1. Теорія видатних особистостей І хх ст. Історії України 1 Володимир Великий



Скачати 408.3 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації10.04.2017
Розмір408.3 Kb.
  1   2   3


Зміст
Вступ

1. Теорія видатних особистостей І – ХХ ст. Історії України

1.1 Володимир Великий

1.2 Ярослав Мудрий

1.3 Богдан Хмельницький – видатний український гетьман

1.4 Іван Сірко

1.5 Михайло Грушевський

1.6 Павло Скоропадський

2. Президенти незалежної України

2.1 Леонід Кравчук

2.2 Леонід Кучма

2. 3 Віктор Ющенко

3. Лідерство як запорука досягнення успіху в організаційному управлінні


    1. Лідерство в організаційному управлінні

    2. Теорія м'якої сили та її трансформація у концепцію управління

3.3 Портрет сучасного керівника

Висновок

Список використаної літератури
Вступ
В історії України залишили свій слід тисячі видатних особистостей, які жили в різні епохи й уславилися в різних сферах діяльності. Серед них — державні діячі та полководці, церковні ієрархи та підприємці, науковці та інженери, архітектори та художники, письменники, композитори та музиканти, діячі театру та кіно. Пам’ять про них увічнено в монументах, меморіальних дошках та назвах вулиць, деяким присвячено музеї. Особливого ставлення вимагають місця останнього спочинку — кладовища та окремі могили.

Особливо запам’яталися керівники, які робили все щоб Україна була незалежною. А коли це відбулося – роблять все, щоб Україна процвітала. Тому потрібно знати не тільки їхні імена, але й те що вони зробили для нас за допомогою мистецтва управління.

Серед видатних українських керівників були князі (Аскольд і Дір, Олег, Данило Галицький, Володимир Великий, Ярослав Мудрий ), гетьмани (Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Іван Виговський, Пилип Орлик), кошові отамани (Іван Сірко, Іван Брюховецький, Григорій Сагайдачний), правителі ХХ ст.(Михайло Грушевський,Павло Скоропадський, Симон Петлюра), президенти незалежної України (Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович). Тому заслуговує уваги висвітлення питань, пов’язаних з видатними особистостями України.

Метою курсової роботи є вивчення видатних особистостей України з метою визначення їх характеристик, за допомогою яких вони досягли успіху в управлінні людьми, народом, державою, зробили неабиякі досягнення і значний вклад у розвиток економіки України.

Завдання курсової роботи огляд характеристик видатних керівників в Історії України і їх безпосередній вплив і діяльність в історії України, а також вплив на формування економіки, розвиток підприємницької діяльності, виробництва тощо.

1. Теорія видатних особистостей І – ХХ ст.
1.1 Володимир Великий (980–1015)

україна президент видатний

Володимир Великий — князь новгородський, великий князь Київський (980—1015). Канонізований Західною і Східною християнськими Церквами. Творив Володимир колосальну державу – найбільшу своїми розмірами в цілій Європі, з централізованою владою князя, з міцними твердинями, славну своїми багатствами, зв'язану торговельними та дипломатичними стосунками з усім культурним світом того часу. Але ця могутня імперія складалась з різнорідних етнічних елементів, різних племен, мов і релігій. Володимир розумів, що треба було знайти, крім влади, об'єднуюче начало, і таким началом хотів зробити релігію.

Володимир був надто мудрий правитель, щоб не зрозуміти, що поганська релігія не могла об'єднати його держави, ані відіграти тієї великої ролі, яку відігравала християнізація для всіх держав Європи.

Протягом 35-річного правління Володимир об'єднав не лише всі українські, але й слов'янські племена Східної Європи, а також частину фінських та литовських. Збройною силою, дипломатичними стосунками, торговельними зв'язками, матримоніальними союзами – Українська держава за Володимира стала на одне з перших місць в Європі. Величі цієї держави відповідала велич її столиці, Києва. Невелике місто, город Ігоря та Ольги, Володимир значно поширив, виріс новий центр староруської держави, в осередку якого стояв «двір терем ний», з палацом часів Ольги або Святослава. Володимир оточив його новим кам'яним муром, з в'їздовою брамою, з пілонами, рештки яких знайдено на розі Велико- Володимирської та Велико-Житомирської вулиць. В цьому укріпленому місті збудовано три великі кам'яні палати та церкву св. Василя, на місці, де стояв Перун, Спаса, св. Софії та кафедральну величезну церкву Богородиці, так звану Десятинну, бо на утримання її Володимир призначив десяту частину княжих прибутків. Над спорудою її працювали майстри різних національностей: греки, болгари, українці, і була вона розшшно оздоблена мармуром, фресками та мозаїками.

Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищі ідеали, вищу культуру, осередками якої стали церкви. Вже для спорудження їх треба було мобілізувати багато фахівців – від мулярів до архітектів; оздоблення церкви потребувало малярів, мозаїстів, різьбарів. По закінченні будови, крім кліру, потрібно було багато грамотних людей: читців, співаків тощо. При церквах Володимир засновував школи для навчання боярських та священичих дітей. Крім Києва будовано церкви й по інших містах – в Овручі, Василеві.

Варто зазначити – жадна з історичних постатей нашої давньої історії не була так високо шанована за життя й не була такою популярною у наступних поколінь, як Володимир. Багатий цикл історичних переказів, пісень – так званих билин – зберегли пам'ять про Володимира - «красне сонечко», про його людяність, приступність, демократизм, як сказали б тепер. Видатний ерудит, Київський митрополит Іларіон, через 30-35 років після смерти Володимира, в натхненному «Слові» так характеризував його та Русь: «не в худій бо і невідомій землі володів (Володимир), но в Руській, яка відома і слишима в усіх кінцях землі», і був там «єдино держцем».

З Володимиром почалася нова доба в усіх галузях державного життя: політики, релігії, культури. «Часи Володимира Святого, чи Великого, – писав М. Грушевський, – були кульмінаційною точкою процесу будови, завершенням, так би сказати, механічної еволюції процесу утворення давньої Руської, Київської держави».

Як пишуть літописці Володимир мав дві особистості:


  • Володимир-поганин був войовничий, жорстокий, розгнузданий,

  • Володимир-христіянин визначався лагідністю і милосердям, любив мир, лад і спокій, був строгий для себе.

Така внутрішня переміна людини цілком можлива, — християнство мало величезний вплив на людей, особливо на тих, що приймали його щиро, з глибокою вірою. Але рівночасно Володимир був якби символом перемін, які переходило тоді українське громадянство. Україна довгі часи була пострахом сусідніх земель: «варвари-Русь, народ жорстокий і немилосердний, що не знає ласки до людей» — оце звичайна характеристика наших предків у чужих письменників. З дикою, живлою силою, з молодечою буйністю, з завзяттям, відвагою і погордою смерти, гнали ці північні ватаги на південні, культурні землі, несли знищення, смерть і руїну. Але оце той грізний народ поволі втихомирився, став лагідний, людяний, перейшов до спокійного життя. Ця переміна ішла сама з себе, під впливом змінених господарських умов та під натиском культурніших сусідів. Але до приспішення її немало причинився сам Володимир. Поширення християнства, заснованя шкіл, початки освіти, нове будівництво, зміни в законодавстві, уліпшення управи, уведення України у коло християнських держав — все те великі заслуги князя.
1.2 Ярослав Мудрий
Ярослав I Володимирович (близько 983 — 20 лютого 1054, Вишгород) — Ростовський князь (987—1010), Новгородський князь (1010—1034), Великий князь Київський (1016—1018, 1019—1054), святий. Був другим сином хрестителя Русі князя Володимира I Святославича з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. В хрещенні мав ім'я Георгій (або Юрій — пізніша форма імені Георгій, широко поширена в давньоруській мові, у XI—XII ст. воно мало вигляд Гюрьгі).

Під час його правління Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Було завершено розпочате Володимиром Святим розширення меж столиці Русі — Києва, насипано нові оборонні вали були ще за Володимира Святого (дослідження П. Раппопорта) (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), а Ярослав поставив на них лише забороля. Збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор, в якому згодом було поховано в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину (Інгігерду;? -1050). Це був акт порушення задуму собору. Створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління було засновано міста Юр'єв (нині — Тарту), Корсунь, Гюргів (нині — Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет.

Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.

За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопільського патріарха. Ярослав устійнив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначування митрополитів на київську кафедру, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що 1051 з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконо писання.

За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін.

Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов`янську мову, переписувано багато книг, був укладений літописний звод.

Київська Русь за Ярослава I Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілість своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування (сеньйорату), згідно з яким старший брат Ізяслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод — Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В'ячеслав — Смоленщину.
1.3 Богдан Хмельницький – видатний український гетьман
Богдан Хмельницький (6 січня 1596 — 6 серпня 1657) — український шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти панування польської шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

Як полководець Б. Хмельницький був блискучий стратег і тактик, знаменитий військовий організатор, мужній і хоробрий вояк. Він створив понад 300-тисячне українське військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалася нова українська держава.

Але для утримання й розбудови держави, яка виникла революційним шляхом, потрібне було ще міжнародне визнання й військова допомога сусідніх держав. Досвід боротьби з Польщею в умовах польсько-шляхетського ладу й магнатської сваволі на кресах Речі Посполитої переконав Хмельницького та його однодумців, що повний й сталий успіх козацтва, а тим паче національних українських змагань без цих передумов і відповідної міжнародно-політичної кон́'юнктури неможливий. І тут виявився надзвичайний дипломатичний хист Б. Хмельницького. У своїй тривалій і не завжди переможній боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три могутні коаліції.

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Особливо вражає демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмельницького. Також вражала велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо.


1.4 Іван Сірко́
Іван Сірко́ (1605 (1610)—1680) — подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником.

Життя цієї людини оповите легендами. Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 – 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом, тому й цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. Прискіпливо підрахував кількість перемог Сірка (за жодної поразки їх набралося 55!) визначний дослідник Запорозької Січі Дмитро Яворницький.

Дмитро Яворницький дав такий портрет славного кошового: „І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення… „Нужда закон змінює“, – часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я“.

В історії Запорозького козацтва постать Сірка одна із найлегендарніших. Історики визнають особливий військовий талант полководця, все його життя було прикладом безмежної відданості українському народу.

Чоловік він був розважливий, мудрий, демократичний, скромний до аскетизму і віруючий . Сірко ніколи не відривався від козацьких мас, жив у курені разом з козаками, харчувався із спільного котла, вів тверезий спосіб життя, полюбляв пасічникувати в десяти верстах від Січі, в Грушевці.
1.5 Михайло Грушевський
Миха́йло Сергі́йович Груше́вський (29 вересня 1866, Холм (нині Польща) — 25 листопада 1934, Кисловодськ, СРСР) — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць.

Видатний українcький історик і громадський діяч Михайло Грушевський був обраний президентом Української Центральної Ради, що постала в березні 1917 року. 19 квітня в Києві відкрився

2 січня Центральна Рада видала свій Четвертий Універсал, в якому було проголошено незалежність Української Народної Республікі. Проте, ще в грудні 1917 року почалася інтервенція російсько-більшовицьких військ в Україну. Недалекоглядна політика Центральної Ради щодо власного війська (300-тисячна армія, що складалася з українізованих частин російської армії, була демобілізована Центральною Радою) й відтак на час більшовицької інтервенції її військо налічувало всього 15 тис. вояків, що складалися з селянського ополчення «вільних козаків», січових стрільців, колишніх військовополонених галичан, кількох невеликих загонів із фронту та декількох сотень київських гімназистів, що пішли на фронт прямо від шкільної лави.

М. Грушевський був надзвичайно працездатний і віртуозно умів поєднувати роботу на кафедрі і головування в НТШ та своєчасне редагування його наукових «Записок» і «Літературно-наукового вісника», встигав дбати про видавництво, бібліотеку, музей, друкарню і все інше.

Не можна повністю погодитися з твердженням деяких істориків, що Грушевський був поганим політиком, тому що він програв, а кожний політик, який, на їх думку, програє, є поганим політиком. Та відомо з історії, що деколи політики програвали, хоча все зробили для виграшу, але обставини робили їх без вини винуватими. Так було й з М. Грушевським. Але ми не повинні забувати «його щирі і патріотичні зусилля, яких він докладав до визволення України, починаючи від 27 березня, коли прибув до Києва, і кінчаючи порадами для посланців, котрі делегувалися на переговори в Брест”. Про це пише в своїй праці Дмитро Дорошенко («Історія України 1917-1923 рр.», т. І «Доба Центральної Ради». Ужгород. 1932), який, як свідок і учасник подій, згадував, що при утворенні Центральної Ради 4 березня 1917 р. місце голови було зарезервоване для професора Грушевського, який мав приїхати з останнього свого заслання - з Москви.
1.6 Павло Скоропадський
Павло́ Петро́вич Скоропа́дський (15 травня 1873 — 26 квітня 1945) — український громадський, політичний діяч, військовик. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904 — 1905) та Першої світової воєн (1914 — 1918). Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

29 квітня 1918 року Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів.

Того ж дня делегати Всеукраїнського з'їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманською державою. Згодом багато писали й говорили про те, що цей з'їзд було інсценовано, але сучасники бачили серед його делегатів лише незначну кількість людей у піджаках, основну масу становив натовп «дядьків у свитках», та й представляли вони вісім різних губерній. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що «відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади». Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці».

Гетьман намагався силою влади й помірними реформами загасити революційне полум’я, відновити стабільність у суспільстві, але з перших днів йому протидіяли соціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші партії, які раніше підтримували Центральну Раду. Якихось серйозних протестів населення не було, крім деякого невдоволення з боку патріотично налаштованої національної преси й інтелігенції. Зміна влади прямо не загрожувала українській державності, бо Гетьман неодноразово наголошував на необхідності її зміцнення, консолідації суспільства. Водночас, мирний перехід повноважень до Гетьмана свідчив, що населення України очікувало на подолання анархії, наведення порядку, забезпечення стабільності в економіці й суспільному житті.

Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною (яку гетьман навіть встиг відвідати з офіційним візитом у вересні 1918: після подорожі Скоропадського до Німеччини й успішних переговорів з кайзером Вільгельмом II та його урядом, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній політиці, зокрема згоду німців на розбудову регулярної української армії), Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Грузією, Норвегією, Швецією, Іспанією, Голландією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма державами. Також було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню (велися навіть переговори про входження цих держав до складу України на федеративних засадах), здобуто визнання й підписано перемир'я з Радянською Росією (12 червня 1918 року). На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.

На той час Україна досягла значних успіхів у галузі науки, освіти та культури, хоч гетьман П. Скоропадський був професійним військовим. Його універсалом створюється Українська Академія Наук (що існує й досі; першим її президентом став В. Вернадський); засновуються два державні українські університети - в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також, вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Держаний симфонічний оркестр тощо).


2. Президенти незалежної України
2.1 Леонід Кравчук
Леоні́д Мака́рович Кравчу́к ( 10 січня 1934, Великий Житин) — перший Президент України після здобуття нею незалежності у 1991 році (1991—1994), Голова Верховної Ради України у 1990—1991 роках, Народний депутат України у 1990—1991 та 1994—2006 роках, Герой України (2001).

Описуючи позитивні психологічні риси характеру першого Президента України, студенти назвали його розумним (21,9%), розважливим, спокійним і виваженим (по 20,6%) та досвідченим (19,9%) політиком.

Чимало респондентів характеризували його як комунікабельну особистість (13,7%), яка має певні лідерські якості (12,3%).

Також його назвали дипломатичним (11,0%), гнучким (9,6%), обережним, освіченим, з ораторськими здібностями (по 8,2%), активним, цілеспрямованим (по 6,9%), відкритим, симпатичним, кмітливим, із почуттям гумору (по 5,5%).

До негативних рис характеру Л. Кравчука студенти віднесли лицемірність (41,1%), голослівність (13,7%) неправдивість (12,3%), непослідовність, несамостійність, кон'юнктурність, егоїзм (по 8,2%), корисливість, підступність, недоосвіченість (по 6,9%), скритність, ненадійність, злопам'ятність (5,5%).

Судячи з результатів експертного опитування, образ Л. Кравчука має певні розбіжності в оцінці його особистості чоловіками та жінками.

Наприклад, його назвали спокійним і розважливим 25% опитаних жінок і лише 12% чоловіків. Натомість розумним характеризували 36% респондентів-чоловіків і лише 14,6% жінок. Така сама тенденція й в оцінці рівня досвідченості цього політика: чоловіки – 28%, жінки – 14,5%.

Серед тих, хто виокремив негативні риси цієї людини, вочевидь більший відсоток чоловіків, ніж жінок.

Зокрема, лицемірним назвали його 52% опитаних чоловіків і 35,4% жінок, неправдивим – відповідно 28% і 4,2%, кон'юнктурним – 16% і 4,2%.

Серед позитивних особистісних рис першого Президента України, який після програшу на виборах 1994 року протягом 10 років продовжував активну політичну діяльність як депутат парламенту, 5-відсотковий бар'єр перетнули 17, а серед негативних – 12.


2.2 Леонід Кучма
Леоні́д Дани́лович Ку́чма ( 9 серпня 1938, Чайкине, Чернігівська область) — український політик, прем'єр-міністр України з 13 жовтня 1992 по 21 вересня 1993, другий президент України (19 липня 1994 — 23 січня 2005).

10 липня 1994 — обраний на посаду Президента України (Передвиборча програма) У 1-му турі президентських виборів набрав 31.17%, найбільше в Криму — 82.6%, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5% голосів. У 2-му турі: 52.15%, найбільше в Криму і Севастополі — 89.7 та 91.5%, найменше в Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях — 2.5-3.5% голосів. З шести суперників головним конкурентом на виборах став на той час діючий президент — Леонід Кравчук, набрав у першому турі 37.92%, а у другому —— 45.1% голосів.

Незадовго до початку президентської передвиборної кампанії 2004 року Конституційний суд України надав Кучмі право балотуватися на посаду голови держави утретє, але той відмовився. У грудні 2004 року новим президентом України був вибраний Віктор Ющенко.

Після відставки Кучма отримав довічне утримання у розмірі заробітної плати діючого президента, державну дачу і державну охорону. Леонід Кучма не брав участь в активних політичних проектах, лише зрідка виступаючи публічно з коментарями стосовно поточної ситуації.

Другий Президент України Леонід Кучма на відміну від свого попередника був вочевидь менш публічний у своїй діяльності. Попри те, що він перебував на президентській посаді протягом двох термінів, його особистісні риси (порівняно з Леонідом Кравчуком) виявилися менш знайомими респондентам.

До позитивних рис характеру Л. Кучми студенти зарахували розважливість (21,9%) та спокійність і врівноваженість (17,8%).

За ними йдуть такі риси цього політика, як розум (11,0%), вольові якості, досвідченість (по 9,6%), гнучкість, організаторські дані (по 6,8%), комунікабельність, амбітність, поміркованість (по 5,5%).

До негативних рис експерти насамперед віднесли лицемірність (26,0%) і неправдивість (15,1%).

За ними було зазначено несамостійність (13,7%), пасивність (12,3%), скритність (11,0%), жадібність (8,2%), однобічність поглядів і надмірну прагматичність (по 5,4%).

І тут в оцінках жінок і чоловіків виявилися певні розбіжності. Скажімо, вольовим політиком Л. Кучму назвали 16% опитаних чоловіків і лише 6,2% жінок. Ті самі 16% чоловіків і тільки 8,3% жінок виокремили його розум. Слабкі лідерські здібності цієї людини назвали 12% чоловіків і 6,2% жінок, жадібність – 12% і 6,2% відповідно.

Те саме стосується й такої риси, як досвідченість: 24% чоловічих і лише 2,1% жіночих голосів. Неправдивість відзначили відповідно 32,0% і 8,33%. Натомість лицемірність набрала 20% чоловічих і 29,1% жіночих голосів.

Загалом серед усіх названих рис характеру Л. Кучми 5-відсотковий бар'єр перетнули 10 позитивних і 9 негативних. І це співвідношення, отже, є гіршим, ніж у Л. Кравчука.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал