1 Необхідність та сутність фінансів



Сторінка4/6
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.81 Mb.
1   2   3   4   5   6

2.9.Податки та їх функції.

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового Кодексу. Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Податки виконують такі основні функції: - фіскальну; - розподільчу; - регулюючу; - стимулюючу; - контрольну. Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Стимулююча функція проявляє себе у вигляді зміни або диференціації ставок податків, або ж повному звільненні від їх сплати. Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткуванні держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами та обсяги використання майна.

Об’єктом податку називають ті явища або предмети, внаслідок наявності яких сплачується податок (земля, дох о д, майно). Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податку.


2.10.Податкова система України та принципи її побудови.

Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та обов’язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

Принципи побудови податкової системи: а) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності шляхом введення пільг, спрямованих на розвиток виробництва; б) обов`язковість (тобто запровадження норм та системи відповідальності за їх порушення); в) рівнозначність і пропорційність (більші податки на більші прибутки); г) рівність та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; д) соціальна справедливість (підтримка малозабезпечених шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, що отримують високі та надвисокі доходи); є) стабільність незмінності податків і зборів, а також їх ставок і пільг протягом бюджетного року); ж) економічна обґрунтованість; з) рівномірність сплати (встановлення термінів сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат); і) компетенція; к) єдиний підхід;

л) доступність до розуміння.

Удосконалення податкової системи України передбачає , в першу чергу , удосконалення податкової політики. Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян. Це досягається за умов наукового поєднання наступних критеріїв: - фіскальної достатності; - економічної ефективності; - соціальної справедливості; - стабільності; - гнучкості. Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи. Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути: - система оподаткування повинна мати інвестиційну і соціальну спрямованість; - зміни в системі оподаткування мають здійснюватись одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери; - основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об’єктом оподаткування є дох о д фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал; - непрямі податки мають використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші; - застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку або доходу; - ліквідація податкових пільг, які деформують вартісні показники в економіці та занижують конкурентоспроможність товаровиробників; - умови оподаткування мають бути прості і зрозумілі для платників; - мають бути удосконалені міжбюджетні відносини; - має розпочатися реальний процес зменшення податкового тягаря за рахунок зменшення податкових ставок і одночасного збільшення податкової бази.
2.11.Бюджетно-податковий механізм.

Бюджетний механізм — це сукупність способів і форм організації бюджетних відносин, що застосовуються суспільством з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Він передбачає застосування спеціальних методів, форм, способів, важелів мобілізації, розподілу та використання бюджетних коштів — інструментів державного регулювання економіки в сфері бюджетних відносин. Отже, бюджетний механізм є активним елементом державного управління економікою. Істотний вплив на нього мають завдання, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі розвитку. Змінюються завдання — повинен змінитися і бюджетний механізм. Це означає, що на кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи державної влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який би забезпечив втілення поставлених завдань.

Бюджетний механізм включає комплексну взаємодію бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, за допомогою яких визначаються оптимальні параметри формування фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів та максимальна ефективність їх роз­міщення й використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Методи бюджетного механізму виступають як засоби впливу на процес формування оптимального обсягу ресурсів бюджету та їх найбільш економного розміщення і використання. Вони включають такі елементи, як бюджетне прогнозування і планування, оподатку­вання, фінансування, бюджетне регулювання і бюджетний контроль.


Інструменти бюджетного механізму — це засоби, що застосову­ються для виконання завдань, передбачених бюджетною політикою. Вони вказують на економічний зміст окремої сукупності бюджетних відносин таких, як бюджети різних рівнів, перспективне, поточне і оперативне бюджетне планування, різні види податків і зборів, бюд­жетні норми і нормативи, бюджетні стимули і міжбюджетні транс­ферти, форми і методи бюджетного контролю тощо.

Важелі бюджетного механізму діють у межах бюджетного інстру­менту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів. До них належать методи і методологія бюджетного планування і про­гнозування, визначення податкової бази, об´єктів оподаткування та податкових ставок, ставки заробітної плати, стипендій та норми вит­рат, штрафи та пільги, ревізія, аудит, моніторинг тощо.

Податкова політика реалізується через податковий механізм, який втілюється в конкретних юридичних актах, інструкціях і законах. Податковим механізмом вважається сукупність ор­ганізаційно-правових норм і методів управління оподат­куванням. Враховуючи його важливість, держава надає податковому механізму юридичну форму шляхом зако­нодавства і підзаконних актів. Податковий механізм використовується державою як інструментарій податкової політики для економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру та динаміку, на стан науково-технічного прогресу.
2.12.Бюджетна система України та бюджетна класифікація.

Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Бюджетна система України - це сукупність Державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини: 1) класифікація доходів бюджету; 2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету; 3) класифікація фінансування бюджету; 4) класифікація боргу. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками: 1) фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань; 2) фінансування за типом боргового зобов'язання - за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту. Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.


2.13.Місцеві бюджети як фінансова база місцевого самоврядування.

Місцеві фінанси — це система формування, розподілу i використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функції i завдань, як власних, так i делегованих. Місцеві фінанси виконують такі функції: розподільчу, контрольну та стимулюючу. Розподільча функція місцевих фінансів проявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених

на місцеве самоврядування функцій і завдань. Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні місцевих бюджетів й складанні звіту про їх виконання. Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження.

Доходи місцевих органів влади може бути класифіковано за їхніми джерелами та за економічною природою. За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

• податкові доходи; • неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльно сті підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу); • доходи за рахунок кредитів і позик; • трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня. За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на: • власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик; • передані доходи: доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня. В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені та регульовані: • закріплені доходи - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі; • регульовані доходи - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.

Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, поділяються на декілька функціональних видів: • обов'язкові видатки: видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни. До обов'язкових видатків належать також видатки місцевих органів влади, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками; • видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних або факультативних обов'язків; • видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань. Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення. У зв'язку з цим законодавство більшості країн вирізняє дві великі групи видатків: • поточні (адміністративні) видатки; • капітальні (інвестиційні) видатки.


2.14.Управління фінансами та його складові елементи.

Управління фінансами – це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат за допомогою специфічних прийомів та методів.

Об’єктами управління виступають фінансові відносини, в тому числі і ті, що пов’язані з формування і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об’єкти управління – це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси. Суб’єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів: - реалізує державну фінансову політику; - складає проект Державного бюджету; - організовує виконання Державного бюджету; - контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання; - забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства; - проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування; - здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом; - розробляє пропозиції щодо удосконалення податкової політики; - здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів та бере участь в роботі керівних органів фондових бірж; - вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва; - готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них.
2.15.Бюджетний трансферт як форма міжбюджетного регулювання.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною

Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Основні завдання регулювання міжбюджетних відносин поляга­ють у наступному: а) досягнення відповідності між видатками і доходами бюджетів усіх рівнів; б) забезпечення відповідності у надходженні доходів з потребами у видатках бюджетів усіх рівнів; в) створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів; г) узгодження та ув´язка обсягів одержаної фінансової допомоги у формі міжбюджетних трансфертів з конкретними зусиллями щодо мобілізації доходів; д) забезпечення вирівнювання бюджетів фінансовими ресурсами на рівні гарантованого державою мінімуму соціальних послуг на од­ного жителя кожного населеного пункту.

Міжбюджетні трансферти поділяються на:1) дотацію вирівнювання;2) субвенцію;3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;4) інші дотації.

Субвенція — це форма фінансової допомоги, що надається в абсо­лютній сумі грошових коштів. Вона виділяється з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня і має виключно цільове призначен­ня для здійснення фінансування певного заходу та підлягає повернен­ню у випадку порушення її цільового використання. Субвенція здебільшого зумовлюється необхідністю балансування бюджету. Дотація — це певна сума грошових коштів, що виділяється з бюд­жету вищого рівня для бюджету нижчого рівня на безповоротній ос­нові з метою покриття бюджетного дефіциту. Субсидія — це виділення певної суми грошових коштів з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня у формі допомоги з метою проведення певного заходу. Кошти субсидії підлягають поверненню у випадку порушення цільового використання. Субсидія здебільшого не пов´язується з балансуванням бюджету.
2.16.Фінансова система України та шляхи її удосконалення.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами. Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

Кожна ланка фінансової системи є і носієм властивих їй фінансових відносин, і водночас перебуває в певному зв’язку з іншими ланками системи. Тому фінансова система має певну чітку структуру, завдяки якій, розглядаючи кожну з ланок, можна отримати комплексне уявлення про фінансову систему загалом. Фінансова система визначається як сукупність, з одного боку, певних сфер фінансових відносин, а з іншого – різних інститутів, що забезпечують функціонування і взаємодію всіх сфер, а також управління ними. В узагальненому вигляді фінансова система країни (відповідно до основних суб’єктів фінансових відносин – держави, підприємств і населення) – це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і фінансів населення.

Найважливішими проблемами розвитку фінансової системи України на сучасному етапі є:- відсутність політики захисту вітчизняного товаровиробника;- відсутність ефективної державної підтримки розвитку малого і середнього бізнесу;- недосконала процедура банкрутства підприємств;- недосконалість діючої системи оподаткування;- неефективний контроль за сплатою податків;- недостатній контроль за цільовим і раціональним використанням бюджетних коштів; - високий рівень видатків на управління;- невідокремленість державних цільових фондів від Державного бюджету;- недостатні обсяги тимчасово вільних коштів у підприємств і населення;- низький рівень довіри до держави взагалі і до банківської системи зокрема;- низький рівень розвиненості фінансового ринку;- нераціональне використання коштів, залучених за допомогою державного кредиту;- низький рівень кредитування реального сектора економіки;- великі обсяги тіньової економіки;- надлишкова кількість готівкових коштів, які перебувають в обігу.

Удосконалення фінансової системи України має грунтуватися на забезпеченні фінансової безпеки, зміцненні фінансової самодостатності її інститутів, фінансовій інтеграції України у світове співтовариство через активізацію її участі в діяльності міжнародних фінансових організацій на рівних з іншими країнами правах.Удосконалення фінансової системи України можливе через здійснення комплексу таких заходів:- чіткий розподіл фінансових ресурсів між центральними та регіональними органами влади як на стадії їх формування, так і у процесі їх використання;- розширення функцій, прав і можливостей регіонів з підвищенням їх відповідальності за результати діяльності;- перегляд витратної частини бюджету (зокрема, відмова від фінансування більшої частини виробничого сектора, особливо за тими напрямками, де є зацікавленість приватного капіталу);- перегляд політики надання субсидій у напрямку їх скорочення, за винятком пріоритетних галузей (наприклад, сільського господарства);- формування необхідних централізованих резервів для їх використання замість залучення емісійних кредитів;- чітка організація діяльності державного казначейства з метою контролю за надходженням коштів та їх цільовим використанням.
2.17.Видатки державного бюджету та їх призначення.

Видатки бюджету — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Функціональна класифікація видатків бюджету включає видатки на:

а) загальнодержавні функції (утримання вищих органів державного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядування; фінансова та зовнішньоекономічна діяльність; економічна допомога зарубіжним країнам; інші функції державного управління; фундаментальні дослідження; дослідження та розробки в галузі державного управління; проведення виборів та референдумів; обслуговування боргу; міжбюджетні трансферти);

б) оборону (військова та цивільна оборона; військова допомога зарубіжним країнам; військова освіта; дослідження та розробки в галузі оборони; інша діяльність в галузі оборони);

в) функції охорони громадського порядку, забезпечення суспільної безпеки та функції судової влади (діяльність по забезпеченню громадського порядку; боротьба із злочинністю та охорона державного кордону; протипожежний захист і рятування; судова влада; діяльність у сфері безпеки держави; утримання кримінально-виконавчої системи; представницькі функції в суді; дослідження та розробки в галузі громадського порядку, безпеки і судової влади; інша діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади);

г) економічну діяльність (загальна економічна, торгова та трудова діяльність; лісове та сільське господарство, полювання, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість І будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатика; інші галузі економіки; інша економічна діяльність);

д) охорону навколишнього природного середовища (запобігання та ліквідація забруднення навколишнього природного середовища; збереження природно-заповідного фонду; дослідження та розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища; інша діяльність у цій галузі);

є) житлово-комунальне господарство (житлове господарство; комунальне господарство; дослідження та розробки у сфері житлово-комунального господарства; інша діяльність у цій галузі);

ж) охорону здоров'я (медична продукція і обладнання; поліклініки та амбулаторії, швидка допомога; лікарні та санаторно-курортні установи; санаторно-профілактичні та протиепідемічні заходи та діяльність відповідних установ; дослідження та розробки в галузі охорони здоров'я; інша діяльність у цій галузі);

з) духовний та фізичний розвиток (фізична культура і спорт; культура і мистецтво; засоби масової інформації; дослідження та розробки у сфері духовного і фізичного розвитку; інша діяльність у цій галузі);

і) освіту (дошкільна освіта; загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; позашкільна освіта; програми матеріального забезпечення навчальних закладів; дослідження та розробки у сфері освіти; інша діяльність в цій галузі);

к) соціальний захист та соціальне забезпечення (соціальний захист на випадок непрацездатності; соціальний захист пенсіонерів; соціальний захист ветеранів війни і праці; соціальний захист сім'ї, дітей та молоді; соціальний захист безробітних; допомога у вирішенні житлових питань; соціальний захист інших категорій населення; дослідження та розробки у сфері соціального захисту; інша діяльність у цій сфері).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал