. Для організму людини найбільш небезпечний пил, що складається з часток розміром до 0,015 мкм, тому що погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і потрапляє далеко в легеневу тканину. Також має значення форма частинок пилу. Частинки зазубреної колючої форми небезпечніші за сферичні, бо подразнюють шкіру, легеневі тканини та слизові оболонки, даючи змогу просмоктуватися в організм
інфекційним мікроорганізмам, що супроводжують пил або знаходяться у повітрі. Це призводить до атрофічних, гіпертрофічних, гнійних, виразкових та інших змін слизових оболонок, бронхів, легень, шкіри; веде до катару верхніх дихальних шляхів, виразковому захворюванню носової перетинки, бронхіту, пневмонії, кон'юнктивіту, дерматиту та інших захворювань. Довготривале вдихання пилу, що потрапляє в легені, викликає пневмоконіоз. Найбільш небезпечна його форма – силікоз – розвивається при систематичному вдиханні пилу, що містить вільний діоксид кремнію SіO
2
. Борошняний, зерновий пил та деякі
інші можуть спричинити хронічний бронхіт [22].
Деякі види пилу (свинцевий, миш'яковий, марганцевий і т.п.) обумовлюють отруєння і ведуть до функціональних змін ряду органів і систем. Отрути, що надходять до організму через дихальні шляхи,

43
створюють підвищену небезпеку, тому що безпосередньо потрапляють у кров.
Побічна дія пилу на людину полягає в тому, що при підвищеній запиленості повітря змінюється спектр інтенсивності сонячної радіації
(поглинання та розсіювання ультрафіолетового випромінювання), знижується освітленість.
Пилові частки здатні сприймати електричний заряд безпосередньо із газового середовища (пряма адсорбція іонів із повітря), так і в результаті тертя частинок пилу між собою або безпосереднього контакту з якою-небудь зарядженою поверхнею. Встановлено, що із загальної кількості пилових частинок, які заносяться з повітрям в дихальні шляхи, затримуються слизовими оболонками переважно заряджені частки.
Задимленість повітря робочої зони несе особливу загрозу здоров'ю людини за рахунок того, що в легені потрапляють, окрім димового пилу, ще й токсичні гази СО та СO
2
, про небезпеку яких зазначалося вище.
Небезпека пилу може бути для людини дуже великою, якщо пил містить радіоактивне забруднення, яке можна встановити тільки вимірюванням спеціальними приладами. Запиленість повітря шкідлива також для обладнання, яке швидко спрацьовується і виходить із ладу [10].
При проектуванні виробничих будівель, технологічних процесів, устаткування необхідно ставити вимоги до санітарного обмеження вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони.
Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м
3
[30].
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони – це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров‘я, які виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини відповідно до
ГОСТу 12.1.007-88 поділяються на 4 класи небезпеки:
І клас – надзвичайно небезпечні;
П клас – високонебезпечні;
III клас – помірно небезпечні;
IV клас – малонебезпечні.
ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони є обов'язковими санітарними нормативами для використання при проектуванні технологічних процесів і вентиляції. ГДК установлюються на підставі даних медико- біологічних досліджень, що проводяться на тваринах. Для низьколетких, але активно проникаючих крізь шкіру шкідливих речовин мають встановлюватися тести експозиції.
На період, що передує проектуванню виробництва, мають тимчасово визначатися орієнтовні безпечні рівні впливу – ОБРВ. Вони мають переглядатися через 2 роки після їх затвердження чи замінятися

44
ГДК з урахуванням накопичених даних про співвідношення здоров'я працівників з умовами праці.
ГДК шкідливих речовин, що найчастіше трапляються в технологічних процесах, подані в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1 Граничнодопустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони
№ п/п
Найменування речовини
Значення ГДК, мг/м
3
Клас небезпеки
1
Азоту оксиди
5
III
2
Акриловий ефір етиленгліколю
0,5
П
3
Алюміній і його сплави
2
III
4
Аміак
20
IV
5
Амонію хлорид
10
III
6
Ацетон
200
IV
7
Бензин
100
IV
8
Бензол
15
ІІ
9
Вінілацетат
10
III
10
Водень хлорид
5
II
11
Вольфрам
6
IV
12
Гексан
300
IV
13
Дихлоретан
10
II
14
Зола пальних сланців
4
III
15
Йод
1
II
16
Капрон
5
ІІІ
17
Карбамід (сечовина)
10
ІІІ
18
Кислота азотна
2
III
19
Кислота ацетилсаліцилова
0,5
II
20
Кислота борна
10
ІІІ
21
Кислота сірчана
1
II
22
Кислота оцтова
5
III
23
Ксилол
50
ІІІ
24
Олії нафтові мінеральні
5
ІІІ
25
Миш'як
0,04
II
26
Нафта
10
III
27
Озон
0,1
І
28
Поліетилен
10
IV
29
Пропілен
100
IV
30
Пил зі вмістом двоокису кремнію понад 70%
1
III

45
Відомі засоби санітарно-хімічного аналізу повітря можна розділити на три основні групи: лабораторні, експресні й автоматичні (останні забезпечують постійний контроль повітря виробничих приміщень). При розробці всіх типів засобів застосовують різні аналітичні методи: хімічні, фізичні, фізико-хімічні й біохімічні.
Аналітичні і лабораторні методи контролю шкідливих речовин включають відбір проб із подальшою доставкою й проведення їх аналізу у лабораторних умовах, що, буває, не дає змоги вчасно вжити дієвих заходів для забезпечення нормальних умов праці.
Лабораторні методи аналізу не завжди є досить оперативними, але вони забезпечують високу точність визначення наявних у повітрі хімічних речовин. До лабораторних належать фотохімічні, люмінесцентні, електрохімічні, хроматографічні, спектрофотометричні, полярографічні й
інші методи.
Експресні методи визначення концентрацій у повітрі виробничих приміщень є простими та оперативними, крім того, не потребують джерел електричної і теплової енергії. Найчастіше в практиці експресного аналізу застосовується
індикаційний метод, що передбачає вимірювання концентрації шкідливих речовин індикаторними трубками. В основі
індикаційного методу аналізу повітряного середовища лежать колометричні реакції, що відбуваються на твердих носіях (папірцях, крейдах, порошках), просочених індикаторними реактивами.
Експресні методи також полягають у застосуванні спеціальних приладів-газоаналізаторів різних конструкцій. Наприклад, газоаналізатор типу УГ-2 – універсальний переносний прилад, призначений для експресного кількісного визначення різних шкідливих речовин (аміаку, ацетилену, ацетону, бензину, бензолу, оксидів азоту й вуглецю, сірководню, вуглеводнів нафти, хлору та ін.) у повітрі виробничих приміщень [23].
Для експресного аналізу органічних і неорганічних речовин у різних галузях промисловості успішно застосовуються індикаторні трубки, що випускаються іноземними фірмами – «Drager» (Німеччина), «Kitagawa»
(Японія), «Хігітест» (Болгарія).
В умовах сучасних виробництв різних галузей промисловості лабораторні методи і прилади з індикаторними трубками не завжди забезпечують ефективний контроль стану повітряного середовища, оскільки небезпечні концентрації газів і парів у повітрі робочої зони можуть створюватися за короткий час і процес виникнення небезпечної ситуації носить випадковий характер. Тому автоматичний контроль загазованості повітря за допомогою автоматичних газоаналізаторів стає необхідним елементом контролю й управління технологічним процесом.
Автоматичні газоаналізатори забезпечують: швидкість вимірювання і реєстрації концентрації шкідливої речовини в повітрі; звукову й світлову сигналізацію про перевищення санітарних норм вмісту шкідливих речовин у повітрі на місці вимірювання або у диспетчерських пунктах із включенням у необхідних випадках вентиляції; економію витрат робочого часу при

46
контролі стану повітряного середовища; можливість їх улаштування у важкодоступних і небезпечних місцях, а також у пересувних лабораторіях.
Промислові автоматичні газоаналізатори залежно від принципу дії
(методу аналізу) підрозділяють на механічні, звукові, теплові, магнітні, електрохімічні, іонізаційні, оптичні, оптико-акустичні та ін.
Для встановлення концентрації сірководню, аміаку, фосгену застосовують фотоколометричні автоматичні газоаналізатори «Сирена» у вибухозахисному виконанні. Широко використовуються електрохімічні автоматичні газоаналізатори типу «Атмосфера», «Мигдаль», «Палладій-М», призначені для визначення оксиду вуглецю, діоксиду сірки, сірководню, озону, синильної кислоти у великому діапазоні вимірювань.
За кордоном провідні приладобудівні фірми (в основному Японії і
Німеччини) розробляють і випускають автоматичні газоаналізатори, сигналізатори й системи газового аналізу різних типів для контролю вмісту хімічних речовин у повітрі [19].
Для оцінки запиленості повітряного середовища визначають масову концентрацію пилу (мг/м
3
) прямим (гравіметричним) методом, а також його дисперсний склад, кількість порошин в одиниці об'єму повітря та їх форму рахунковим методом за допомогою мікроскопа.
Для встановлення вмісту пилу в повітрі часто використовують непрямі методи, що ґрунтуються на закономірності зміни фізичних властивостей запиленого повітря залежно від концентрації пилу – зміни значень поглинання світлових, теплових та іонізуючих випромінювань тощо.
Найчастіше в цьому випадку застосовують радіоізотопні й оптичні методи.
Наприклад, для експресного визначення масової концентрації пилу призначені: фотопиломіри Ф-1, Ф-2; вимірник концентрації пилу ІКП-ЗД в
іскробезпечному виконанні; радіоізотопні пиломіри ПРИЗ-2, ІЗВ-3, ПСАР тощо.
3.4 Види постів спостережень
Діюча в Україні мережа спостережень за забрудненням атмосферного повітря охоплює пости ручного відбору проб повітря й автоматизовані системи спостережень та контролю оточуючого середовища (АСКОС). Пости спостережень за забрудненнями можуть бути стаціонарними, маршрутними та пересувними (підфакельними). З постів ручного відбору проби для аналізу передають в хімічні лабораторії [14].
Стаціонарні АСКОС обладнані пристроями для безперервного відбирання та аналізування проб повітря в заданому режимі й передавання
інформації каналами зв‘язку в центр управління.
Стаціонарний пост спостереження призначений для регулярного відбору проб повітря з метою подальшого лабораторного аналізу, безперервного реєстрування вмісту забруднювальних речовин автоматичними газоаналізаторами. Мережа стаціонарних постів обладнана приміщеннями типу «ПОСТ» – утепленими дюралевими павільйонами, в

47
яких встановлені комплекти приладів та обладнання для відбору проб повітря і вимірювання метеорологічних параметрів: температури, вологості, швидкості та напрямку вітру. Діючі типи павільйонів «ПОСТ-1», «ПОСТ-2»,
«ПОСТ-2а» відрізняються продуктивністю та ступенем автоматизації.
Найпоширені-шими є лабораторії типу «Пост-2».
Лабораторію комплектну типу «ПОСТ-2» використовують для стаціонарних спостережень за рівнем забруднення атмосферного повітря, а також для з‘ясування метеорологічних характеристик. Вона забезпечує автоматичне вимірювання та фіксування на діаграмній стрічці концентрацій оксиду вуглецю і діоксиду сірки; автоматичний відбір 33 проб повітря для визначення 5 газоподібних домішок, сажі та пилу; ручний відбір 5 проб повітря на вміст газоподібних домішок, сажі і пилу; автоматичне вимірювання і реєстрацію напрямку та швидкості вітру, температури
(–50…+50°С), вологості атмосферного повітря (0…100 %); контроль за температурою, вологістю і тиском атмосферного повітря за допомогою переносних приладів [17].
Комплект її технічних засобів містить: металевий каркас (павільйон) із зовнішніми та внутрішніми допоміжними пристроями; прилади автоматичного контролю концентрацій забруднювальних речовин: газоаналізатори типу ГМК-3 (для визначення оксиду вуглецю) і типу ГКП-1 (для діоксиду сірки); групу приладів для автоматичного та ручного від-бору проб повітря на вміст газоподібних домішок, сажі та пилу: електроаспіратори типу
ЕА-1, ЕА-2, ЕА-2С і автоматичний повітровідбирач «Компонент»; групу приладів для автоматичного і ручного контролю метеопараметрів: анеморумбограф типу М63МР, датчики температури і вологості.
Лабораторію «ПОСТ-2» обслуговує оператор, який реєструє значення температури, вологості, тиску. Вона може працювати в безперервному режимі або з перервами при півгодинному обслуговуванні оператором 2…4 рази на добу, одночасно контролюючи вміст у повітрі 2 забруднювальних речовин. За одне обслуговування забез-печується одночасний відбір 38 проб
(за автоматичного відбору – 33, ручного – 5 проб). «ПОСТ-2» контролює 7 метеопараметрів (4 – при автоматичному вимірюван-ні з реєстрацією, 3 – при візуальному). Продуктивність лабораторії за чотириразового обслуговування протягом доби становить 50 тис. проб/год., середній термін служби – 10 років
[25].
Серед стаціонарних постів виокремлюють опорні стаціонарні пости, призначені для виявлення довготривалих змін вмісту основних або найпоширеніших забруднювальних речовин, та неопорні стаціонарні пости, призначені для спостережень за спеціальними, характерними для контрольованої місцевості, шкідли-вими речовинами.

48
Стаціонарні пости спостережень можуть встановлюватись в житловій, промисловій, змішаній зонах та біля автомагістралей.
Маршрутний пост спостереження призначений для регулярного відбору проб повітря у фіксованих точках місцевості за допомогою спеціально обладнаної автолабораторії. Маршрут щомісячно змінюється з таким розрахунком, щоб відбір проб повітря у кожному пункті проводився в різний час доби. Наприклад, протя-гом першого місяця машина об‘їжджає пости в порядку зростання номерів, другого – в порядку їх спадання, третього – з середини маршруту до кінця і з початку до середини.
Розміщення маршрутних постів повинно бути таким, щоб виявляти максимальні концентрації забруднювальних речовин, які формуються джерелом викиду. Визначаючи місця відбору проб, приймають до уваги висоту джерела викиду (Н) і максимально можливу зону забруднення ним атмосферного повітря (R), яка дорівнює 20 Н. Складають схему, центром якої
є джерело викиду, навколо якого будують кола з радіуса-ми 0,5R; 1R; 1,5R. У точках перетину кіл з проведеними з центра лініями, що позначають сторони світу, відбирають проби повітря [14].
Підфакельний (пересувний) пост спостереження використовується для відбору проб під димовим факелом з метою виявлення зони його впливу.
Ці місця обирають з урахуванням закономірностей поширення забруднювальних речовин в атмосфері. Проби відбирають за переважним напрямком вітру на відстанях: 0,2; 0,5; 1; 2; 3; 4; 5; 6; 8; 10; 15; 20 км від джерела забруднення. Допоміжні точки встановлюють у зоні формування максимальної концентрації, на межі санітарної захисної зони (СЗЗ), на відстані СЗЗ + 200 м. На кожному колі з обох сторін від вісі факелу на відстані 1/25 R встановлюють ще по два пости. У зоні максимального забруднення відбирають не менше 60 проб повітря, а в інших зонах – до 25 на висоті 1,5 м від поверхні землі протягом 20…30 хв. не менше як у трьох точках одночасно [26].


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал