1. Право громадян на соціальне забезпечення



Сторінка4/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
«Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» заклали фундамент формування системи соціального страхування. Із прийняттям Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» в Україні запроваджено нову страхову систему соціального захисту населення від безробіття, яка чинна майже в усьому світі і передбачає такий механізм підтримки доходів безробітних, яким встановлено залежність одержання допомоги по безробіттю від внеску застрахованої особи. Відповідно до Закону матеріальне забезпечення за страхуванням встановлюється зі значною диференціацією залежно від причин втрати роботи. Перевагу в соціальному захисті надано категорії безробітних, які втратили роботу з незалежних від них обставин.
Страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:

  • надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

  • обов’язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами — суб’єктами підприємницької діяльності;

  • цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

  • солідарності та субсидування;

  • обов’язковості фінансування Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов’язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом;

  • паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

  • диференціації розмірів виплати допомоги у зв’язку з безробіттям залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

  • надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги у зв’язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

  • законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають:

  • застраховані особи.

  • незастраховані особи — військовослужбовці Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, військ Цивільної оборони, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, органів внутрішніх справ України, звільнені з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію (далі — військовослужбовці), та особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

  • громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

  • особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами мають право на забезпечення за цим Законом за умови сплати страховику страхових внесків.

В умовах соціального страхування допомога у зв’язку з безробіттям використовується не тільки як пасивний захід підтримки на період безробіття, а і як спосіб повернення безробітного до трудової діяльності.
Запровадження загальнообов’язкового соціального страхування на вищеназваних умовах та принципах вже сьогодні дало змогу підвищити мінімальний розмір матеріального забезпечення безробітних громадян майже вдвічі [7, с. 46].

  Суб’єкти страхування 


на випадок безробіття
Суб’єктами страхування на випадок безробіття є:

  • застраховані особи, а також члени їх сімей;

  • страхувальники;

  • страховик.

Застрахованими особами є: наймані працівники, а також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.
Представниками застрахованих осіб є профспілки або їх об’єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники).

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які:

  • працюють на умовах трудового договору (контракту);

  • проходять альтернативну (невійськову) службу;

  • працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладення трудового договору; з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.
Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.
Працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не підлягають страхуванню на випадок безробіття [2, ст. 5].
Другим суб’єктом загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття єстрахувальники. Це роботодавці та застраховані особи, які відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сплачують страхові внески.
Роботодавцями вважаються:

  • власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган та фізичні особи, які використовують найману працю;

  • власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (в тому числі міжнародної), філії або представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Представниками роботодавців є об’єднання та спілки роботодавців чи інші уповноважені роботодавцями органи (представники).
Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття з дня реєстрації.
Третій суб’єкт — страховик. Це Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі — Фонд) створений для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із Законом і статутом Фонду. Фонд має важливе значення для суспільства, тому що в Україні налічується більше 2,5 млн офіційно зареєстрованих безробітних громадян і ще кілька мільйонів перебувають під загрозою втрати роботи [8, с. 366].
Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Його діяльність регулюється «Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», Законом України «Про зайнятість населення», Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та статутом Фонду, який затверджується правлінням Фонду.
Досвід минулих років показав, що управління фінансовими ресурсами Фонду має бути відокремлене від управління коштами державного бюджету з метою усунення їх нецільового використання. Так, у 1996 році Державний фонд сприяння зайнятості населення було включено до Державного бюджету України. 
В результаті з фонду було вилучено значні обсяги фінансових ресурсів. За короткий термін в державі було штучно створено проблеми: несвоєчасну виплату допомоги у зв’язку з безробіттям; появу заборгованості за матеріальним забезпеченням безробітних громадян, значне скорочення системи соціальних програм [7, с. 44].
Тому кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.
Усі застраховані особи є членами Фонду, управління яким здійснюється на паритетних засадах державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. До складу правління входять по 15 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах.
Представниками держави є представники від центральних органів виконавчої влади, які призначаються Кабінетом Міністрів України. Представники застрахованих осіб та роботодавців делегуються профспілками, їх об’єднаннями та об’єднаннями роботодавців. Порядок делегування цих представників визначається сторонами самостійно.
Не може представляти сторону особа, яка не є громадянином України або має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку, а також особа, яка звільнена з останнього місця роботи 
з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України [4].

Строк повноважень членів правління Фонду становить шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління Фонду.


Правління Фонду очолює голова, який обирається з членів правління Фонду строком на два роки почергово від представників кожної сторони. Голова правління Фонду має двох заступників, які разом з головою представляють сторони.
Закони, відповідно до яких функціонує Фонд, визначають джерела надходжень коштів для його формування. Такими джерелами є:

  • страхові внески страхувальників — роботодавців, застрахованих осіб;

  • асигнування державного бюджету;

  • суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Закону України «Про зайнятість населення», інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення;

  • прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;

  • благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

  • інші надходження відповідно до законодавства України.

Вказані кошти використовуються на:

  • виплату забезпечення та надання соціальних послуг;

  • відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у частині другій статті 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;

  • фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;

  • створення резерву коштів Фонду.

Розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.
Роботодавці та застраховані особи сплачують страхові внески один раз на місяць в день одержання роботодавцями в установах банків коштів на оплату праці.
Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день сплати страхових внесків.
У разі нестачі у роботодавців коштів на виплату заробітної плати та сплату страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться у пропорційних сумах.
У разі незабезпечення банківськими установами перерахування страхових внесків до Фонду одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати ці банківські установи сплачують за рахунок власних коштів до Фонду суму несплачених страхових внесків.
Якщо роботодавці несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються санкції, передбачені статтею 38 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
У разі ліквідації або реорганізації роботодавець зобов’язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків до Фонду на день ліквідації або реорганізації та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку.
Із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.
Від сплати страхових внесків звільняються [2, ст. 18]:

  • застраховані особи на період відпустки на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки на догляд за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

  • застраховані особи в частині отриманої допомоги по частковому безробіттю.

Розміри страхових внесків установлюються на календарний рік [2, ст. 19]:

  • для роботодавця — у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», які підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян;

  • для найманих працівників — у відсотках до сум оплати праці, які включають основну і додаткову заробітні плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають оподаткуванню прибутковим податком з громадян;

  • для громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, які сплачують страховику страхові внески і осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами — у відсотках до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Страхові внески нараховуються на фактичні виплати (доходи), що не перевищують максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до Фонду, визначеної Кабінетом Міністрів України.

26. Поняття безробітного та його правовий статус

Законодавчого тлумачення терміну безробіття немає, проте у Законі України “Про зайнятість населення” є визначення безробітного ( безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи). Крім того, в Законі України “ Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” є поняття “втрати роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин”.

Безробіття – втрата працездатною особою працездатного віку роботи з об’єктивних чи суб’єктивних причин, яка призвела до втрати заробітної плати або інших, передбачених законом доходів.

Факт безробіття встановлюється на підставі Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. N 578.

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням працевлаштуванні, здійснюється державною службою зайнятості за місцем постійного проживання за умови пред'явлення паспорта і трудової книжки, а у разі потреби - військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють. Незайняті громадяни підлягають реєстрації у цій службі. Під час реєстрації кожна особа самостійно або із застосуванням автоматизованої системи за допомогою працівника державної служби зайнятості заповнює картку персонального обліку громадянина, який шукає роботу (безробітного) і особистим підписом підтверджує достовірність внесених до неї даних.

Зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час і звернулися до державної служби зайнятості, підлягають обліку.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

а) віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату);

б) які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки;

в) які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, які шукають роботу;

г) які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

У разі відсутності трудової книжки громадянин, який вперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а звільнені військовослужбовці - військовий квиток.

Крім цих документів окремі категорії громадян під час реєстрації повинні пред'явити також такі документи:

а) громадяни, які втратили роботу внаслідок нещасного випадку на виробництві або настання професійного захворювання і через це потребують професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації - довідку медико-соціальної експертної комісії щодо професійної придатності;

б) випускники вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, яким відмовлено у прийнятті на роботу за місцем призначення, - направлення на роботу і скріплену печаткою замовника довідку про відмову в працевлаштуванні або довідку про самостійне працевлаштування,

в) особи, які отримують пенсію відповідно до законодавства України, - пенсійне посвідчення або посвідчення інваліда.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації підбирається підходяща робота.

Семиденний строк підбору підходящої роботи розпочинається з дня реєстрації громадянина як такого, що шукає роботу.

Громадяни, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і відмовилися в період пошуку роботи від двох пропозицій підходящої роботи, не можуть бути визнані безробітними. Такі особи знімаються з обліку і їм протягом шести місяців надаються консультаційні послуги. Після закінчення шести місяців з дня зняття з обліку вони можуть зареєструватися повторно у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Неповнолітні, які досягли 15 років і звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, можуть, як виняток, бути зареєстровані як такі, що шукають роботу, за згодою одного з батьків або осіб, що їх замінюють.

Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні зобов'язані сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості у строки, встановлені працівником цієї служби.

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи (тобто з восьмого дня після реєстрації) особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.



27. Види допомог та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття

Кошти Фонду загальнообов’язкового соціального стра­хування України на випадок безробіття використовуються на виплату матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Безробітним надаються такі види матеріального забезпечення:

допомога у зв’язку з безробіттям, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітнимпідприємницької діяльності;

допомога по частковому безробіттю;

матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

До соціальних послуг, які надаються безробітним, належать:

професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

пошук відповідної роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням.

Для отримання відповідних видів забезпечення застрахована особа повинна мати страховий стаж, що обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем [2, ст. 21].

Період, протягом якого застрахована особа була звільнена від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.

До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов’яз­кове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Умови та тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям [2, ст. 22]

Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу через безробіття, розмір якої залежить від страхового стажу.

Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є:

навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;

строкова військова служба;

здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;

інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Допомога у зв’язку з безробіттям [2, ст. 23] для цих осіб обчис­люється в наступному порядку.

Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу:

до 2 років — 50 відсотків;

від 2 до 6 років — 55 відсотків;

від 6 до 10 років — 60 відсотків;

понад 10 років — 70 відсотків середньої зарплати.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

перші 90 календарних днів — 100 відсотків;

протягом наступних 90 календарних днів — 80 відсотків;

у подальшому — 70 відсотків визначеного розміру.

Наприклад, якщо середній заробіток особи складав 300 грн, а страховий стаж 7 років, то допомога через безробіття буде призначена і виплачена в таких розмірах: за перші 90 календарних днів безробіття — 180 грн (60 % від 300 грн); протягом наступних 90 днів — 144 грн (80 % від 180 грн); у подальшому — 126 грн (70 % від 180 грн).

Особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, мають право на допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу. Її розмір визначається у розмірі прожиткового мінімуму, вста­новленого законом.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги через безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

У разі чергового визнання в установленому порядку застрахованої особи безробітною у межах двох років, протягом яких виплачується допомога через безробіття, тривалість її виплати враховується сумарно.

У разі зміни застрахованою особою місця постійного проживання виплата допомоги у зв’язку з безробіттям продовжується після реєстрації її в установленому порядку як безробітного за новим місцем проживання.

Допомога у зв’язку з безробіттям може виплачуватися одноразово для організації підприємницької діяльності безробітними, які не можуть бути працевлаштовані у зв’язку з відсутністю на ринку праці відповідної роботи. Ця допомога виплачується особам, яким виповнилося 18 років, за їх бажанням.

Допомога у зв’язку з безробіттям особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, призначається відповідно до вищезазначеного порядку і її виплата починається з 91-го календарного дня.

У середньомісячну заробітну плату (дохід) для обчислення допомоги у зв’язку з безробіттям враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Допомога у зв’язку з безробіттям не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Одноразова виплата допомоги у зв’язку з безробіттям для організації безробітним підприємницької діяльності здійснюється у розмірі допомоги у зв’язку з безробіттям, нарахованої відповідно до статті 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», у розрахунку на рік.

Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Допомога у зв’язку з частковим безробіттям [2, ст. 24]

Дрпомога надається застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві відповідно до законодавства України тривалості робочого часу та (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її розмірів у зв’язку з тимчасовим припиненням виробництва без переривання трудових відносин з причин економічного, технологічного та структурного характеру.

Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є:

простій на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва (далі — цеху, дільниці), що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває не менше одного місяця, не перевищує шести місяців і не залежить від працівника та роботодавця;

простій протягом місяця, що охопив не менш як 30 відсотків чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу.

Про можливий простій роботодавець зобов’язаний повідомляти державній службі зайнятості.

У разі якщо простій носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі можливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у цехах, на підприємствах, допомога через часткове безробіття не надається.

Перелік причин тимчасового припинення виробництва, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду

Право на допомогу у зв’язку з частковим безробіттям мають застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу [2, ст. 25].

Допомога через часткове безробіття не надається у разі, якщо працівник:

відмовився від роботи, що відповідає його кваліфікації, на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижнем);

працює на даному підприємстві за сумісництвом;

проходить альтернативну (невійськову) службу.

Допомога через часткове безробіття працівнику встановлюється за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові розряду і її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, встановле­ного законом [2, ст. 26].

Допомога через часткове безробіття надається з першого дня простою, тривалість її виплати не може перевищувати 180 календарних днів протягом року.

Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється підприємством за рахунок коштів Фонду.

Підприємство не може звернутися за наступним одержанням з Фонду коштів для виплати працівникам допомоги через часткове безробіття раніше, ніж через рік після закінчення терміну виплати допомоги по частковому безробіттю [2, ст. 26]

Матеріальна допомога застрахованим особам у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості [2, ст. 27]

Матеріальна допомога виплачується у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відповідно до умов надання допомоги у зв’язку з безробіттям та в розмірах, передбачених статтями 22 і 23 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», і не підлягає зменшенню. Виплата матеріальної допомоги здійснюється з першого дня навчання. Тривалість виплати матеріальної допомоги зараховується до загальної тривалості виплати допомоги у зв’язку з безробіттям і не може її перевищувати.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги через безробіття, матеріальна допомога у зв’язку з безробіттям надається за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім’ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого Законом [2, ст. 28].

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

Безробітним, у яких закінчився строк виплати матеріальної допомоги по безробіттю, або непрацездатним особам, які перебувають на їх утриманні, за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім’ї не перевищує прожиткового мінімуму, може надаватися одноразова матеріальна допомога в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

Порядок надання матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом вик­навчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду.

Допомога на поховання [2, ст. 29]

Допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.

Фондом може надаватися дотація роботодавцям на створення додаткових робочих місць [2, ст. 30] для працевлаштування безробітних у розмірі витрат на заробітну плату прийнятих за направленням державної служби зайнятості осіб (але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області) в розрахунку на рік.

Можливості та обсяги надання дотацій визначаються правлінням Фонду виходячи з фінансового стану Фонду.

Порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду

Виплата допомоги у зв’язку з безробіттям та матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям може бути припинена у разі [2, ст. 31]:

1) працевлаштування безробітного;

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;

4) проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;

7) отримання права на пенсію відповідно до законодавства Ук­раїни;

8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;

11) переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;

12) закінчення строку їх виплати;

13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;

14) смерті безробітного.

Виплата матеріальної допомоги у період професійної підготов­ки, перепідготовки або підвищення кваліфікації припиняється з вищенаведених причин та у разі виключення із навчального закладу за неуспішність та порушення дисципліни.

Виплата допомоги у зв’язку з безробіттям, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям припиняється на період призначення безробітній жінці допомоги по вагітності та пологах, допомоги по догляду безробіт­ним за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Виплата допомоги у зв’язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі відповідно до законодавства України вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, установ і організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів.

Тривалість виплати допомоги у зв’язку з безробіттям, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги у зв’язку з безробіттям скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:

1) звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин (на 90 календарних днів);

2) звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України (на 90 календарних днів);

3) відмови безробітного від двох пропозицій відповідної роботи або професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;

4) приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю;

5) порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню;

6) перереєстрації безробітного, який був знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню;

7) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

8) припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням дер­жавної служби зайнятості.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал