§ Особистість як предмет соціологічного дослідження



Скачати 64.06 Kb.
Дата конвертації11.05.2017
Розмір64.06 Kb.

http://antibotan.com/ - Всеукраїнський студентський архів

§ 1. Особистість як предмет соціологічного дослідження

Соціологічний підхід до проблеми особистості та основні напрями дослідження її

Застосування теорії та методів соціології до вивчення особистості сприймається на перший погляд як спроба соціологів вийти за межі предмета своєї науки і посягнути на "свята святих" психології — процеси формування та розвитку особистості (з ЇЇ цілісним індивідуалізованим світом прагнень, думок, почуттів і переживань), підмінивши особистість як специфічний предмет дослідження середньостатистичним індивідом як представником соціальних груп і знеособленим (деіндивідуалізованим) учасником міжгрупових взаємодій. І справді, для соціології особистість становить інтерес насамперед як точка перехрещення незліченних соціальних зв'язків, як об'єкт впливу багатьох соціальних чинників, що забезпечує відтворення соціально адаптованого індивіда, інтегрованого до певної суспільної системи.

Однак саме "знеособлена" особистість у соціології є найбільш близькою до первісного значення поняття "особистість", похідного від латинського слова "persona"* (російською мовою — "личина"), що позначало маску, яка в античному театрі правила акторам за засіб створення сценічного образу з певною соціальною функцією. Пізніше слово "персона" (особистість) асоціюється з громадянським станом людини і лише в сучасній мові остаточно набуло полісемантичного змісту, що дає йому змогу виконувати важливу понятійну функцію в науках про людину і суспільство. До того ж саме соціологічне розуміння особистості протягом усього періоду трансформацій античної "персони" зазнало неістотних змін.

У соціології міцно закріпилося розуміння особистості як соціально-типової характеристики людини, як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом (становищем у суспільстві). Розглядаючи процес входження індивіда до суспільства, соціалізацію та ідентифікацію його з різними соціальними групами, соціологія пов'язує поняття особистості з соціалізованим індивідом, що у своїй свідомості та поведінці відображає особливості соціальної організації конкретного суспільства. Дослідження особистості в соціології здійснюється за такими основними напрямами:

1) соціальна типологія особистості, формування основних соціальних типів особистості, що відображають особливості соціальної організації й розвитку суспільства;

2) закономірності соціалізації як процесу включення індивіда до системи суспільних зв'язків, особливості життєвого шляху особистості;

3) структура особистості, рольова діяльність і спілкування як шляхи реалізації потреб, інтересів, соціальних установок (етті-тюдів) і ціннісних орієнтацій особистості;

4) особистість і соціальне мікросередовище, в якому відбуваються безпосереднє міжособистісне спілкування і взаємодія.

Ці напрями досліджень розробляються в соціологічних теоріях особистості, що перетворилися на самостійну галузь соціологічного знання у XX столітті.

Соціологічні теорії особистості

Серед найвпливовіших концепцій особистості слід насамперед назвати рольову теорію (Ральф Лінтон, Толкотт Парсонс, Роберт Мертон та ін.), побудовану на засадах уявлення про особу як суб'єкта соціальної діяльності, основний зміст якої полягає у виконанні соціальних ролей, що відповідають суспільному становищу індивіда, його соціальному статусові. Для пояснення специфіки формування, розвитку і соціальної активності особистості рольова теорія застосовує низку спеціальних понять, серед яких центральне місце посідає категорія "соціальні очікування" (експектації). Соціальні очікування висуваються до виконання індивідом тих чи інших ролей, які відповідають його статусу в суспільстві та соціальних групах. Міра адекватності рольової поведінки особистості певним соціальним експектаціям і визначає співвідношення соціальних заохочень та санкцій, а це, у свою чергу, зумовлює становище особистості в суспільстві, престиж її, суб'єктивну задоволеність.

Плідним напрямом сучасного розвитку соціологічної теорії особистості є символічний інтеракціонізм (Герберт Блумер, Та-мотсу Шибутані, Манфорд Кун та ін.), засновниками якого є американські соціологи Чарльз Кулі та Джордж Герберт Мід. У межах теорії "дзеркального Я" (Дж.Г. Мід) самосвідомість людини розглядається як результат соціальної взаємодії (інтеракції), завдяки якій індивід здатний побачити себе "збоку" очима інших учасників взаємодії і на підставі набутого досвіду сформувати соціальний образ свого "Я", який є, по суті, продуктом відображення в особистості всієї сукупності її міжособистісних контактів. Символічний інтеракціонізм у своїх сучасних трактуваннях еволюціонував у напрямі до феноменологічної соціології та етнометодології, зосередивши основну увагу на символічному змісті соціальної взаємодії, на трансформації повсякденного досвіду спілкування людей у смислові структури групової та індивідуальної свідомості.

Марксистська теорія особистості, що інтенсивно розроблялась у радянській соціології (Володимир Ядов, Ігор Кон та ін.) і орієнтувалася на інтеракціоністське трактування особистості як продукту соціальної взаємодії, залишається досить популярною серед сучасних західних соціологічних шкіл, які намагаються об'єднати окремі положення марксизму з іншими соціальними теоріями (неомарксизм, фрейдомарксизм, критична соціологія). Марксизм, особливо ті його модифікації, які обслуговували практику побудови комуністичного суспільства, об'єднує щодо розуміння особистості утопічна ідея формування ідеальної особистості, яка буде жити в суспільстві, позбавленому соціальної несправедливості й нерівності між людьми. Як показав історичний досвід, спроби практичного втілення цього ідеалу мають результат, протилежний очікуваному: замість "всебічно розвиненої особистості" та "нової людини" формується знеособлений соціальний конформіст як базовий тип особистості.

Певне місце проблема особистості посідає також у соціологічних концепціях необіхевіоризму, зокрема в теорії соціального обміну (Джордж Хоманс, Пітер Блау). У цих концепціях розвиток особистості постає як результат фіксації індивідом досвіду суспільної поведінки, що становить сукупність соціально прийнятних реакцій на стимули, джерелом яких є соціальне середовище. Хоча соціобіхевіоризм не заперечує існування особи -стісних якостей, що виходять за межі реактивного соціального досвіду, такі психічні феномени не є для нього предметом наукового аналізу.

Проблемам формування соціальних типів особистості, а також закономірностям соціалізації індивіда значна увага приділяється в психоаналітичній соціології, духовним джерелом якої є соціологічні праці австрійського психолога Зігмунда Фрейда ("Тотем і табу" та ін.) і неофрейдистів (Карен Хорні, Гаррі Саллі-ван, Брік Фромм та ін.). Основна проблема психоаналітичної теорії — це конфлікт особистості і суспільства, пошук шляхів вирішення якого пов'язується з розробкою специфічних методів "суспільної психотерапії", зживанням масових патологічних комплексів, викликаних конфліктом індивідуальних потягів та суспільних вимог, що обмежують індивідуальну свободу, В межах цього напряму розвитку соціологічної теорії найбільш глибоко опрацьована проблематика соціальної типології особистості (Гарольд Дуайт Лассуелл, Б. Фромм, Теодор Адорно, Абрахам Кардінер, Дейвід Рісмен та ін.).

Проблема особистості є важливою сполучною ланкою між соціологією та психологією. Численні спроби соціологів вивести "чисті" соціологічні закономірності, що характеризують життя суспільства, незалежно від психологічних особливостей особистості, як правило, неспроможні. Класичним прикладом є аналіз проблеми самогубства, задуманий Бмілем Дюркгеймом як пошук об'єктивних зв'язків між зростанням кількості самогубств та дезінтегрованістю основних соціальних структур. Однак пояснюючи виявлені залежності, Б. Дюркгейм змушений був звернутися до психологічних механізмів формування смислових структур свідомості та поведінки особистості. Чи не найслабшою ланкою марксизму, первісно задуманого як знаряддя звільнення особистості від відчужених форм соціального життя і повернення її до свободи самореалізації, є концепція особистості як продукту суспільних відносин, сутність якої вичерпується рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин певного суспільства.

Сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії особистості — це інтеграція в конкретних дослідженнях окремих елементів класичних теоретичних підходів у соціології та соціальній психології, а також підвищена увага соціологів до когнітивних структур, повсякденного досвіду та соціально-культурних характеристик особистості. Особлива увага в сучасній соціології особистості приділяється проблемам розвитку особистості в мінливому соціальному світі — у процесі постіндустріального розвитку суспільства, переходу до "інформаційного" і "програмованого" суспільства (Даніел Белл, Ален Турен, Амітай Бтціоні, Олвін Тоффлер та ін.), а також проблемам формування соціальних типів особистості за різних суспільно-політичних умов, зокрема під час переходу суспільства від тоталітарної системи до демократії.



Останній аспект є особливо актуальним для України та інших держав колишнього соціалістичного табору, що відмовилися від комуністичної ідеології та декларували своїм завданням побудову відкритого демократичного суспільства. Соціологічний аналіз проблеми особистості в цьому аспекті ґрунтується на типології, яка є одним з основних методів соціологічного дослідження. Подальше викладання проблем соціальної типології особистості потребує попереднього ознайомлення з можливостями застосування цього методу в соціальному пізнанні та соціології особистості.

 



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал