1 Необхідність та сутність фінансів



Сторінка1/6
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.81 Mb.
  1   2   3   4   5   6
1.1.Необхідність та сутність фінансів.

По-перше, фінанси – це система економічних (грошових) відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються фонди грошових коштів. По-друге, фінанси – це сукупність об’єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільчий характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб’єктів господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників та задоволення соціальних потреб суспільства. По-третє, фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

стимулювання тощо).

Об’єктивна необхідність фінансів обумовлена такими явищами:

1) наявністю суспільного поділу праці;

2) наявністю товарно-грошових відносин (фінанси не можуть існувати без грошей);

3) наявністю різних форм власності;

4) наявністю держави і необхідністю виконання нею своїх функцій;

5) дією економічних законів розвитку суспільства.

Об’єктами фінансових відносин є: валовий внутрішній продукт; національний доход; національне багатство.

Суб’єктами фінансових відносин виступають: держава; суб’єкти господарської діяльності; населення.
1.2.Централізовані фінанси

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на централізовані та децентралізовані.

Централізовані фінанси - це економічні грошові відносини, які пов’язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, які акумулюються в державній бюджетній системі та урядових позабюджетних фондах.

До них входять Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонди міністерств та відомств тощо.


1.3.Взаємозвязок фінансів з іншими економічними категоріями.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Фінанси перебувають в тісному взаємозв’язку з такими категоріями розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит.

На побутовому рівні фінанси у багатьох випадках визначають як певну суму грошей, яка знаходиться у розпорядженні юридичної чи фізичної особи. Але певна сума грошей – це ще не фінанси. Крім того, фінанси відрізняються від грошей і за функціями, які вони виконують. Водночас гроші завжди є технічним засобом вираження величини доходу суб’єктів фінансових відносин, своєрідними обліковими одиницями цього доходу або видатку Будучи тісно пов’язаними між собою, фінанси і гроші не можуть існувати одне без одного

Ціна визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов’язані зі створенням та використанням валового внутрішнього продукту. Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему.

За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці. Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника і використовується для задоволення особистих потреб. Для виплати заробітної плати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв’язок фінансів і заробітної плати, тобто фінанси створюють необхідні умови для функціонування заробітної плати. Взаємозв’язок фінансів і заробітної плати проявляється у тому, що держава регулює величину заробітної плати за допомогою фінансових важелів, зокрема, податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за допомогою цих же фондів може стимулювати розвиток окремих видів діяльності, виділяючи дотації, субсидії та субвенції.

Відмінності між фінансами і заробітною платою полягають у наступному: - фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата – це категорія, яка стосується лише частини валового внутрішнього продукту, а саме фонду оплати праці; - заробітна плата пов’язана лише з одним фактором виробництва – робочою силою, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва.

Спільним для фінансів і кредиту є те, що вони використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва. Відмінності між фінансами і кредитом полягають у тому, що фінансам притаманний односторонній рух вартості. До того ж за допомогою фінансів розподіляється валовий внутрішній продукт, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних ресурсів. Під час фінансування кошти надаються на безповоротній основі, а процес кредитування передбачає надання коштів за принципами платності, строковості, повернення і забезпеченості.


1.4.Система фінансових відносин в Україні.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Об’єктами фінансових відносин є: валовий внутрішній продукт; національний доход; національне багатство.

Суб’єктами фінансових відносин виступають: держава; суб’єкти господарської діяльності; населення.

1.5.Децентралізовані фінанси

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на централізовані та децентралізовані.

Децентралізовані - грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств. До них входять амортизаційний фонд; фонд оплати праці; фонд виплати дивідендів; резервний фонд; фонди економічного стимулювання тощо.

Фінанси підприємств, організацій, установ – це сукупність економічних відносин на рівні окремих суб’єктів господарювання, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням коштів у процесі здійснення господарської діяльності. Фінанси підприємств відіграють важливу роль не тільки у фінансовій системі, а й у забезпеченні ефективного економічного та соціального розвитку країни:

- за їх рахунок формується найбільша частина фінансових ресурсів, які концентруються державою для централізованого фінансування різноманітних суспільних потреб;

- вони створюють необхідний фінансовий базис для забезпечення безперервності виробничого процесу, спрямованого на задоволення попиту на товари та послуги;

- система фінансів підприємств сприяє формуванню фінансового потенціалу їх розвитку відповідно до стратегії підприємств на різних стадіях їх життєвого циклу;

- за їх допомогою підприємства децентралізовано розв’язують соціальні завдання розвитку суспільства, оскільки частини сформованих підприємствами фінансових ресурсів спрямовується на споживання;

- вони уможливлюють ефективне використання грошових заощаджень населення, тобто їх можна інвестувати в акції, облігації та інші доходні фінансові інструменти;

- вони сприяють раціоналізації обігу коштів у країні, забезпечуючи ефективне їх використання у процесі функціонування економіки.

До цієї ланки належать також фінанси невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони та інших підрозділів.

Фінанси домогосподарств відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. Вони є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. У соціально орієнтованій ринковій економіці, до якої прямує Україна, стан розвитку та організації фінансів домогосподарств відображає ефективність функціонування фінансової системи в цілому.


1.6.Сутність фінансової системи

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

В узагальненому вигляді фінансова система країни (відповідно до основних суб’єктів фінансових відносин – держави, підприємств і населення) – це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і фінансів населення. До структури фінансової системи входять державні фінанси, фінансові ринки, фінанси суб’єктів господарювання, страховий ринок, фінанси домогосподарств, міжнародні фінанси.

Принципами побудови фінансової системи є:

- принцип єдності, який передбачає здійснення єдиної економічної і фінансової політики;

- принцип функціонального призначення ланок, який виражається в тому, що в кожній з них вирішуються свої завдання специфічними методами, а також існують відповідні фонди грошових коштів та апарат управління.


1.7.Характеристика ланок фінансової системи.

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

До основних ланок фінансової системи входять державні фінанси, фінансові ринки, фінанси суб’єктів господарювання, страховий ринок, фінанси домогосподарств, міжнародні фінанси.

Державні фінанси – це основний елемент структури фінансової системи. Його складовими є державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові позабюджетні фонди і державний кредит. Кожна складова державних фінансів виконує певні функції і забезпечує здійснення відповідної фінансово-економічної політики, сприяє розв’язанню певних соціальних проблем, підтримує розвиток культури та мистецтва. У сфері державних фінансів центральне місце посідають бюджети, сукупність яких утворює бюджетну систему. Використовуються бюджетні кошти на розвиток народного господарства, соціально-культурні заходи, оборону, управління, створення державних резервів. Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Його стан і структура як у дохідній, так і у витратній частині характеризують загальний соціально-економічний стан держави. В структурному значенні місцеві фінанси споріднені державним, але управління ними з регіональними органами громадської влади через прийняті у конкретній адміністративно-територіальній одиниці і законодавчо закріплені системи інститутів. Державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів або кредитора, або гаранта угоди. Існування державного кредиту обумовлене постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, а також хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів.


1.8.Фінансова система і бюджет.

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

Кожна ланка фінансової системи є і носієм властивих їй фінансових відносин, і водночас перебуває в певному зв’язку з іншими ланками системи. Тому фінансова система має певну чітку структуру, завдяки якій, розглядаючи кожну з ланок, можна отримати комплексне уявлення про фінансову систему загалом. Фінансова система визначається як сукупність, з одного боку, певних сфер фінансових відносин, а з іншого – різних інститутів, що забезпечують функціонування і взаємодію всіх сфер, а також управління ними. В узагальненому вигляді фінансова система країни (відповідно до основних суб’єктів фінансових відносин – держави, підприємств і населення) – це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і фінансів населення.

Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Його стан і структура як у дохідній, так і у витратній частині характеризують загальний соціально-економічний стан держави. Принципи побудови бюджетної системи регулюється бюджетним законодавством і залежать насамперед від дії адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави.


1.9.Фінанси та їх місце в системі суспільних відносин.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Ознаки фінансів:

- грошовий характер фінансових відносин;

- розподільчий та перерозподільний характер фінансових відносин;

- фондовий характери використання фінансових ресурсів;

- державне регулювання фінансових питань завдяки податкам, відсоткам по цінним паперам.

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на:

- централізовані, тобто ті, що створюються на рівні держави (Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонди міністерств та відомств тощо);

- децентралізовані, тобто фонди підприємств та організацій (амортизаційний фонд; фонд оплати праці; фонд виплати дивідендів; резервний фонд; фонди економічного стимулювання тощо).


1.10.Бюджетна система України та принципи її побудови.

Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Бюджетна система України - це сукупність Державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості – повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності – Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.;

4) принцип повноти – до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів самоврядування;

5) принцип обґрунтованості – бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності – при складанні і виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності полягає в тому, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості та неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості – Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами.


1.11.Види фінансових планів; напрямки удосконалення.

Фінансове планування – це діяльність щодо складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.

Фінансові плани це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Їх особливістю є те, що вони складаються виключно у грошовій формі. Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об’єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави). За тривалістю дії такі плани поділяють на:

- перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року); - поточні (складаються на один рік); - оперативні (складаються на квартал, місяць).

Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону. Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами: 1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції; 2) здійснює утримання соціальної сфери; 3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями; 4) здійснює соціальний захист населення; 5) вирішує національні проблеми; 6) має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ; 7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.
1.12.Фінансові ресурси держави.

Фінансові ресурси – це сукупність доходів та надходжень, які перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення.

Фінансові ресурси поділяються на державні (пенсійний фонд, бюджет, фонд державного соціального страхування, фонд майнового та особистого страхування) та фінансові ресурси підприємств (статутний капітал, амортизаційний фонд, прибуток, що залишається на підприємстві). Фінансові ресурси поділяють на власні та залучені. До власних фінансових ресурсів відносять грошові кошти, отримані в ході фінансово-господарської діяльності (статутний капітал, прибуток, амортизаційний фонд, інші фонди підприємства). Залучені ресурси – це грошові кошти, отримані в результаті кредитів і позик, які набувають характеру заборгованості (кредити; фінансові ресурси, залучені шляхом випуску цінних паперів; кредиторська заборгованість).

Централізовані фінансові ресурси виступають у формі бюджетних та позабюджетних фондів і забезпечують потреби відтворення на макрорівні, тобто перебувають у розпорядженні держави. Крім цього, до них відносять фінансові відносини. Децентралізовані формуються у суб’єктів господарювання різних форм власності і видів діяльності. Вони використовуються для задоволення потреб виробництва та соціальних, також знаходяться у розпорядженні населення у формі вкладів, депозитів, як заощадження у операціях на фінансовому ринку.


1.13.Державний кредит та державний борг.

Державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів або кредитора, або гаранта угоди. Існування державного кредиту обумовлене постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, а також хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів. За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Найважливішими формами державного кредиту є державні позики, грошово-речові лотереї, використання частини вкладів населення в ощадних установах.

Існування державного кредиту призводить до утворення державного боргу як сукупності зобов’язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами та міжнародними організаціями в залежності від того, мова йде про внутрішній борг або про зовнішній. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, і належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками. Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній крані. Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Існують такі способи коригування позикової політики: - конверсія; - консолідація; - уніфікація; - відстрочення погашення; - реструктуризація; - анулювання.

Конверсія державного боргу – це зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуацій на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний кредиторами доход. Консолідація боргу – це передання зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої позики на нові. Уніфікація боргу – це об’єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом.

Відстрочення погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. Реструктуризація боргу – це використання у комплексі чи частково зазначених вище методів. Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості.


1.14.Функції фінансів та їх роль.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Функції фінансів: розподільча; контрольна. Розподільча функція є головною і проявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових кошів та використання їх за цільовим призначенням. Об’єктом розподілу виступають: валовий внутрішній продукт та національне багатство. За допомогою фінансів держава здійснює розподіл суспільного продукту не тільки в натурально-речовій формі, а й за вартістю. У цьому зв’язку стає можливим і необхідним контроль за забезпеченням вартісних і натурально-речових пропорцій у процесі розширеного відтворення. Контрольна функція фінансів зумовлюється об’єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання. Об’єктом контролю виступає безпосередньо розподільчий процес. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, що проводять фінансовий контроль.

В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд, Рахункова палата та інші. Одним із напрямків дії фінансового контролю є контроль за дотримуванням фінансової дисципліни суб’єктами фінансових відносин. А саме за своєчасним перерахуванням у встановлені терміни платежів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, а також за своєчасною і повною сплатою податків до бюджету та позабюджетних фондів.


1.15.Фінанси господарюючих суб’єктів.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал