1. Русько-печенізькі стосунки: зигзаги історії або чому вороги стають союзниками?



Скачати 58.78 Kb.
Дата конвертації01.01.2017
Розмір58.78 Kb.
1.  Русько-печенізькі стосунки: зигзаги історії або чому вороги стають союзниками?

Дослідженням Київської Русі та її стосунків із кочовими народами степу займалися багато дослідників, серед яких С.А. Плетньова, П.П. Толочко, Г.А. Федоров Давидов та ін. Та дана тема і надалі є актуальною оскільки все ще полишається велика кількість непізнаних граней довготривалих стосунків народів, що жили поряд поперемінно ворогуючи та співпрацюючи, спустошуючи та збагачуючи один одного. Основними дефініціями даного питання є:



Печеніги об'єднання тюркських та інших племен,що вперше згадується у 8 ст., востаннє етнонім печеніги згадується в угорських джерелах кінця 14     ст. — початку 15 ст.

Хозарський каганат (650—969) - середньовічна держава, створена кочовим  народом хозар.
Печеніги були союзом племен, що утворився у результаті поєднання кочівників тюрків з сарматськими та угрофінськими племенами. Печеніги кочували між Дунаєм і Доном. Перша половина так звані "тюркські печеніги" кочували у степах на південь від території Русі і перебували з нею часом у союзницьких, а часом у ворожих відносинах. Друга половина "хазарські печеніги" були однією зі складових частин Хазарського каганату як і алани, гузи, болгари та інші

Вперше за даними Никонівського літописного списку, руси зустрічалися з печенігами у 864 р. "Повість временних літ" розповідає, що багато печенігів побили київські князі Аскольд і Дір у 867 р. У 875 р. князь Аскольд "ізбиша множество печенігів" Це були перші воєнні зіткнення Русі з печенігами, хоча у поле зору іншого літописця печеніги потрапили лише у 915 р. під час князювання Ігоря, коли вони підійшли до південних кордонів Русі. Великої небезпеки для Київської держави тоді вони ще не становили, князь уклав з ними мир і таким чином змусив прямувати до Дунаю. Відомо що під час походів Ігоря на Візантію його союзниками були печеніги.

Знову печенізька небезпека дала про себе знати уже при Святославі, цьому в якійсь мірі сприяв сам Святослав, який знищивши Хозарський каганат розширив дорогу печенігам на Русь. Печенізька орда перейшла межі Київської Русі у 968 р., коли Святослав був у поході в Болгарії. Тоді степняки оточили Київ і не знімали облоги доти, поки городяни уже були готові здатися. Проте столицю врятував мужній хлопчина справжній герой, ім'я якого літопис, на жаль, не зберіг. Цей хлопчина хитрістю вибрався з міста, переплив Дніпро і дав знати воєводі Претичу про небезпеку для столиці. Воєвода швидко переправив військо на правий берег і під звук труб під'їхав до міста. Печеніги, подумавши, що наближається сам князь Святослав з основними силами війська, зняли облогу і пішли геть.Святослав же, кинувши задуманий воєнний похід, дійсно уже поспішав на допомогу. Повернувшись, він швидко збільшив дружину, набрав нових воїнів у Київській землі і вигнав кочівників глибоко в степ подалі від руських кордонів. Вторгнення печенігів, що застало Русь зненацька, спонукало Святослава серйозно задуматися. "Печеніги з нами ратні!" цей воєннополітичний висновок змінив багато планів князя. На декілька років було відкладено здійснення грандіозних воєнних заходів. Лише у 971 р. Святослав знову вирушив воювати з дунайськими болгарами і Візантією. Повернутися з цього походу Святославу не судилося. Попереджені греками печеніги блокували дніпровські пороги. Воєвода Свенельд радив князю йти до Києва обхідним шляхом сушею, проте Святослав прагнув пробитися до столиці на лодіях, навантажених бойовими трофеями. У бою з печенігами у 972 р. один з найвидатніших полководців Київської Русі князь Святослав загинув

Таким чином ми бачимо використання печенігів візантійцями у боротьбі з Київською Руссю. Часто причиною для нападу печенігів на Русь була політика Візантії підкупи печенізьких князів, нацьковування їх на Київську Русь. Імператор Костянтин Багрянородний писав у настанові своєму сину: "...Коли цар Ромейський живе в мирі з печенігами, то ні Русь, ні турки не можуть здійснювати ворожих нападів на Ромейську державу; Руси не можуть навіть виступати у закордонні походи, якщо не живуть у мирі з печенігами, оскільки останні під час їх відсутності можуть самі робити набіги, знищувати і псувати їх майно"

Спадкоємець Святослава Ярополк у 978 р. успішно воював з печенігами і навіть обклав їх даниною. Певно, наслідком цього успіху був перехід одного з печенізьких вождів на службу до київського князя. У 979 р. до Києва "прийшов печенізький князь Ілдей і бив чолом Ярополку на службу; Ярополк же прийняв його і дав йому гради і волості" [12, с.17]. Необхідно відмітити легкість та швидкість переходу печенігів від стану відкритих воєнних зіткнень до союзництва, що сприяло виконанню ними для Русі ролі найманого війська. Арабський історик і географ Ібн Хаукаль навіть писав у кінці Х ст. про печенігів, що "вони шип (вістря) русиїв і їх сила"

Використовували руські князі печенігів і у міжусобній боротьбі, хоча і не приділяли особливої уваги вибору засобів для утворення необхідної їм збройної сили. На 980 рік припадає перше повідомлення про участь печенігів у внутрішніх руських феодальних усобицях. Під час боротьби за київський стіл синів Святослава Володимира і Ярополка радник останнього Варяжко підштовхував князя: "Побіжи до печенігів і приведи воїв!". Невдовзі Варяжко сам поїхав до кочівників і сам підмовив їх битися з Володимиром. "І багато воював з печенігами на Володимира!" засуджуючи перебіжчика, повідомляє літописець.

Не залишали у спокої Русь печеніги і у часи князювання Володимира Великого.
Різке посилення натиску печенігів на руські кордони спостерігалося наприкінці 80х років. Не останню роль серед причин цього відіграло прийняття Руссю у 988 р. християнства. У цей час, завдяки наполегливим зусиллям Хорезмського царства, печеніги прийняли іслам. Їх вторгнення, продиктовані у першу чергу пожадливими прагненнями правлячої верхівки, отримали як війни з "невірними" ідеологічне забарвлення і релігійне освячення.

Відомі напади печенігів на Київ в часи князювання Володимира 993, 995,997,1015 р року.Боротьбі з печенігами, що наступали на руські землі по всьому лісостеповому прикордонню, Володимир Великий надав статус загальнодержавної оборони. . Було створено декілька оборонних рубежів з продуманою системою фортець, валів, сигнальних вишок. ]. Оборонних споруд таких масштабів не знала історія європейської середньовічної фортифікації. Тисячі руських сіл і міст були позбавлені страхіть печенізьких набігів.Після смерті великого князя печенізька верхівка спробувала підкорити Русь шляхом втручання у справи синів Володимира, які сперечалися за першість. Печеніги надавали активну допомогу Святополку у боротьбі проти Ярослава

Справу боротьби з печенігами після Володимира успішно продовжував Ярослав Мудрий. У 1019 р. Ярослав Мудрий виступає проти печенігів, які прийшли разом зі Святополком на ріку Альту. За словами літописця, такої "січі злої" не було досі на Русі. Полки сходилися тричі, кров дзюрчала по землі, "як весняна вода". Печеніги були розбиті і відступили. Та це була не остання війна з печенігами. У 1020 р. вони знову здійснили спустошливий похід на Київську землю. 1036 р. останній напад печенігів на Київ. Орда була величезною, "без числа". Бій був кривавим і продовжувався увесь день, і лише під вечір Ярослав отримав перемогу. "Печеніги втікали на всі боки, не знаючи, куди втікати; одні потонули в Сітомлі, інші в інших ріках, а решта їх повтікала і так до сьогодні..." Це був останній напад печенігів, але на зміну прийшли інші орди торків і половців.
Поступово, переходячи до осілості, печеніги почали тяжіти до Києва, найматися на службу. Частина печенігів "підкочувала до самих кордонів Русі на р. Рось і пішла на службу до руських (київських) князів, утворивши доволі вагомий військовий заслон від половців. У другій половині XI ст. вони перетворюються у васалів Русі, зобов'язуючись оберігати її південні кордони і брати участь у походах київських князів. Осілих печенігів називали торками, берендеями, чорними клобуками, тобто чорними шапками або чорними ковпаками.

У відносинах Київської Русі зі Степом можна виділити три рівні контактів: збройні набіги печенігів на руську територію, які самостійно проводилися їх ордами; використання печенізьких племен князями у боротьбі зі своїми конкурентами "за місце під сонцем"; служба печенігів у складі княжих дружин і постійне їх проживання у слов'янському середовищі. 16 великих війн і незліченну кількість дрібних зіткнень довелося витримати Русі, доки нарешті вдалося позбутися печенізької небезпеки на півдні.



Отже, на думку нашої команди з позиції печенігів головну роль відігравала жадоба збагачення, лише коли вони втратили свою силу і значення в південних степах України вони стають союзниками київських князів, але і в цьому випадку шукаючи в першу чергу вигоду. Печеніги були інструментом у боротьбі з Руссю в руках Візантії, пізніше,як знаряддя міжусобної боротьби князів. Знайти інші шляхи до примирення було дуже складно, цьому заважала одвічна різниця у світогляді кочових та землеробських народів, та й прийняття печенігами ісламу ,ще більше поглибило цю різницю.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал