1. Політика як суспільне явище. Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя. Слово



Сторінка1/4
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.7 Mb.
  1   2   3   4
1.Політика як суспільне явище. Зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя.

Слово «політика» як науковий термін відоме завдяки праці давньогрецького філософа Арістотеля «Політика», що буквально означає «те, що стосується держави». На ранніх ступенях розвитку суспільство не знало ніякої соціальної диференціації, окрім статевовікової та сімейно-родинної. З часом поступове ускладнення матеріального виробництва, культурний прогрес та інші чинники сприяли посиленню диференціації суспільства. У суспільстві виникла потреба в утворенні соціальної сили, здатної реалізувати багатоманітні соціальні інтереси й забезпечити цілісність самого суспільства. З появою суспільних інститутів як носіїв публічної влади, держави виникла й політика як відповідна владна діяльність людей і таких інститутів. 3 урахуванням соціального призначення політики вона може бути визначена як діяльність з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. Сутністю політики є не влада, а управління. Саме політика визначає стратегічні цілі й завдання розвитку суспільства в межах кожної окремої країни, людської спільноти в цілому. До суб’єктів політики належить кожен, хто так або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті. У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні,релігійні) відносини. Вони тісно пов’язані між собою і перебувають у певній залежності. В ідеалі стосовно економіки політика має ґрунтуватися на свідомому використанні економічних закономірностей суспільного розвитку. У цьому разі вона сприяє економічному прогресові. Однак політика може спричиняти руйнування економіки, зубожіння населення. вплив політики на економіку відчутний уже тому, що вона виступає засобом вирішення економічних проблем. Політика тісно пов’язана з духовною сферою суспільного життя. Так, культура суспільства визначає культурне обличчя політики, її зв’язок з історією, людиною, знанням. Необхідними є також моральні оцінки й настанови політики: вона може бути більш-менш моральною або ж зовсім аморальною. Особливо тісний зв’язок політики з ідеологією. Політика невіддільна від свідомості суспільства й людини, її інтересів і потреб, цілей і світогляду. Реальна політика здійснюється у зіткненні ідей партіями, які є творцями й носіями ідеології. Тісний зв’язок політики з іншими сферами суспільного життя породжує проблему меж політики в яких вона може доцільно впливати на ці сфери. Порушення цих меж призводить до надмірної політизації, а у зв’язку з нею й ідеологізації, неполітичних і неідеологічних сфер діяльності, життя, свідомості. Наслідком будуть ідеологізовані економіка, культура, наука, мистецтво тощо.


2. Предмет політичної науки, її основні категорії.

ПОЛІТОЛОГІЯ (грец. politika – державні й суспільні справи і logos – слово, поняття, вчення) – наука, об’єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

КАТЕГОРІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їх специфікою є те, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві.

“Політична влада” – є базовою категорією політології. Влада – це вольове відношення між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди здатні і мають можливість нав'язувати свою волю іншим.

“Політика” – одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень.

“Політична система суспільства” – центральна категорія політології. Це інтегрована сукупність відносин влади, суб’єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

“Політичні інститути” та їх конкретні вияви – “держава”, “політичні партії”, “групи інтересів” тощо, а також “політичні відносини” належать до основних категорій політології.

Політична система містить також “політичну культуру” й такі її складові, як “політична свідомість”, “політична поведінка”, “політичні цінності”, “політичні норми”, “політична соціалізація” тощо, котрі також є категоріями політології.

“Політичний процес” – відносно однорідні серії політичних явищ, пов’язаних між собою причинними або структурно-функціональними залежностями. Це форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі й часі, – одна з основних категорій політології.

“Політичне явище” – як одна з найбільш загальних категорій політології є сукупністю усіх чинників і явищ, пов’язаних із здійсненням політики.
3. Методи політологічної науки

Метод — це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності. До них належать насамперед системний, структурно-функціональний, порівняльний і біхевіористський методи. Під кутом зору системного методу політична сфера суспільного життя вивчається як комплекс елементів, що утворюють цілісну систему в її зв'язку з іншими сферами суспільного життя — економічною, соціальною і духовною. Завдяки йому стало можливим поняття «політична система суспільства». Метод вимагає детального вивчення її складових, структури та функціонування. Структурно-функціональний метод передбачає виокремлення елементів політичної системи її структури, основними з яких є політичні інститути, з'ясування особливостей їхнього функціонування та зв'язку між ними. Порівняльний метод орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох. Суть біхевіористського підходу полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп . Об'єктом аналізу біхевіорист-ського методу в політології стали різні аспекти поведінки людей як суб'єктів політики. Досліджуються політичні орієнтації, позиції і поведінка людей, наприклад під час виборів, у конфліктних ситуаціях тощо. Однак, наголошуючи на вивченні поведінки індивідів у тих чи інших ситуаціях, біхевіоризм залишає поза увагою дії великих соціальних груп, наприклад суспільних класів чи націй, як суб'єктів політики. У цьому виявляється обмеженість біхевіористського підходу.

4. Політична влада: : сутність, ознаки. Система поділу влади у суспільстві.

Політична влада є найважливішим видом влади в суспільстві. Реалізація інших видів влади тією чи іншою мірою може відбуватися з використанням правових норм, однак лише для політичної влади такі норми є найважливішим засобом її здійснення, право є головним засобом її реалізації. Політична влада здійснюється не тільки державою, а й іншими політичними інститутами — політичними партіями, громадсько-політичними організаціями, органами місцевого самоврядування. Відповідно можна виокремити владу політичних партій, громадських організацій, органів місцевого самоврядування як форми політичної влади. Політична влада — це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм. Особливості: верховенство, публічність, моноцентричність, легальність, різноманіття ресурсів. Верховенство політичної влади полягає в обов'язковості її рішень для інших видів влади, суспільства в цілому. Публічність політичної влади означає її суспільний і відкритий характер. Моноцентричність проявляється в наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства: держава, її вищі органи. Легальність політичної влади означає її законність, зокрема щодо існування самої влади та застосування нею примусу. різноманіття її ресурсів, тобто засобів здійснення. Політична влада використовує не тільки примус, а й економічні, соціальні, духовно-інформаційні засоби. Функції: Інтегративна функція влади направлена на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно-значущих, історично визначених цілей.• Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства.• Функція мотивації означає, що влада формує мотиви політичної діяльності• Стабілізаційна функція влади націлена на забезпечення стійкого, стабільного розвитку політичної системи, всіх її структур, громадянського суспільств.

5. Джерела та ресурси політичної влади.

За Етціоні ресурси поділяються на утилітарні, примусові та нормативні. Утилітарні ресурси — це матеріальні й соціальні блага, пов'язані із задоволенням повсякденних інтересів і потреб людини (кошти, промислові товари, послуги у сфері охорони здоров'я, освіти, забезпечення житлом, різноманітні пільги і привілеї) тощо. Примусові (силові) ресурси влади — це заходи адміністративного і кримінального впливу (попередження, штраф, позбавлення волі, примусові роботи, конфіскація особистого майна і навіть позбавлення життя). Нормативні ресурси влади — це різноманітні соціальні норми, що регулюють багатоманітні суспільні відносини. Найважливішими з них у здійсненні політичної влади є правові й політичні норми. Політична, у тому числі державна, влада може здійснюватись і на основі таких норм, які не мають формалізованого характеру, наприклад норми моралі, традиції, звичаї, ритуали тощо. Відповідно до основних сфер життєдіяльності суспільства виокремлюються економічні, соціальні й духовно-інформаційні ресурси влади. Специфічним — демографічним — ресурсом політичної влади є сама людина. Люди виступають універсальним ресурсом влади вже тому, що створюють інші ресурси. Велике значення має також кадровий потенціал політичної влади, який складають наділені владними повноваженнями особи.


6. Методи та принципи реалізації політичної влади.

7. Система розподілу влади у суспільстві.

1. економічна – зумовлені матеріальними потребами відносини, у яких власник засобів вробництва підпорядковує собі інших учасників виробництва.

2. соціальна – розподіл соціальних благ, визначення статусу різних груп у суспільстві.

3. духовно-інформаційна – інформаційний та ідеологічний вплив через мораль, ідеологію, мистецтво,науку, найбільше – ЗМІ і церква.

4. сімейна -авторитет через повагу.

5.політична – здатність одних відображати інтерес інших, проводити волю через політику і правові норми.



8. Легітимність влади: суть, ознаки та типи.

Легітимність влади- переконання підвладних і світового співтовариства у її правомірності, як визнання існуючої влади. Об'єктами легітимності виступають органи державної влади, управлінські структури, вищі посадові особи, політичні еліти в цілому, правові норми. Це означає, що легітимність може оцінюватися, навіть вимірюватися, наприклад, шляхом соціологічних опитувань, але не піддається повній формалізації.

3 типи легітимності (Вебер):

- традиційна (атворитет, заснований на звичці)

- харизматична (виняткові якості особи)

- раціонально-правова (усвідомлений інтерес виборців)

Типи легітимнсті за Істоном:

- ідеологічна

- структурна



- персональна

9. Вебер про типи політичного панування. Типологія влади за Бюрдо.

Вебер виокремив такі типи політичного панування: Традиційний тип легітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі й вірять у непорушність і священність здавна існуючих порядків. Харизматичний тип легітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державах у кризові періоди, коли відчувається нагальна потреба в об'єднанні всіх верств суспільства навколо особи політичного керівника для виходу з кризи. Раціонально-легальний тип легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи.

Теорія політичної влади Ж. Бюрдо містить класифікацію історичних форм влади: анонімна, індивідуалізована, інституціоналізована, з періодичним поверненням до індивідуалізованого типу влади. Таким чином, критерієм класифікації у Ж. Бюрдо виступає спосіб вираження влади [5, 667-669].
Непомітна в масі індивідів, анонімна влада виникає із сукупності вірувань, марновірств або звичаїв, які прямо диктують правила поведінки — підпорядкування цим правилам здійснюється без втручання якої-небудь особистої влади. Така влада властива деяким архаїчним суспільствам, хоча її можна спостерігати й у сучасних суспільствах у формі коливань суспільної думки, колективного опору та ін.
Індивідуалізована влада характеризується концентрацією всієї творчої енергії правової ідеї у правителів або в меншостях, що символізують цю владу. Особистісне начало виступає фактором ефективності влади. Ж. Бюрдо вважає, що ця влада (у формі тиранічної влади, у формі влади феодального сюзерена й т. п.) рідко зустрічається в «чистому вигляді», оскільки дуже часто до неї додаються «престиж функції» і «розуміння ідеї», що слугує індивідуалізованій владі.
Інституціоналізована влада — влада, що існує в юридичній формі держави. Ж. Бюрдо вважає, що ця влада є аналогом влади, оцінюваної М. Вебером як раціональна. Інституціоналізо- вана влада — це результат штучного утворення юридичного зв’язку між інституцією, що містить правову ідею, і людиною, що є правителем лише з огляду на органічний статус цієї інституції. Під інституцією Ж. Бюрдо розуміє «підприємство на службі ідеї, організоване таким чином, що ідея, будучи включеною в підприємство, має в розпорядженні вищу міць і тривалість над міццю й тривалістю індивідів, через які вона діє».

10. Проблема етики влади.

Щодо етики влади – то це наука про дотримання владою норм моралі. Цей підрозділ етики займається вивченням місця моралі в системі владних відносин, у діяльності правителів та органів влади, розроблює рекомендації щодо їхньої поведінки.

Етика влади залежить і від ступеня цілісності політичної культури суспільства. Якщо представники влади функціонують у рамках своєї замкненої політичної 4 культури, існує велика вірогідність нерозуміння ними потреб та інтересів суспільства, громадян. Г.Алмонд вважав, що еліти поділяють політичну культуру не-еліт, оскільки, нібито, обидва агрегати піддаються тотожному процесу соціалізації. А.Ліпгарт та інші дослідники плюралістичних, але олігархічних політичних систем заперечують цю функцію.

11. Концепції влади.

Телеологічна концепція влади характеризує її як здатність досягнення поставлених цілей, одержання намічених результатів. У межах телеологічної концепції йдеться не тільки про владу людини над людиною, а й про владу людини над природою. Ця концепція наголошує на цілеспрямованому характері влади, проте тлумачить її занадто широко, включаючи в систему владних відносин і природу. Реляціоністська концепція влади розглядає її як відношення між двома партнерами, коли один із них — суб'єкт — справляє визначальний вплив на іншого — об'єкт. Три основні різновиди реляціоністської концепції влади: спротиву, обміну ресурсами й розподілу сфер впливу. Концепція спротиву розглядає владні відносини як такі, за яких суб'єкт долає спротив об'єкта. Концепція обміну ресурсами виходить із нерівномірності розподілу ресурсів у суспільстві і трактує владу як таке відношення, коли суб'єкт нав'язує свою волю об'єкту в обмін на надання останньому певних ресурсів. Концепція розподілу сфер впливу має на меті пом'якшення недемократичного характеру владних відносин як панування і підкорення. За цією концепцією владні відносини в кожному окремому випадку є пануванням — підкоренням. Системна концепція влади розглядає владу як системоутворююче відношення в політичній системі суспільства. Влада з'єднує всі елементи політичної системи таким чином, щоб це сприяло збалансованому стану як самої системи, так і суспільства в цілому. Біхевіористська концепція розглядає владу як особливий тип поведінки, за якої одні люди командують, а інші підкоряються. головну увагу зосереджує на особливостях людей, мотивах їхньої поведінки в боротьбі за владу. Психологічна концепції влади- головною особливістю цієї концепції є пояснення владних відносин психологічними мотивами. Так це взаємовідношення волі до вдали одних і готовності до підпорядкування з боку інших.



12. Поняття та основні елементи теорії політичної системи

В науковий обіг поняття «політична система» було вжито Парсонсом. За ним системи складаються:

- економічна підсистема

- політична

- духовна

-соціалньна

Головне призначення політичної системи – розподіл вартостей у суспільстві.



США теорія політичної системи почала розвиватись від початку 50-х років. Системний підхід до аналізу політики вперше застосував Девід Істон. На основі цього політичну систему Д. Істон розглядав як сукупність взаємодій. На вході — це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовиша, а на виході — рішення і дії. Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи. Всередині політичної системи потреби трансформуються і переробляються. На виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або вищих посадових осіб тощо. Засобами, за допомогою яких можна уникнути напруження в політичній системі, її кризового стану, є зміни, пристосування, переорієнтація зусиль, зміна цілей тощо. А це означає, що політична система є не просто системою взаємодії елементів її структури, а виступає як функціонуюча, динамічна система, що постійно змінюється. Американський політолог Габріель Алмонд одним із перших застосував структурно-функціональний метод для дослідження політичної системи. Він розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Функції входу здійснюються політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм ~ органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Алмонд вбачає головне призначення політичної системи в тому, щоб, відібравши з обмеженого числа альтернатив певну кількість необхідних для життєдіяльності суспільства цілей, втілити їх у конкретні дії.
13. Типи політичних систем.

За типом політичного режиму:

Демократичні політичні системи- політичні партії і групи інтересів представляють та узгоджують у них усю багатоманітність соціальних інтересів. Влада грунтується на демократичних принципах і здійснюється як безпосередньо самим народом, так і його уповноваженими в різних формах прямої і представницької демократії. Авторитарні політичні системи: у них можуть функціонувати партії та інші політичні об'єднання, проводитися вибори до представницьких органів влади, існувати певною мірою незалежні засоби масової інформації тощо. Однак при цьому заперечується поділ державної влади, реальні важелі управління державою і суспільством зосереджуються в руках однієї особи або групи осіб. Тоталітарні політичні системи характеризуються одержавленням усіх сфер суспільного життя, запереченням багатопартійності, зрошенням апарату єдиної правлячої партії з державним апаратом, зосередженням державної влади в руках вищого партійного керівництва, яке контролює діяльність усіх елементів політичної системи, здійснює владу як з допомогою ідеологічного впливу на суспільство, так і з використанням насильства. За характером взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють:— відкриті системи, мають динамічну структуру й широкі зв'язки з навколишнім середовищем; — закриті системи, для яких характерна жорстко фіксована структура. За типом суспільства: традиційні, нетрадиційні, модернізовані демократією, тоталітарні.
14. Структура і функції політчної системи.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність. Структуру політичної системи становлять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура. Політичні відносини формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. З політичних відносин твориться політична організація суспільства, охоплюючи його політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Політичні принципи й норми полягають у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя.



Функції політичної системи:

За Істоном:

  • Розподіл вартостей у суспільстві

  • Спонукання більшості громади прийняти цей розподіл як єдино правильний протягом якнайдовшого часу.

За Алмондом:

  1. Входу (здійснюється недержавними органами)

  • Політична соціалізація

  • Поєднювання інтересів

  • Політична комунікація

  1. Виходу

  • Розробка норм

  • Застосування норм

  • Контроль за дотриманням норм

Інші функції:

  1. Адаптації

  2. Реагування

  3. Регулювання

  4. Екстракційна

  5. Легітимізації

  6. Політичної комунікації

  7. Стабілізації

  8. Дистрибутивна

15. Теорія політичної системи Істона

Системний підхід до аналізу політики вперше застосував Девід Істон. На основі цього політичну систему Д. Істон розглядав як сукупність взаємодій. На вході — це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовиша, а на виході — рішення і дії. Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи. Всередині політичної системи потреби трансформуються і переробляються. На виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або вищих посадових осіб тощо. Засобами, за допомогою яких можна уникнути напруження в політичній системі, її кризового стану, є зміни, пристосування, переорієнтація зусиль, зміна цілей тощо. А це означає, що політична система є не просто системою взаємодії елементів її структури, а виступає як функціонуюча, динамічна система, що постійно змінюється.



16. Сутність держави, її ознаки.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал