1. Право громадян на соціальне забезпечення



Сторінка3/10
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Суб’єкти права соціального забезпечення – це учасники правовідносин по соцзабезпеченню, які мають соціально-забезпечувальну правосуб’єктність на даний вид забезпечення. Правовідносини в цій сфері є двосторонніми. Одним із суб’єктів завжди є окремий громадянин, а в деяких випадках – сім’я (з приводу пенсії у випадку втрати годувальника). В залежності від виду соціального забезпечення суб’єктом цих правовідносин може бути неповнолітній, дитина-сирота, інвалід, безробітний, непрацездатний, біженець, примусовий переселенець, людина похилого віку тощо. Іноземці і аполіди, які на законних підставах знаходяться на території України, по загальному правилу, в сфері соцзабезпечення мають рівні права з громадянами України.

Другим суб’єктом соціально-забезпечувального право відношення є орган, який зобов’язаний призначити і надати той чи інший вид соцзабезпечення. Правосуб’єктність цього органу визначається і обмежується метою і задачами заради яких він створений.

Для різних видів соцзабезпечення органами, які їх здійснюють можуть бути: державні органи соціального захисту населення; органи служби зайнятості (по допомогам по безробіттю); Пенсійний фонд; Недержавні пенсійні фонди, Фонди соціальних страхувань; органи освіти, у віданні яких є дитячі установи; пенсійні органи міністерств і відомств (оборони, внутрішніх справ, СБУ та ін); роботодавці тощо.

Об’єкт правовідносин – це те, з приводу чого виникає той чи інший вид правовідносин: грошові виплати (пенсії, допомоги, компенсації); соціальні послуги (соцобслуговування на дому громадян похилого віку та інвалідів; санаторно-курортне лікування; протезування тощо); натуральна допомога (речі, продукти, ліки, транспортні засоби для інвалідів тощо); різноманітні пільги.

Змістом правовідносин є взаємні права і обов’язки сторін. Особливістю змісту правовідносин по соцзабезпеченню є те, що одна сторона – фізична особа – має право вимагати надання потрібного їй виду забезпечення, а друга сторона, до якої звернута ця вимога, при наявності всіх передбачених законодавством умов, зобов’язана виконати цю вимогу.

Підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин в сфері соцзабезпечення є різні юридичні факти, як подій (інвалідність, тимчасова непрацездатність, смерть), так і дії. Особливістю правовідносин в цій сфері є обов’язковий заявочний порядок в реалізації права на той чи інший вид соціального забезпечення. До того часу, поки людина (або її законний представник) не напише заяву з проханням призначити йому пенсію, допомогу чи інший вид соцзабезпечення, ніякі виплати, послуги йому не будуть надані тобто не виникнуть і відповідні правовідносини.



14. Поняття, система і класифікація державних соціальних стандартів

Державні соціальні стандарти — це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Складовими цих стандартів виступають соціальні норми, соціальні нормативи та нормативи витрат (фінансування). Соціальні норми — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг. Соціальні нормативи — показники забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. Нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є: 1) визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, передбачених Конституцією України; 2) визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; 3) визначення та обґрунтування розмірів видатків бюджетних коштів і коштів соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери. Ці державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Класифікація соціальних нормативів здійснюється за характером задоволення соціальних потреб та за рівнем задоволення цих потреб. За першим критерієм виділяють: 1) нормативи споживання — розміри споживання в натуральному вираженні за певний проміжок часу (за рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг; 2) нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг; 3) нормативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартості величини набору нормативів споживання та забезпечення. За другим критерієм соціальні нормативи поділяються: 1) на нормативи раціонального споживання — рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб; 2) нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг з огляду на соціальні або фізіологічні потреби; 3) статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп

Державні соціальні стандарти і нормативи, як правило, формуються, встановлюються і затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства

За сферою застосування розрізняються такі види державних соціальних стандартів і нормативів:

Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення (для визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їхніх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики);

Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування (для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки);

Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування (для визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло);

Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку (для визначення норм забезпечення транспортом загального користування, показників якості транспортного обслуговування і норм забезпечення населення послугами зв'язку);

Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами (включають: а) перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти; б) нормативи граничного наповнення класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах; в) норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів);

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури (включають: а) перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; б) показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури; в) нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та уста­новами культури);

Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту (включають: а) перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами; б) нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту);

Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування (включають:

а) нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

б) показники якості надання побутових послуг; в) нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування; г) показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування).



15. Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і може переглядатися відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України. Його обов'язково публікують в офіційних виданнях у формі закону. Вперше його було визначено на 2000 р.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Таких груп чотири: а) діти віком до 6 років (дошкільного віку); б) діти віком від 6 до 18 років (шкільного віку); в) працездатні особи; г) особи, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів.

Зазначений прожитковий мінімум застосовується: 1) для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; 2) встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги у зв'язку з безробіттям, а також стипендій та інших соціальних виплат, на основі Конституції України та законів України; 3) визначення права на призначення соціальної допомоги; 4) визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; 5) встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 6) формування державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Прожитковий мінімум включає: 1) набір продуктів харчування; 2) набір непродовольчих товарів; 3) набір послуг. Перші два набори визначаються в натуральних показниках, третій — у нормативах споживання.

Набір продуктів харчування формується з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування, з урахуванням їхнього хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я. Вартість такого набору визначається як сума вартостей споживання кожного продукту, включеного до набору продуктів харчування відповідної групи населення. Основними принципами формування набору продуктів харчування є: 1) забезпечення дитини повноцінним харчуванням для розвитку здорового організму; 2) забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку; 3) задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітного, відновлення в необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила; 4) підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку.

Набір непродовольчих товарів формується згідно з нормативами забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту. Непродовольчі товари бувають індивідуального користування (верхній зимовий одяг, верхній демісезонний одяг, костюм (сукня), натільна білизна, панчішно-шкарпеткові вироби, головні убори, галантерейні вироби, взуття) і загальносімейного користування (текстильні вироби, білизна, посуд, побутові прилади, меблі, предмети першої потреби, предмети санітарії та ліки). Вартість набору складається із суми вартостей споживання непродовольчих товарів індивідуального та загальносімейного користування на одну особу на рік. Основними принципами формування набору непродовольчих товарів є: 1) забезпечення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини; 2) урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення; 3) урахування культурно-побутових потреб особистості.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Основними принципами формування набору послуг є: 1) задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем; 2) задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я; 3) визначення житлово-комунальних послуг (з водопостачання, теплопостачання, газопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла і прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів), на основі соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг; 4) урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і де­мографічних груп населення.

Для спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін Міністерство праці та соціальної політики України розраховує щомісяця фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних і демографічних груп населення (див. таблицю).

Так, у 2011 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць установлений в розмірі:

з 1 січня - 894 гривні,

з 1 квітня - 911 гривень,

з 1 жовтня - 934 гривні,

з 1 грудня - 953 гривні.

Для тих, хто відноситься до основних соціальних і

демографічних груп населення:

- дітей віком до 6 років:

з 1 січня - 816 гривень,

з 1 квітня - 832 гривні,

з 1 жовтня - 853 гривні,

з 1 грудня - 870 гривень;

- дітей віком від 6 до 18 років:

з 1 січня - 977 гривень,

з 1 квітня - 997 гривень,

з 1 жовтня - 1022 гривні,

з 1 грудня - 1042 гривні;

- працездатних осіб:

з 1 січня - 941 гривня,

з 1 квітня - 960 гривень,

з 1 жовтня - 985 гривень,

з 1 грудня - 1004 гривні;

- осіб, які втратили працездатність:

з 1 січня - 750 гривень,

з 1 квітня - 764 гривні,

з 1 жовтня - 784 гривні,

з 1 грудня - 800 гривень.

У 2011 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить:

для працездатних осіб - 21 відсоток,

для дітей - 50 відсотків,

для осіб, які втратили працездатність, та інвалідів - 75 відсотків відповідного прожиткового мінімуму.

Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям не може бути більше ніж 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї.

Розмір державної соціальної допомоги (в тому числі і максимальний), визначений відповідно до статті 5 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" , збільшується у 2011 році на кожну дитину віком від 3 до 13 років на 60 гривень, а на кожну дитину віком від 13 до 18 років - на 100 гривень.



16. Характеристика державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, пенсійного забезпечення, соціальних допомог тощо.

Державні соціальні гарантії — це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів со­ціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій входять: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім основних, є ще інші державні соціальні гарантії. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

рівня життя населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів; 4) індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їхніх грошових доходів в умовах зростання цін; 5) надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового

обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, торгівлі та громадського харчування; 6) забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Лише законами, а не підзаконними нормативними актами визначаються: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) величина порогу індексації грошових доходів громадян; 5) пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування у процесі розробки та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону.

З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансування): 1) нормативи фінансування поточних витрат на одного жителя, а для окремих видів соціальних послуг — на одну особу, яка підлягає цьому виду обслуговування; 2) нормативи фінансування поточних витрат на утримання мережі закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування; 3) нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування. Окремо визначаються нормативи бюджетних коштів, що спрямовуються на покриття витрат підприємств, установ і організацій соціально-культур­ного, житлово-комунального та побутового обслуговування, які не покриваються виплатами населення. Нормативи фінансування встановлюються під час прийняття Закону України про Державний бюджет України на поточний рік, а також під час формування бюджетів соціальних фондів.

Відповідно до компетенції здійснюється розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій. Держава здійснює фінансову підтримку місцевого самоврядування з метою забезпечення надання державних соціальних гарантій на основі нормативів фінансування. Цільова державна підтримка здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання державних соціальних гарантій.

З метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування та фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів. Основними засобами здійснення моніторингу є: 1) щомісячна оцінка вартісної величини основних державних соціальних стандартів; 2) ведення державного статистичного обліку щодо дотримання державних соціальних стандартів і нормативів; 3) поточне коригування вартісних величин державних соціальних нормативів та нормативів фінансування залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій у порядку, що визначається законами.

Прожитковий мінімум та мінімальний розмір заробітної плати визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», який прийнятий 23 грудня 2010 року за N 2857-VI.

Мінімальна заробітна плата на 2011 рік установлена в таких розмірах:

у місячному розмірі:

з 1 січня - 941 гривня,

з 1 квітня - 960 гривень,

з 1 жовтня - 985 гривень,

з 1 грудня - 1004 гривні;

у погодинному розмірі:

з 1 січня - 5,66 гривні,

з 1 квітня - 5,77 гривні,

з 1 жовтня - 5,92 гривні,

з 1 грудня - 6,04 гривні.

Мінімальна пенсія – це державна соціальна гарантія. Порядок виплати і розмір мінімальної пенсії в Україні регулюється Законом № 1058-IV від 09.08.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Цей закон поширюється на тих громадян, хто платять внески до Пенсійного фонду, або за кого внески платять працедавці.

Кому належить мінімальна пенсія?

Мінімальна пенсія в Україні належить тим, хто вийшов на пенсію за віком, а також у зв'язку з втратою годувальника на одного утриманця. Мінімальний розмір пенсії за віком нараховується за наявності необхідного страхового стажу. Необхідний страховий стаж для чоловіків складає 25 років, а для жінок - 20 років.

У якому розмірі встановлюється мінімальна пенсія за віком?

Мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі одного прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за наявності необхідного страхового стажу.

Який розмір мінімальної пенсії, якщо страховий стаж нижче або перевищує необхідний мінімум?

За кожен рік страхового стажу понад встановлений необхідний мінімум розмір мінімальної пенсії в Україні збільшується на один відсоток. Тобто, за кожен рік стажу понад норму передбачена доплата в один відсоток від фактичного розміру пенсії, яка вже була нарахована з урахуванням стажу і заробітку. Але ця сума не повинна перевищувати одного відсотка від мінімальної пенсії. Якщо ж страховий стаж не досягає необхідного мінімуму, то розмір пенсії встановлюється пропорційно наявному страховому стажу.

Який розмір мінімальної пенсії в Україні в 2011 році?

З 1 січня – 750 гривень

З 1 квітня – 764 гривни

З 1 жовтня – 784 гривни

З 1 грудня – 800 гривень

17. Поняття трудового стажу, його види та значення в праві соціального забезпечення

18. Класифікація видів стажу

19. Характеристика спеціального стажу. Безперервний трудовий стаж (17-19)
Трудовий стаж — це час трудової або іншої суспільно корисної діяльності працівника, що включає час роботи і час відпочинку та відповідно оплачується у визначеній формі, юридичне значення якого полягає в існуванні прямої залежності між тривалістю трудового стажу та розміром соціальних виплат.

Трудовий стаж буває таких видів: загальний, безперервний та спеціальний. Трудовий стаж може вимірюватись у днях, місяцях, роках. Будь-які види діяльності без оплати в трудовий стаж не зараховуються. Лише у передбачених законом випадках у стаж входять періоди перерв у діяльності, навіть ті, що не оплачуються (наприклад, відпустка по догляду за дитиною віком від 3 до 6 років), а також час навчання у вищих і середніх спеціальних закладах. Форма оплати діяльності не має значення: це може бути зарплата, стипендія, інші форми винагороди.

Трудовий стаж є юридичним фактом, який породжує різні види пенсійних правовідносин (за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника). Він має значення для визначення розмірів пенсій. Від тривалості трудового стажу залежить розмір допомоги з тимчасової непрацездатності. Правила обчислення стажу досить різні.

Загальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від перерв.

Загальний трудовий стаж має значення для призначення пенсії, надбавки до пенсії, для надання деяких видів допомог. Законом України «Про пенсійне забезпечення» (ст. 56) встановлено, що до стажу включається будь-яка робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню. Це означає, що до пенсійного стажу включається індивідуальна трудова діяльність, у тому числі зайнятих у колективах орендарів, робота за цивільно-правовим договором, якщо сплачувалися внески в Пенсійний фонд та Фонд соціального страхування. У стаж роботи включається творча діяльність письменників, художників, композиторів та інших творчих працівників.

У трудовий стаж включається навчання у вищих навчальних закладах, в аспірантурі, докторантурі. Раніше таке навчання включалось до загального стажу, якщо йому передувала робота чи служба в армії. До стажу входить час догляду за дітьми (до досягнення ними трьох років), за дитиною-інвалідом до досягнення нею 16 років, догляд за пенсіонером, який потребує постійного стороннього догляду за висновком медичної установи.

У стаж роботи при призначенні пенсії за віком включається час інвалідності в зв’язку з нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням.

Зараховується у трудовий стаж і період проживання дружин військовослужбовців офіцерського складу з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їхнього працевлаштування за фахом (не більше 10 років).

Як правило, в стаж зараховується час фактичної роботи, але іноді він обчислюється в пільговому порядку. Так, сезонні роботи, визначені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку сезонних робіт і сезонних галузей» від 28.03.97, зараховуються за повний рік роботи.

У зв’язку з проведенням пенсійної реформи інститут трудового стажу, імовірно, втратить своє значення. Його замінить інститут страхового стажу — це сумарна тривалість періодів трудової діяльності застрахованої особи протягом її життя, за які сплачувались страхові внески.

Спеціальний трудовий стаж — це сумарна тривалість трудової та іншої суспільно корисної діяльності, виокремлена із загального стажу за її змістом або за умовами праці, в тому числі й кліматичними.

Спеціальним стажем вважаються роботи визначені Списками № 1 та № 2. Список № 1 визначає підземні, особливо шкідливі та особливо тяжкі умови праці. Список № 2 визначає інші роботи зі шкідливими і важкими умовами праці.

У стаж, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, включається фактичний час виконання робіт безпосередньо у виробництвах, цехах, ділянках, відділеннях за професіями і посадами, визначеними Списками № 1 і № 2, якщо працівник зайнятий на цих роботах повний робочий день. Робота за сумісництвом не зараховується до спеціального трудового стажу. Крім названих робіт, віднесених до спеціального стажу, законодавством встановлено ряд інших видів робіт і професій, що за своїм змістом є спеціальним стажем (трактористи-машиністи, сільськогосподарські працівники — доярки, свинарки, робітниці текстильного виробництва).

Ст. 13—14 Закону «Про пенсійне забезпечення» чітко визначаються тривалість спеціального трудового стажу і вік працівника, що дають право на пенсію на пільгових умовах (тільки для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах і в металургії, вік не має значення).



Вислуга років — це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком. Пенсія призначається як компенсація втраченої працездатності за професією.

Неперервний трудовий стаж — це тривалість останньої неперервної діяльності працівника на тому самому підприємстві, в установі, організації, в який може зараховуватися час попередньої роботи у визначеному порядку. На сьогодні неперервний стаж втратив своє попереднє значення.

Основним документом, що підтверджує трудову діяльність працівника, є трудова книжка. Запис у трудовій книжці є доказом трудової діяльності у тому випадку, коли він зроблений на підставі документів.

Крім трудової книжки, доказом трудового стажу можуть бути інші документи, видані за місцем роботи або архівними установами. Порядок підтвердження наявного тудового стажу за відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93. Документи, що підтверджують трудовий стаж, можуть бути такі: довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу зарплати, архівні довідки, членські квитки профспілки.

Час роботи осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і винятково на їхній праці, установлюється згідно з довідками Пенсійного фонду України про сплату страхових зборів у фонд. Так само підтверджується творча діяльність працівників.

Час навчання у вищих навчальних закладах, ПТУ, аспірантурі підтверджується дипломами та іншими документами, виданими на підставі архівних даних про період навчання.

Конституція України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за межами України, провадиться на основі договорів з іншими державами.



20. Поняття страхового стажу, його відмінність від загального трудового стажу, правові наслідки набутого страхового стажу

21. Обчислення та порядок підтвердження страхового стажу

1. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; { Абзац статті 1 в редакції Закону N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

2.


До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. ( Частину першу статті 24 доповнено абзацом згідно із Законом N 2505-IV ( 2505-15 ) від 25.03.2005 )

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах. { Частину першу статті 24 доповнено абзацом четвертим згідно із Законом N 345-VI ( 345-17 ) від 02.09.2008 }

2. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

3. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП = Св : В, де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників ( 36-2003-п ), затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. { Частину третю статті 24 доповнено абзацом десятим згідно із Законом N 345-VI ( 345-17 ) від 02.09.2008 }

4. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

{


Стаття 25. Коефіцієнт страхового стажу

1. Коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п'яти знаків після коми за формулою:

См х Вс

Кс = ------------, де:

100% х 12

Кс - коефіцієнт страхового стажу;

См - сума місяців страхового стажу;

Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках). За період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування - 1,08 Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній системах, визначається один коефіцієнт страхового стажу як сума коефіцієнта страхового стажу за період участі тільки в солідарній системі та коефіцієнта страхового стажу, визначеного за період участі в солідарній і накопичувальній системах.

2. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періодів до набрання чинності цим Законом не може перевищувати 0,75, а з урахуванням страхового стажу, передбаченого абзацом другим частини четвертої статті 24 цього Закону, - 0,85.

Відмінність

Поняття „страховий стаж" введено в дію з 1 січня 2004 року Законом України „Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування". Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов"язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов"язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.

Це, власне, і є принциповою відмінністю з поняттям „трудовий стаж" , яке використовувалося при призначенні пенсій за раніше діючим законодавством.

Весь трудовий стаж, набутий до 1 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства.

22. Докази трудового і страхового стажу

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. ( Пункт 2 в редакції Постанови КМ N 497 ( 497-2002-п ) від 11.04.2002 )

Документи, що підтверджують трудовий стаж

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток N 1).

Підтвердження трудового стажу показаннями свідків

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на трудову пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

За відсутності документів про час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, примусово вивезених з тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, проживання в м. Ленінграді в період його блокади з 8 вересня 1941 р. по 27 січня 1944 р. зазначені періоди можуть бути встановлені на підставі показань одного або більше свідків, які мають у своєму розпорядженні відповідні документи (довідки, видані архівними установами, органами Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки або внутрішніх справ за місцем прибуття зазначених осіб до України, евакуаційні посвідчення, мобілізаційні розпорядження тощо).

23. Поняття, принципи та види загальнообов’язкового державного соціального страхування

 Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. 


   Соціальне страхування є однією із організаційно-правових форм соціального забезпечення, визначальною категорією в якому є соціальні ризики й вимога їх обов’язкового й добровільного страхування.
   Відповідно до ст. 1 Основ загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціальногозахисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі — роботодавець), громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом. 
   Соціальне страхування — це встановлена державою система права щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством [4, с. 31]. Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов’язкового характеру, яка зможе діяти досить ефективно лише в тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як із погляду охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків. 
   Фінансування виплат зі соціального страхування здійснюється за рахунок страхових внесків працюючих осіб та їх роботодавців. У фінансуванні систем соціальногострахування іноді також бере участь держава.
   Можна виділити такі основні елементи соціального страхування: 
   - соціальне страхування, що фінансується за рахунок внесків, які зазвичай солідарно сплачують роботодавці та працівники, за можливої участі держави у формі внесків за певні категорії працівників або дотацій за рахунок загальних податків; 
   - обов’язкова участь працівників із деякими винятками; внески акумулюються у спеціальних фондах, за рахунок яких виплачується пенсія та допомога; 
   - надлишок коштів у фонді, які не використані для виплати пенсій або допомоги, інвестуються для отримання додаткового доходу; особисте право на пенсію чи допомогу гарантується наявним обліком внесків без застосування процедури перевірки доходів або нужденності; 
   - розмір внеску та виплати часто залежить від того, який заробіток має (або мала) застрахована особа; страхування від трудового каліцтва зазвичай повністю фінансується за рахунок наймача за можливої участі держави за рахунок загальних податків.
   Соціально-економічні відносини, інтереси соціальних суб’єктів (працівників, роботодавців та держави) з приводу захисту працівників та самозайнятого населення (і членів їх сімей) від факторів, які знижують якість життя, та їх соціальний статус є предметом категорії соціальне страхування.
   Загальнообов’язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами [2, ст. 5]: 
   - законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування; 
   - обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб’єктів підприємницької діяльності; 
   - надання права отримання виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо; 
   - обов’язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов’язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування; 
   - солідарності та субсидування; 
   - державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; 
   - забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування; 
   - цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування; 
   - паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
   Світовий досвід свідчить про те, що захист від конкретних видів соціального ризику найбільш ефективно може бути організований у рамках окремих напрямів (секторів)соціального страхування: пенсійне страхування; страхування від нещасних випадків на виробництві; страхування у зв’язку з безробіттям.
   Доцільність такого поділу соціального страхування пояснюється різною природою соціальних ризиків, від яких вони покликані захищати, схожістю потреб застрахованих, що задовольняються, а також специфікою правового регулювання різних видів страхування.
   Українським законодавством визначені такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування [2, ст. 4]: 
   - пенсійне страхування; 
   - страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; 
   - медичне страхування; 
   - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; 
   - страхування на випадок безробіття; 
   - інші види страхування, передбачені законами України. 
   Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими Законами, прийнятими відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. 
   Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до ст. 20 Основ є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування. 
   Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати: 
   - надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством; 
   - фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; 
   - створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; 
   - покриття витрат страховика, пов’язаних із здійсненням загальнообов’язкового державного соціального страхування. 
   Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб із кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
   Страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках: 
   - для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають оподаткуванню прибутковим податком із громадян; 
   - для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
   Внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. 
   Джерела та порядок формування коштів цільових страхових фондів для забезпечення осіб, які повністю або на певний час звільняються від сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Єдиний_внесок_на_загальнообовязкове_державне_соціальне_страхування'>24. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

1 січня 2011 року набрав чинності  Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язковедержавне соціальне страхування” (далі - Закон).

Виключно цим Законом визначаються

    платники єдиного внеску,

    порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску,

   розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового соціального страхування,

   порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Платники єдиного внеску визначені частиною першою статті 4 Закону.

База нарахування єдиного внеску визначена статтею 7 Закону.

Для платників – роботодавців, визначених пунктом 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 та платників – найманих працівників, визначених пунктами 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 Закону єдиний внесокнараховується на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713.

Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок назагальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджено постановою Кабінету Міністрів України 22.12.2010 №1170.

Розмір єдиного внеску встановлюється у відсотках та залежить від класу професійного ризику виробництва, установленого для роботодавця за основним видом його діяльності і становить від 36,76% до 49,7 %.

o    Для бюджетних установ (незалежно від визначеного їм класу професійного ризику виробництва) розмір для нарахування єдиного внеску становить 36,3%.

o    Для роботодавців, які використовують працю найманих працівників із числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілоти, штурмани, бортінженери, бортмеханіки, бортрадисти, льотчики-наглядачі) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, єдиний внесок встановлюється у розмірі 45,96 % визначеної бази нарахування для цих осіб.

o    Підприємства, установи, організації за працюючих інвалідів сплачуватимуть єдиний внесок у розмірі 8,41 %.

o    Нарахування єдиного внеску для найманих працівників (крім платників, зазначених у ч. 9 статті 8 Закону) здійснюється у розмірі 3,6% сум нарахованої заробітної плати за видами виплат.

Для підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які виплачують допомогу по тимчасовій непрацездатності особам (у тому числі і інвалідам), єдиний внесок на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та суми допомоги по тимчасовій непрацездатності нараховується за ставкою 33,2 %.

Для застрахованих осіб, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, єдиний внесок із сум такої допомоги утримується за ставкою 2 %.

Базою для нарахування єдиного внеску для платників роботодавців, які використовують працю фізичних осіб за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця) є винагорода, що виплачується такій фізичній особі за виконання робіт (надання послуг). Єдиний внесок на суми такої винагороди нараховується роботодавцем у розмірі 34,7 %. З платників – фізичних осіб єдиний внесок утримується у розмірі 2,6% винагороди за цивільно-правовими договорами.

Фізичні особи – підприємці (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та особи, які забезпечують себе роботою самостійно та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, сплачують єдиний внесок у розмірі 34,7% сум доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується у розмірі 34,7% на суми, що визначаються такими платниками самостійно, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Починаючи з січня 2011 року єдиний внесок сплачується на рахунки органів Пенсійного фонду України, відкриті в органах Держказначейства.

Суми єдиного внеску сплачуються платниками на різні рахунки залежно від видів платежів (категорій платників, класів професійного ризику виробництва) та розмірів єдиного внеску за якими він нараховується, оскільки по кожному виду платежу (розміру) здійснюється його розподіл за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Платники єдиного внеску зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, яким є календарний місяць, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

При цьому платники, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у визначені Законом строки, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

За порушення норм законодавства про єдиний внесок до платників-порушників застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня):

   За ухилення від взяття на облік або несвоєчасного подання заяви про взяття на облік платниками єдиного внеску – штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

   За несплату  (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску – штраф у розмірі 10% своєчасно не сплачених сум;

  За донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску – штраф у розмірі 5% зазначеної суми за кожний повний або неповний базовий звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50% суми донарахованого єдиного внеску;

  За неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, – штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

  За неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, - штраф у розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

   За несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), - штраф у розмірі 10% таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум.

Посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за:

   порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску;

   неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску;



  подання недостовірний відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених цим Законом.

25. Загальна характеристика загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал