1 Проблема праісторії та витоків української культури



Сторінка12/12
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.05 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

49. Українська культура в діаспорі. Провідні осередки української культури в діаспорі. Наукові, мистецькі та літературні здобутки. Українознавство

Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Ми майже нічого не знаємо про їх досягнення. Отже, надбання української діаспори ─ це тема, яка є доволі актуальною у сучасності. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів [1,с.290]. Центрами  української еміграції стали Прага та курортне містечко Подебради [2,с.422].

         Еміграційний процес почався відразу ж після занепаду УНР і продовжувався протягом наступних періодів. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, "Просвіти", читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки [3,с.348].

         Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С. Дністрянський та М. Грушевський [1,с.290].

         У Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу входили українські вчені: Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський та інші [2,с.423].

США прибув ВасильАвраменко, який згодом став засновником української народної хореографії.Створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні. Він прагнув, щоб з українським мистецтвом познайомилосьякомога більше американців. У 1934 р. танцювальний ансамбль В. Авраменка (близько 300 осіб) виступив у МетрополітеніОпера Гавс у Нью-Йорку, а сам він став засновником школи народних танців у Нью-Йорку та студії звукових фільмів.

З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. Мав індивідуальні виставки вНімеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзовіплити-барельєфи Б. Хмельницького і М. Грушевського, що експонувалися в найбільших музеях світу, постійно виступав здоповідями на мистецькі теми в американських університетах та мистецьких товариствах. Митець виготовив скульптурикнязя Володимира Великого, Тараса Шевченка та Івана Франка, які були встановлені в Українському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила місто Керхенсон у штаті Нью-Джерсі [3,с.348].

У 80-ті роки почала діяти Українська європейська культурно-освітня фундація, її метою є створення кафедриукраїнської мови та літератури при Лондонському університеті. ВАнглії в повоєнний період почали виходити часописи"Українська думка", "Наша церква", "Наше слово", "Сурма", "Визвольний шлях". У червні 1993 р. в Національнійбібліотеці України ім. В.Вернадського відбулася презентація журналу "Визвольний шлях" і передача повного його комплексу до фондів бібліотеки.

У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри [1,с.291]. З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значним здобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. уЛьвові дослідницької установи тієї самої назви. У 1947-1951 pp. президія НТШ перебувала у Мюнхені, а потім переїхала вСарсель, поблизу Парижа, де знаходиться й тепер.

Ціла мережа українських організацій була заснована в Австралії. Серед них можна виділити Жіночу асоціацію, молодіжні організації «Пласт», «СУМ», а також різноманітні профспілкові й творчі колективи . Тому я вважаю що, українська культура в діаспорі ─ це культурне продовження тих культурних процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були заборонені. Нині ми дуже мало знаємо про досягнення української діаспори, хоча не можна емігрантів відокремлювати від українців, які проживають на Україні. Ми маємо пишатися нашою діаспорою, тому що вона сприяє розвитку нашої науки. Діаспора збагатила вітчизняну культурну спадщину, зберегла багатьох культурних діячів, відродила діяльність низки установ та організацій, підготувала грунт для подальшого піднесення української культури.



Українозна́вство (часто: україні́стика або україніка) — галузь гуманітарних знань, орієнтована на вивчення економічної, політичної, соціальної, культурної, історичної проблематики 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0"України, а також життя української діаспори за кордоном. До 1991 року україністика розвивалася, переважно, в дослідницьких центрах за межами 0%A1%D0%A0%D0%A1%D0%A0"СРСР: у різні часи — в Німеччині, Польщі, Канаді, США. У радянських учбових закладах вивчалася, відповідно, історія 0%A3%D0%A0%D0%A1%D0%A0"УРСР, краєзнавство, українська література тощо. Як спеціальна галузь знання російської україністики отримала певний імпульс до розвитку після 0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8_1991"проголошення державної незалежності України.

Сучасне українознавство

З кінця 80-х рр. XX ст. українознавство в Україні знову починає відроджуватися: естафету попередників у формуванні українознавства як інтегративної науки, навчальної дисципліни і методології освіти з цього часу переймають науковці 0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%82_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0_%D0%9C%D0%9E%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8"Національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України.



30 серпня 2000 р. у зв'язку з перепідпорядкуванням Інституту українознавства Міністерству освіти і науки України, в складі науково-дослідної частини Київського національного університету імені Тараса Шевченка було створено Центр українознавства. Керівником Центру було призначено доктора історичних наук, професора В. І. Сергійчука. З 15 березня 2007 р. Центр українознавства — у складі філософського факультету. Його керівник — доктор політичних наук, професор М. І. Обушний. Теоретико-методологічні основи діяльності Центру українознавства базуються на тому, що українознавство, як відроджена традиційно-українська система світобачення й творення, розглядається як підґрунтя, на основі якого формується сучасний український громадянин. Українознавство ставить за мету цілісне достовірне знання про Україну і світове українство, українське світобачення у часі й просторі. У XXІ ст. українознавство переросло межі дослідження суто національних проблем. Його оперативне поле відтепер суттєво розширилося, охоплюючи і соціальні, і державотворчі процеси, і питання формування свідомості й моралі, освіти й виховання, політики й культури. Дослідженнями українознавчої тематики присвячені діяльність 0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%85_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85_%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83"ряду наукових установ у світі. Українознавству присвячена також і міжнародна конференція 2%90%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%84%D1%81%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96%D0%BA%D1%83%D0%BC_(%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F)"Ґрайфсвальдський Українікум.

50. Культура і сучасні процеси українського державотворення. Українізація освіти. Незалежна преса. Роль та місце культури в подоланні сучасної економічної та політичної кризи. Молодіжна культура : стиль життя і форма спілкування. Перспектива розвитку культури.

Державотворчій процес в сучасній Україні потрібно розглядати, опираючись на історичне минуле української нації. Перш за все – це територія, на якій формувалася українська нація. Це безумовний вплив природи краю на зародження і розвиток в ньому суспільного життя. Як влучно висловився російський історик Ключевський, сила, яка тримає в своїх руках колиску кожного народу, це є природа його землі.  Протягом століть формувалась українська нація, долаючи перешкоди, труднощі, відвойовуючи свою територію від багаточисельних завойовників як зі Сходу, та і з Заходу. Але все ж таки українська держава відбулась, коли в 1991 році була проголошена незалежність України. Новий етап творення державності України розпочався саме з проголошення Акту Незалежності 24 серпня За короткий період існування незалежної України було прийнято значну кількість найважливіших законодавчих актів. І найважливішим підсумком законодавчої діяльності стало прийняття 28 червня 1996 року Основного Закону Української держави – Конституції. Прийняття Конституції завершило стадію невизначеності в побудові нашої держави, а також заклало основи для її становлення як демократичної, соціальної, правової держави. Однак процеси державного будівництва в Україні ще продовжуються, бо, як показує історичний досвід, у всіх без винятку країнах вони займали досить тривалий відрізок часу. Залишається невирішеним цілий ряд економічно-політичних і соціальних проблем, які поки що не мають свого практичного і законодавчого вирішення. Державотворчі процеси, що відбуваються в Україні сьогодні, зокрема події осені 2004 року, коли відбулась так звана «помаранчева революція», і подальше розмежування суспільства, неможливість, або скоріше небажання представників деяких політичних сил сконсолідувати країну, а іноді спеціально спрямоване розшатування суспільства, нав’язування неприйнятної ідеології, спроби змінити історичне минуле, підміна понять та принципів, штучне роздмухування мовної проблеми – все це лише гальмує і уповільнює і без того досить примарний розвиток України, додає ще більше соціально-економічних проблем, дестабілізує ситуацію в державі, ділить суспільство за географічно-політичною ознакою.  Державотворчі процеси вимагають аналізу всіх суспільних явищ та вироблення конкретних стратегічних напрямів, за якими здійснюватиметься формування національного права. Основним суспільним явищем є культура як результат діяльності людини у двох сферах: фізичному й інтелектуальному. Інтелектуальна сфера культури містить результати державотворчих процесів, які здійснюються цілеспрямовано, і потребує філософського осмислення. Тому є потреба розглянути аспекти філософської культури, яка обґрунтовує формування і функціонування держави. Філософія культури (культурфілософія) – загальна теорія культури, яка стосується сутності і природи культури, її взаємовідносин з природою та суспільством, класифікація видів, форм і напрямів, а також деяких окремих проблем, передусім пов’язаних з цивілізацією. Філософія культури ─ це система метафізичних утверджень про сутність, генезу і найбільш загальні закони культури, які прямо не спираються на емпіричні факти.

Філософська культура сприяє більш предметно, цілісно підійти до проблем державотворення, де основна роль належить людині. Пошуки ефективних способів регулювання суспільних відносин повинні починатися із соціокультурних надбань людства, предметного пізнання світу, філософського осмислення держави як правового явища у Всесвіті.



Українізація_освіти'>Українізація освіти – Наразі це дуже важливе питання в нашій державі.

“Не можна насильницьким шляхом позбавляти громадян країни, у випадку з Україною – переважну більшість громадян, права здобувати освіту рідною мовою. В англійців є термін “материнська мова”, тобто мова, якою говорили в сім’ї дитини, яку вона чула ще будучи немовлям, якою вона мислитиме, коли виросте. Ось цю саму материнську мову і намагаються витравити українізатори, завдаючи психологічної травми мільйонам наших співгромадян”, – заявив міністр.



Українізація — політичне просування і впровадження елементів 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0"української мови та української культури, в різних сферах життя.

Радянська влада в галузі 0%86%D0%B4%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F"ідеології, культури проводила політику коренізації, яка в Україні отримала назву 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"українізації. Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ культури, видавництво газет, журналів і книг українською мовою

До 2000 року частка студентів, які здобувають освіту російською мовою виявилася нижче частки громадян, які вважають рідною мовою російську.

Значно скорочено кількість навчальних годин, присвячених вивченню російської літератури в російських школах, а в більшості українських шкіл російська література викладається також у скороченому вигляді, в курсі зарубіжної літератури та в перекладах українською

У 2005 році Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України хотів заборонити випускникам російськомовних шкіл здавати російською іспити до вузів

Російським письменникам на відміну від україномовних літераторів не надається державна підтримка і, за деякими даними, російськомовних письменників дискримінують при прийомі до Спілки письменників України0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"[15]. В 1%80%D1%96%D0%BA"1999 рік у 0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D0%B0%D1%83%D0%BB%D1%96%D0%BD"Павло Баулін був виключений зі Спілки письменників за свої виступи на підтримку російської мови в Україні. Голова Спілки письменників 0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D1%83%D1%88%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA"Юрій Мушкетик пояснив це рішення так: «У Спілки письменників є свої певні правила» 0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F"[16]. Зараз письменники, що пишуть російською, об'єднані в Асоціації російськомовних письменників України.

Незалежна преса – запорука незалежності України «Незалежна Україна неможлива без незалежної преси» "Українська преса стала цілком незалежною. Тепер від неї вже нічого не залежить" Спикер парламента Владимир Литвин заявил, что свободная и независимая пресса в Украине состоялась. "Свободная, независимая и ответственная пресса сегодня в Украине - не просто хорошее пожелание или отдаленная цель. Свобода слова стала неопровержимой реалией, и в этом один из самых весомых итогов двух десятилетий независимости", - сказал Литвин. Международный комитет защиты свободной прессы и прав журналистов озабочен фактами давления украинских властей на независимую прессу, что привело к недавнему прекращению деятельности в Киеве двух газет оппозиционной направленности – «Газета по-киевски» и «Вечерние вести».(11 марта 2011)

Международный комитет защиты свободной прессы и прав журналистов считает подобные факты очевидным свидетельством недемократичности правящего Украиной режима и возлагает всю ответственность за подобные притеснения независимой прессы на Президента Украины Виктора Януковича, сосредоточившего в своих руках в последнее время все рычаги власти.

Молодіжна культура

Сьогодні глобалізаційні процеси активно включаються в повсякденність суспільного життя. Сучасна молодь социалізується в рамках глобального знання, глобальних іміджів[1]. Цей процес породжує новий тип соціальної диференціації та суспільної культури. Частиною загальної суспільної культури є молодіжна культура, яка формується з двох складових: власне створеної молоддю, що позиціонує своє бачення, очікування, наміри та культури, попереднього покоління з принципами та традиціями, які вже склалися. Молодь завжди знаходиться у пошуку своєрідної, нової ідентичності, створення нового стилю. Сучасна молодь – це перше покоління, яке з самого початку пізнало культуру як культуру мас-медій.

Національна культура посідає значне місце в духовному житті всіх народів світу. Вони пишаються нею, бережуть і примножують. Реконструкція й осмислення реалій тисячолітніх надбань людства на території України, вивчення давніх компонентів української культури – не тільки необхідність вивчення минулого, а й забезпечення майбутнього. Питання, що постало в процесі державотворення незалежної України, а саме: про необхідність відродження, збереження та примноження культурних цінностей українського народу в сучасному та майбутньому суспільствах.

Для вирішення проблем розвитку і перспективи національної культури в Україні вкрай необхідно виробити чітке розуміння цілісності культури з її локальною специфікою, направити зусилля держави, культурологів, освітян на гуманізацію культурних заходів, які б збагачували людину духовно, а не деморалізували її. Також потрібно розробити систему захисту від надмірної комерціалізації культури, від наркотизації людської психіки. Через систему знань утверджувати національну культурну



самобутність, її універсальні цінності, які шануватимуться у світі.
1. Проблема праісторії та витоків української культури.
2. Найдавніші археологічні культури в межиріччі Дніпра та Дністра
3. Трипільська культура.
4. Античність і українська культура. Скіфсько-античні взаємовпливи
5. Культура античних міст-держав Північного Причорномор'я. Римська колонізація та поширення християнства.
6. Культуре антів та слов’ян. Культурна самобутність. Матеріальна та побутова культура. Духовний світ
7. Язичницька міфологія. Язичеські традиції в українському християнстві
8. історичні передумови формування давньоруської культури.
9. Етимологія назв “Україна, “Русь.
10. Міста як культурні та політичні центри Київської Русі
11. Християнство і культура. Своєрідність українського християнства
12. Церкви та монастирі-духовні та культурні центри.
13. Писемність та освіта. Перші книгозбірні Київської Русі
14. Візантійські впливи в культурі Київської Русі
15. Література та літописання Київської Русі. Перекладна література. Київські літописи. Мистецтво рукописної книги, мініатюри. Билинний епос.
16. Оригінальна література: “Слово о полку Ігоревім” — перлина художньої літератури.
17. Образотворче мистецтво та архітектура. Характерні риси давньоруського мистецтва
18. Монументальне будівництво, сакральна архітектура. Монументальне мистецтво та іконопис. Ужиткове та ювелірне мистецтво.
19. Софійський собор-перлина давньоруської архітектури та живопису
20. Культура Галицько-Волинської Русі. Спадкоємність культурних традицій.
21. Своєрідність культури Галицько-Волинської Русі. Містобудування та архітектура. Романські та готичні традиції. Особливості Галицько-Волинської іконописної школи. Писемна творчість. Галицько-Волинський літопис.
22. Своєрідність формування українського Ренесансу.
23. Особливості культурної еволюції України у складі Великого князівства Литовського. Правовий та мовний статус. Писемність, література.
24. Україна у складі Речі Посполитої. Доба українського Передвідродження.
25. Визначні українські гуманісти - Юрій Дрогобич, Павло Русин та ін. Гуманістичний та реформаційний рух. Поширення книгодрукування.
26. Культура в обороні “церкви та нації руської”. Релігійна ситуація. Значення Берестейської унії 1596 р. Полемічна література.
27. Культурно-освітня діяльність братств. Братські школи.
28. Центри ренесансної культури в Україні: Львів. Ставропігійське братство та його видатні діячі. Львівська братська школа та типографія.
29. Острог. К.Острозький та вчений гурток. Острозька академія, її значення в становленні вищої освіти на Україні. Острозька Біблія. Видатні діячі Острозької академії.
30. Київ. Київське братство та братська школа. Відновлення ієрархії православної церкви. Книговидавнича та культурна діяльність Е.Плетенецького, З.Копистинського та ін.
31. Петро Могила та заснування Київської колегії.
32. Ренесанс в художній культурі. Своєрідність українського ренесансного мистецтва. Розвиток архітектури. Фортеці та замки. Ренесансні ансамблі Львова. Скульптура. Львівський малярський цех. Особливості іконопису доби Ренесансу. Графіка. Художні ремесла.
33. Самобутність українського бароко. Феномен козацької держави. Культурна та релігійна місія козацтва. Мазепинська доба. Полкові та гетьманські столиці як культурні центри.
34. Школа, освіта, наука. Шкільна освіта в часи Гетьманщини. Києво- Могилянська Академія та її видатні професори. Наукові та літературні здобутки. Шкільний театр. Г.Сковорода - просвітник, філософ, поет.
35. Бароко в художній культурі. Регіональні особливості бароко на Лівобережній та Західній Україні. “Козацьке бароко. Церковна архітектура. Іконостаси та портретний живопис. Львівське бароко. І. Пінзель, І. Руткович, Й. Кондзелевич.
36. Українська культура в умовах колоніальної політики російського самодержавства. Лінгвоцид та інтелектуальний визиск. Особливості Просвітництва в Україні. Творчість українських вчених та митців на ниві російської культури.
37. Своєрідність класицизму в Україні. Література. Становлення української літературної мови. Архітектура та образотворче мистецтво. Львівський класицизм.
38. Характерні риси українського романтизму. Харківський університет. Етнографічні та фольклористичні дослідження. Наукові та періодичні видання. Харківський гурток романтиків. Київський університет.
39. Кирило-Мефодіївське товариство. Українознавчі студії Костомарова М., П.Куліша та ін. “Руська трійця”.
40. Т.Г.Шевченко та становлення нової української культури. Від романтизму до реалізму. Значення літературної та художньої спадщини Т.Г.Шевченка. Його послідовники в мистецтві та літературі. Видатні письменники та живописці другої половини XIX ст.
41. Українська демократична інтелігенція в боротьбі за національну культуру. М.Драгоманов, Д.Антонович, П.Чубинський та ін. Національно-культурні процеси в Західній Україні. Літературно-мистецькі, політичні, просвітницькі об'єднання. Культурні контакти Галичини та Наддніпрянщини.
42. Літературний модерн. Творчість Л.Українки, О.Кобилянської, М.Коцюбинського, В.Стефаника. Літературно-мистецькі об'єднання. Літературна та наукова творчість І.Я..Франка.
43. Художня культура: від реалізму до модернізму. Розквіт реалістичного живопису. Українські передвижники. Модерний живопис: О. Мурашко, М.Жук, М. Бурачек. Львівська школа живопису та її видатні представники. Архітектурний модерн: еклектика, сецесія, конструктивізм. Видатні архітектори та скульптори. Особливості львівського модерну.
44. Музичне та театральне мистецтво. М. Лисенко та становлення української класичної музики. Український театр, видатні актори, драматурги. Розвиток оперного мистецтва. Світова слава С.Крушельницької, М. Менцинського.
45. Культурний розвиток України в 1917-1922 рр. Розвиток освіти та науки. Українська Академія Наук. Видатні українські вчені. Розвиток преси та книговидавництва. М.Грушевський, В.Винниченко в боротьбі за національне відродження.
46. Українська культура 20-30 рр. “Розстріляне відродження”. Літературний авангард. Розмаїття літературно-мистецьких об'єднань та періодичних видань. Символізм, футуризм, неокласика. Театр та драматургія. Новаторська творчість Курбаса. Українська академія мистецтв. Авангардне мистецтво, його видатні представники. О.Довженко та становлення національного кінематографу.
47. Загальні принципи та методи культурної політики більшовиків. Українізація 1923-1932 рр. Розгром українізації. Політика терору та політичних репресій. Насадження методу соц. реалізму, його негативні наслідки.
48. Культурний розвиток України повоєнної доби. Політика денаціоналізації та русифікації. Радянизація школи, освіти, науки. Шістдесятництво. Дисидентський та самвидавничий рух. І.Світличний, А.Горська, В.Стус, Л.Костенко та ін.
49. Українська культура в діаспорі. Провідні осередки української культури в діаспорі. Наукові, мистецькі та літературні здобутки. Українознавство.
50. Культура і сучасні процеси українського державотворення. Українізація освіти. Незалежна преса. Роль та місце культури в подоланні сучасної економічної та політичної кризи. Молодіжна культура: стиль життя і форма спілкування. Перспективи розвитку культури.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал