1. Сутність духовного життя суспільства та його структура



Скачати 349.65 Kb.
Дата конвертації16.01.2017
Розмір349.65 Kb.
У будь-яких суспільних явищах певною мірою задіяна духовність, яка представлена різними сторонами, видами тощо. Тому визначення місця й ролі духовного чинника у громадських явищах та процесах стає необхідним моментом пізнання закономірностей суспільного життя. Теоретична розробка проблем духовного життя суспільства і його культури передусім важлива для тих сфер практичної діяльності, в яких духовні елементи відіграють помітну, інколи вирішальну роль. Методологічне значення цих понять обумовлюється їх належністю до системи фундаментальних категорій соціальної філософії, які відображають головні явища суспільства в цілому і розкривають відносини між ними. Ця роль виявляється як при вивченні історичного процесу загалом, так і в конкретному дослідженні окремих суспільних явищ, коли треба з'ясувати співвідношення між суб'єктивною і об'єктивною сторонами.

1. Сутність духовного життя суспільства та його структура

Життя суспільства - це реальний життєвий процес соціального суб'єкта (особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу засвоєння дійсності людиною. У реальному житті суспільства поєднані й однаково необхідні як матеріальне, речове, так і ідеальне, духовне. Для характеристики духовного в сучасній літературі користуються категоріями "духовне життя суспільства", "духовне виробництво", "суспільна свідомість", "духовна культура". Ці категорії дуже близькі за змістом, але між ними існує і певна відмінність.

Духовне життя суспільства - най ширше поняття за всі вище згадані. Воно охоплює багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей, сукупність їх поглядів, почуттів, уявлень, а також процеси виробництва суспільних та індивідуальних ідей і їх засвоєння. Духовне життя - це не тільки ідеальні явища, але і його суб'єкти, у яких є певні потреби, інтереси, ідеали і які мають соціальні інститути, що займаються виробництвом, розподілом і зберіганням духовних цінностей (клуби, бібліотеки, театри, музеї, навчальні заклади, релігійні та суспільні організації тощо).

Духовне виробництво - це вид трудової діяльності, сутністю якої є створення предметів для духовних потреб людей. Духовне виробництво розвивається на основі матеріального виробництва і має з ним спільні риси. Проте духовному виробництву властиві специфічні риси. Основними є такі:

а) якщо результатом матеріального виробництва є матеріальні цінності, світ речей, то результат духовного виробництва - духовні цінності, світ ідей;

б) якщо матеріальне виробництво спрямоване на створення безпосередньо значущих цінностей, то виробництво духовне - це цінності, що тільки в кінцевому підсумку стають суспільно корисними;

в) якщо в матеріальному виробництві предмет використовується як речовинна форма - поглинається або додається до чогось, тобто зникає як самостійний, - то в процесі духовного виробництва відбувається інформаційне використання предмета безвідносно до його матеріальної форми, тобто предмет не тільки не зникає, а може набувати більшого обсягу.

Як важливий складник суспільного виробництва духовне виробництво постає як виробництво суспільної свідомості, в якій зосереджений основний зміст духовного життя суспільства. Це ядро, квінтесенція духовного життя.

Суспільна свідомість являє собою сукупність ідеальних образів, а саме: понять, ідей, поглядів, уявлень, почуттів, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом навколишнього світу, зокрема суспільної свідомості. Інакше кажучи, це розуміння дійсності відповідними соціальними групами або суспільством у цілому на даному етапі їх розвитку (Франція епохи Наполеона І; радянське суспільство 20-х років або періоду Великої Вітчизняної війни; суспільство в Україні після 1991 р.). Суспільна свідомість є самостійним духовним утворенням, що існує не емпірично, а як філософська категорія, що позначає особливість соціальних суб'єктів відображати суспільне буття як реальний процес життя людей. Суспільна свідомість і суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має сенсу. Ідеальні, духовні компоненти невідривно вплетені, пронизують суспільне життя. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а саме буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість.

Суспільна свідомість має надзвичайно складну динамічну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Аналіз цієї структури здійснюється у двох аспектах: гносеологічному (пізнавальному) і соціологічному. За гносеологічними (пізнавальними) можливостями і особливостями відображення суспільного буття вирізняють два рівні суспільної свідомості: буденний і теоретичний.

Соціологічний аспект суспільної свідомості - це момент її діяльності, що не відокремлений від тієї системи відношень, у якій ця діяльність здійснюється. У цьому аспекті суспільна свідомість диференціюється за сферами і представлена соціальною психологією і ідеологією. Крім цих елементів, виокремлюють форми суспільної свідомості, які є формами пізнання дійсності і разом з тим духовно-практичними формами усвідомлення світу і людини.

Розглянемо ці елементи суспільної свідомості детальніше. Буденний рівень суспільної свідомості являє собою відображення дійсності в межах повсякденного життя. Часто буденну свідомість називають здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно, в процесі безпосереднього життя. Вона включає накопичені впродовж віків емпіричні знання, норми й зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнені і несистематизовані уявлення і знання про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів. Він прагне проникнути в суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку функціонування. Тільки теоретична свідомість може виявляти закономірні тенденції і складну діалектику розвитку суспільного життя у всій його складності і багатогранності. Творцем теоретичних знань є відносно незначна професійно підготовлена частина суспільства - наукова інтелігенція.

Чи потрібна буденна свідомість при наявності теоретичної? Так, потрібна. Теоретична свідомість здатна видозмінювати, модифікувати, 264 окультурювати повсякденну свідомість. Але хоч як би не розвивалися знання, наука, буденна свідомість завжди буде необхідна. Проте абсолютизація буденної свідомості веде до виникнення ілюзій і помилок у суспільній свідомості. Важливо, щоб науки, зокрема суспільні, залишалися на теоретичному рівні, щоб наукові поняття не підмінювались буденними поняттями і уявленнями, оскільки в цьому разі система знань втрачає свій науковий статус.

Розглянемо тепер соціологічний аспект структури суспільної свідомості. За цим аспектом у структурі суспільної свідомості визначають дві сфери-суспільну психологію і ідеологію. Суспільна психологія - це сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій і громадської думки, які складаються стихійно, у процесі повсякденного життя суспільства. Суспільна психологія і емпіричні знання перебувають на одному рівні суспільної свідомості. Але в суспільній психології домінуючим є не саме по собі знання про дійсність, а ставлення до цього знання, оцінка дійсності. Суспільна психологія здійснює регулятивну функцію безпосереднього життя людей. У ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп і суспільства взагалі. Можна говорити про особливості національної, класової психології, психології релігійних груп тощо.

Суспільна психологія з її емоційною забарвленістю відіграє важливу роль у суспільних рухах, спонукаючи їх до різноманітного роду дій. Тому державним діячам, політичним партіям, політикам важливо вивчати настрої людей, прогнозувати їхню реакцію на ті чи інші події.

Ідеологія - це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Ідеологія так само, як і суспільна психологія, спрямована на регулювання суспільних відносин. Між ними існує єдність і взаємодоповнення. Проте ці сфери суспільної свідомості мають і певні відмінності, а саме:

1) суспільна психологія є безпосереднім і стихійно сформованим виразом інтересів певного класу або соціальної спільноти, ідеологія ж створюється цілеспрямовано, певними групами людей, зайнятих у сфері духовного виробництва;

2) на відміну від суспільної психології, ідеологія є упорядкованою і теоретично оформленою системою, тобто в пізнавальному плані виступає на рівні теоретичної свідомості;

3) суспільна психологія охоплює всю сукупність поглядів людей, які мають гомогенний, тобто нерозчленований характер. Ідеологія ж розпадається на окремі види - політичні, правові, естетичні, релігійні та інші переконання людей;

4) суспільна психологія знаходить свій вияв при розв'язанні практичних завдань буденного життя, ідеологія ж направлена на рішення глобальних соціальних проблем.

Слід розрізняти ідеологію прогресивну й консервативну, реакційну і наукову, відносно істинну й ненаукову, ілюзорну Характер ідеології залежить від того, чиїм соціальним інтересам вона повинна відповідати і як співвідноситься з потребами суспільного розвитку.

Ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офіційної, примусової, мати монополістичний характер. Вона повинна виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідеологій. Практика свідчить, що сподівання на повну "деідеологізацію" суспільства, тобто позбавлення ідеології взагалі, не виправдалися.

У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Форми суспільної свідомості - це відносно самостійні, більш або менш систематизовані за рівнем духовні утворення, що відображають певні сторони об'єктивного світу та суспільного буття. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення. Визначають такі форми суспільної свідомості, як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова тощо.

Якоїсь однієї ознаки, що за нею можна було б відрізнити одні форми суспільної свідомості від інших, не існує. Дослідники, які займаються вивченням форм суспільної свідомості, виокремлюють чотири основних принципи, що в сукупності могли би бути таким критерієм. Вони вважають, що форми суспільної свідомості відрізняються:

а) за предметом відображення;

б) за формами відображення;

в) за особливостями свого походження і розвитку;

г) за виконуваними ними соціальними функціями.

Формам суспільної свідомості властиві не тільки відмінності, їм притаманні і спільні риси. Усі форми мають один об'єкт відображення - матеріальне життя суспільства, суспільне буття; всі вони виступають як окремі види єдиного духовного комплексу - суспільної свідомості; всі складаються і функціонують на обох рівнях (за винятком наукової свідомості): і буденному, і теоретичному (на теоретичному рівні вони виявляються більш виразно). Всі форми перебувають у взаємозв'язку, взаємопроникають і взаємозбагачуються.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є політична свідомість. Політична свідомість- це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних установок, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості. Політична свідомість включає ідеологічний та психологічний аспекти. Ідеологічний аспект пов'язаний з ідеологією як системою поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних соціальних спільностей, верств, груп тощо. Психологічний аспект пов'язаний з психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб'єктів політичних відносин.

З політичною свідомістю тісно пов'язана правова свідомість. Правосвідомість - це сукупність ідей і поглядів відносно правомірності чи неправомірності дій, прав і обов'язків членів суспільства, справедливості чи несправедливості юридичних законів. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи із сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної, з точки зору закону, поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав шляхом визначення і дотримання відповідних обов'язків.

Право не може регулювати всі без винятку суспільні відносини, воно регулює лише найважливіші, з точки зору держави, стосунки. Решта суспільних відносин регулюється мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять у мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм - вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно із суспільством і власним уявленням добра і зла. Вимоги моралі не мають підтвердження в певних установах чи закладах. Вони підтримуються громадською думкою, владою звичаїв, установленими нормами, оцінками суспільства і соціальних груп. Моральна свідомість на рівні суспільства - це ті вимоги, які приписуються індивіду і які він повинен виконувати в силу соціального обов'язку. Таким чином, суспільна мораль є способом адаптування до суспільного середовища, сферою суспільної необхідності.

Потреби людей у сприйнятті і створенні досконалого, піднесеного, що давало б їм духовну насолоду, викликали до життя мистецтво і естетичну свідомість. Вони виникли, як і інші відносини та форми свідомості, що їм відповідають, на основі суспільно-історичної, передусім виробничої практики людей. Специфіка естетичної свідомості визначається її предметом, художньо-образним способом відображення дійсності і функціями. Естетична свідомість включає смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди і теорії, які відображають естетичну цінність предметів і явищ об'єктивної дійсності, а також предметів і явищ, створених самою людиною. Відображення дійсності в естетичній свідомості здійснюється через поняття прекрасного і потворного, піднесеного і підлого, комічного і трагічного. Це відображення здійснюється на ідеологічному і буденно-психологічному рівнях.

Важливу роль у духовному житті суспільства відіграє релігія і релігійна свідомість. Вона охоплює релігійну ідеологію і релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія, як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умов життя людей, включає несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості посідає процес релігійного поклоніння або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії. У ході здійснення такого поклоніння людина зазнає значного і різнобічного духовно-емоційного, психологічного впливу.

Між релігійною і філософською свідомістю є дещо спільне. І релігія, і філософія спрямовані на усвідомлення граничних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини із світовим універсумом. Але це усвідомлення здійснюється різними способами, різними шляхами. Так, філософія - це теоретичні, поняттєві роздуми над проблемами сенсу людського існування. Це наближує ЇЇ до науки. Але, на відміну від науки, філософія служить не тільки цілям теоретичного пізнання, а й цілям, і передусім, людського самовизначення у світі, цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини, як особисте осягнення смислів і знань усього, що існує, шляхів творчого саморозвитку людини. Релігія, спираючись не на знання, а на релігійну віру, вказує на духовно-практичний шлях осягнення сенсу життя. Вона дає людині духовні орієнтири для досягнення безсмертя, маючи специфічні форми усвідомлення єдності людини і світу.

Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об'єктивних закономірностей і зв'язків природного і соціального світу. Вона систематизує об'єктивні знання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною її цінністю є істина. Наука має теоретичний і емпіричний (експериментально-дослідний) рівні дослідження і організації знання, спирається на спеціально розроблену систему наукових методів пізнання і доведення знань для людей. Як соціальний інститут наука оформилася у XVII-XVIII ст. За своїми видами наука поділяється на гуманітарні, технічні науки і природознавство.

Важливе місце у структурі суспільної свідомості належить її носіям: масовій, колективній та індивідуальній свідомості. Масова свідомість - це рівень суспільної свідомості, суб'єктами якої виступають великі людські спільноти, що становлять більшість населення. Масова свідомість виникає на ґрунті єдності соціально-економічних, ідейно-політичних і культурно-етнічних умов життя багатьох людей і включає найпоширеніші, типові уявлення, погляди, прагнення, ідеали, настрої та емоції, звичаї і традиції, що формуються в процесі духовно-практичного освоєння світу і безпосередньо вплетені в повсякденну практичну діяльність. Масова свідомість є інтегруючим виявом взаємодії індивідуального і групового рівнів суспільної свідомості. Вона формується під впливом науково-теоретичної і буденної свідомості, ідеології й соціальної психології. Масова свідомість виступає безпосередньо спонукальною силою соціальних дій мас, їхньої соціально перетворюючої діяльності.

Індивідуальна свідомість - це духовний світ кожної особистості.

Людина як суспільна істота бачить світ крізь призму певного соціуму - суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються й існують у соціальному середовищі. Свідомість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди знаходить свій вияв у суспільній формі. В одному випадку людина відображає світ і усвідомлює своє буття у формі міфологічної свідомості, у другому - філософської, наукової свідомості, у третьому - художньої, релігійної тощо. Свідомості як такої, незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість і є існуванням свідомості в суспільній формі у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, надбань суспільства.

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об'єктивної, незалежно від індивідів їх свідомості, форми існування. Вона втілюється в різноманітних об'єктивних формах духовної культури людства - у мові, науці, філософії, мистецтві, політиці і праві, моралі, релігії і міфах, у народній мудрості, в соціальних нормах та уявленнях соціальних груп, націй, людства в цілому. Всі ці елементи існують відносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття, є відносно самостійними, мають власні особливості розвитку, успадковуються, передаються від покоління до покоління. Кожний індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості.

Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуально-неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежать від його нейрофізіологічних структур, особливостей психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосередковують одна одну: кожний індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних надбань минулих поколінь і сучасності, а розвиток духовності людства здійснюється через індивідуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.
2. Буденна і теоретична свідомість

Суспільна свідомість є надзвичайно складним явищем, що має динамічну, складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів структури суспільної свідомості є її різні рівні — буденна і теоретична свідомість, ідеологія та суспільна психологія.

Функціонування таких явищ, як буденна та теоретична свідомість зумовлене насамперед суперечливим характером об'єктивної дійсності, що характеризується великою багатогранністю протилежних, взаємодоповнюючих і одночасно взаємовиключаючих явищ, процесів, моментів, сторін, які відповідним чином відображаються на якісно різних рівнях суспільної свідомості. Відбиваючи різну міру логічної систематизованості і узагальнення буття, буденна та теоретична свідомість становлять якісно різні (відповідно нижчий і вищий) рівні суспільної свідомості. Ці рівні є мірою відображення глибини пізнання людиною об'єктивної дійсності, суспільного життя, ступенем її практичної діяльності в даній сфері.

Буденна та теоретична свідомість характеризують певний зріз структури суспільної свідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищ суспільного життя, що виступають об'єктом пізнання. Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності людей розвивається на основі їхнього повсякденного досвіду. Вона охоплює об'єкт відображення, як правило, з неприхованої, очевидної сторони. Тому відображення об'єктивної дійсності шляхом буденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного буття. Буденний рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції розвитку суспільного життя, складну діалектику його розвитку у всій її складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис названих процесів.

Однак буденну свідомість не слід розглядати як якусь неповноцінну, поверхову, неминуче обмежену. В межах своєї предметної сфери вона дає досить істинне знання. Неможливо глибоко досліджувати сутність побутової свідомості, обмеживши її лише видимими проявами. Вона як феномен значно складніша і суперечливіша. В процесі практичної діяльності, у певних рухомих межах можна керуватися здоровим глуздом, що лежить в основі буденної свідомості.

Буденна свідомість у міру поглиблення пізнання процесів суспільного розвитку постійно еволюціонїзує, безперервно ускладнюється, залишаючись у той же час неоднорідною. Розвиток буденної свідомості в сучасних умовах здійснюється під впливом суперечливих процесів, що відбуваються в світі, в нашій країні, зокрема під впливом неоднозначного пошуку шляхів виходу суспільства із кризи, національного відродження,

утвердження загальнонаціональних цінностей, загальнолюдських ідеалів. Проникнення елементів нового знання про світ, його справжніх цінностей у буденну свідомість, хворобливий перегляд вигаданих цінностей, псевдоідеалів призводить до певної її теоретизації, насичення принципово новим змістом. А тому наповнення буденної свідомості повсякденним досвідом, переважно емпіричним знанням, не означає, що їй не властиві ніякі теоретичні побудови.

Таким чином, як рівень суспільної свідомості буденна свідомість не залишається незмінною. Зміни, що відбуваються в ній, все більше пов'язані із виведенням її змісту за межі панівних догм, вузькості, тільки чуттєвих аспектів свідомості, фіксації лише зовнішньої сторони суспільно-практичної діяльності людей. Важливо, щоб буденна свідомість як компонент структури суспільної свідомості максимально повно відходила від неправильного, ілюзорного, спотвореного відображення об'єктивної дійсності, все більш повно переводилась у сферу відповідності її суспільному буттю, міцного знання, наповнювалась елементами загальнолюдських цінностей. Практика свідчить, що інколи складається ситуація, коли буденна свідомість досить оперативно, хоча і поверхово, реагує на суперечності, проблеми, що складаються в суспільному бутті, а теоретична свідомість чи не бачить їх, чи не вважає за потрібне звертати увагу на свій рівень узагальнення. Тому так важлива активізація ролі теоретичного рівня суспільної свідомості для аналізу суперечливої сфери суспільних відносин. Адже тільки він здатний виявити суттєві, необхідні та загальні сторони різних процесів. У той же час теоретичному рівню суспільної свідомості важливо переборювати традицію негативного чи зневажливого ставлення до буденної свідомості як неповноцінного, поверхового явища.

Розглядаючи проблеми суперечливого характеру розвитку суспільної свідомості з погляду відображення об'єктивної реальності її носіями, для яких характерні як теоретичний, так і буденний її рівні, необхідно пам'ятати, що в практичній діяльності вони (рівні) перебувають у діалектичній єдності і взаємозалежності. Неприпустимий відрив теоретичного рівня такої свідомості від буденного, оскільки це неминуче призводить до схоластики, догматизму, відірваності від практики. Діалектика розвитку суспільної свідомості означає насамперед переплетіння названих протилежностей, їх взаємопроникнення, постійні внутрішні суперечності між ними, через вирішення яких вона і відбувається.

Суспільна психологія й ідеологія

Важливими елементами структури суспільної свідомості виступають суспільна психологія та ідеологія.

Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, звичок, традицій, звичаїв, що виникають у людей під впливом безпосередніх умов їхньої життєдіяльності через призму їхніх повсякденних інтересів. Суспільна психологія виступає як безпосередня реакція на умови життя людини, є першим ступенем чуттєвого сприйняття всієї багатогранності суспільного буття. Вона — важлива умова становлення духовної культури людини, а ідеологія перетворюється в рушійну силу, лише проникаючи в сферу психології. Тому важливою особливістю загального процесу формування суспільної свідомості є цілеспрямований розвиток соціально-психологічних стереотипів, мислення та діяльності, оскільки соціально-психологічний компонент, емоційно-вольова сторона духовного світу людини має неабияке значення в становленні цілісної особистості, гармонійних людських стосунків. Як первинна сфера суспільної творчості, специфічний її пласт, психологія відображає об'єктивну дійсність, як правило, суперечливо. Тому часто вона виступає як стихійна, консервативна основа збереження і закріплення пережитків, негативних стереотипів минулого в свідомості людей. Однак, хоча в суспільній психології досить вагомий елемент стихійності, зводити її винятково до сфери стихійного регулювання невиправдано.

Діалектика розвитку суспільної свідомості полягає в суперечливому переході суспільної психології в ідеологію, спонукаючи тим самим до якісних змін у ній (суспільній свідомості). Якщо суспільна психологія постає як чуттєва сторона духовних цінностей людини, суспільної свідомості, безпосередньо відображає буття людей, як правило, в стихійній, несистематизованій формі, не фіксуючи глибинних, а лише зовнішні сторони людської діяльності, то ідеологія являє собою сукупність ідей, поглядів, що у систематизованій, логічно стрункій формі відображає соціально-економічні умови життя людей. Ідеологія виступає як вищий науково-теоретичний рівень духовних цінностей.

У роки духовного, ідеологічного диктату, панування ідеологічних постулатів та догм у нашій країні з ідеології було значною мірою вихолощено її творчо-гуманістичний плюралістичний зміст, загальнолюдську, демократичну, духовно-моральну основу. Вона, будучи частиною офіційної ідеології, виступала як ідеологія панування. Тому життя рано чи пізно неминуче мало спростувати певні догми нашої колишньої ідеології, багато положень якої не відповідали дійсності.

У сучасних умовах докорінних змін, що відбуваються в світі, зокрема в сфері духовних процесів, важливим є переосмислення змісту і ролі ідеології в духовному житті суспільства. Нова якість сучасного розуміння ідеології полягає в тому, що ми маємо пам'ятати: ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офіційної, примусової, носити монополістичний характер, утопізуватися, а виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідеологій. Старий зміст ідеологічних принципів багато в чому був пов'язаний з ідеологічним диктатом, духовним насиллям над особистістю, маніпулюванням її свідомістю, мало залишав місця для своєрідності індивідуальних проявів людей. А тому найважливіше завдання нової ідеології полягає в утвердженні духу суверенності та незалежності ідейних, ідеологічних орієнтацій особистості, свободи визначення світоглядних ідеалів, що заперечує нав'язування будь-яких поглядів. Конструктивна ідеологія має адекватно відбивати буття, грунтуючись не на ідеологемах, а на ідеалах гуманізму, вільної ідейної орієнтації та плюралізму, суспільної свідомості, не допускаючи ідеологізації суспільного життя.

При всіх відмінностях між соціальною психологією та ідеологією їхнє формування має здійснюватись в органічній єдності, оскільки межа між ними дуже відносна і передбачає взаємопроникнення їх одна в одну. А тому в розвитку суспільної свідомості конче необхідним є врахування особливостей функціонування як психологічних, так і ідеологічних моментів, оскільки прорахунки в цій сфері здатні привести до незворотних негативних процесів у становленні в людей духовної культури.

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить масовій свідомості. Сучасне суспільство породжує новий тип масової свідомості. В умовах пізнання людиною багатогранності світу вона поступово набуває певною мірою рис науково-практичного відображення дійсності, що сполучає і побутове, й ідейно-теоретичне. Масовій свідомості, на відміну від побутової, все більше властиве засвоєння елементів узагальнено-теоретичних уявлень про дійсність. Масова свідомість інтегрує в собі духовно-ідеологічне і побутово-психологічне відображення об'єктивної дійсності, здатна поступово піднятися до рівня глибокого розуміння відповідальності особистості, усвідомлення її ролі в утвердженні прогресу, свободи суспільства. Однак процес відображення відбувається складно, неоднозначно і суперечливо.

Таким чином, масова свідомість являє собою ідеологічно-психологічний феномен, сукупність поглядів, уявлень, думок, настроїв, оцінок, норм, почуттів певної соціальної групи, етнічної спільності, вироблених у процесі їхньої діяльності. Масова свідомість включає в себе найрізнобічніші духовні утворення — елементи теоретичної та побутової свідомості, ідеології та психології, логічного, раціонального, послідовного та внутрішньо суперечливого відображення об'єктивної дійсності, своїх специфічних інтересів у системі суспільних відносин. Такий специфічний характер масової свідомості, її особливу тонкість і делікатність, суперечливість та неоднозначність становлення і функціонування особливо важливо враховувати в процесі формування духовної культури особистості.

Відзначаючи якісні зміни, що відбуваються в розвитку масової свідомості, разом з тим не варто перебільшувати її роль у формуванні духовної культури людей. При всіх прогресивних змінах, що відбуваються в нш, їй властива обмеженість, яка не дає змоги глибоко відображати об єктивну дійсність, брати активну участь у формуванні в особистості наукового бачення світу. Це під силу тільки науково-теоретичному рівню відображення дійсності. Процеси суспільного буття, випереджають рівень масової свідомості. Передові ідеї, пов'язані з усвідомленням необхідності підвищення соціальної активності людей на шляху до прискорення прогресу суспільства, його свободи, гармонізації суспільних відно-ин, ще не оволоділи повною мірою масовою свідомістю, не знайшли в їй достатнього відображення. В цьому полягає суперечливий характер Р звитку як масової свідомості, так і суспільної свідомості  в цілому.

Суспільна психологія 
Суспільна психологія - це відносно самостійна, що сформувалася в ході історичного розвитку суспільства система відображення об'єктивної реальності людьми, пов'язаними діловими та особистісними відносинами. 
Суспільна психологія - це сукупність почуттів, емоцій, несистематизованих поглядів, настроїв, звичаїв, традицій, звичок, що складалися під впливом безпосереднього суспільного буття. 
Зміст суспільної психології різноманітне. Зазвичай воно підрозділяється на три групи соціально-психологічних явищ: 
1. Психічний склад певної соціальної групи (соціальний характер, звички, традиції); 
2. Емоційні явища (настрої, соціальні почуття і т. д.); 
3. Соціально-психологічні явища безпосередньо взаємодіє групи (мода, чутки і т. д.). 

Проте названі групи духовних явищ не вичерпують змісту психології. 

Суспільна психологія, як масова свідомість, неодмінно містить у собі політичні, правові, моральні й інші ідеї і уявлення, але не в формі теорій, систем поглядів, як це має місце в ідеології, а головним чином у формі переконань, вірувань, соціальних установок на сприйняття дійсності і ставлення до неї. Якщо в ідеології ми розрізняємо ідеї і погляди, перш за все, по їх змісту, то в суспільній психології маємо справу з переконаннями людей (цілих груп класів), тобто з тим, наскільки ідеї і погляди, поширювані в процесі ідеологічної роботи серед мас , оволоділи свідомістю останніх, є стимулами їх поведінки. При цьому неодмінно враховуються і змістовна сторона ідей і поглядів, але ніби в знятому вигляді; головне ж увага переноситься на їх засвоєння, на те, чи стали вони глибокими переконаннями чи ні, як вони проявляються у вчинках, переживаються, закріплюються у звичках, традиціях і т. д. Переконання соціальних груп, класів та інших спільностей складають основний зміст суспільної психології. 

Найважливіша особливість суспільної психології у тому, що вона виражає стан свідомості соціальних груп і їх відношення до дійсності. Під терміном«стан» маються на увазі не тільки власне психічні стани (наприклад, впевненість, установки), а й емоційно-вольові процеси, властивості особистості, стійкі риси психічного складу груп, спільнот (наприклад, колективізм, традиції, погляди і т. д.) . 


Як вважає А. К. Уледов, процес переконання включає в себе не тільки логіку, аргументацію, але й сумніви, почуття, відносини довіри чи недовіри [1]. Пропаганда можлива тільки шляхом встановлення соціально-психологічних контактів, за допомогою механізмів, що дозволяють долати бар'єри і впроваджувати ідеологію у свідомість людей, перетворювати знання в переконання. Соціально-психологічні механізми впливу суспільної психології на людину общи, хоча вплив суспільної психології на ідеологію, на погляди людей здійснюється переважно за допомогою механізмів навіювання, а ідеології на суспільну психологію - механізмів переконання. У пропаганді необхідно враховувати діалектику психології суспільства, колективу і особистості. 

Всі видатні марксисти, будь то Антоніо Лабріоли або Август Бебель, Роза Люксембург або Г. В. Плеханов, пропагуючи і розвиваючи історичнийматеріалізм, намагалися якомога конкретніше уявити механізм, яким здійснюється закон: «суспільне буття визначає свідомість». І тому всі вони з найбільшою увагою вдивлялися в щось на перший погляд невловиме, але займає необхідне місце в цьому механізмі - в суспільну психологію. 


Недооцінка психології призводить до вульгаризації вчення про базис і надбудову. Неможливо скільки-небудь переконливо вивести з даного економічного стану, що панують у даний час в головах людей філософські, релігійні, естетичні течії і системи. 
Г. В. Плеханов розвинув теорію, згідно з якою допомогою ланкою між економічним розвитком та історією культури в широкому сенсі є зумовлені соціально-економічним розвитком зміни в психології людей. На думку прихильників такого погляду, ідеї, культура - це згусток суспільної психології. Г. В. Плеханов розчленовує всю соціальну структуру суспільства на п'ять незалежних один від одного елементів: «Дана ступінь розвитку продуктивних сил; взаємовідносини людей у ​​процесі суспільного виробництва, що визначаються цим ступенем розвитку; форма суспільства, яка виражає ці відносини людей; певний стан духу і моралі , відповідне цієї формі товариства; релігіяфілософіялітературамистецтвовідповідні здібностям, напрямами смаку і уподобань, породжуваним цим станом ». 
Г. В. Плеханов наполягав, що без тієї ланки, яка тут названо «стан духу і моралі», яке в інших випадках він називає «переважна настрій почуттів і умів», яке ширше визначається як суспільна психологія, можна зробити жодного кроку в науковому вивченні історії літератури, мистецтва, філософії і т. п. Вінписав: «Щоб зрозуміти історію наукової думки або історію мистецтва в даній країні, недостатньо знати її економію. Треба від економії вміти перейти до суспільної психології, без уважного вивчення і розуміння якої неможливо матеріалістичне пояснення історії ідеологій ». 
В іншому місці Плеханов сформулював цю думку ще коротше: «Всі ідеології мають один спільний корінь - психологію даної епохи». 

Психологія завжди пов'язана зі сферою людських дій (у тому числі з гальмуванням і придушенням дій). 
В. І. Ленін неодноразово підкреслює народження почуттів, настроїв, інстинктів, одним словом, психічних станів різних класів і мас, з їх економічного стану і корінних економічних інтересів. Це - перший і найглибший джерело соціально-психічних явищ. Без економічних вимог нічого йти з пропагандою в масу трудящих.
Поняттям «стихійність» Ленін передавав ті риси в суспільній психології, які більшою чи меншою мірою тяжіють у бік несвідомості, хоч і не збігаються з нею. Сюди, в «стихійність», потрапляють переважно дві групи явищ: 
1) пригніченість людей, покірність їх злиднях і безправ'я, звичка до пригнобленого стану; 
2) протест, обурення, бунт, але звернені лише проти безпосереднього джерела лих, що носять негативний характер, не освітлені громадської теорією. 
Ставлення Леніна до першої групи особливо негативно. 

Друга група явищ стихійності привертала величезну увагу Леніна як теоретика і практика революції. Йому було абсолютно чуже доктринерские ставлення до стихійності. Навпаки, він писав, «що стихійність руху є ознака його глибини в масах, міцності його коренів, його непереборності, це безсумнівно», «стихійний елемент» являє собою, по суті, не що інше, як зародкову форму свідомості. І примітивні бунти виражали вже собою деяке пробудження свідомості: робітники втрачали споконвічну віру в непорушність давили їх порядків, починали ... не скажу розуміти, а відчувати необхідність колективної відсічі, і рішуче поривали з рабською покірністю перед начальством. Але це було все-таки набагато більше проявом відчаю і помсти, ніж боротьбою ». 


Кожна людина в результаті суб'єктивного відображення об'єктивної реальності формується особистістю зі специфічними особливостями своєї індивідуальної психології. Навіть у відносно однакових умовах люди однієї соціальної групи, однією мікросередовища різняться за своєю психологією.Причиною тому - своєрідність відображень зовнішнього і внутрішнього середовища, специфічні, індивідуальні умови існування. 

Але разом з тим, люди різні, але належать одній мікро-і макросередовищі, однієї соціальної групи (аж до самої великий) мають чимало подібних, загальних психічних властивостей і рис, що відрізняють їх від осіб інших соціальних груп, від осіб, що живуть в іншій мікро - і макросередовищі. Загальні, більш-менш, стабільні економічні, політичні, культурні та інші соціальні умови визначають класові, національні особливості людей, у сукупності своїй складові громадську типологію. 


Суспільна психологія, що розглядається як складне соціальне явище, охоплює області, «здавалося б, незалежні один від одного: емоційний шар суспільної свідомості, неконцептуальний рівень останнього взагалі, елементи концептуального відображення буття, звички, психологічний аспект розвитку та функціонування форм свідомості, особливості психіки різних соціальних спільнот, характерну для певних умов духовну архітектоніку особистості ..., психічні явища, що виникають при безпосередній взаємодії сукупності людей у ​​деяких ситуаціях », - так писали в своїй книзі радянські соціальні вчені, які працювали в Прибалтиці

. І пропонували для її дослідження системно-структурний підхід як найбільш плідний для такого складного утворення. 


Щось подібне стверджував і І. Т. Левикін, який писав, що «вивчення соціальної психології як системи вимагає застосування структурно-функціонального аналізу» .

Розглядаючи психологію класу, званого селянством, І. Т. Левикін викладав якусь систему, котра має свою структуру. Він пропонував багатопрофільну модель психології селянства, що складається з психології реальних колективів, психології умовних соціально-психологічних груп, психології підгруп і психології особистості. У ті роки такий підхід, безсумнівно, був цікавим і багатообіцяючим. Але абсолютно очевидні були і його слабкості. Занадто невизначеними виявлялися підстави для структуризації феномена.

При визначенні структури суспільної психології як соціального явища або, навпаки, соціальної психології як суспільного феномену, на мій погляд, необхідно враховувати наступне. 
Будь-яка структура як єдність цілого і складових його елементів припускає, що між цілісністю і кожним елементом може бути (а в даному випадку, обов'язково мається) ряд досить складних підструктур, тобто проміжних структур різних рівнів. При переході від структури більш високого рівня до більш низького або (що те ж саме) при виділенні підструктур різного рівня слід керуватися принципом «необхідності і достатності». Це означає, що кожного разу число підструктур цілого повинна, по-перше, включати в себе всі елементи цього цілого і, разом з тим, не повинно бути більше того. Ступінь залежності сутності цілого від кожної з його підструктур не рівнозначна. Є більш-менш істотні для цілого підструктури, але не може бути зовсім не суттєвою підструктури цілого. 

Структура - це не просто єдність елементів, їх зв'язків з цілим. На нашу думку, структура - це, образно кажучи, багатоповерхова піраміда, кожен поверх якої є одночасно підставою для наступного і немислимий без нього. 


Можна припустити, що структура суспільної психології складається з наступних підструктур. 
1. Психологічні особливості формалізованих спільнот, груп колективів і т. п. 
2. Психологічні особливості неформальних груп (друзі, любителі пива, спорту, нічних клубів, казино і т. п. 
3. Психологічні особливості демографічних і територіальних спільнот (молодь, жінка, москвичіярославці, пошехонці і т. п.). 
4. Психологічні особливості професійних спільнот (механізатори, фермери, докери, шахтарі, моторобудівники, нафтовики і т. п.). 
5. Психологічні особливості окремих особистостей в спільнотах (лідери, ведені, агресивні, законослухняні, віруючі, атеїсти і т. п.). 
Психологія людей будь-якої з названих груп (великий або малої) включає незмінно певну систему наступних елементів: 
1. Суспільно-психологічні властивості або якості (потреби, інтереси, ідеали, смаки, а також риси психологічного складу, менталітету) конкретної соціальної групи, наприклад, колективізм та індивідуалізм, працьовитість і лінощі, агресивність і конформізм та інші. 
2. Суспільно-психологічні відносини в даній спільності (звичаї, традиції, соціальні звички, сімейно-шлюбні, ділові, релігійні установки, а також атракції, симпатії, антипатії, елементи психологічної сумісності, спрацьованості і т. п.). 
3. Суспільно-психологічні стани (емоції, почуття, суспільні настрої, умонастрої, войовничість, толерантність і т. п.). 
4. Суспільно-психологічні процеси (наслідування, навіювання, зараження, конформність, звані агресивність, терпимість, ініціативність і т. п.), ще не стали характерними рисами групи. 


3. Культура, як елемент життя суспільства

Термін "культура" є одним із найпоширеніших філософських понять. Він вживається в політичному лексиконі та публіцистиці, в галузі духовного життя і в побуті, при аналізі художніх явищ і у філософських дослідженнях.

Етимологічно термін "культура" походить від латинського слова cultivire - обробляти, опрацьовувати, вдосконалювати, поліпшувати. І спочатку воно означало "оброблення фунту, його культивування". Звідси - "агрокультура". Пізніше слово "культура" набуло більш узагальненого визначення. Культура - це все те, що створене людством, тобто "друга природа", надбудована над природою натуральною. Щодо цього культуру і все розмаїття, що до неї належить, протиставляють природі, всі складові якої мають натуральне походження, тобто те, що людиною не створене і не може бути нею створеним, як-от: моря і ріки, гори і ґрунти, повітря та вода тощо. Отже, слово "культура" формувалось у прямій опозиції до слова "натура". І такс розуміння культури на буденному рівні свідомості залишається і сьогодні. Але воно потребує істотних уточнень.

По-перше, недолік наведеного визначення культури полягає в тому, що далеко не все, що створено людиною, можна віднести до культури. Заміна стріли вогнепальною зброєю, винахід газових камер для знищення людей - не може бути культурою. Тож у понятті "культура" повинен бути присутнім ціннісний критерій. Що це за критерій? Що таке цінність? Етимологічно зміст цього слова дуже простий і цілком відповідає самому терміну: цінність - це все те, що люди цінують. Але таке розуміння слід уточнити. І зробити це можна через поняття "значущість". Значущість більш широке поняття, ніж цінність. Воно включає не тільки цінність, але й шкоду. Війни, злочинства, хвороби дуже значущі для суспільства і особистості, але ніхто ці явища не називає цінностями. Цінність - позитивна значущість. Таким чином, культура - це сукупність створених людиною цінностей. Світ культури - це світ цінностей. Світ антикультури - це світ антицінностей.

По-друге, наведене трактування культури непридатне для філософського аналізу, оскільки культура при цьому ототожнюється із суспільством у цілому і не виявляє власної специфіки. Річ у тім, що суспільство є також тим, що створено людиною. Його в готовому вигляді у природі не існує. Ось чому поняття "культура" обмежують до сукупності матеріальних та духовних цінностей, які створені внаслідок людської діяльності. Розуміння культури як системи матеріальних та духовних цінностей відмежовує культуру від природи і водночас не дозволяє ототожнювати її із суспільством. При такому підході культура виступає як певний аспект суспільства.

По-третє, розуміння культури як того, що створено людиною, сприймається однобічно, лише як щось зовнішнє щодо людини. Але ж сама людина, сума її знань, навичок - це також елемент культури. Один бік людської діяльності - це обробка природи людьми, другий бік - обробка людей людьми. Ще видатний римський філософ Марк Туллій Цицерон висловив думку про те, що дух, розум треба обробляти так само, як селянин обробляє землю. Культурна людина на відміну від дикуна - це людина, у якої внутрішнє життя, поведінка, манери і зовнішність "обтесані", "оброблені". Тому не буде перебільшенням сказати, що культура є мірою людського в людині, характеристикою розвитку людини як суспільної істоти.

По-четверте, недолік визначення культури як всього створеного людиною полягає і в тому, що науковці випускають з уваги діяльність людини. Відомо, що людська діяльність відмінна від способів тваринної життєдіяльності. Вона включає складну й багатоманітну систему механізмів, вироблених поза біологічними формами. їх у природі не існує. Вони "оброблені" людиною. Ось чому "предметне" розуміння культури необхідно доповнити "процесуальним". У такому разі культура розглядатиметься як спосіб організації й розвитку людської життєдіяльності, представлений у предметах матеріальної й духовної праці. Проте такий підхід розгляду культури як способу діяльності породжує питання: чи всяка дія людини є культурною? Історія людства знає чимало жахливих дій, що виконувались людиною, але їх не можна віднести до культурних. Наприклад, сталінський геноцид проти малих народів, фашистська політика і практика Гітлера, політичний геноцид і різні форми расизму. Минуле й сучасне містять чимало актів некультурного змісту. Нині дедалі настійніше постає необхідність розмежування діяльності на таку, що є культурною, і протилежну їй.

Отже, культуру можна визначити як сукупність усіх видів творчої діяльності людини і суспільства, а також результатів цієї діяльності, втілених у матеріальних і духовних цінностях.



Використана література:

  1. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. — К., 1996. - 368 с.

  2. Філософія - Данильян О.Г.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал