1 вплив нафтогазової галузі на довкілля



Pdf просмотр
Сторінка2/7
Дата конвертації19.12.2016
Розмір0.89 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
1.1 Актуальність, проблеми та законодавча база нафтогазової
промисловості
Закон України Про нафту і газ від 12.07.2001 № 2665-III визначає: основні правові, економічні та організаційні засади діяльності нафтогазової галузі України; регулює відносини, пов'язані з особливостями користування нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та використанням нафти, газу та продуктів їх переробки; захищає права усіх суб'єктів відносин, що виникають у зв'язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою; нафти і газу, зберіганням, транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі.

14
Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у нафтогазовій галузі та здійснює законодавче регулювання відносин у ній.
Кабінет Міністрів України та інші уповноважені на це органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею.
Право власності на природні ресурси нафти і газу, які знаходяться в межах території України, її територіальних вод та виключної (морської) економічної зони, належить Українському народу.
Нафта і газ, видобуті користувачем нафтогазоносних надр і повернуті в надра для зберігання, технологічних цілей або запобігання їх знищенню, належать користувачу нафтогазоносними надрами, якщо інше не передбачено цим Законом або угодою про умови користування нафтогазоносними надрами [1].
Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки нафти. Бензин являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і пара- фінових вуглеводнів.
З комплексу глобальних проблем сучасності найпріоритетнішою є екологічна. Найбільша увага приділяється проблемі забруднення атмосфери шкідливими речовинами, що утворюються при застосуванні нафтопродуктів, зокрема автомобільних бензинів. В останні роки переглядаються та жорсткішають стандарти, що обмежують викиди до атмосфери шкідливих сполук під час експлуатації транспортних засобів та регламентують показники якості моторних палив. Проблема забезпечення транспорту еко- логічно чистим паливом визнана, зокрема в США та країнах ЄС, проблемою національної безпеки, яка вимагає запровадження невідкладних надзвичайних заходів. Посилення екологічних вимог до транспортних засобів та моторних палив необхідно й в Україні. Тому нагальною проблемою сучасності є розробка та освоєння новітніх технологій виробництва авто- мобільних бензинів, які б відповідали самим жорстким екологічним вимогам.
Експериментальні дослідження виконували на лабораторній установці проточного типу зі стаціонарним шаром каталізатору, що містить метал VIII групи Періодичної системи Д. І. Менделєєва.
Вихідний продукт подається у реактор помпою-дозатором через систему голчастих вентилів та крапельницю, а водень через систему голчастих вентилів з водневого балону. Реакційна суміш з реактора надходить в конденсатор-холодильник, де охолоджується до температури довкілля. Потім вона подається у сепаратор, де відокремлюються газоподібні продукти від гідрогенізату. З сепаратору відбирається рідкий продукт, а газ надходить в уловлювач, де здійснюється додаткове відокремлювання рідких легких вуглеводнів від газу.
Тиск водню на установці контролюється манометром, а температура в реакторі – термопарою з виносом показників на записуючий потенціометр, який розміщений на щиті. Для підтримки необхідного температурного режиму в реакторі по корпусу зроблено електричний нагрів. Аналіз вихідної

15
сировини та продуктів гідрування виконувався за допомогою газового хроматографа з полум'яно-іонізаційним детектором.
Запропоновано процес вироблення екологічно чистого бензину за методом каталітичного гідрування фракцій 90ºС або (62-120)º С, отриманих з бензину реформінгу, з метою зниження кількості відповідно бензолу або толуолу. Далі запропоновано їх компаундування з залишком реформату та оксигенатними добавками для підвищення октанового числа вихідного бензину. Вибір для гідрування тієї чи іншої з вищезазначених фракцій пояснюється вмістом ароматичних вуглеводнів (бензолу та толуолу) в бензинах реформінгу різних нафтопереробних заводів [5].
Нафта утворюється із залишків рослинних і тваринних мікроорганізмів на дні давніх морів і являє собою маслянисту рідину жовтого чи темно- коричневого, а іноді і чорного кольору, у залежності від її складу.
Продуктами переробки нафти є високоефективні палива, мастильні і спеціальні олії, бітуми, парафін, сажа й ін. З продуктів нафтопереробки виробляють пластмаси, синтетичні волокна, каучук, барвники, миючі засоби, отруйні хімікати.
Нафта – це суміш великого числа вуглеводнів різної молекулярної маси
і хімічної побудови з домішкою сірчистих, азотних і смолистих речовин. У ній міститься вуглецю 82,8 – 87,2%, водню 11,7 – 14,1%, сірки 0,3 – 3,1% і більше, кисню 0,3 – 2,1%, азоту 0,1 – 1,1%, а також у дуже малих кількостях є ванадій, нікель, залізо, хром, германій та ін. В'язкість нафти досягає 80 – 100 мм
2
/с, а щільність 0,73 – 0,95 г/см
3
. Нафта майже не містить золи; теплота її загорання близько 10 000 ккал/кг, чи 41 900 кДж/кг.
Нафта як паливо безпосередньо майже не використовується, а переробляється в товарні нафтопродукти. Перед переробкою нафту направляють у газовідокремлювачі і виділяють попутний нафтовий газ, а потім очищують від інших домішок: відокремлюють розчинені гази, воду, мінеральні солі, а також механічні домішки – пісок і глину.
Нафта класифікується за наступними ознаками:
1. За складом сірки:
– клас 1 – малосірчиста (сірки не більше 0,5%);
– клас 2 – сірчиста (сірки 0,5-2,0%);
– клас 3 – високосірчиста (сірки більше 2,0%).
2. За родовищем (морська, материкова).
3. Залежно від потенційного сумарного складу палива:
– тип Ті – вихід паливних фракцій не менше 45%;
– тип Т2 – вихід паливних фракцій 30 – 44,9%;
– тип Т3 – вихід паливних фракцій менше 30%.
4. Залежно від потенційного сумарного складу масел:
– група М) – вихід масляних дистилятів з нафти не менше 25%;
– група М2 – вихід масляних дистилятів з нафти 15 – 25%;
– група М3 – вихід масляних дистилятів з нафти менше 15%.
5. Залежно від якості масел:
– підгрупа Иі – індекс в'язкості більше 85;

16
– підгрупа И2 – індекс в'язкості 40 – 85.
6. Залежно від складу парафіну і можливості отримувати паливо для реактивних двигунів, дизельних палив і дистилятних базових масел:
– вид П1 – склад парафіну не більше 1,5%;
– вид П2 – склад парафіну 1,51 – 6,0%;
– вид П3 – склад парафіну більше 6,0%.
Основними способами одержання нафтопродуктів є пряма перегонка і крекінг. У процесі прямої перегонки нафта розділяється на окремі легкі фракції в залежності від температури кипіння і конденсації. Різні вуглеводні конденсуються при різних температурах: соляровий дистилят – приблизно при 350-300°С, газойлевий – при 300-250 °С, лігроїн – при 250-200°С, бензин
– нижче 200°С. Сконденсовані фракції (дистиляти) охолоджуються в теплообмінниках і водяних холодильниках та перетворюються в рідину.
Для перегонки мазуту (80% маси) його піддають повторному нагріванню в вакуумі до 350°С і переводять у пароподібний стан [6].
З продуктів перегонки одержують різноманітні мінеральні олії.
Залишок перегонки – гудрон, що представляє собою малорухому масу, ви- користовують для виробництва покрівельних та ізоляційних матеріалів і в будівництві доріг.
Відносно невисокий відсоток виходу світлих нафтопродуктів, особливо бензину, при прямій перегонці нафти обумовив необхідність застосування крекінг-процесу, заснованого на розщепленні довгих молекул важких вуглеводнів на більш короткі молекули, які можуть кипіти при низькій температурі. Розрізняють термічний (високотемпературний) і каталітичний крекінг. При термічному крекінгу (температура його 450 – 550°С і тиск 3–6
МПа) переробляють гас, соляровий дистилят, мазути і гудрон. Однак бензини термічного крекінгу, що представляють собою суміш вуглеводнів, фізично і хімічно недостатньо стійкі, тому використовуються як компоненти автомобільних бензинів. Для одержання бензинів більш високої якості застосовують каталітичний крекінг, при якому бензин виробляється в присутності каталізатора – речовини, що прискорює і поліпшує процеси розщеплення важких вуглеводнів.
Температура каталітичного крекінгу 450 –500°С, тиск 0,2 – 0,3 МПа. Як каталізатори застосовуються синтетичні алюмосилікати і деякі глини.
Різновидом каталітичного крекінгу є риформінг, призначений для одержання ароматичних вуглеводнів, що є основою високоякісних бензинів. При каталітичному крекінгу як вихідну сировину використовують гасові і солярові фракції прямої перегонки і дистиляти нафтопродуктів вторинного походження [2-4].
Нафтове паливо за призначенням підрозділяється на дві основні групи: моторне, або світле, що застосовується для спалювання в двигунах, і котельно-пічне (котельне, газотурбінне і побутове), яке використовується для топок парових котлів, промислових і побутових пічних установок.

17
Моторне паливо, залежно від виду двигуна, у свою чергу поділяється на карбюраторне і дизельне, що використовується в двигунах внутрішнього згорання, і паливо для повітряно-реактивних двигунів та ін.
Бензин є одним з основних видів карбюраторного палива. Він являє собою суміш легких ароматичних, нафтенових і парафінових вуглеводнів. До складу бензину входять вуглець (85%) і водень (близько 15%), а також кисень, азот та сірка. Бензин – безбарвна чи трохи жовтувата рідина з характерним запахом, щільністю 0,7 – 0,8 г/см
3
. Температура його спалаху нижче – 40°С, застигання – нижче – 60°С. Бензин застосовується також як розчинник жирів, смол і інших матеріалів. Основну частину бензину одержу- ють прямою перегонкою і каталітичним крекінгом. Властивості автомобільних бензинів характеризуються теплотою згорання, детонаційною стійкістю, фракційним складом, хімічною стабільністю, вмістом сірки й
інших шкідливих домішок.
Здатність палива протистояти детонаційному згоранню називається детонаційною стійкістю і характеризується октановим числом. Чим вище октанове число, тим більше може бути стиснута в циліндрі пальна суміш.
Як еталонне паливо прийнята суміш двох вуглеводнів: ізооктану, що володіє високими антидетонаційними властивостями, і нормального гептану,що легко детонує.
Октановим числом називається умовна одиниця, чисельно рівна відсотку (за об‘ємом) озооктану в суміші, що складається з ізооктану і но- рмального гептану та рівноцінна за своїми антидетонаційними властивостями даному паливу.
Октанове число ізооктану приймається за 100, а нормального гептану за нуль. Так, якщо бензин детонує при роботі суміші, яка складається із 80%
ізооктану і 20% нормального гептану, то октанове число такого бензину дорівнює 80 [5].
Пальне для авіаційних двигунів, що експлуатуються в різних режимах: звичайному (крейсерському) і форсованому (режимі злету літака), повинно зберігати свою стійкість як на бідних, так і на багатих сумішах. Детонаційна стійкість авіаційного бензину при роботі на бідній суміші оцінюється октано- вим числом, а при роботі на багатій суміші – сортністю.
Сортністю бензину називається число, що показує, яку потужність може розвивати двигун на випробному паливі в порівнянні з ізооктаном, сортність якого прийнята за 100. Наприклад, Б-95/130, Б-100/130.
Фракційний склад є важливим показником якості бензину та його випаровуваності, тобто здатності переходити з рідкого в газоподібний стан.
Від випаровуваності палива залежать утворення пальної суміші, тривалість прогріву і легкість пуску двигуна.
Промисловістю випускаються сезонні (літні і зимові) автомобільні бензини. Для бензину зимового виду температура википання 10% палива має бути не більше 55°С, а літнього виду – не більше 70°С.
Хімічна стабільність характеризується стійкістю бензину до окислювання, смоло- і нагароутворення та інших хімічних змін у двигуні,

18
залежить від фракційного складу і вмісту смол та смоло-утворюючих речовин.
Вміст смол установлюється спеціальними стандартами і для різних марок бензину не повинен перевищувати 7 – 15 мг/100 мл.
Хімічна стабільність виражається тривалістю індукційного періоду –
часу штучного окислювання бензину в спеціальній лабораторній установці і визначається в атмосфері чистого кисню при тиску 0,7 МПа і температурі
100°С.
Для підвищення хімічної стійкості в паливо додають антиокислювачі
(деревносмольний, детонафтал й ін.), що підвищують індукційний період окислювання бензину.
Наявність сірки викликає корозію робочих органів двигуна і знижує детонаційну стійкість палива, сприяє утворенню смоли. Чим менший вміст сірки в бензині, тим вища його якість. Наявність сірки визначають випробуванням бензину на корозію відполірованої пластинки з чистої міді. У залежності від марки бензину вміст сірки не повинен бути більше 0,10 –
0,15%.
Рідке паливо одержують, головним чином, у результаті переробки нафти – єдиного рідкого пального, яке одержують з копалин. Нафта – це суміш великого числа вуглеводнів різної молекулярної маси і хімічної побудови з домішкою сірчистих, азотних і смолистих речовин. Нафта як паливо безпосередньо майже не використовується, а переробляється в товарні нафтопродукти [3].
Нафта класифікується за складом сірки, за родовищем, залежно від потенційного сумарного складу палива, залежно від потенційного сумарного складу масел, залежно від якості масел і в залежності від складу парафіну і можливості отримувати паливо для реактивних двигунів, дизельних палив і дистилятних базових масел.
Основними способами одержання нафтопродуктів є пряма перегонка і крекінг. У процесі прямої перегонки нафта розділяється на окремі легкі фракції в залежності від температури кипіння і конденсації.
Відносно невисокий відсоток виходу світлих нафтопродуктів, особливо бензину, при прямій перегонці нафти обумовив необхідність застосування крекінг-процесу, заснованого на розщепленні довгих молекул важких вуглеводнів на більш короткі молекули, які можуть кипіти при низькій температурі. Розрізняють термічний (високотемпературний) і каталітичний крекінг.
Нафтове паливо за призначенням підрозділяється на дві основні групи: моторне, або світле, що застосовується для спалювання в двигунах, і котельно-пічне (котельне, газотурбінне і побутове), яке використовується для топок парових котлів, промислових і побутових пічних установок. Моторне паливо, залежно від виду двигуна, у свою чергу поділяється на карбюраторне
і дизельне, що використовується в двигунах внутрішнього згорання, і паливо для повітряно-реактивних двигунів та ін. [4-5].

19
1.2 Вплив викидів автозаправних станцій на довкілля
Стрімке зростання автотранспортних засобів призводить до збільшення кількості автозаправних станцій (АЗС). Існуюча мережа АЗС в Україні складає більше 6000 станцій. Кожна АЗС є джерелом викиду забруднюючих речовин. Постійно зростаюча кількість АЗС, а також об‘єми реалізованого пального передбачають необхідність детального підходу до визначення обсягів і номенклатури викидів шкідливих речовин під час роботи АЗС, впливу функціонування АЗС на довкілля та навколишнє середовище.
Ефективно оцінити екологічний стан АЗС можливо тільки за умови об‘єктивного контролю
інструментальними засобами, а саме газоаналізаторами, газоаналітичними системами.
Робота АЗС призводить до систематичного, постійного техногенного навантаження на довкілля. Згідно існуючих розрахункових методик визначаються валові викиди забруднюючих речовин з АЗС під час проведення технологічних операцій на АЗС. Розрахункові методики дають
інтегрально характеристику загальної маси викиду за певний інтервал часу: с, год, рік, а визначення безпосередньої концентрації забруднюючої речовини в різних точках території АЗС; санітарно-захисній зоні, сельбищ ній території повинно проводитись з використанням інструментально-лабораторними методами [6-7].
Забруднення довкілля АЗС відбувається за рахунок потрапляння в атмосферне повітря випаровувань палива. Викиди випарів палива відбуваються: під час заправки ємкостей АЗС від цистерни заправників, зберігання палива в ємкостях, під час безпосередньої заправки автомобілів.
Основними забруднюючими речовинами в процесі експлуатації АЗС при використанні бензину, дизельного палива та скрапленого вуглеводневого газу є: бензин, вуглеводні насичені, пропан, бутан, етан, метан.
Безпосередньо джерелами викиду забруднюючих речовин на АЗС під час виконання технологічних операцій є: дихальний клапан резервуару з пальним
(організоване джерело), забруднююча речовина утворюється під час заправки резервуару з бензовозу, а також при зберіганні в резервуарах: гирло бензобаку (неорганізоване джерело), забруднююча речовина утворюється під час заправки баків автомобільних транспортних засобів.
На процес випаровування нафтопродуктів з резервуарів в статистичних умовах впливають різні фактори: температура навколишнього середовища, тиск і об‘єм газового простору, площа контакту нафтопродукту з газовим простором, атмосферний тиск [4].
Загалом втрати нафтопродуктів у вигляді випаровування з резервуарів виникають у результаті «малих» та «великих» дихань.
Втрати за «малих дихань» спричиняються температурними коливаннями навколишнього середовища. Під час підвищення температури повітря у денний час поверхні резервуарів нагріваються, тиск та температура парогазової суміші наростає, внаслідок цього випаровування нафтопродуктів, особливо легких фракцій, збільшується. Збільшення тиску в парогазовому

20
просторі призводить до спрацювання дихального клапану встановленому в резервуарі і виходу пароповітряної суміші до навколишнього середовища.
При цьому важливе значення має ступінь заповнення резервуару нафтопродукту і пов‘язаний з нею об‘єм газового простору.
«Великі дихання» виникають під час витиснення пароповітряної суміші до навколишнього середовища у процесі заповнення нафтопродуктом резервуара. При цьому об‘єм газового простору зменшується, спрацьовує дихальний клапан. Об‘єм «великого дихання» приблизно відповідає кількості нафтопродукту, що потрапив до резервуара. Втрати у разі «великих дихань» зростають під час збільшення кількості циклів «приймання – відвантаження» резервуарів і залежать від кліматичної зони [3,8].
З кожним роком по мірі збільшення транспортного парку зростає й потреба у паливі. У зв‘язку з цим кожного року збільшується й кількість автозаправних станцій, які згідно з Постановою Кабінету Міністрів України
№142 від 14.02.2001 року занесені до переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
Сіть автозаправних станцій робить свій внесок у формування міського фонового забруднення, у збільшення вмісту домішок на значній відстані від джерел забруднення й до глобальних змін у складі атмосфери, що може привести до багатьох небажаних наслідків, в тому числі до зміни клімату.
АЗС являються стаціонарними джерелами забруднення атмосферного повітря - за рахунок випарування бензину й дизельного палива з резервуарів для їх зберігання. Вміст цих речовин у атмосферному повітрі міста не контролюється на постах спостереження. Але існує розвинена сіть станцій, до яких кожного року приєднуються нові.
Хоча розвинена сіть станцій, які розташовуються по головним магістралям міста на незначних відстанях одна від іншої дозволяє зменшити викиди шкідливих речовин у атмосферне повітря від пересувних джерел –
автотранспорту: автомобілі не відхиляються від свого маршруту, тобто не спалюють додаткової кількості палива на проїзд до автозаправної станції, але
АЗС все ж таки притягають до себе транспорт, який для заправки повинен заглушити мотор (часто проводяться гальмування автомобілів й викидається найбільша кількість домішок). Тобто автозаправні станції – це й ще джерела викиду вибухових газів – газів, вміст яких у атмосферному повітрі міста контролюють й відома їх фонова концентрація [2,5].
1.3 Вплив викидів автозаправних станцій на здоров’я людини,
тваринний і рослинний світ
Усі викиди від АЗС (пари бензину та дизельного палива, вибухові гази)
– токсичні речовини, які часто спричиняють незворотну шкоду організму, що призводить до функціональних порушень, деформацій та летального кінця.
Вони можуть викликати гострі та хронічні отруєння.

21
Гостре отруєння виявляється внаслідок відносно сильного, але одноразового впливу отруючого агенту на організм. Гостре отруєння протікає бурхливо, швидко закінчується або видужанням, або смертю.
Хронічне отруєння виникає у результаті тривалого проникнення у організм невеликої кількості отрути.
Зараз спостерігається звикання (адаптація) населення до ряду забруднюючих речовин. При звиканні до токсикантів підвищується опірність організму і до інших чинників, що мають зовсім іншу фізичну природу. Це виявляється в розвитку у частини населення стану неспецифічно підвищеної опірності організму (СНПО), а саме підвищеної сприятливості до додаткових навантажень, більш швидкої нормалізації порушень, що розвилися. Стан неспецифічно підвищеної опірності часто супроводжується зривом адаптації й організм людини стає дуже дошкульним до впливу токсикантів, що викликає різні захворювання людини [3].
Токсиканти впливають на усі головні системи організму:
Кровотворну та імунну системи (оксиди вуглецю, свинець);
Центральну нервову систему (ЦНС) й нейроендокринну систему
(бензин й гас, оксиди азоту, оксид вуглецю(ІІ), свинець);
Опорно-руховий апарат та систему виділення (оксид вуглецю(ІІ), бензин й гас);
Серцево-судинну та дихальну системи (бензин й гас, оксиди азоту, вуглецю, діоксид сірки, свинець);
Шлунково-кишковий тракт (бензин й гас, оксиди азоту, оксид вуглецю(ІІ), діоксид сірки, свинець).
Загальні симптоми у разі отруєння цими речовинами – це головний біль, запаморочення, порушення координації руху, нудота.
Підвищення в атмосферному повітрі концентрацій токсикантів впливає
і на рослинний світ. Забруднення атмосферного повітря приводить до зменшення фотосинтезу рослин, що приводить до порушення екологічної рівноваги в природі. Шкідливий вплив токсикантів (діоксид сірки, оксид азоту) на рослинність виявляється в зниженні врожайності ряду сільськогосподарських культур, передчасному листопаді, утраті плодоносіння у дерев [4,7].
Дія розглянутих токсикантів вивчена лише на піддослідних тваринах й виявляється тими самими симптомами та захворюваннями, що й у людини.
Основним джерелом потрапляння нафтопродуктів в землю є викиди автотранспорту, вуглеводні, потрапляють у грунт з талим снігом і дощовими стоками, витоку на об'єктах їх зберігання та переробки, несанкціоновані звалища будівельного і побутового сміття, протоки при заправці автотранспорту паливом та ін.
Якщо потрапляють на поверхню нафтопродукти фільтруються вертикально через товщу ґрунтів зони аерації і досягають рівня ґрунтових вод, де відбувається їх накопичення і розтікання по водоносному горизонту.

22
Також забруднення ґрунтів і підземних вод на територіях АЗС може бути обумовлено витоками нафтопродуктів.
Причинами витоків можуть бути різні дефекти і розгерметизація резервуарів, аварійні протоки, втрати при наповненні і спорожненні резервуарів та інших ємностей, несправності технологічного обладнання.
Основна особливість витоків полягає в тому, що вони носять нерівномірний по площі і в часі характер. Наприклад, витоку зі швидкістю дві краплі за 1 секунду призводять до втрати 130 л/міс нафтопродуктів.
Витоку у вигляді крапель, які переходять у тонкий струмінь, досягають 200 л /міс, а витікання у вигляді струменя товщиною 2,5 мм призводить до втрат до 2,5 м
3
/місяць [5].
Інша важлива особливість витоків на об'єктах нафтопродуктозабезпечення полягає в тому, що вони відбуваються (або можуть відбуватися) протягом усього терміну функціонування цих об'єктів.
Тому, незважаючи на обмеженість у часі кожного окремого витоку, внаслідок поперемінного виникнення витоків відбуватиметься постійне забруднення території об‘єкта протягом всього терміну його експлуатації.
На сучасних АЗС, що мають герметичне обладнання, ймовірність підземних витоків палива мінімізована, проте кількість проток у паливороздавальних колонках та на майданчику зливу палива залишається високим (до 100 г на 1 т бензину і 50 г на 1 т дизпалива). Від проток, руху автотранспорту і атмосферних випадінь фіксується високе забруднення поверхневого стоку.
Вплив забрудненого поверхневого стоку на ґрунтове середовище особливо інтенсивно, якщо відсутня зливова каналізація та очистка стоку. В даний час не всі АЗС мають закриті системи водовідведення та очисні споруди. Але навіть у тих випадках, коли такі системи є, з не замощених поверхонь, газонів і через тріщини в покриттях, частина забрудненого стоку потрапить в ґрунти (від 10 до 30% обсягу).
Нафтопродукти є токсичними речовинами третього класу небезпеки.
Потрапивши в грунт, вони утворюють плівку, яка погіршує повітро- водообмін. У результаті гинуть всі рослини і мікроорганізми.
Процес розкладання нафтопродуктів протікає вкрай повільно. За три- чотири роки відбувається окислення деяких компонентів. Утворюються пірени, які через 25-30 років перетворюються на самі токсичні речовини першого класу небезпеки – бенз(а)пірени [3].
Досліджень станом грунтів в районі АЗС недостатньо. Це частково пояснюється тим, що забруднення грунтів нафтопродуктами в нашій країні не нормується. Тому, з точки зору комплексного впливу на грунтову середу і біосферу такі дослідження необхідні. Слід враховувати, що у складі нафтопродуктів присутні такі небезпечні речовини, як бензол, стирол, толуол, ксилол та ін. За результатами досліджень можлива розробка
інженерних методів рекультивації та реабілітації нафто забруднених ґрунтів.
Якщо вважати найважливішим показником забруднення рівень рухливості хімічних елементів у ґрунті, то під стійкістю до забруднення слід

23
розуміти здатність ґрунтів переводити забруднення речовини в міцно фіксуючий стан. Стійкість ґрунтів до забруднення переважно обумовлена такими властивостями, як ємність катіонного обміну, рН, вміст гумусу.
Очевидно, що і заходи з рекультивації забруднених земель повинні
ґрунтуватися на збільшення поглинальної здатності ґрунтів та оптимізації
ґрунтової кислотності [4,7].


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал