1 вплив нафтогазової галузі на довкілля




Сторінка3/7
Дата конвертації19.12.2016
Розмір0.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
1.4 Методики визначення концентрації забруднювальних речовин
у нафтогазовій галузі
Метод фотоколориметрії – метод визначення ступеня поглинання світла досліджуваним розчином або гідросумішшю, інтенсивності його забарвлення. Використовується для вивчення гірські породи, вугілля, властивостей нафти, при аналізі вод (метод А.С. Колбановської).
Наприклад, колориметричні властивості нафти залежать від вмісту асфальтено-смолистих речовин. Разом із змінами вмісту останніх в нафті змінюється її в'язкість, густина і інші властивості. Тому за зміною колориметричних властивостей нафти можна міркувати і про зміну інших її параметрів.
Методика фотоколометричного визначення парів вуглеводнів, які є найпоширенішими забруднювальними речовинами у нафтогазовій галузі, призначена для визначення парів бензину, гасу та уайт-спіриту в відведених газах аерозольного виробництва в інтервалі концентрацій від 30 до 750 мг/м
3
Принцип методу візуально-колориметричний, заснований на окисленні вуглеводнів (гасу, бензину, уайт-спіриту) біхроматом кальцію в концентрованій сірчаній кислоті з утворенням продуктів окислення від світло-жовтого до темно-коричневого кольору. Інші органічні речовини заважають визначенню.
Відносне значення сумарної похибки результатів аналізу 15%.
Час проведення визначення 60 хв. з урахуванням часу відбору проби газу.
Реактиви та апаратура:
1.
Вуглеводні – бензин, гас, уайт-спірит – використовувані на виробництві.
2.
Калій двуххромовокислий, чда, ГОСТ 4220-75.
3.
Кислота сірчана, пл. 1,84, хч, ГОСТ 4204-77.
4.
Розчин, що поглинає (окислювальна суміш) – 0,2% розчин біхромату калію в сірчаній кислоті.
5.
Вихідний стандартний розчин. У мірну колбу ємністю 50 мл вносять 30 мл окисної суміші і зважують, додають близько 0,5 мл уайт- спіриту, гасу або бензину і знову зважують. Нагрівають розчин протягом 30 хв. на киплячій водяній бані. Об'єм розчину в колбі доводять до мітки окисної сумішшю, добре перемішують і обчислюють вміст вуглеводню в 1 мл розчину.

24 6.
Робочий стандартний розчин, містить 1000 мкг вуглеводню в
1мл, отримують з вихідного розчину шляхом розбавлення його окисненої сумішші.
7.
Аспіратор, ГОСТ 10238-74, модель 822.
8.
Пробірки (150-15мл), ГОСТ 10515-75.
9.
Піпетки, ГОСТ 20292-74, ємністю 1,5 і 10 мл з ціною поділки
0,01; 0,05 і 0,1 мл відповідно.
10.
Циліндр мірний, ГОСТ 1770-74, ємністю 100 мл.
11.
Колби мірні, ГОСТ 1770-74, ємністю 50 мл.
12.
Баня водяна, ТУ 64-1-2850-76.
13.
Ваги аналітичні типу ВЛА-200.
14.
Секундомір, ГОСТ 5072-79.
Для побудови стандартної шкали готують розчини стандартів з реактивів в кількостях, зазначених у табл. 1.1.
Таблиця 1.1 – Шкала стандартів
Реактив
Номер стандарту
0 1
2 3
4 5
6 7
8
Рабочий стандартний розчин вуглеводню, мл
0 0,1 0,2 0,5 0,7 1,0 1,5 2,0 2,5
Окислювальна суміш, мл
3 2,9 2,8 2,5 2,3 2,0 1,5 1,0 0,5
Вміст вуглеводню, мкг
0 100 200 500 700 1000 1500 2000 2500
Пробірки занурюють на 30 хвилин в киплячу водяну баню. Після охолодження використовують отримані розчини в якості стандартної шкали.
Розчини стійкі протягом 20 діб.
Через два послідовно з'єднаних поглинальних прилади, що містять по 3 мл поглинального розчину, пропускають аналізований газ зі швидкістю
0,2 л/хв протягом 20 хв.
З кожного поглинача окремо в сухі пробірки з притертою пробкою переносять 2,5 мл проби, обсяг доводять до 3 мл розчином, що поглинає і занурюють на 30 хвилин в киплячу водяну баню. При охолодженні порівнюють забарвлення проб з відповідними розчинами стандартної шкали.
На рисунку 1.1 зображений загальний вигляд фотоколориметра КФК-3. В таблиці 1.2 наведені технічні характеристики фотоколориметра КФК-3.

25
Рисунок 1.1 – Загальний вигляд фотоколориметра КФК-3
Таблиця 1.2 – Технічні характеристики фотоколориметра КФК-3:
Спектральний діапазон роботи
315 – 900
Спектральний інтервал виділяється монохроматором фотометра, нм
≤ 7
Коефіцієнта пропускання t
0-100
Оптична щільність D
0-3
Основна абсолютна похибка вимірювання t
≤ 0,5
Основна абсолютна похибка установки довжини хвилі, нм
≤ 3
Індикація результатів вимірювання
і робочої довжини хвилі цифрова
Живлення – від мережі змінного струму напругою
(220 ± 22) з частотою (50 ± 1) Гц
Габаритні розміри приладу
≤ 500х360х165
Маса, кг
15
Спектрофотометр – прилади, для контролю кольору. Головні завдання спектрофотометра – розрахунок колірних координат і побудова спектральної кривої вимірюваного об'єкта [3].
Більшість моделей спектрофотометрів для поліграфічних потреб мають можливість одержувати координати кольору в міжнародних системах XYZ,
CIELab, CIE LCH.

26
Відмінність спектрофотометричних вимірів від вимірів людським оком полягає в тому, що покази приладу залежать від завдання певних розмірів, наприклад джерела світла, кута спостереження, і не залежать від
індивідуальних характеристик людського ока. Поліграфічний ринок, який бурхливо розвивається, торкається різних областей виробництва, при цьому видрукуваний матеріал може перебувати не тільки в закритих приміщеннях, але, наприклад, під відкритим небом як рекламні плакати, або в метро, де на зорове сприйняття впливає освітлення. Зміну сприйняття кольору в людини залежно від освітлення прийнято називати метамеризмом. Для імітації різного освітлення спектрофотометри використовують стандартизовані джерела випромінювання D50, D65, A, B, C і т.д., що мають певні спектральні характеристики. На рисунку 1.2 зображений загальний вигляд спектрофотометра DR-2010. В таблиці 1.3 наведені технічні характеристики спектрофотометра DR-2010.
Рисунок 1.2 – Загальний вигляд спектрофотометра DR-2010

27
Таблиця 1.3 Технічні характеристики спектрофотометра DR-2010
Оптичний діапазон
400 - 880 нм
Ширина спектральної лінії
4 нм
Точність поліхроматора
± 1 нм
Розширення поліхроматора
1 нм
Вибір довжини хвилі
Автоматичний, залежить від використовуваного методу
Оптична система для багатоканальної спектроскопії
Калібрування поліхроматора за допомогою монохроматичного джерела
Фотометричний діапазон
-2 ... +2 А
Фотометрична похибка
± 0.005 A від 0.0 до 0.5 A; ± 1% від 0.5 до
2.0 Abs
Інтервал калібрування
1 рік
Режими виміру
Пропускання, поглинання, концентрація
Живлення
Батарея, акумулятор, мережа, змінний струм
Інтерфейс
Графічний сенсорний дисплей роздільною здатністю 320 x 240 з підсвічуванням
Пам'ять
1000 записів (дата, час, результат, зразок, користувач),
50 користувальницьких калібрувань
Годинник і календар присутні
Умови експлуатації
0 .. 40 ° C; 90% відн. вологості
Умови зберігання
-10 .. +60 ° C; 85% відн. вологості
Розмір
32 x 18 x 19 см
Вага
2,2 кг
Методика газохроматографічного визначення концентрації таких вуглеводнів, як бензину і етилацетату в промислових викидах призначена для визначення концентрації і бензину і етилацетату в промислових викидах виробництв гумової промисловості, а також інших виробництв, що застосовують ці продукти. Діапазон вимірювання концентрації бензину становить 50-30000 мг/м
3
, етилацетату – 5-15 000 мг/м
3
Для визначення концентрації бензину і етилацетату використовується газохроматографічний метод, заснований на детектуванні компонентів полум'яно-іонізаційним детектором. Проба газу, який визначають вводиться без попереднього концентрування. На рисунку 1.3 зображена принципова схема газового хроматографа [6].

28
Рисунок 1.3 – Принципова схема газового хроматографа
1 – джерело газ-носія;
2 – вентиль тонкого регулювання швидкості потоку газу-носія;
3 – прилад для введення проби;
4 – хроматографічна колонка;
5 – детектор;
6 – термостат;
7 – колонки і термостат детектора;
8 – вимірювач швидкості потоку газ-носія.
При визначенні бензину результати вимірювання завищують аліфатичні вуглеводні Сг – Cg (граничні і ненасичені).
Реактиви і матеріали, які використовують для вимірювання: газовий хроматограф ЛХМ-8 МД або будь-який інший з полум'яно-
іонізаційним детектором (поріг чутливості по пропану 2,5×10
-8
мг/с); колонки хроматографічні з нержавіючої сталі (робоча і порівняльна), діаметр 3 мм, довжина 1 м; секундомір, ГОСТ 5072-79Е; аспіратор будь-якої моделі; газова піпетка, ємністю 0,5-1 л; шприци медичні ємністю 1; 5; 10 мл, МРТУ 64-1-378-68; мікрошприц МШ-10, ТУ 2.833.106; ваги лабораторні, ГОСТ 24 104-80Е; визначник маси, ГОСТ 7328-82Е;

29
лінійка вимірювальна металева ГОСТ 427-75; лупа вимірювальна, ціна поділки 0,1 мм, ГОСТ 8309-75; скляна ємність10 або 20 л; чашка виварювальна порцелянова № 6, ємністю 250 мл, ГОСТ 9177-74; насос водоструминний вакуумний, ГОСТ 10 696-75 або аналогічний; набір сит «Фізпрібор»; пісочна лазня; муфельна піч, ТУ 79 РСФСР 337-72; водень електролітичний (тиск 1,2-1,5 мгс /см);
Хроматограф – прилад вимірювальної техніки, призначений для вимірювання компонентного складу газу. На рисунках 1.4 – 1.7 зображений загальний вигляд газового хроматографа та окремих його частин. Принцип дії ґрунтується на різній сорбції складових частин яким-небудь адсорбентом.
Зазвичай хроматографи ділять на дві великі групи – газові та рідинні, за типом використовуваного елюенту. У газових хроматографах елюентом
(газом-носієм) виступає газ (як правило, інертний, в основному використовуються водень, гелій, азот і аргон), в рідинної хроматографії носієм є рідина (як правило, органічні розчинники, вода і водні розчини використовуються в особливих видах хроматографії, наприклад, в гель- фільтруючої) [5].
Рисунок 1.4 – Спеціальний пакет для зберігання суміші

30
Рисунок 1.5 – Загальний вигляд хроматографа

31
Рисунок 1.6 – Мікрошприц
Рисунок 1.7 - Інжектор

32
2 СИСТЕМА ЕКОЛОГІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ТА КОНТРОЛЮ
ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ
2.1 Поняття екологічного моніторингу
Екологічний моніторинг – це науково-інформаційна система контролю за станом навколишнього середовища, до якої належить спостереження, збирання і обробка інформації, оцінка і прогнозування стану навколишнього середовища. Моніторинг виявляє критичні та екстремальні ситуації, фактори антропогенного впливу, оцінює і прогнозує стан об‘єктів спостереження [8].
Завдання і функції моніторингу:
– виявлення взаємозв‘язку джерел забруднення природного середовища з об‗єктами, на які вони впливають;
– виявлення каналів поширення забруднювальних речовин у природному середовищі;
– вибір індикаторів для оптимальної оцінки стану навколишнього середовища.
За напрямками і об‘єктами спостереження моніторинг поділяється на:
– сферний (об‘єктний) моніторинг – спостереження окремих об‘єктів природи (атмосфери, біосфери, екосистем, географічних природних комплексів та ін.).
У свою чергу, він поділяється на моніторинги: атмосферного повітря, гідросфери, ґрунтовий, біологічний, сейсмічний, іоносферний, Сонця, гравіметричний, магнітометричний, ландшафтний та багато інших. Усі ці види поділяються ще на окремі підвиди моніторингу згідно з деталізацією досліджень:
– господарський (галузевий, відомчий) моніторинг – спостереження впливу в галузях господарства і міжгалузевих комплексах, інших сферах господарської діяльності людини, окремих підприємствах.
Окремо виділяють базовий, або фоновий моніторинг – це спостереження за «дикою», «еталонною» природою, тобто природними об‘єктами, не зміненими або слабо зміненими впливом людської діяльності.
Хоча таких природних комплексів на Землі практично не залишилось, все ж таки вибирають території, віддаленні від зон основного господарського освоєння, біосферні заповідники та ін. Такі своєрідні еталони необхідні для того, щоб можна було порівняти стан трансформованих природних комплексів з нібито первинним станом середовища і з‘ясувати увесь рівень, глибину цих перетворень. Фоновий моніторинг передбачає систематичні стаціонарні заміри, які виконуються за єдиною програмою, стану атмосфери,
ґрунту, природних вод і особливостей земної поверхні [9].
Біологічний моніторинг – орієнтується на реєстрацію чисельності, структури популяцій, характер розмноження та міграцій тварин і рослин.

33
Біологічний моніторинг поділяється на зоологічний, ботанічний і антропогенний (медико-біологічний).
Геологічний моніторинг – досліджує стан літосфери, підземних вод, кріогенних зон, глибинних (до 15 км) шарів геологічної будови Землі.
Гідрометеорологічний і геофізичний моніторинг – розглядає загальну циркуляцію і стан атмосфери, електромагнітних полів, іонізаційного випромінювання, озонового шару, гідрологічних процесів у світовому океані та інші подібні питання глобальних процесів на Земної кулі.
За масштабами територій спостерігання виділяють:
– глобальний моніторинг – охоплює станції спостереження планетарного масштабу. Сам термін «моніторинг» уперше з‘явився в рекомендаціях комісії СКОПЕ (Науковий комітет з проблем навколишнього середовища) при ЮНЕСКО у 1971 році, а у 1972 р. були сформульовані перші пропозиції щодо створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища
(Стокгольмська конференція
ООН з навколишнього середовища).
Глобальний моніторинг представлений постійними і тимчасовими
(спеціальні науково-дослідні експедиції) станціями (частково автоматично чинними) у космічному просторі, океані, на суші (у тому числі в біосферних заповідниках),
Антарктиді
і
Арктиці, зондуванням атмосфери
(метеорологічні зонди і ракети) та ін. Значна частина станцій належить, або діє під егідою ООН, використовуються також засоби спостереження, що є власністю багатьох високорозвинених країн світу, передовсім США, Європи та ін. Колишній Радянський Союз також мав велику кількість станцій у світовому океані, на спеціальних науково-дослідних суднах та ін. Частково
інформацію для глобального моніторингу дають системи спостереження окремих країн світу;
– імпактний (регіональний і локальний) моніторинг – екологічний контроль на території окремих країн, їх регіонів, міст, окремих природних і господарських об‗єктів.
Глобальний та імпактний моніторинг відрізняються площею спостереження, відстанню між пунктами взяття (добору) проб, частотою
(години, місяці, роки) спостережень, кількістю компонентів спостереження, точністю і оперативністю подання інформації [10].
Універсальним підходом до визначення структури системи моніторингу антропогенних змін навколишнього природного середовища є її розподіл на основні блоки (етапи): «Спостереження», «Оцінювання та аналіз фактичного стану», «Прогноз стану», «Оцінка прогнозованого стану» та
«Підтримка прийняття управлінських рішень» (рис. 2.1). Загалом, до блоку
«Оцінювання і аналіз» ще часто відносять обробку даних спостережень, а до блоку «Прогнозування» – процес моделювання стану довкілля.
Блоки «Спостереження», «Оцінювання та аналіз фактичного стану» і
«Прогноз стану» тісно пов‘язані між собою, оскільки прогноз стану навколишнього середовища можливий лише за наявності достатньої
інформації про його фактичний стан (прямий зв‘язок). Побудова прогнозу, з

34
одного боку, має враховувати дані спостережень та закономірності зміни стану природного середовища, а з іншого боку – спрямованість прогнозу в значній мірі повинна визначати структуру і склад мережі спостереження
(зворотний зв‘язок). прямий зв‘язок зворотний зв‘язок
Рисунок 2.1 – Схема блоків системи моніторингу довкілля
Дані, які характеризують стан навколишнього природного середовища, отримані в результаті спостережень чи прогнозу, повинні оцінюватись в залежності від того, в якій галузі людської діяльності вони використовуються
(за допомогою спеціально вибраних чи розроблених критеріїв). Така оцінка повинна забезпечувати, з одного боку, визначення збитків від впливу відповідної діяльності, а з другого – давати змогу оптимізувати людську діяльність з урахуванням існуючих екологічних резервів. При таких оцінках обов‘язковим є визначення допустимих навантажень на навколишнє природне середовище з урахуванням інтегральних характеристик і показників. Безпосереднє визначення таких показників становить певний етап оцінки стану навколишнього природного середовища, оскільки в результаті таких вимірювань можна по суті одразу ж відповісти на питання про його стан [11-12].
Оцінка фактичного стану
Управління якістю довкілля
Прогноз стану довкілля
Спостереження
Оцінювання та аналіз прогнозо- ваного стану
Під три м
ка п
ри йн ят тя уп ра влін сь ки х рі
ш ен ь

35
2.2 Система екологічного контролю
Екологічний контроль є важливим правовим засобом забезпечення раціонального природокористування і охорони довкілля. Окремі аспекти контрольної функції проявляються при здійсненні інших напрямів державного управління, наприклад екологічної експертизи, ліцензування, нормування тощо, однак в цих випадках вони здійснюються лише побіжно. В окремих поресурсових кодексах є розділи, що регулюють контроль в галузі використання і охорони відповідних об'єктів, включені статті про моніторинг
(глава 5 Водного кодексу України), що є не обґрунтовано. Моніторинг виступає самостійною функцією управління, яка позбавлена контрольного
«забарвлення», державно-владного примусу [11].
Об‘єктами екологічного контролю є: стан довкілля і його компонентів, виконання заходів щодо охорони довкілля з боку природокористувачів, забезпечення заходів екологічної безпеки, дотримання екологічного законодавства, екологічних норм, правил і нормативів.
В залежності від системи органів, які здійснюють екологічний контроль, можна розрізняти такі його види: державний, виробничий, відомчий, самоврядний, громадський.
Державний екологічний контроль здійснюють спеціально уповноважені державні органи; він має надвідомчі функції; покликаний контролювати діяльність суб‘єктів всіх форм господарювання; допускає можливість застосування до порушників заходів державного примусу.
Основні функції державного екологічного контролю покладені на Державну екологічну інспекцію, що діє в складі Мінприроди (положення про неї затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. в редакції постанови від 16.06.2004 р.) та інші спеціальні підрозділи
Мінприроди України: Державну екологічну інспекцію Азовського моря
(Положення затверджене наказом Мінприроди від 06.12.2006 р.), Державну
Азово-Чорноморська екологічну інспекцію (Положення затверджене наказом
Мінприроди від 06.12.2006 р.), Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря (Положення затверджене наказом Мінприроди від 06.12.2006 р.) [7].
Під час здійснення процесу екологічного контролю Держекоінспекція наділена комплексом повноважень, закріплених в п. 5 Положення, зокрема вона має право: обстежувати в установленому порядку підприємства, установи і організації, з метою перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, обмежувати чи тимчасово припиняти в установленому порядку діяльність підприємств, установ і організацій та експлуатацію об‘єктів і подавати Мінприроди пропозиції щодо припинення діяльності цих підприємств, установ і організацій у разі порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеки; перевіряти

36
документи па право спеціального використання природних ресурсів, крім лісових (ліцензії, дозволи тощо); складати акти перевірки і протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення у межах повноважень, визначених законом; давати обов'язкові до виконання приписи з питань, що належать до її повноважень та інші. Методами екологічного контролю Держекоінснекції є перевірки, спостереження; видача чи анулювання дозволів, дача обов'язкових вказівок; накладення заборон і обмежень; притягнення до юридичної відповідальності.
Одним з методів і важливих механізмів впливу на суб'єктів, які порушують екологічні вимоги, є можливість закриття, зупинення чи припинення роботи відповідних підприємств. Детальніше про підстави такого впливу йдеться у постанові Верховної Ради України від 29.10.1992 р.
«Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об‘єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» [11].
Відомчий контроль реалізується у рамках відповідних міністерств і комітетів, які здійснюють управління окремими природними об‘єктами і поширюється на підпорядкованих їм суб‘єктів. Так, функції контролю за дотриманням екологічних вимог при видобуванні корисних копалин, будівництві підземних споруд здійснюють органи Державного комітету з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.
Виробничий контроль має на меті перевірку дотримання екологічних вимог на конкретному підприємстві. Для цього в межах підприємства створюються спеціальні підрозділи (природоохоронні відділи, лабораторії), які здійснюють постійне спостереження за впливом підприємства на довкілля.
Суб‘єктами самоврядного контролю виступають органи місцевого самоврядування. Він передбачений Земельним кодексом України лише щодо земельних ресурсів (ст. 189).
Громадський екологічний контроль, як передбачено в ст. 36 Закону
України
«Про охорону навколишнього природного середовища», здійснюється громадськими
інспекторами охорони навколишнього природного середовища, статус яких визначений Положенням про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженим наказом
Мінекоресурсів України 27.02.2002 р.
Громадські інспектори призначаються Головними державними
інспекторами. Громадські інспектори наділені рядом повноважень, які дають можливість їм проводити нагляд за дотриманням природоохоронних вимог господарюючими суб‘єктами та певною мірою контролювати ефективність роботи державних екологічних інспекторів. Зокрема, вони мають право: спільно з працівиками органів Мінприроди брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів; за направленням

37
органу Мінприроди, який призначив громадського інспектора, проводити рейди та перевірки і складати акти перевірок; складати протоколи про адміністративні правопорушення і подавати їх відповідному органу
Мінприроди для притягнення винних до відповідальності; перевіряти документи на право використання об‘єктів тваринного світу, зупиняти транспортні засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів та ряд інших.
У літературі виділяють форми попереджувального і поточного державного екологічного контролю. Завданням попереджувального контролю є недопущення господарської, управлінської га іншої діяльності, яка в майбутньому може спричинити шкідливий вплив на природу.
Здійснюється такий контроль на стадіях планування чи проектування такої діяльності, реалізації проекту, вводу об‘єкта в експлуатацію. Поточний державний екологічний контроль здійснюється на стадії експлуатації підприємств чи інших екологічно значимих об‘єктів, у процесі природокористування [9].
Особливим різновидом екологічного контролю виступає екологічний аудит, тобто документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об‘єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об‘єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту (ст. 1 Закону України «Про екологічний аудит»).
Щоправда в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» він включений складовою частиною економічного механізму охорони довкілля. Разом з тим приналежність його до екологічного контролю визначається його завданнями, які законодавчо закріплені ст. 8 Закону «Про екологічний аудит», а саме забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та
іншої діяльності [11].


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал