[1] Байрон Дж. Г. Мазепа: Пер з англ. Харків, 2005; [2] Довженко О. Тв.: у 5 т. Т к



Скачати 111.98 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації07.03.2017
Розмір111.98 Kb.

305
[1] Байрон Дж. Г. Мазепа Пер. з англ. – Харків, 2005; [2] Довженко О. Тв.: у 5 т. Т. – К,
1966; [3] Земляк В. Лебедина зграя. Зелені млини. – К, 1977; [4] Кичко Т. Іудаїзм без
прикрас. – К, 1963; [5] Кобилянська О. Земля. – К, 1960; [6] Куліш П. Тв.: в 2 т. ТІК Пелешенко Ю. Українська література пізнього середньовіччя (друга половина
XІІІ–XV ст.): Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції. – К, 2004; [8] Повернення до
Божого Храму. – К, 2004; [9] Поети «Нью-Йоркської групи Антологія. – Харків, 2003; [10]
Руданський С. Тв: в 3 т. Т. – К, 1973; [11] Сосюра В. Вибр. Тв.: в 2 т. Т. 2: Поеми. Роман.
– К, 2000; [12] Сулима М. Українська драматургія XVII–XVIII ст. – К, 2005; [13] Українська
література XIV–XVI ст.: Апокрифи. Агіографія. Паломницькі твори. Історіографічні
твори. Полемічні твори. Перекладні повісті. Поетичні твори. – К, 1988; [14] Українська
література XVII ст. Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика. – К,
1987; [15] Франко І. Творив трьох томах. – Т. 1: Поезії . Поеми. – К, 1991; [16] Шевченко
Тарас Повне зібр. тв.: У ти томах, т – К, 1991; [17] Шестопал М.Євреї на Україні
Історична довідка. – К, 1998.

Микола Ткачук, д.філол.н., проф.
ФОЛЬКЛОРНА МАТРИЦЯ РОМАНТИЧНИХ БАЛАД ЛЕВКА
БОРОВИКОВСЬКОГО
Левко Боровиковський як романтику своїй дискурсивній практиці спирався на багатющі скарби українського фольклору, звідки черпав, мотиви, сюжет, образи, використовував жанрову матрицю для своїх балад, написаних у річищі романтичної поетики. Контраст темного й світлого, кипучі пристрасті й егоїзм серця відтворено в баладі Чарівниця, полум’яні, палкі почуття підносять її героїню над розміреним плином життя. Героїня балади Маруся, які Галя
(«Вивідка»), – це герої егоїстичні егоїзм їх особливо гострий, демонічний, що призводить до злочину, тобто до незвичайного, виняткового ужитті.
Боровиковський створює романтичні образи дівчат, відходячи від реального життя, занурюючись у фікційний світ. Він змальовує незвичайний екзотичний побут циган, де особливо його цікавить стихія пристрастей, почуттів, що викликають небувалі вчинки Марусі і Галі, що було прерогативою романтичної балади. Сентименталісти вважали, що жагу кохання слід гальмувати розумом, доброчинністю і релігією («Опытная соломоновая мудрость» Миколи Карамзіна). Цю ж ідею утверджував у своїх баладах Василь Жуковський. Вважаючи, що ідеальна «любовь есть дар неба, він послідовно позбавляв її плотського, земного начала й осуджував бурхливі почуття, що ламають всі перепони і не відповідають принципам релігійної моралі. У баладі Замок Смальгольм» герой зігнорував цю мораль, каже своїй коханій «Беззаконную небо карает любовь, /
Ты сама будь свидетель тому, 253]. Левка Боровиковського не цікавило, чи узгоджуються почуття героїні з релігійною мораллю. Він відтворює їх, своєрідно заперечуючи розум. Ці палкі, виняткові почуття приводять до катастрофічних розв’язок: у Чарівниці Гриця в дві неділі в душину сховали, у баладі «Вивідка» помирає отруєний брата наречений відвертається від братовбивці. Зображення виняткових, незвичайних пристрастей зумовлювало й своєрідність інших елементів ідейно-художньої

306 структури балад (динаміка сюжету, загостреність колізії, ліризм, діалогова форма викладу сюжету тощо. Показовою в цьому контексті є балада Чарівниця (1841) – одна із кращих балад Боровиковського. Це літературна інтерпретація пісні Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, створеної легендарною народною поетесою Марусею
Чурай[8, 81 – 104]. Автор використовує сюжетну основу пісні, трансплантує в художній текст алюзії, ремінісценції чи навіть уривки з пісень, що розширює
інтертекстуальне поле балади, поглиблює її образну сферу, у примітках вказує на джерела своїх фольклорно-етнографічних зацікавлень, зокрема записане ним замовляння до любові, яке використав у п’ятій частині. Важливу естетичну функцію виконують поетичні описи ворожіння циганки, етнографічні подробиці народного обряду весілля. Ці компоненти нагадують матрицю етнографічно- побутової балади, але водночас поет творить романтичну баладу, що відповідало його концепції романтизму. Адже основне для Левка
Боровиковського, як відзначила Михайлина Коцюбинська, орієнтація на народне повір’я, прагнення передати його читачеві, оживити ним свою поезію. Ця орієнтація і прагнення обумовлені тією літературною атмосферою, атмосферою романтизму, в якій формувався Боровиковський-поет, вона визначила його літературні інтереси і напрям використання фольклорного матеріалу, 278].
Боровиковський показує згубний вплив на життя людини нечистої сили. Звернення героїні до сил потойбічного світу, демонічних сил свідчить проте, що вона загубила високоморальні етичні принципи життя, що, зрештою, і руйнує її щастя й особистість. На погляд Тетяни Бовсунівської, в українській літературі доби романтизму немає концептуально вираженого образу диявола, яких доволі має західна культура (Мефістофель Ґете, Люцифер Байрона. Хоча українська література мала певну традицію у змалюванні чорта, диявола в давньому письменстві, проте в добу романтизму він по-своєму цікаво окреслюється у баладі «Твардовський» Петра Гулака-Артемовського, утворах Левка Боровиковського, Миколи Гоголя, Ізмаїла Срезневського та ін. Заслуговує на увагу спостереження дослідниці, що особливістю українського романтизму є
відчуття присутності диявола. Його немає зримо, але в той же час він – винуватець ганебних вчинків і неприємностей для людей, 30]. Така присутність демонічного суб’єкта відчувається і в баладі Чарівниця. Характерною жанротворчою рисою балади Чарівниця є глибокий внутрішній драматизм. Її дія поділяється немовби на акти, у яких діють Маруся, Гриць, циганка-ворожка, дівчата, що виконують пісню Не ходи, Грицю, на ту улицю...» та весільні пісні, наратив веде експліцитний оповідач, який застерігає парубка Тікай, Грицю, Марусеньки, / Бо в тебе влюбилась – Бо недурно
Марусенька / Ворожити вчилась Таку ж важливу функцію у жанровій матриці балади відіграють монологи і діалоги Марусі з Грицем. Сюжет балади є
концентричним, тобто розвивається у причинно-наслідкових зв’язках. Перша – друга частини є експозиційними, від третьої – зав’язки балади (засліплена неподіленим коханням Маруся звернулася до циганки за чарами) дія розвивається динамічно, іде по лінії наростання драматичного напруження, яке

307 завершується смертю Гриця, а незабаром і Марусі. Змалювавши трагедію героїв, оповідачу восьмій частині докоряє дівчині, яка вдалася до чарування, й застерігає читача, адже «чарами верховодить нечистая сила». Побудувати щастя не на природній моралі (адже кохання – одне із найдавніших, найприродніших почуттів, атому й найморальніше і має будуватися на почуттях щирості, взаємності) не можна, бо губиться природність любові і знищується краса, гармонія. Чари спустошують людину і приводять врешті-решт до трагедії. Потойбічні сили, сили демонічні, чари, магія, ворожіння, що здійснюють персонажі, позбавляють людину волі, права вибору, приносять страждання передусім самим героям Чого ж тому молодому / Весілля немило Чого йому Марусенька / Так швидко остила? / Повісив він головоньку, / Як листочок в’ялий; / Нудно йому на серденьку, / Очі повпадали... / Питається чоловіка / Маруся тихенько / «Відкіль тобі журба твоя / А чи пісні, вечорниці, / Убавили груди / А чи твою головоньку / Наврочили люди / Ой, не пісні, не уроки – / Журба мене з’їла! / Чомусь мені, голубочко, / Женидьба немила
Наратора Боровиковського захоплює романтичний аспект балади, про що він писав братові Іванові Боровиковському, пропонуючи коментарі й примітки етнографічного характеру до твору. У реальній дійсності зіткнення внутрішнього і зовнішнього закону людського буття, закону людського серця та його ірраціонального начала ведене до плахи, не до ув’язнення в монастирі (такий мотив побутує в легенді про Марусю й Гриця, а до принизливого компромісу, до опоганювання любові. Тому-то, виходячи із природного, тобто шляхетного розуміння кохання, яким воно повинне бути насправді і спостерігаючи його опоганення, спотворення, поет карає героїню- чарівницю як порушницю внутрішнього закону буття людини у листі до брата він запитує «Надобно ли ужаснее наказание волшебнице, как чтобы она – Й до своєї могилоньки / Чари проклинала В цьому виявляється моральна вимогливість й етико-народна суворість. Вона зумовлюється сумом про загибель у людині людяного начала і самого кохання. Романтична атмосфера охоплює баладу поет лагідними тонами і характерними штрихами відтворює природу, на фоні якої розігрується трагедія молодих людей Понад гаєм, над водою / Стелються тумани, Пливе тихо над водою / Місяць молоденький, / Понад гаєм, понад полем / Туман налягає. Романтичний колорит таємничості, незвичного підкреслюють образи ворожки- циганки, темного вечора, коли до чарівниці приходять дівчата Питаються циганочки – / Де зілля копати, / Питаються – як тим зіллям / Хлопців чарувати. Але особливо поетичними є описи обряду ворожіння, дійство якого відбувається вночі Пливе місяць молоденький, / Розігнувши роги. / Марусенька, в місяць глядя, / Стоїть край дороги. Справді, у народі вірили у чудодійну силу місяця- молодика, кланялись йому, молились (наприклад, щоб не боліли зуби, просили здоров’я і гараздів, доброго врожаю, замовляли хвороби, а також ворожили, ласкаво називаючи його «Місяцю-князю». Тому невипадково в баладі замовляння й чарування дівчини базуються на народній символіці. Ще Олександр Потебня звернув увагу, що атрибути ворожіння служать для того, щоб кохання уявлялося дією внутрішнього вогню але зовсім не обов’язково,

308 щоб зовнішній вогонь, котрий нагадує про цей внутрішній, свідомо уявлявся божественною причиною особистих станів, 21-22]. Він висвітлив структуру замовлянь і їх фольклорну символіку. У баладі Боровиковського Маруся звертається до небесних світил, зокрема до хмарі місяця, що відбиває архаїчний погляд на світило як на антропоморфічну істоту (божество, але водночас місяць-молодик символізує чоловіка, коханого, якого дівчина хоче привернути чаклуючи до себе. Як показав англійський дослідник міфів Роберт Грейвс [2, 386], у європейській поезії традиційним образом був образ місяця як богині-праматері, яку називали Біла богиня. Вона була володаркою підземного царства і впливала на календар пори року, а також на народження і смерть людини, перед якою з’являлася у вигляді богині неба – місяця утрьох фазах, творячи драму космосу. Цей культ Білої богині побутував у цивілізаціях Середземного моря з давніх-предавніх часів і жив навіть після виникнення вірив бога-отця Зевса, Юпітера, Баала, Перуна, єдиного бога іудеїв і християн, що знайшло відбиття в поезії. Окрім цього, цей образ символізував Мадонну, Музу, покровительку поетів. Цей культ жінки, богині-праматері зберігся і в новітні часи. В українських народних піснях місяць діє як покровитель закоханих часто юнак чи дівчина звертаються до місяця із проханням-заклинанням захистити суджену чи судженого, наділяючи небесне світило атрибутами міфічної богині праматері – Білої богині – оборонниці кохання (у багатьох європейських мовах місяць вживається у жіночому роді, 209 – 211]). Це відбито у народних піснях, записаних Осипом та Федором Бодянськими: Ой місяцю-перекрою, не світи нікому, / Да засвіти миленькому, як іде додому (Пливи, пливи, селезню, розганяй водою Світи, місяць, світи ясний, / Світи ясная зоря, / Да просвіти дороженьку / Аж до милої двора (Ой не спиться, не лежиться, 98 – 99]. Отже, у народній творчості українців місяць як божество (Біла богиня, Селена) виконує важливу роль у драмах космосу, у боротьбі добра і зла, світла і пітьми. До нього були звернені слова замовлянь, щоб привернути до себе коханих. Вважалось, що впору повнолуння особливо дієвими були чари. На антитезі темної ночі і ясного місяця будував образ місяця Левко Боровиковський, а згодом й інші романтики, зокрема й Тарас Шевченко. У Боровиковського образ місяця олюднюється, тобто антропоморфізується. У нього він молодик, блукає на небі серед хмар (Молодиця. У баладі Чарівниця місяць молоденький, особливо виділяється на небі у темний вечір, а згодом пливе тихо над водою. У Марусі дія також відбувається перед новим роком темної ночі, коли місяць над ліском в хмари завернувся. Такі пейзажі нагадують оссіанівські краєвиди Джеймса Макферсона. Балада Боровиковського відбиває ритуал розплітання і врізання дівочих кіс, який в українців був спрямований на підтримку плодючості Землі, а отже, й жінки як продовжувача роду й хранительки його від темних, злих сил. У
Боровиковського під час ворожіння Маруся чеше косу, врізає пасмо волосся Та врізала русу косу, / Та в клубок збила, / Зняла перстень із рученьки – / Сю Річ говорила / Місяць на небі / Камінь на землі / Риба в морі / Звіру полі / Грицько піде додому, – / А я посліду йому / Коли вони зійдуться пити, гуляти, – /

309 Тоді нас будуть злі люди розлучати Тричі, стоя, Марусенька / Сю річ промовляла, / Тричі звела дві зірочки / Й косу розплітала У народних піснях і баладах у весільному обряді символіка розплітання коси означає втрату дівоцтва, шлюб, але роблять це подруги у присутності рідного брата, який сприяє її шлюбові. У баладі зреалізовує цей обряд Маруся до офіційного шлюбу, чаруючи Гриця, випереджує події, що, безумовно, принесе нещастя. Справді, ворожка начарувала волосся Марусі, аби привернути кохання юнака до дівчини. Але таке волосся, кинуте на роздоріжжі, може принести і горе – тут відбито уявлення, що зафіксовані в українському міфі про Змія Волоса (Смока, Цмока), який висмоктує із людини життя. Його створила богиня Мара – дружина
Чорнобога – людям на загибель. Правда, нічний ландшафтна фоні якого здійснює героїня ритуал чарування, не відбиває суб’єктивних переживань. Нічна декорація тільки відтінює метафізичні основи простору людського буття. Левко Боровиковський, як помітив Михайло Яценко, у своїх баладах виявив суб’єктивну позицію автора, прагнув надати народно-міфологічному матеріалові певної організації, внести в його художню ідею. Вчений ілюструє це на прикладі балад Маруся, «Заманка» (1832), зокрема у другій баладі фантастично-містичне окреслюється як прояв незнищенності природного начала, отже, по суті позбавлене містики, 16]. «Заманка» нагадує баладу
Ґете Рибалка, що її переспівали Василь Жуковський «Рыбак» (1818) (за словами Віктора Жирмунського, освоєння її російським поетом йшло по лінії фантастичної балади фольклорного змісту, 105]) та Петро Гулак-Артемовський Рибалка. Твір Боровиковського надзвичайно співзвучний з Русалкою («Die
Nixen») Генріха Гейне. Одначе балади Гейне (цикл «Romanzen») побачили світ тільки в 1844 р, тобто пізніше, коли було написано й оприлюднено баладу українського поета.
Боровиковський поетизує русалок, що прагнуть заманити у своє царство козака. Ця пісня-балада зіткана із пісенних мотивів і образів, які поет реінтерпретує по-своєму, виходячи із романтичного світосприймання, тому й, справді, пройнята виразно авторським началом. «Заманка» – надзвичайно поетичний твір, сповнений експресії. Баладний сюжет тут не розгортається, а постає як лірична ситуація – русалки, закохані в козака, співають пісню-заманку: Мине бажаєм срібла, ні злота; / Танці та пісні – наша охота / Нащо нам срібло
– Хвилі біліші / Нащо нам злото – Піски жовтіші. // Як рибка – в хвилях весело граєм; / Як пташки – в лісі пісні співаєм; / На дні дніпровськім наші світлиці / Там- то русалки, наші сестриці. // Ліжка в світлицях шовком покриті – / Тані з ким ліжка нам поділити. / Прийди, козаче, ясної ночі, / Дай цілувати карії очі. // На білому світі серце заб’ється / Язик ворожий з серця сміється / А ми, русалки, зради не знаєм, / Вас молоденьких щиро кохаєм». Поет моделює ідеально-прекрасний образ світу, в якому підводне дніпровське царство і самі русалки постають не в своєму предметному вираженні, а швидше, як символи, знаки «позамежового», казкового, ірреального світу. Фантастичний колориті чудові картини, пісня русалок не викликає жаху, як це спостерігається в баладах німецьких романтиків. Твір відбиває світле світовідчуття ліричного суб’єкта, багатство його душі. Музичність звучання пісні досягається не тільки анафоричними рядками, ритмікою, ай евфонією та нагромадженням сонорних звуків, асонансними перехрещеннями, що утворює особливу гармонію, єдину мелодійну лінію.
Боровиковський творив свою художню модель світу, часто відштовхуючись від фольклорних джерел. Такою є балада «Вивідка» (1841) як яскравий зразок фольклорної стильової течії в українському романтизмі. Ядром для сюжету послужили народні пісній балади, в основі яких покладено мотив сестра отруює брата за намовою коханка, 66], зокрема великою популярністю користуються пісні Ой Сербине, Сербиночку» або Ой козаче, козаченько. У баладі Боровиковського, що є її жанротворчим чинником, важливу роль відіграє незвичайна подія, яка змальовується через призму емоцій, шалу почуттів демонічних натур. Уній логіка художнього наративу підкорюється логіці розвитку сюжету. Оповідаючи про вчинки персонажів, віруй любов, життя і смерть, митець знаходить яскраві образи, оперує точними й індивідуальними словами чи репліками, динамічним діалогом, що викликають в уяві читача чіткі зорові картини. Автор уникає слів з абстрактним значенням, вони у нього конкретні, але в контексті набувають метафоричного відтінку й узагальнення (наприклад,
«
сестра-змія»). «Козаченько-бурлаченько» вживається для найменування конкретної людини, парубка, що розмовляє з «дівчинонькою-рибчинонькою». Такі загальні найменування вказують на символ, втілення якостей, притаманних людям певної верстви. «Бурлаченько» – людина без дому, осілого способу життя, своєрідне перекотиполе, а отже, й без моральних принципів. Він і намовляє дівчину звести зі світу брата і навчає, де дістати отруту. Поет не дає зовнішніх портретних описів, хіба що Галю назвав чорнобривою. Конфронтація між персонажами виникає на побутовому ґрунті. Козаченько- бурлаченько, якого палко кохає Галя, прагнучи вивідати її стійкість та щирість, радить з цією метою «Отруй, серце, свого брата, / Тоді буду тебе сватать». Засліплена своїм коханням, вона виконує волю парубка, скоює злочин, а козаченько відвертається від Галі Тепер іди хоть за ката / Отруїла свого брата. Балада нагадує драматичний твір, тут важливу сюжетотвірну функцію відіграють діалоги між героями, які рухають дію, адже вона розрахована на широку аудиторію, прагнучи найшвидше довести історію персонажів до слухачів. Така жанрова матриця й англійської балади, нащо звернув увагу Томас Стерн
Еліот у передмові до збірки віршів Джозефа Редьярда Кіплінга. Оскільки метою балади (йдеться про англійську баладу) є донести до слухачів сюжет, ланцюг подій, то, природно, і стиль балади не може будуватись на складних поетичних прийомах, що будуть заважати увазі. Значить, балада має будуватись так, щоб дати слухачеві можливість зразу і повністю сприйняти сюжет. Цим вимогам підкорюється і ритмічний малюнок балади, її строфіка»[1, 11]. Чарівниця написана чотринадцятискладовим коломийковим розміром. Мелодійним народнопісенним розміром написано і «Вивідку». Речення тут в основному прості, але є і складні безсполучникові речення, які створюють відчуття розчленованості дії. Синтаксична одиниця збігається з одиницею ритмічною. Евфонічність досягається не тільки римуванням, алей використанням алітерацій В чистім полі / Дві тополі / Під тополями криниченька, / В ній холодна водиченька. Романтична концепція людини, як засвідчують ці балади Левка
Боровиковського, полягає втому, що поет-романтик часто змальовує свого героя як втілення якоїсь однієї домінуючої пристрасті. Тоді у вмотивуванні вчинку відразу повністю відпадає чи, принаймні, різко зменшується проникнення в психологічні причини рішення або дії. Персонаж ніби стає мономаном, носієм одного нездоланного бажання, однієї вади, одної безмежної, але марної жаги.
Боровиковський не назвав уголос мотивів, які змусили сестру отруїти брата
(«Вивідка»). Проте для поета-романтика тут досить нечуваної, диявольської сили пристрасті кохання. Неприборкане, демонічне почуття ставиться над усім.
Боровиковський тоді концентрує увагу на психологічній домінанті образу, ніби навіть не підозрюючи справжньої складності людської психіки. Ще Віктор Шкловський звернув увагу, що образив поезії, по суті, непорушні, вічні, тобто образи божі, нікому не належать. Чим більше виз ясовуєте епохи, то переконуєтесь утому, що образи, які ви вважали створені цим поетом, взяті ним від інших і майже незмінні. Всі праці про поетичні школи зводяться до нагромадження із ясування нових прийомів розташування й опрацювання словесних матеріалів і, зокрема, більше до розташування образів, ніж мислення ними, 102]. Отже, емоційний рівень тексту не залежить від міри традиційності застосованого митцем образу, адже існує індивідуально-авторське сприйняття його. Навіть фольклорний образ, «образи-кліше», що помітив ще
Амвросій
Шамрай, під пером
Боровиковського набувають творчого, індивідуального опрацювання, служить поштовхом для створення нових емоційних імпульсів. У баладі «Убійство» він розробляє відомий сюжет про підмову парубком дівчини (удовина мандрівку, яка завершується для звідника трагічно. Утворі майстерно використано народнопісенні образи червоної китайки, вбитого вжиті милого, образи зозулі (молодиці, сивої голубки дружини, але включені в текст, вони підкорюються складній семантиці цілого, індивідуальним завданням поета змалювати незвичну подію, створити романтичну баладу. Автор використовує прийом метаморфози, характерний і для фольклорних творів за вбитим коханим побивається не тільки коханка, зозуленька — символічний образ горя в народних баладах та піснях, алей
«
голубонка сива, любляча й вірна дівчина. Хоча вони й близькі фольклорній поетиці, але у Боровиковського окреслені по-своєму, оновлені, що знімає їх традиційний ореол, механічність у сприйнятті. У цьому плані цікавими є спостереження Віктора Шкловського: Для того щоб повернути відчуття життя, відчути речі, для того щоб робити камінь кам’яним, існуєте, що називається мистецтвом. Метою мистецтва є дати відчуття речі як видива, а не як впізнавання. Прийомом мистецтва є прийом «очуження» речей і прийом важкої форми, що збільшує трудність і протяжність сприйняття, оскільки процес сприйняття в мистецтві самодостатній і повинен бути продовжений мистецтво є спосіб пережити діяння речі, а зроблене в мистецтві неважливе, 102]. Уподібнення об’єкта одного висловлювання іншому має різні форми реалізації. Це контамінація образів, зіставлення денотатів з метою поглиблення сприйняття одного за допомогою іншого за схожістю чи подібністю прикмет або

312 властивостей На заході раннє небо / Мов кров’ю залито / Прийшли вісті до милої, / Що милого вбито. / Не навійні його вбито – / Червоною китайкою / Рученьки прикрито, / Зеленою оливою / Очиці залито. Віктор Шкловський зауважив Мета образності є наближення образу до нашого розуміння, і оскільки без цього образність позбавляється смислу, то образ повинен бутинам більш відомим, ніж пояснюване ним. З цією метою Боровиковський застосовує порівняння як засіб відтворення гнучкості уявлюваних прикмет суб’єкта чи образу, адже, зіставляючи їх, виразніше окреслюється їх характерність. Використовує він й апофазію (заперечення раніше висловленого міркування, що прокладало шляхи для романтичної медитації (Розставання. У романтичному дискурсі Боровиковського переважає прагнення відбити індивідуальне, але він, змальовуючи події і ситуації побутового плану, бажає їх піднести, відтворити особливими фарбами, дбаючи про лаконічність і смислову виразність. Романтичне наставлення дозволило поетові змалювати свій фікційний світ й образи, застосувати свої прийоми моделювання дійсності, відкрило шлях для метафоричного письма. Аналогічну модель простежила Лідія Гінзбург у тодішній романтичній російській поезії Водночас романтична ідеалізація вела під владу випробуваних поетичних символів. Все ж у справжній романтичній поезії традиційний образне межа праці митця, а тільки розвиток, щодалі набула несподіваного розвитку. Семантичне перетворення одержаного у спадщину лексичного матеріалу – принцип цієї поезії. В романтичному стилі, яку романтичному світогляді, – вічне й індивідуальне борються між собою з перемінним успіхом, 56].
Список використаних джерел
1. A Choice of Kipling’s. Verse. Made by N.S. Elot. – London, 1973. – P. 11. ; 2. Graves Robert.
The White Goddess. A historical grammar of poetic myth. – New York, Farar, Straus and Giroux,
II Edition, 1975. – S. 386.; 3. Бовсунівська Т. Феномен українського романтизму. – Ч. 2.
Ейдетика. – К Слов’янський університет, 1998. — С. 30. ; 4. Гинзбург Л. О лирике. — Л,
1974. — 56.; 5. Дей О.І. Українська народна балада. – К Наукова думка, 1986. – С. 66. ; 6.
Жирмунский В. Гете в русской литературе. – Л Художественная литература, 1937. –
С. 105.; 7. Жуковский В.А. Замок Смальгольм, или Иванов вечер // Жуковский В.А. Избр.
сочинения. – М Художественная литература, 1982. – С. 253. ; 8. Кауфман Л.С. Маруся
Чурай. Нарис // Дівчина з легенди Маруся Чурай. – К Дніпро, 1974. — С. 81 — 104. ; 9.
Коцюбинська М.Х. Специфіка балади українських романтиків // Матеріали до вивчення
історії української літератури У 5 т. – Т. 2. – К, 1961. – С. ; 10. Маковский М.
Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках. Образ
мира и миры образов. – М Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996. – С. 209 – 211. ; 11.
Потебня А.А. Малороссийская народная песня по списку ХYІ века. Тексти примечания. –
Воронеж, 1877. – С. 21 – 22. ; 12. Українські народні пісні в записах Осипа та Федора
Бодянських. – К Наукова думка, 1978. – С. 98 – 99. ; 13. Шкловский В. Искусство как прием.
– Пг., 1919. – С. 102. ; 14. Яценко М.Т. Українська романтична поезіях років ХІХ ст. //
Українські поети-романтики. Поетичні твори. – К Наукова думка, 1987. — С. 16.

Валерій Фісун,
Національна спілка краєзнавців України
АПОТРОПЕЇЧНІ ОБРЯДИ ЖИТОМИРЩИНИ



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал