1 Проблема праісторії та витоків української культури



Сторінка6/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.05 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

32. Ренесанс в художній культурі. Своєрідність українського ренесансного мистецтва. Розвиток архітектури. Фортеці та замки. Ренесансні ансамблі Львова. Скульптура. Львівський малярський цех. Особливості іконопису доби Ренесансу. Графіка. Художні ремесла.

Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов´язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя - Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта.
Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із заходу зазнавала асиміляції, з півдня ж - відвертого геноциду. Проте слід відзначити і позитивний польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.
Вплив архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього були в західноукраїнських землях, де відбудовуються старі та закладаються нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибож, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для Львова і Кам´янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутника, поділеного на частини - місця проживання основних громад - руської, польської, вірменської. У центрі кожної частини - ринкова площа, від якої паралельно розходяться вулиці, у центрі міста - велика площа з ратушею. Практика планування львівського середмістя була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливим, вихідцем з Північної Італії. Незважаючи на всі перебудови й руйнування, і сьогодні окремі площі і вулиці Львова, Жовкви, Кам´янця, Бродів залишають неповторне враження від куточків Ренесансу.
З глибоким розумінням засад ренесансного мистецтва були оновлені у другій половині XVI ст. форми середньовічного замку в м. Острозі, що перетворився на справжній ренесансний центр у Східній Європі і заслужено називався "волинськими Афінами". Найкращі споруди замку - Кругла Башта і Луцька брама без перебільшення належать до визначних_споруд_Європи_доби_Відродження.
На 70-90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, перлиною якого вважається "Чорна кам´яниця" (1588-1589, архітектор П. Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П. Римлянин, А. Прихильний), вежа Корнякта архітектор П. Бар-бон), каплиця Трьох Святителів (архітектор П. Красовський).
З архітектурою був пов´язаний розвиток українського кам´яного різьблення. Найхарактернішим прикладом гармонійного поєднання архітектури, скульптури, орнаментів з каменю, де сполучаються ренесансні та українські народні мотиви, є львівські усипальниці - каплиця Кампіанів та каплиця Боїмів (обидві - початок XVII ст., архітектори і скульптори П. Римлянин, А. Бемер, Г. Горст та ін.).
У другій половині XVI ст. ренесансні впливи стають відчутними і в українському малярстві. У цей час основними його видами залишаються настінний розпис та іконопис, однак поряд з ними виникають нові жанри -портрет, історичний живопис, в іконах і фресках зростає інтерес художника до реалістичного зображення персонажів, показу побутових сцен, краєвиду. На жаль, кращі фрескові розписи того часу майже не збереглися.

Оригінальністю і неповторністю відзначається український живопис 2 пол. XVI - 1 пол. XVII ст. Найвизначнішим мистецьким осередком цього часу був Львів. У місті діяв малярський цех, до якого входили також ювеліри та ливарники. В 1596 р. був створений власне малярський цех, до нього могли належати лише католики та уніати, а православні майстри залишались поза цехом і могли працювати лише для православних церков. В ХУІ-ХУІІ ст. у Львові нараховувалось 75 малярів-українців. Для творчості майстрів ХУІ-ХУП ст. є характерною більш широка і різноманітна тематика, ніж в попередні часи. Під впливом західноєвропейського мистецтва з'явились такі жанри, як портрет, батальний живопис, натюрморт. Нові віяння, ідеї, суспільні ідеали позначились і на іконопису.

Наприкінці XVI ст. вже не тільки священнослужителі визначали ідейно-художню скерованість іконопису, а й активні демократичні верстви - українське міщанство, що об´єднувалось у братства. Ця суспільна і культурна сила внесла в живопис нове світосприйняття, наповнила його громадянськими ідеями, пафосом національно-визвольної боротьби. Про значне поширення реалізму в малярстві свідчить те, що він знаходить місце у творчості майстрів навіть з провінції. Так, невідомий художник, який створив іконостас церкви села Раделичі Львівської області (1620), у багатьох релігійних сценах зображує сучасний йому одяг, передає ренесансні деталі архітектури, прагне передати психологізм персонажів, виявляє немалу обізнаність в анатомії і законах перспективи.
Справжніми шедеврами українського мистецтва початку XVII ст., пронизаними ідеями Відродження, є три іконостаси: П´ятницької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатині. У створенні обох львівських іконостасів, ймовірно, брали участь видатні українські майстри Лаврентій Пухало і Федор Сенькович. До завершення Успенського іконостасу пізніше приєднався талановитий маляр, учень Ф. Сеньковича Микола Петрахнович. Живописна досконалість, політична актуальність сцен цих іконостасів демонструють передові суспільні та естетичні позиції їх творців. Образи Ісуса, апостолів, інших персонажів П´ятницького іконостаса надзвичайно реалістичні, окремі євангельські сцени відверто трактуються в дусі боротьби з католицизмом та уніатством. Пасійний ряд Успенського іконостаса (авторська робота Петрахновича) належить до найзріліших і найдовершеніших в українському мистецтві творів, що розкривають ренесансну красу, шляхетність людських почуттів і набувають високого громадського_звучання.
В образах Святодухівського іконостасу ренесансний гуманізм як свідчення духовної сили особистості досяг своєї найвищої вершини в українському малярстві. У створенні цього мистецького шедевра брали участь невідомі майстри львівської школи другої чверті XVII ст., але вони, без сумніву, були обізнані із західноєвропейським ренесансним мистецтвом. Центральна постать іконостасу - Христос - активна особистість, людина імпульсивної думки і палкого темпераменту; образи архангелів сповнені молодечого завзяття та героїчного пориву. З великою майстерністю передано образ біблійного мудреця Мельхіседека. Його фігура ніби випромінює внутрішню силу, впевненість у собі, тверді переконання.
Портретний живопис другої половини XVI ст. поступово висувається на одне з провідних місць у малярстві. Серед відомих світських портретів, виконаних у реалістичному ренесансному дусі, - зображення Стефана Баторія (1576), створене львів´янином Стефановичем, портрети воєводи Івана Даниловича (1620), знатних міщан Костянтина та Олександра Корняктів (20-30 роки XVII ст.), намальовані невідомими майстрами. До останніх зразків ренесансного портрета відносять також твори київської художньої школи 40-х років XVII ст. - це зображення Петра Могили, Захарія Копистенського, Єлисея Плетенецького та інших видатних діячів української культури того часу.
В українській літературі, що знаходилась під впливом європейського гуманізму і візантійського ісихазму, виділилось два Напрями. Представники візантійської традиції, такі як Іван Вишенський, Йов Княгицький Йов Почаївський, Ісайя Копинський, орієнтували українське суспільство на візантійську патристику, прославляли християнську громаду з її орієнтацією на аскетизм, загальну рівність, ісихазм. Це віддаляло людину від реального життя, заглиблювало в світ релігійно-містичних почуттів. Представники ренесансного антропоцентризму та християнського гуманізму - Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Дем´ян Наливайко, Стефан і Ліврентій Зізанії - проповідували активну діяльну особистість, а захоплення вченням Арістотеля сприяло розриву з візантинізмом, наближуючи суспільство до європейського_ідеалу.
Загалом українські письменники протистояли духовному наступу католицизму на український народ. Полеміка між православними і католиками досягла своєї кульмінації в період підготовки і підписання Брестської Унії 1596 р.

В скульптурному декорі, архітектурних формах палаців патриціїв, і католицьких храмів відчувається вплив як традицій української орнаментики, так і архітектурних форм.

Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного Львова, як монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів.

Костел бенедиктинок невеликий, з вузькими стінами-бойницями, могутніми контрфорсами нагадує костели-фортеці XV ст. До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типово ренесансних форм. "Внизу - портал з напівциркульною аркою, вище - така ж ніша з скульптурою, ще вище - вікно тієї ж форми. Ясна ритміка членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкреслюють цільність архітектурного образу Завершує споруду фриз типово ренесансних форм і чудовий аттік, що нагадує кам'яну різьблену корону. На кожній його стороні, пише Г. Островський, - скульптура, обрамлена волютами, кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас" Монастирський будинок мав по фасаду відкриту лоджію, яку утворювали три арки, між якими стояли статуї. Споруди монастиря бенедиктинок утворюють куточок ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії.



Костел бернардинів ближче за стилем до споруд Північного Ренесансу - плавні, хвилясті лінії головного фасаду, динамічні статуї святих. Це можна пояснити як і участю у будівництві костелу вроцлавського архітектора Андреаса Бемера, так і особливою увагою Павла Римлянина до місцевих архітектурних традицій, до смаків і вимог замовників.
33). Самобутність українського бароко. Феномен козацької держави. Культурна та релігійна місія козацтва. Мазепинська доба. Полкові та гетьманські столиці як культурні центри.

Українське бароко - поширена на Лівобережній та Придніпровської Україна в XVII-XVIII століттях варіація стилю бароко, для якоївластиве поєднання декоративно-пластичних рішень західноєвропейськихбароко та ренесансу з творчою переробкою спадщини православногохрамового зодчества і давньоруської архітектури.
Виникнення українського бароко пов'язане з національно-визвольним підйомомв середовищі козацтва, що надає українському бароко значення справді національного стилю. На Лівобережжі та Слобожанщині при проектуванніхрамів традиції народного дерев'яного зодчества враховувалися навіть більше,ніж багатовікова традиція православного храмоздательства


ПРО МАЗЕПУ Церковна діяльність Івана Мазепи - діяльність гетьмана Мазепи, спрямованана будівництво церков, монастирів і церковних шкіл на Україну. За відомостямидеяких дослідників гетьманства Мазепи, він прагнув зробити Київ «другимЄрусалимом»
Гетьман приділяв велику увагу зміцненню обороноздатності монастирів. Дляцього виділив значні кошти. В результаті цих дій Києво-Печерська лавраоточується кам'яними стінами, що добре збереглися до сьогоднішнього часу. Найбільш значущим подарунком гетьмана Мазепи української церкви булоПересопницьке Євангеліє, на якому в даний час приймають присягу ПрезидентиУкраїни. Мазепинским постройкам свойственны монументальная пышность и вольное расположение частей и деталей сооружений, декоративность орнамента и игра светотени, призванные подчеркнуть преимущества огромной площади каменных церквей

живопис
Кращими зразками живопису бароко є церковні розписи в Троїцької надбрамноїцеркви Києво-Печерської лаври. У період українського бароко спостерігалосястрімкий розвиток гравюрного мистецтва. Використовувалася складна системасимволізму, алегорії, геральдичні знаки та пишні прикраси.

34. Школа, освіта, наука. Шкільна освіта в часи Гетьманщини. Києво- Могилянська Академія та її видатні професори. Наукові та літературні здобутки. Шкільний театр. Г.Сковорода - просвітник, філософ, поет.

Реформа української школи відбулася у ХVІ-ХVІІ ст. Головною її ознакою було виникнення та поширення в Україні колегіумів та академій і університетів. Спершу це були, головним чином, грецько-слов’янські школи, на кшталт гімназії при Успенському братстві у Львові, заснованої у 1586 р. В ній панувала не “проста мова”, а “словенська”, грецька та латинська. Традиційно грецькій мові надавали особливої уваги. Вивчали вищі ступені літературної освіти: поетику та риторику, початки математики, основи астрономії, музики, співу, малювання. Мережа колегіумів в Україні ХVІІ ст., особливо Західній, вже досить густа - вона охоплює Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замостя, Холм, Люблін, Берестя, Пінськ, Луцьк, Кам’янець на Поділлі, Київ, Новгород-Сіверський, Львів пізніше Чернігів, Харків, Переяслав - в та ін.[1]. В 1576 р. на Волині в м.Острозі князем К.Острозьким була відкрита перша вища школа в Україні - Острозька Академія. Її наукові сили були з Греції, Риму, Польщі та України.

В 1632 р. постала широко відома світової слави Києво-Могилянська Академія в Києві. П.Могила, який був основним ініціатором реформи вищої школи, прийняв структуру і організацію єзуїтських шкіл, які тоді стояли найвище у Європі. Навчання відбувалося в семи класах: 1.Інфіма; 2. Граматика; 3.Синтаксима; 4.Піїтика; 5. Риторика; 6 і 7 - філософія. 8 - 12 Богословські науки. В 1-3 класах вчили основ латинської мови, граматики, а після 5 кл. спудеї повинні були вільно володіти латиною аж до укладання промов і віршів. Класи філософії включали схоластичну філософію, логіку, фізику, метафізику, етику, математику, географію, дещо з наук про Землю та космос. Це по суті була вища світська освіта. З 1690 р. в Академії зорганізовано вищі богословські студії.

На другу половину XVII — першу половину XVIII ст. припадає період дальшого розвитку започаткованого наприкінці XVI ст. українського шкільного театру. Якщо до першої половини 30-х pp. XVII ст. головним осередком українського шкільного театру був Львів, то у другій половині XVII ст. його центром стає Київ, власне, Києво-Могилянський колегіум. Саме наприкінці XVI — на початку XVII ст. український театр розвивається у вигляді найпростіших його виявів — декламацій і діалогів. Декламація — це віршовані панегірики у формі привітань, надгробних промов, написів, послань. Темами їх були герби або їх елементи, якісь найновіші події (війна, укладання миру, зустріч або відправлення посольства, чиясь смерть, перемога, релігійні свята — Різдво, Великдень та ін., важливі історичні події тощо). Виконувались декламації гуртом у шкільних класах або в церквах без сценічних атрибутів, але під час свят урочистостей допускалося скупе сценічне оформлення (виконавці, одягнуті у відповідні костюми реальних або алегоричних постатей, декламували серед декорацій, вдаючись до відповідних жестів).

Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3_%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%8F"3 грудня1722, 0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%83%D1%85%D0%B8"Чорнухи, 0%9B%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA"Лубенський полк — † 29 жовтня (9_%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%B0"9 листопада1794, 0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0"Іванівка,0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C"Харківщина) — український 0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE"просвітитель-0%93%D1%83%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC"гуманіст, 0%A4%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84"філософ, 0%9F%D0%BE%D0%B5%D1%82"поет, 0%9F%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3"педагог.Освіту здобув у 0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%BE-%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F"Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1%82%D1%96"1770-х років вів життя 0%9C%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84&action=edit&redlink=1"мандрівного філософа. У філософських 0%94%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B3"діалогах і 0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%82"трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями 0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC"платонізму та 0%A1%D1%82%D0%BE%D1%97%D1%86%D0%B8%D0%B7%D0%BC"стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання. Твори Сковороди за життя були друковані сотнями, бо тодішня 0%A6%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D1%83%D1%80%D0%B0"цензура знайшла їх «противними 0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B5_%D0%9F%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%BE"Святому Писанію і образливими для монашества». Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної 0%A1%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0"схоластики та духового гноблення московського православ'я, спираючись у своїй філософії на 0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%8F"Біблію. Царство наше всередині нас, — повчав Сковорода, — і «Щоб пізнати 0%91%D0%BE%D0%B3"Бога, треба пізнати самого себе. Поки чоловік не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі.» «Вірити в Бога не значить — вірити в Його існування, а значить — віддатися Йому та жити за Його законом.» «Святість життя полягає в робленні добра людям»." Сковорода в живописі

  • Васильківський С. «Народ слухає пісні Сковороди» 0%9A%D0%B0%D1%81%D1%96%D1%8F%D0%BD_%D0%92.&action=edit&redlink=1"Касіян В. Гравюра Г. Сковороди до 150-ї річниці його смерті. 0%9B%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%92.&action=edit&redlink=1"Литвиненко В. Серія естампів «З життя Сковороди».

  • Їжакевич І. Сковорода в дорозі; Т.Шевченко-пастух виспівує Сковороду; Посланець Катерини запрошує сковороду до Петербурга. 0%AF%D0%B1%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A2.&action=edit&redlink=1"Яблонська Т. Портрет Г. Сковороди. 0%A2%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%BA_%D0%9A.&action=edit&redlink=1"Трохименок К. Григорій Ссковорода серед народу. 0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%AE.&action=edit&redlink=1"Павлович Ю. Акварельна сюїта на різні мотиви з життя Сковороди.

  • 34. Школа, освіта, наука. Шкільна освіта в часи Гетьманщини. Києво- Могилянська Академія та її видатні професори. Наукові та літературні здобутки. Шкільний театр. Г.Сковорода - просвітник, філософ, поет.



  • Ще з перших кроків державотворчої діяльності козацтво заговорило про реформу освіти. При Гетьманщині всі діти, навіть сироти, навчалися грамоті. Для них існували школи грамоти при церквах. Початків грамоти навчали і мандрівні дяки. Братські школи продовжували навчати основам православ’я, грецької, арифметики, астрономії, музичної грамоти. Тут начали рідною мовою. Діти дрібної шляхти, заможних міщан, духовенства вчилися здебільшого у школах гімназіального типу, створених уніатським орденом василіан в Умані, Каневі,Овручі, Львові та ін. містах. Єдиної концепції навчання не було, Бо у колегіумах викладали вже по-іншому, за загальноєвропейськими методиками гуманітарної освіти.

  • Протягом XVII—XVIII ст. дедалі дужче зростала зацікавленість природничими науками. У лекціях провідних професорів Києво-Могилянської академії використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини. У курсі філософії більшого значення набувала фізика, до якої вводили такі розділи, як рух, космологія тощо. З'явилися курси натурфілософії — попередниці природознавства. Велика увага надавалася вивченню математики. Зокрема, Феофан Прокопович у 1707—1708 pp. прочитав курс, основу якого становили арифметика й геометрія. У другій половині XVIII ст. в академії було відкрито класи чистої математики, а також змішаної математики, де викладали цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатику, гідравліку, оптику, астрономію тощо.

  • Шкільний театр творився професорами й студентами Києво-Могилянської академії. Шкільний театр в Україні набирає барокових прикмет, причому однією з істотних рис культури стає підкреслена театральність. Театральні елементи були однією з ознак властивого добі бароко синтезу мистецтв, що відбивають суперечливість тодішнього світогляду, поєднання в ньому середньовічної спадщини і пошуків шляхів самовираження людини. Тісно пов´язана з шкільною драмою та інтермедією, розрахованими передусім на міську публіку, вертепна драма протягом XVIII ст. і особливо у другій його половині була улюбленим видовищем, задовольняючи естетичні потреби найширших народних мас.

  • 1631 р. Києво-Печерський архімандрит Петро Могила відкрив власне училище при лаврському монастирі, зорієнтоване начальною програмою і організацією на езуітський колегіум, а через рік, об’єднавши його з братським училищем, створив відому Києво-Могилянську колегію. Вчилися вній не лише католики-шляхтичі, а й православні, тому у програмі була і церковнослов’янська мова, а учнів православного віросповідання звільняли від католицьких богослужінь. В Києво-Могилянській колегії читання лекцій відбувалося латиною, що опонентами тлумачилося як те, що колегія не православний навчальний заклад. 1701 року одержала статус академії, що дозволило викладати богослов’я і мати самоврядування. До академії приймалася молодь всіх станів. Курс тривав 12 років і поділявся на 8 класів. Вивчали слов’янську, українську літературну, грецьку латину,польську; оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класику і середньовічну літературу, історію, географію. Бібліотека налічувала 12 тис. томів та багато рукописної літератури та документів. Видатні професори і студенти академії: Прокопович Феофан, Леванда Іоанн, Кониський Григорій, Баранович Лазар, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський.

  • Книжна література кінця XVI—XVIII ст. відзначалася розмаїттям жанрів. Причому переважали твори українською мовою. Зростала кількість творів, особливо в поезії, що писалися мовою, наближеною до розмовної. Чимало книжних за походженням віршів ставали народними піснями. Дуже поширеною темою в цей час була полемічна література. В цей час виходять праці Лазаря Барановича «Нова міра старої віри», Йоаникія Галятовського «Ключ розуміння», «Хроніка з літописів стародавніх» Феодосія Софоновича, «Синопсис» Пантелеймона Кохановського, літопис Самійла Величка та інші.

  • Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині. Після здобуття початкової освіти в сільській школі, з 1734 року навчався у Києво-Могилянській академії. Його навчання в академії, з перервами, тривало до 1753-го. Її бібліотека стала для нього джерелом знань. У навчанні був перший, і всі найкращі похвали належали йому.

  • Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Його самого вважали вартим за університет; досить сказати, що коли треба було тоді знайти в Україні ідейну, чесну та чисту людину, шукали її між учнями цього чудного чоловіка та прихильниками його науки. І навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчав Сковорода. Твори Сковороди за життя були друковані сотнями. Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського православ'я, спираючись у своїй філософії на Біблію.

35. Бароко в художній культурі. Регіональні особливості бароко на Лівобережній та Західній Україні. “Козацьке бароко. Церковна архітектура. Іконостаси та портретний живопис. Львівське бароко. І. Пінзель, І. Руткович, Й. Кондзелевич.Українське бароко або Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури — архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.Українське бароко 17 ст. називають «козацьким», тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.Отже, підведемо підсумок всього вищесказаного. Бароко – це стилістичний напрям в європейському мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії. Основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. В Україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. Українське бароко відбилося в архітектурі, живописі, літературі, скульптуі та театрі України того часу. Серед того, що дійшло до нас у стилі українського бароко, слід відзначити архітектуру Духовної академії у Києві (Й. Шедель), Ковнірського корпусу в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівського монастиря у Києві (І. Григорович-Барський); церкви Св. Юра у Львові (Б. Меретин); картини художників І. Рутковича, Й. Кодзлевича, Г. Левицького, А. Голика, ікони та розписи невідомих художників у церквах та монастирях; літературні твори К. Саковича, І. Величковського, М. Смотрицького, І. Галятовського, А. Радивиловського, Г. Кониського, Т. Прокоповича, Д. Туптала, Г. Сковороди, М. Довгалевського та інші. В умовах Запорізької Січі українське бароко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького бароко”. Запорізька старшина фундувала, або, іншими словами, фінансувала, будівництво деяких споруд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів та церков.Церковна архітектура України протягом віків відзначалася дивовижним розмаїттям. Кожна церква мала свій образ, своє неповторне “обличчя”, більшість храмів зводилися при закладанні міст і сіл, ставили їх на найвиднішому місці і, власне, ще й досі храм є візитною карткою, своєрідним духовним образом кожного населеного пункту. На відміну від інших видів мистецтва, що у XVII—XVIII ст. несли в собі яскраву і мальовничу естетику бароко, українські маляри Ще довго трималися традицій візантійського, давньоруського, давньоукраїнського, а також ренесансного живопису, і тому стримано ставилися до патетики та пишних і динамічних форм.Це виявило себе, передусім, в українському іконописанні, яке формувалося у протиборстві двохтенденцій: діяли як співзвучні Ренесансу і бароко спрямування, так і прагнення малювати "по-грецькому". Вірність старовині значною мірою зумовлювалась полемікою з католицизмом, унією, протестантизмом, яка, утвердивши ставила за мету надійно захистити його від різних іконографіє нововведень.Іван Георгій Пінзель[2] (Іоан Георг Пінзель, майстер Пінзель[3], пол. Jan Jerzy Pinzel, *~1707[4] — †~1761) — український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів.Іва́н Рутко́вич — галицький іконописець кінця XVII — початку XVIII століття, працював переважно у Жовкві. З творчості Рутковича відомі збережені цілістю або частково іконостаси у дерев'яних церквах: у Волиці Деревлянській, у Волі Висоцькій, у ц. Різдва Христового у Жовкві (1697 — 99), на поч. ХІХ ст. перенесений до церкви Собору Пресвятої Богородиці у Скваряві Новій, нині у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. Іконостаси Рутковича визначили тип західноукраїнського іконостасу кінця 17 та першої половини XVIII століття з додатковим рядом євангельських сцен, а жовківський іконостас був вершинним етапом розвитку українського класичного іконостасу XVII століття.

35. Бароко в художній культурі. Регіональні особливості бароко на Лівобережній та Західній Україні. “Козацьке бароко. Церковна архітектура. Іконостаси та портретний живопис. Львівське бароко. І. Пінзель, І. Руткович, Й. Кондзелевич.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал